• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Уніфікація кримінального законодавства

Основними напрямками міжнародної уніфікації кримінального законодавства є:

· визначення переліку складів злочинів, які становлять істотну загрозу для міжнародного співтовариства і боротьба з якими потребує взаємодії держав саме на міжнародному рівні;

· визначення елементів складу таких злочинів та переліку конкретних діянь, які підпадають під їх ознаки;

· визначення найбільш доцільних покарань, які призначаються за такі злочини;

· розробка способів та форм міжнародного співробітництва у сфері боротьби з такими злочинами.

З цією метою приймаються міжнародні конвенції, що стосуються конкретних видів злочинів або їх груп, положення яких згодом імплементуються до національного кримінального законодавства, внаслідок чого положення національних кримінальних кодексів стають уніфікованими.

Міжнародне кримінальне право спрямоване на координацію боротьби з двома основними категоріями злочинів – міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру.

Міжнародні злочини – це особливо небезпечні діяння осіб, що втілюють злочинну політику держави і порушують основоположні принципи забезпечення миру, захисту особистості та життєвих інтересів міжнародного співтовариства.

Суб’єктами таких злочинів, поряд з державою, яка несе політичну та матеріальну відповідальність за вчинені злочини, є також керівники, вищі посадові особи цієї держави, а також будь-які інші виконавці злочинної політики. Компетенцією розглядати справи про такі злочини наділяються як національні судові органи, так і спеціально утворені міжнародні трибунали.

Вперше перелік міжнародних злочинів був передбачений Статутом Міжнародного військового трибуналу для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн вісі 1945 р. (Нюрнберзького трибуналу) та аналогічним Статутом Токійського міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р. Цими Статутами передбачався поділ міжнародних злочинів на злочини проти миру, злочини проти людяності та військові злочини. Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людства 1968 р. доповнила цей перелік новою групою міжнародних злочинів – злочинами проти людства. Враховуючи це, можна виділити такі групи міжнародних злочинів:

· злочини проти миру – планування, підготовка, розв’язування або ведення агресивної війни, участь в спільному плані або змові, спрямованих до здійснення будь-якої з цих дій. З об’єктивної сторони поняття „планування” та „підготовка війни” розглядаються як окремі поняття. Це дозволило свого часу притягти до відповідальності посадовців Німеччини і Японії, що брали участь у виробництві і закупівлі озброєння і бойової техніки, будівництві фортифікаційних споруд і т.п. До поняття „розв’язування” входить діяльність як до початку війни, так і в ході її, тобто провокаційні заяви керівників, концентрація військ на кордонах, провокація противника на озброєний конфлікт, віроломний напад озброєних сил тощо. Що ж стосується поняття „участь в спільному плані або змові”, то тут маються на увазі різні форми співучасті інших держав в злочинній агресивній війні, тому всі вони без винятку повинні нести відповідальність повною мірою;

· військові злочини полягають в таких порушеннях законів і звичаїв війни, як вбивства, катування, захоплення в рабство або для інших цілей цивільного населення окупованої території; вбивства або катування військовополонених або осіб, що знаходяться в морі; вбивства заручників, пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл, розорення, не виправдане військовою необхідністю, і інші злочини;

· злочини проти людяності – вбивства, винищення, поневолення, заслання та інші жорстокі дії, вчинені відносно цивільного населення до або під час війни, переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, на території якої вони були вчинені, чи ні;

· злочини проти людства – вигнання внаслідок озброєного нападу чи окупації, геноцид, апартеїд, расова сегрегація, екоцид, біоцид, тероризм, работоргівля[9], найманство.

З метою забезпечення невідворотності покарання за міжнародні злочини норми міжнародного кримінального права визначають загальні засади розшуку, арешту і видачі злочинців. Ще в 1946 р. Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції рекомендувала державам „вжити негайно всі заходи для того, щоб військові злочинці... були заарештовані і вислані в ті країни, де вони вчинили свої жахливі діяння, для суду і покарання згідно з законами цих країн”. Пізніше Генеральна Асамблея розглянула і затвердила принципи міжнародного співробітництва щодо виявлення, арешту, видачі і покарання осіб, винних у військових злочинах і злочинах проти людства. До таких принципів відносяться:

· військові злочини і злочини проти людства, коли б і де б вони не чинилися, підлягають розслідуванню, а особи, відносно яких є докази в скоєнні таких злочинів, – розшуку, арешту, притягненню до судової відповідальності і в разі визнання їх винними – покаранню.

