• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Отже, виділяється дві сфери людського інтересу - ма­теріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).

План

Павленко О. О.

1. Наука як сфера людської діяльності

2. Структура процесу пізнання. Наукознавство

3. Основні поняття науки (понятійний апарат)

4. Наукове дослідження, його форми (фундаментальні та прикладні дослідження)

5. Науково-дослідницька діяльність студентів

1 питання. Наука як сфера людської діяльності. Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має знати, що таке наука, наукові дослід­ження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5­1 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, пра­цюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науко­во-технічного прогресу, в другому - збільшенню особисто­го прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки. Будь-які інноваційні процеси - в стилях керівництва, в стилях прийняття рішення рядовими співробітниками, в застосуванні інноваційних технологій на виробництві, підприємстві тощо пов’язано з розвитком науки.

У Законі України «Про вищу освіту» передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Вона передба­чає:

• розвиток різних форм наукової співпраці (в тому числі міжнародної), розв'язання складних наукових проблем, упровадження результатів наукових дослід­жень і розробок;

• безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі;

• планування проведення і виконання науково-педаго­гічними працівниками наукових досліджень у межах ос­новного робочого часу;

• організацію наукових, науково-практичних, науко­во-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, кон­курсів, науково-дослідних курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу.

Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи бакалаврами, спеціалістами і магістрами допома­гає їм порівняно легко включатися в професійну діяльність, переводити наукові знання в площину практич­ного використання.

У зв'язку з цим до навчальних планів більшості спец­іальностей вклю­чено вивчення дисципліни «Основи наукових дослід­жень» або «Основи науково-дослідної роботи», «Методологія науково-дослідної роботи» тощо. Метою вивчення дисципліни є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки по­відомлень, доповідей, наукових статей, курсових та дип­ломних робіт.

Виникнення науки, як сфери людської діяльності, тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс пи­сав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мо­зок мавпи поступово перетворився в людський. Праця, як діяльність, викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім - прагненням до комфорту. Це лише одна з рушій­них сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила - цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, ото­чуючого середовища, до природи.

До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матері­ального продукту.

До духовної сфери діяльності відносить­ся мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інте­лектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: «Наука безперервно рухається впе­ред, перекреслюючи саму себе... Шедевр мистецтва народ­жується навіки. Данте не перекреслює Гомера», а О. Пушкін писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія зали­шається на одному місці... Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, ме­дицини... застаріли і щодня змінюються іншими - твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».

Наука - це сфера людської діяльності, спрямована на ви­роблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямова­ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль­ності - суму здобутих наукових знань, що є основою науко­вого розуміння світу. Науку ще розуміють, як одну з форм людської свідомості. Термін «наука» застосовується для на­зви окремих галузей наукового знання. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.

Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству ре­зультатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості лю­дей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існуван­ня багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяль­ності людей.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях роз­витку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення.

2. Структура процесу пізнання. Наукознавство. Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знан­ня. Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це - ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.

Процес руху людської думки від незнання до знання на­зивають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтво­рення у свідомості людини об'єктивної дійсності.

Відносно пізнання, давайте з вами пригадаємо історичний розвиток суспільства, так би мовити, у всесвітньому масштабі. Що мається на увазі: не було би пізнання – не розвивалось би людство. Прикладів можна навести безліч. Наприклад, добування вогню на ранніх етапах розвитку людства – і на сучасному (від тертя паличок – до сірників, до газу, нафти, п’єзо запальничок для газових плит і тому подібне) Необхідно виділити хімічний склад сірки, необхідно прийти до того, як з сірки зробити сірники, яке обладнання необхідно створити для вироблення сірників, які синтетичні сполуки потрібні для п’єзо запальнички, яке обладнання та яка сировина потрібна і так далі. Це, зрозуміло, я все говорю в спрощеному виді. Що треба, щоб було світло в наших домівках, газ, опалення? Що треба (яке устаткування, з чого виробити це устаткування тощо) щоб змолоти борошно, випікати хліб та булочки? Що треба щоб розробити та випускати комп’ютери, програмне забезпечення, мобільні телефони, смартфони, холодильники, праски пилососи? Що треба (машини, апаратура, засоби, ліки і т. п.) щоб врятувати життя людини під час пожежі, в лікарні? Яке устаткування, з чого його зробити, на якому устаткуванні виробляти дане устаткування, з якої сировини і т. д. виробдяти - космічні кораблі, морські кораблі і військові, і цивільні для круїзів, літаки військові і цивільні? Яка апаратура потрібна та з чого її зробити, на якому устаткуванні, щоб спостерігати як протікає вагітність і вчасно допомогти вагітній, і, щоб, якщо є ускладнення, допомогти народитися новому життю – новонародженій дитині, яка стане членом суспільства, людиною земної кулі? Які фарби і як їх виробити, щоб написати картину? Якби не було б відомих сім нот – не було б музики різних напрямків – класичної, поп музики, панк року, важкого року, джазу, хеві метал та ін.. Не було би знання і пізнання, не було б і науки, Людство не знало б імен Моне, Далі, Рафаеля, Пирогова, Бехтерєва, Нобеля. Ломоносова, Ньтона, Корольова, Пушкіна, Шекспіра, Чайковського, Моцарта, Шалімова, Туполєва і багато інших відомих особистостей в усіх галузях і сферах. Їх не можливо всіх назвати.

Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Пізнання - це взаємодія суб'єкту й об'єкту результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості. Емпіричний (гр. – досвід) - це такий рівень знання, зміст якого, в основному, одержано з досвіду (зі спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів; дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо. Теоретичне пізнання (гр. - розгляд, дослідження) - це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, але й абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального, закону і може передбачити майбутнє.

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином: Що? Скільки? Чому? Яке? Як? - на ці запитання має даті відповідь наука.

Як зробити? - на це запитання дає відповідь методика. Що зробити? - це сфера практики. Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнен­ня достовірних знань, що відображають дійсність. Тому, істинне наукове знання об'єктивне. Істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів теоретичних положень і висновків. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання - відзначаються неповнотою відповід­ності образу і об'єкту.

Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолют­ну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Наукове пізнання - це дослідження, характерне свої­ми особливими цілями й завданнями, методами отриман­ня і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є прак­тика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого спог­лядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.

Наука, як специфічна діяльність, яка спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

• наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпо­тез, основних понять, фактів);

• наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослі­дження;

• практичною значущістю як явища (процесу), що ви­вчається, так і знань про нього.

Закономірності функціонування та розвитку науки, струк­тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера­ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці­альна дисципліна - наукознавство.

Одним з основних завдань наукознавства є розробка класифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погод­женням з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Держав­ним комітетом у справах науки і технологій України зат­верджено певну класифікацію галузей наук.

Відповідно до цієї класифікації Основними галузями є:

• Фізико-математичні науки.

• Хімічні науки.

• Біологічні науки.

• Геологічні науки.

• Технічні науки.

• Сільськогосподарські науки.

• Історичні науки.

• Економічні науки.

• Філософські науки.

• Філологічні науки.

• Географічні науки.

• Юридичні науки.

• Педагогічні науки.

• Медичні науки.

• Фармацевтичні науки.

• Ветеринарні науки.

• Мистецтвознавство.

• Архітектура.

• Психологічні науки.

• Військові науки.

• Національна безпека.

• Соціологічні науки.

• Політичні науки.

• Фізичні - виховання і спорт.

• Державне управління.

3 питання. Основні поняття науки (понятійний апарат).Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки. Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукуп­ності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона ба­зується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструк­тивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значу­щості для науки і практики. Свою специфічну матеріаліза­цію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснен­ня будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу, як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко­номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати фак­ти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологіч­ну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в нау­ці її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і прохо­дять у своєму розвитку три стадії:

• накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

• формулювання гіпотези і обґрунтування на основі при­пущення прийнятної теорії;

• перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Якщо отриманий практичний результат відповідає припущенням, то гіпотеза перетворюється на наукову те­орію, тобто стає достовірним знанням. У практиці може формулюватись декілька гіпотез з одного і того самого невідомого явища, бо будь-яке явище багатогранне і пов'я­зане з іншими. Наявність різних гіпотез забезпечує той різнобічний аналіз, без якого неможливе суворе наукове узагальнення.

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, називають доказами. Докази використовують як у науці, так і в практичній діяль­ності людей. Доказами гіпотез у досліджуваних об'єктах можуть бути цитати, запозичені в інших авторів, оприлюд­нені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (наприклад: таблиця Менделєєва - у хімії, закон Бойля-Маріотта - у фізиці) тощо. У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній і опосередкований.

При безпосередньому способі істина встановлюється в процесі практичних дій - це може бути спостереження, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік тощо.

При опосередкованому способі, доказ є логічною проце­дурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких уже до­ведена, у структурі доказів можуть бути такі елементи: теза, аргумент і демонстрація.

Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумов­лює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо­гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука викори­стовує судження.

Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу.

Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Аксіома - це положення, яке сприймається без доказів у зв'язку з їх очевидністю.

Постулат - це твердження, яке сприймається в ме­жах певної наукової теорії, як істина, без доказовості і вис­тупає в ролі аксіоми. Основою великих теоретичних уза­гальнень є принципи.

Теза- це систематизований виклад основних поло­жень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснен­ня, ілюстрації тощо.

Аргумент - це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось.

Демонстрація (ілюстрація) - це форма зв'язку між ар­гументами та тезою (макети, таблиці, схеми).

Поняття - є відображенням найбільш суттєвих і влас­тивих предмету чи явищу ознак. Вони можуть бути загаль­ними, частковими, збірними, абстрактними, конкретни­ми, абсолютними і відносними.

Зміст поняття - це сукупність об'єднаних у ньому ознак та властивостей. Розкриття змісту поняття нази­вається визначенням. Останнє має відповідати двом най­важливішим вимогам:

• вказувати на найближче родове поняття;

• вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.

У процесі розвитку наукових знань визначення можуть уточнюватись, доповнюватись у змісті новими ознаками. Визначенням, як правило, завершуєть­ся процес дослідження. Найбільш узагальнені й фундамен­тальні поняття називаються категоріями. Це форми лог­ічного мислення, в яких розкриваються внутрішні суттєві сторони і відносини досліджуваного предмету. Поняття, як правило, завершує процес наукового дослі­дження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні.

Наука- це сукупність теорій. Теорія - вчення, систе­ма ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлу­мачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалі­зоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або підрозділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

• адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;

• можливість замінювати експериментальні досліджен­ня теоретичними;

•повнота опису певного явища дійсності;

•можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком­понентами в межах даної теорії;

•внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів.

Наукова концепція - система поглядів, теоретичних по­ложень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єд­нані певною головною ідеєю.

Концептуальність - це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

Під принципом у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип - це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукуп­ності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко­вих фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Рух думки від незнання до знання керується методоло­гією. Методологія наукового пізнання - вчення про прин­ципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності.

Метод дослідження - це спосіб застосування старого знан­ня для здобуття нового знання. Він є засобом отримання на­укових фактів.

4 питання. Наукове дослідження, його форми (фундаментальні та прикладні дослідження).Розглянемо, що означає наукова діяльність і в яких видах вона існує. Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах:

1) науково-дослідницька діяльність;

2) науково-організаційна діяльність;

3) науково-інформаційна діяльність;

4) науково-педагогічна діяльність;

5) науково-допоміжна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження - цілеспрямо­ване пізнання, результати якого виступають як система по­нять, законів і теорій.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен­тальні та прикладні. Фундаментальні наукові досліджен­ня - наукова теоретична та (або) експериментальна діяль­ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини.

Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

При проведенні наукових досліджень відрізняють по­няття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження.

Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Предметом дослідження є досліджувані з певною ме­тою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущен­ня про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми ха­рактеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою дослідження.

Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових на­прямів. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії науко­вого процесу, співвідносяться між собою як загальне і час­ткове.

Залежно від ступеня складності є прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними. Наприк­лад, простим об'єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним - ефек­тивність процесу навчання. У першому випадку досліджується забезпечення на­вчальною літературою, згідно переліку дисциплін навчаль­ного плану, в другому - визначається вплив численних факторів на кінцевий результат навчання (якість викла­дання, технології навчання, рівень навченості та навчальності студентів тощо).

Правильний вибір об'єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обгрунтованості результатів дослідження.

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосеред­женні уваги на найсуттєвіших з них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об'єкт дослідження, має велике практич­не значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослід­ження, можуть бути помилковими, неповними або хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження грунтуються на добре опрацьованій теорії.

Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в про­цесі попереднього вивчення об'єкта дослідження. Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - це те, що впливає на об'єкт дослідження.

Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об­'єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчен­ня відповідно до поставленої мети.