· кожна держава володіє правом судити своїх власних громадян за скоєння міжнародних злочинів.

· держави з метою попередження та покарання міжнародних злочинів зобов’язані співробітничати одна з одною, в т.ч. шляхом створення спеціальних слідчих та судових установ та обміну інформацією про осіб, які вчинили такі злочини.

· особа, винна у вчиненні міжнародний злочин, підлягає видачі, як правило, до тієї країни, на території якої такий злочин було вчинено.

· державам забороняється надавати військовим злочинцям політичний або територіальний притулок.

· держави не повинні вживати законодавчих або інших заходів, які суперечили б узятим ними на себе міжнародним зобов’язанням по боротьбі із цими злочинами.

Злочини з міжнародним характером (транснаціональні злочини) – це діяння, що посягають на інтереси декількох держав і внаслідок цього становлять міжнародну суспільну небезпеку, але вчиняються особами чи їх групами поза зв’язком з політикою будь-якої держави з метою досягнення власних протиправних цілей.

Злочинам з міжнародним характером властиві такі ознаки:

· на відміну від міжнародних злочинів суб’єктами цієї групи злочинів можуть бути лише фізичні особи,

· об’єктом злочинного посягання в даному випадку виступають не міжнародні відносини і безпека людства, а лише нормальні відносини, міждержавна співробітництво, права людини і інші загальнолюдські цінності, що охороняються міжнародним правом;

· кримінальна відповідальність за ці злочини настає з урахуванням положень міжнародних договорів, але виключно на підставі національних норм кримінального, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства. Наприклад, якщо літак в Україні захоплений злочинцями і угнаний до Швеції, то вступають у дію норми Гаазької конвенції про боротьбу із незаконним захватом повітряних суден 1970 р. За запитом компетентних органів України шведська сторона може ухвалити рішення про видачу злочинців нашій державі, тоді винні особи будуть притягнуті до кримінальної відповідальності відповідно до законодавства України. В разі відмови у видачі викрадачі літака повинні бути засуджені за шведським законодавством.

За своєю природою транснаціональні злочини являють собою приклад загально-кримінальних злочинів, ускладнених „іноземним елементом”. Таким елементом може бути ускладнено об’єкт злочину (так, при підробці іноземної валюти об’єктом злочину виступає грошово-кредитна система іноземної держави), об’єктивна сторона злочину (піратство, як правило, вчиняється або у територіальних водах іншої держави, або у відкритому морі), а також його суб’єкт (коли злочинець після закінчення злочину переховується в іншій країні, яка відповідно до міжнародного договору надає правову допомогу в його розшуку, затриманні, збиранні доказів).

Класифікація злочинів з міжнародним характером в цілому співпадає з класифікацією злочинів у національному праві більшості країн світу. Тут так само виділяються злочини проти життя і здоров’я особи, проти власності, проти довкілля, злочини у сфері господарської діяльності тощо.

До транснаціональних злочинів, зокрема, відносяться викрадення повітряного чи морського судна, захоплення заручників, посягання на осіб, що користуються міжнародним захистом, захоплення та (або) протиправне використання ядерних матеріалів, забруднення довкілля, незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин, незаконні акти, спрямовані проти безпеки цивільної авіації та морського судноплавства, морське піратство, підробка грошових знаків та цінних паперів, поширення порнографії, незаконне радіомовлення і т.п.

Норми міжнародно-правових актів, що визнають те чи інше діяння в якості міжнародного злочину чи злочину з міжнародним характером, можуть бути формальною підставою міжнародної кримінальної відповідальності лише у разі здійснення юрисдикції міжнародними кримінальними судами (трибуналами). У цьому випадку міжнародний кримінальний суд (трибунал) безпосередньо на підставі міжнародно-правових норм може визнати особу винною у вчиненні злочину та призначити їй певний вид покарання. В усіх інших випадках міжнародні конвенції встановлюють обов’язок держав-учасниць визнати те чи інше діяння кримінально караним та передбачити певне покарання за його вчинення. При цьому визначені у міжнародно-правових актах склади злочинів мають модельний характер і сприяють уніфікації кримінального законодавства різних країн.

Читайте також:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
3. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства
4. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
5. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства.
6. Адміністративна відповідальність осіб, винних в порушенні податкового законодавства
7. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
8. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
9. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
10. Аудиторська фірма — юридична особа, створена відповідно до законодавства, яка здійснює виключно аудиторську діяльність.
11. Види порушень законодавства про захист економічної конкуренції
12. Відводи суб’єктів кримінального провадження

Переглядів: 2136