Наукове дослідження повинно розглядатись у неперер­вному розвитку, грунтуватись на зв'язку теорії з практикою. Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізна­вальні завдання емпіричного і теоретичного напряму. Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спос­тереження, експерименту, вимірювання, описування. Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і вияв­лення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють вста­новити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його струк­туру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. Тут переважає використання аксіоматичних методів, системних, структурно-функціонального аналізу, матема­тичного моделювання.

У результаті отриманих знань формулюють закони, розробляють теорію, перевіряють факти тощо. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб можна було їх перевірити емпірично.

У вирішенні емпіричних і особливо теоретичних зав­дань наукового дослідження важливе місце належить ло­гічному методу пізнання, який дозволяє на основі умови­водів пояснити явища і процеси, викликати різні пропозиції та ідеї, встановлювати шляхи їх вирішення. Він будується на отриманих фактах і результатах емпіричних досліджень.

Систематизовані наукові знання класифікують за різними ознаками:

а) за видом зв'язку з суспільним виробництвом (поліпшення організації праці, створення машин, конструкцій, теоретичні гуманітарні роботи тощо);

б) за ступенем важливості для народного господарства (роботи, що виконуються на замовлення міністерств, відомств);

в) за джерелами фінансування (держбюджетні, госп. договірні);

г) за терміном розробки (довготермінові, короткотермі­нові).

Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первин­не емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргу­ментацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.

Отже, процес наукового дослідження достатньо трива­лий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а за­вершується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Головними етапами наукового дослідження є:

•виникнення ідеї, формулювання теми;

•формування мети та завдань дослідження;

•висунення гіпотези, теоретичні дослідження;

•проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів;

•аналіз та оформлення наукових досліджень;

•впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

Але в науці недостатньо встановити будь-який науко­вий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обгрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого сут­тєвого.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат - нове знан­ня, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау­кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор­мації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до­повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. На­уково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

• наукові реферати;

• наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, на­радах, семінарах, симпозіумах;

• курсові (дипломні, магістерські) роботи;

• звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;

• наукові переклади;

• дисертації (кандидатські або докторські);

• автореферати дисертацій;

• депоновані рукописи;

• монографії;

• наукові статті;

• аналітичні огляди;

• авторські свідоцтва, патенти;

• алгоритми і програми;

• звіти про наукові конференції;

• репринти;

• підручники, навчальні посібники;

• бібліографічні покажчики та ін.

Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові праців­ники, науково-педагогічні працівники, а також наукові уста­нови, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та нау­ково-технічної діяльності.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне ко­ло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідни­ками, науковцями (науковими працівниками), вченими.

Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження. Науковець - це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений - фізична особа, яка провадить фундамен­тальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здо­буття наукових та (або) науково-технічних результатів. На­уковий працівник - вчений, який за основним місцем ро­боти та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науко­во-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфіка­цію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.

5 питання. Науково-дослідницька діяльність студентів.Розгляд даного питання ми вже порушували під час вивчення дисципліни «Університетська освіта», але, під час вивчення дисципліни «Університетська освіта», розгляд даного питання носило більш ознайомчий характер. В межах навчальної дисципліни «Основи науково-дослідної роботи» дане питання ми розглянемо більш ґрунтовніше. Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) (інколи говорять науково-дослідницька робота студентів – НДРС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників під­готовки висококваліфікованих кадрів відповідного профілю.

Поняття «науково-дослідницька діяльність студентів» вклю­чає в себе два взаємопов'язаних елементи:

• навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

• наукові дослідження, що здійснюють студенти під керів­ництвом професорів і викладачів.

Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної ро­боти, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та поза навчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяль­ності протягом усього періоду навчання, тісно пов'язану як із науково-дослідницькою діяльністю, що проводиться підроз­ділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю.

Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального про­цесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, нави­чок у процесі виконання ними наукової роботи.

Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів за­безпечує вирішення таких основних завдань:

• формування наукового світогляду, оволодіння методо­логією і методами наукового дослідження;

• надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму;

• розвиток творчого мислення та індивідуальних здібно­стей студентів у вирішенні практичних завдань;

• прищеплення студентам навичок самостійної науко­во-дослідницької діяльності;

• розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення найбільше здібних студентів до розв'язання наукових проблем, що мають суттє­ве значення для науки і практики;

• необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань;

• розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця;

• створення та розвиток наукових шкіл, творчих колек­тивів, виховання у стінах вищого навчального закладу резер­ву вчених, дослідників, викладачів.

Науково-дослідницька діяльність студентів - це систем­не утворення, яке має свою структуру, зміст і форми.

У вищих навчальних закладах склалася певна структу­ра НДДС: проректор з наукової роботи - рада НДДС інсти­туту - рада студентського науково-творчого товариства, (СНТТ) факультету (факультетів), СНТТ кафедри (кафедр).

Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керів­ником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призна­чаються і затверджуються наказом ректора по інституту. Рада СНТТ вузу:

• створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Органі­зовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.;

• інформує громадськість інституту про роботу СНТТ;

• щорічно організовує підсумкові студентські наукові конференції;

• організовує і проводить внутрішньо-вузівський конкурс сту­дентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах;

• організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів;

• забезпечує участь студентів у регіональних та всеукраїн­ських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах;

• сприяє широкому впровадженню результатів студент­ських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках;

• організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін.

• морально та матеріально заохочує студентів, які ефек­тивно здійснюють науково-дослідницьку діяльність.

Рада СНТТ інституту працює в тісному зв'язку з СНТТ факультетів і кафедр.

Постійно проводяться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюють­ся найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подаєть­ся докладна інформація щодо запланованої наукової тема­тики інституту, факультетів, кафедр.

Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального за­кладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керів­ництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ.

Зміст і характер НДДС визначаються:

а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту;

б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями;

в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп'ютерної техніки, Internet та Intranet; забезпеченням НДДС науковим керівництвом та ін.

Науково-дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійсню­ється за трьома основними напрямами:

• науково-дослідницька робота, що є невід'ємним еле­ментом навчального процесу і входить до календарно-тема­тичних та навчальних планів, навчальних програм як обо­в'язкова для всіх студентів;

• науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ - у гуртках, проблем­них групах (лабораторіях), перекладацьких та інформацій­них студіях, фольклорних експедиціях та ін.;

• науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін.

Науково-дослідницька робота студентів у межах на­вчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи:

• написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціаль­них дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором;

• виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елемен­ти проблемного пошуку;

• виконання нетипових завдань дослідницького харак­теру в період виробничої практики, на замовлення підпри­ємств, установ, організацій, закладів культури тощо; розробка методичних матеріалів з використанням до­слідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і мето­дик соціологічних досліджень тощо);

• підготовка і захист курсових та дипломних робіт, по­в'язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр.

Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і ма­теріально-технічною базою, набутими традиціями.

Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп'ютерному класі, бібліотеці.

У деяких вищих навчальних закладах навчально-дослід­ницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно-ліцензійної діяльності.

Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчаль­них дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивіду­альність, сформувати власну думку щодо кожної дисциплі­ни. При цьому особлива увага приділяється залученню сту­дентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практично­го досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень.

Науково-дослідницька робота студентів поза навчаль­ним процесом є одним із найважливіших засобів формуван­ня висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається:

• участь студентів у роботі наукових гуртків, проблем­них груп, творчих секцій, лабораторій та ін.;

• участь студентів у виконанні держбюджетних або госп­розрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у ме­жах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп'ютерного центру із закладами культури, освіти тощо;

• робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро;

• рекламна, лекторська діяльність та ін.;

• написання статей, тез доповідей, інших публікацій;

• най­поширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10—15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими те­мами, за планами, що складаються на семестр або навчаль­ний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент.

НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеці­альності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівниц­тво НДДС викладачами кількох кафедр.

Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інсти­тутів культури в таких формах:

• робота у творчих секціях і студіях (літературній, ком­позиції, режисури, живопису, скульптури та ін.);

• участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях;

• виступи на радіо, на телебаченні, в пресі;

• розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін.

Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв'язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвіл­ля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студент­ської молоді.

Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослід­ницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установле­ного терміну навчання. Студенти-науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК та СНТТ інституту можуть бути рекомен­довані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу.

Читайте також:

1. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
2. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
3. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
4. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
5. Антропогенні забруднення біосфери
6. Аргументи на користь і проти державного регулювання аграрної сфери
7. БУДОВА АТМОСФЕРИ
8. Будова атмосфери
9. Будова атмосфери
10. Будова та склад тектоносфери
11. Велику роль у вивченні біосфери здійснив В.І.Вернадський.
12. Взаємодія океану і атмосфери

Переглядів: 1235