МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Отже, виділяється дві сфери людського інтересу - матеріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).План Павленко О. О. 1. Наука як сфера людської діяльності 2. Структура процесу пізнання. Наукознавство 3. Основні поняття науки (понятійний апарат) 4. Наукове дослідження, його форми (фундаментальні та прикладні дослідження) 5. Науково-дослідницька діяльність студентів 1 питання. Наука як сфера людської діяльності. Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має знати, що таке наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 51 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, в другому - збільшенню особистого прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки. Будь-які інноваційні процеси - в стилях керівництва, в стилях прийняття рішення рядовими співробітниками, в застосуванні інноваційних технологій на виробництві, підприємстві тощо пов’язано з розвитком науки. У Законі України «Про вищу освіту» передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Вона передбачає: • розвиток різних форм наукової співпраці (в тому числі міжнародної), розв'язання складних наукових проблем, упровадження результатів наукових досліджень і розробок; • безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі; • планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу; • організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних курсових, дипломних та інших робіт учасників навчально-виховного процесу. Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи бакалаврами, спеціалістами і магістрами допомагає їм порівняно легко включатися в професійну діяльність, переводити наукові знання в площину практичного використання. У зв'язку з цим до навчальних планів більшості спеціальностей включено вивчення дисципліни «Основи наукових досліджень» або «Основи науково-дослідної роботи», «Методологія науково-дослідної роботи» тощо. Метою вивчення дисципліни є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки повідомлень, доповідей, наукових статей, курсових та дипломних робіт. Виникнення науки, як сфери людської діяльності, тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс писав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський. Праця, як діяльність, викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім - прагненням до комфорту. Це лише одна з рушійних сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила - цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, оточуючого середовища, до природи. До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матеріального продукту. До духовної сфери діяльності відноситься мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інтелектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: «Наука безперервно рухається вперед, перекреслюючи саму себе... Шедевр мистецтва народжується навіки. Данте не перекреслює Гомера», а О. Пушкін писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія залишається на одному місці... Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, медицини... застаріли і щодня змінюються іншими - твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними». Наука - це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення. Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності - суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу. Науку ще розуміють, як одну з форм людської свідомості. Термін «наука» застосовується для назви окремих галузей наукового знання. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів. Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основною формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяльності людей. Історично наука пройшла довгий і складний шлях розвитку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. 2. Структура процесу пізнання. Наукознавство. Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знання. Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Це - ідеальне відтворення умовною формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності. Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Відносно пізнання, давайте з вами пригадаємо історичний розвиток суспільства, так би мовити, у всесвітньому масштабі. Що мається на увазі: не було би пізнання – не розвивалось би людство. Прикладів можна навести безліч. Наприклад, добування вогню на ранніх етапах розвитку людства – і на сучасному (від тертя паличок – до сірників, до газу, нафти, п’єзо запальничок для газових плит і тому подібне) Необхідно виділити хімічний склад сірки, необхідно прийти до того, як з сірки зробити сірники, яке обладнання необхідно створити для вироблення сірників, які синтетичні сполуки потрібні для п’єзо запальнички, яке обладнання та яка сировина потрібна і так далі. Це, зрозуміло, я все говорю в спрощеному виді. Що треба, щоб було світло в наших домівках, газ, опалення? Що треба (яке устаткування, з чого виробити це устаткування тощо) щоб змолоти борошно, випікати хліб та булочки? Що треба щоб розробити та випускати комп’ютери, програмне забезпечення, мобільні телефони, смартфони, холодильники, праски пилососи? Що треба (машини, апаратура, засоби, ліки і т. п.) щоб врятувати життя людини під час пожежі, в лікарні? Яке устаткування, з чого його зробити, на якому устаткуванні виробляти дане устаткування, з якої сировини і т. д. виробдяти - космічні кораблі, морські кораблі і військові, і цивільні для круїзів, літаки військові і цивільні? Яка апаратура потрібна та з чого її зробити, на якому устаткуванні, щоб спостерігати як протікає вагітність і вчасно допомогти вагітній, і, щоб, якщо є ускладнення, допомогти народитися новому життю – новонародженій дитині, яка стане членом суспільства, людиною земної кулі? Які фарби і як їх виробити, щоб написати картину? Якби не було б відомих сім нот – не було б музики різних напрямків – класичної, поп музики, панк року, важкого року, джазу, хеві метал та ін.. Не було би знання і пізнання, не було б і науки, Людство не знало б імен Моне, Далі, Рафаеля, Пирогова, Бехтерєва, Нобеля. Ломоносова, Ньтона, Корольова, Пушкіна, Шекспіра, Чайковського, Моцарта, Шалімова, Туполєва і багато інших відомих особистостей в усіх галузях і сферах. Їх не можливо всіх назвати. Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності. Пізнання - це взаємодія суб'єкту й об'єкту результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості. Емпіричний (гр. – досвід) - це такий рівень знання, зміст якого, в основному, одержано з досвіду (зі спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів; дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо. Теоретичне пізнання (гр. - розгляд, дослідження) - це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, але й абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального, закону і може передбачити майбутнє. Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином: Що? Скільки? Чому? Яке? Як? - на ці запитання має даті відповідь наука. Як зробити? - на це запитання дає відповідь методика. Що зробити? - це сфера практики. Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності. Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Тому, істинне наукове знання об'єктивне. Істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів теоретичних положень і висновків. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні. Відносні знання - відзначаються неповнотою відповідності образу і об'єкту. Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання. Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань. Наукове пізнання - це дослідження, характерне своїми особливими цілями й завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішення практичних проблем. Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності. Наука, як специфічна діяльність, яка спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками: • наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів); • наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження; • практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про нього. Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеціальна дисципліна - наукознавство. Одним з основних завдань наукознавства є розробка класифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Державним комітетом у справах науки і технологій України затверджено певну класифікацію галузей наук. Відповідно до цієї класифікації Основними галузями є: • Фізико-математичні науки. • Хімічні науки. • Біологічні науки. • Геологічні науки. • Технічні науки. • Сільськогосподарські науки. • Історичні науки. • Економічні науки. • Філософські науки. • Філологічні науки. • Географічні науки. • Юридичні науки. • Педагогічні науки. • Медичні науки. • Фармацевтичні науки. • Ветеринарні науки. • Мистецтвознавство. • Архітектура. • Психологічні науки. • Військові науки. • Національна безпека. • Соціологічні науки. • Політичні науки. • Фізичні - виховання і спорт. • Державне управління. 3 питання. Основні поняття науки (понятійний апарат).Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки. Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі. Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу, як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом. Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії: • накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень; • формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії; • перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези. Якщо отриманий практичний результат відповідає припущенням, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію, тобто стає достовірним знанням. У практиці може формулюватись декілька гіпотез з одного і того самого невідомого явища, бо будь-яке явище багатогранне і пов'язане з іншими. Наявність різних гіпотез забезпечує той різнобічний аналіз, без якого неможливе суворе наукове узагальнення. Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, називають доказами. Докази використовують як у науці, так і в практичній діяльності людей. Доказами гіпотез у досліджуваних об'єктах можуть бути цитати, запозичені в інших авторів, оприлюднені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (наприклад: таблиця Менделєєва - у хімії, закон Бойля-Маріотта - у фізиці) тощо. У доказах застосовують два способи встановлення істини: безпосередній і опосередкований. При безпосередньому способі істина встановлюється в процесі практичних дій - це може бути спостереження, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік тощо. При опосередкованому способі, доказ є логічною процедурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких уже доведена, у структурі доказів можуть бути такі елементи: теза, аргумент і демонстрація. Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження. Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу. Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним. Аксіома - це положення, яке сприймається без доказів у зв'язку з їх очевидністю. Постулат - це твердження, яке сприймається в межах певної наукової теорії, як істина, без доказовості і виступає в ролі аксіоми. Основою великих теоретичних узагальнень є принципи. Теза- це систематизований виклад основних положень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації тощо. Аргумент - це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось. Демонстрація (ілюстрація) - це форма зв'язку між аргументами та тезою (макети, таблиці, схеми). Поняття - є відображенням найбільш суттєвих і властивих предмету чи явищу ознак. Вони можуть бути загальними, частковими, збірними, абстрактними, конкретними, абсолютними і відносними. Зміст поняття - це сукупність об'єднаних у ньому ознак та властивостей. Розкриття змісту поняття називається визначенням. Останнє має відповідати двом найважливішим вимогам: • вказувати на найближче родове поняття; • вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять. У процесі розвитку наукових знань визначення можуть уточнюватись, доповнюватись у змісті новими ознаками. Визначенням, як правило, завершується процес дослідження. Найбільш узагальнені й фундаментальні поняття називаються категоріями. Це форми логічного мислення, в яких розкриваються внутрішні суттєві сторони і відносини досліджуваного предмету. Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Наука- це сукупність теорій. Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності. Теорію розглядають як сукупність узагальнюючих положень, що утворюють науку або підрозділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи. До нової теорії висуваються такі вимоги: • адекватність наукової теорії описуваному об'єкту; • можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними; •повнота опису певного явища дійсності; •можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії; •внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним. Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів. Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю. Концептуальність - це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова. Під принципом у науковій теорії розуміють найабстрактніше визначення ідеї. Принцип - це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду. Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони. Рух думки від незнання до знання керується методологією. Методологія наукового пізнання - вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження - це спосіб застосування старого знання для здобуття нового знання. Він є засобом отримання наукових фактів. 4 питання. Наукове дослідження, його форми (фундаментальні та прикладні дослідження).Розглянемо, що означає наукова діяльність і в яких видах вона існує. Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах: 1) науково-дослідницька діяльність; 2) науково-організаційна діяльність; 3) науково-інформаційна діяльність; 4) науково-педагогічна діяльність; 5) науково-допоміжна діяльність та ін. Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи. У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження. Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають як система понять, законів і теорій. Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні наукові дослідження - наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей. При проведенні наукових досліджень відрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання і дослідження. Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження. Предметом дослідження є досліджувані з певною метою властивості, характерні для наукового пізнання, це визначення певного «ракурсу» дослідження як припущення про найсуттєвіші для вивчення обраної проблеми характеристики об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди співпадає з темою дослідження. Один і той же об'єкт може бути предметом різних досліджень і навіть наукових напрямів. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове. Залежно від ступеня складності є прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними. Наприклад, простим об'єктом дослідження в педагогіці є рівень інформаційного забезпечення навчання, складним - ефективність процесу навчання. У першому випадку досліджується забезпечення навчальною літературою, згідно переліку дисциплін навчального плану, в другому - визначається вплив численних факторів на кінцевий результат навчання (якість викладання, технології навчання, рівень навченості та навчальності студентів тощо). Правильний вибір об'єкту вивчення навколишнього матеріального світу відповідно до мети дослідження сприяє обгрунтованості результатів дослідження. Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосередженні уваги на найсуттєвіших з них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впливають на об'єкт дослідження, має велике практичне значення, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не враховано, то висновки, здобуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або хибними. Виявлення суттєвих факторів простіше, якщо дослідження грунтуються на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в процесі попереднього вивчення об'єкта дослідження. Отже, чим повніше враховано вплив середовища на об'єкт дослідження, тим точнішими будуть результати наукового дослідження. Середовище - це те, що впливає на об'єкт дослідження. Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об'єкта, визначають його параметри, тобто повноту вивчення відповідно до поставленої мети. Наукове дослідження повинно розглядатись у неперервному розвитку, грунтуватись на зв'язку теорії з практикою. Важливу роль у науковому дослідженні відіграють пізнавальні завдання емпіричного і теоретичного напряму. Емпіричні завдання вирішуються за допомогою спостереження, експерименту, вимірювання, описування. Теоретичні завдання спрямовані на вивчення і виявлення причин, зв'язків, залежностей, які дозволяють встановити поведінку об'єкта, визначити і вивчити його структуру, характеристику на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання. Тут переважає використання аксіоматичних методів, системних, структурно-функціонального аналізу, математичного моделювання. У результаті отриманих знань формулюють закони, розробляють теорію, перевіряють факти тощо. Теоретичні пізнавальні завдання формують таким чином, щоб можна було їх перевірити емпірично. У вирішенні емпіричних і особливо теоретичних завдань наукового дослідження важливе місце належить логічному методу пізнання, який дозволяє на основі умовиводів пояснити явища і процеси, викликати різні пропозиції та ідеї, встановлювати шляхи їх вирішення. Він будується на отриманих фактах і результатах емпіричних досліджень. Систематизовані наукові знання класифікують за різними ознаками: а) за видом зв'язку з суспільним виробництвом (поліпшення організації праці, створення машин, конструкцій, теоретичні гуманітарні роботи тощо); б) за ступенем важливості для народного господарства (роботи, що виконуються на замовлення міністерств, відомств); в) за джерелами фінансування (держбюджетні, госп. договірні); г) за терміном розробки (довготермінові, короткотермінові). Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первинне емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргументацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність. Отже, процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези і суджень. Головними етапами наукового дослідження є: •виникнення ідеї, формулювання теми; •формування мети та завдань дослідження; •висунення гіпотези, теоретичні дослідження; •проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів; •аналіз та оформлення наукових досліджень; •впровадження та визначення ефективності наукових досліджень; Але в науці недостатньо встановити будь-який науковий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обгрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого суттєвого. Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат - нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Науково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо. До основних результатів наукових досліджень належать: • наукові реферати; • наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; • курсові (дипломні, магістерські) роботи; • звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу; • наукові переклади; • дисертації (кандидатські або докторські); • автореферати дисертацій; • депоновані рукописи; • монографії; • наукові статті; • аналітичні огляди; • авторські свідоцтва, патенти; • алгоритми і програми; • звіти про наукові конференції; • репринти; • підручники, навчальні посібники; • бібліографічні покажчики та ін. Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями (науковими працівниками), вченими. Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження. Науковець - це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений - фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів. Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації. Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи. 5 питання. Науково-дослідницька діяльність студентів.Розгляд даного питання ми вже порушували під час вивчення дисципліни «Університетська освіта», але, під час вивчення дисципліни «Університетська освіта», розгляд даного питання носило більш ознайомчий характер. В межах навчальної дисципліни «Основи науково-дослідної роботи» дане питання ми розглянемо більш ґрунтовніше. Науково-дослідницька діяльність студентів (НДДС) (інколи говорять науково-дослідницька робота студентів – НДРС) вищих навчальних закладів України є одним із основних чинників підготовки висококваліфікованих кадрів відповідного профілю. Поняття «науково-дослідницька діяльність студентів» включає в себе два взаємопов'язаних елементи: • навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості; • наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів. Для НДДС вищих навчальних закладів характерним є єдність цілей і напрямів навчальної, наукової і виховної роботи, тісна взаємодія всіх форм і методів наукової роботи студентів, що реалізуються в навчальному процесі та поза навчальний час. Це забезпечує їхню участь у науковій діяльності протягом усього періоду навчання, тісно пов'язану як із науково-дослідницькою діяльністю, що проводиться підрозділами ВНЗ, так і з громадською діяльністю. Зміст і структура НДДС забезпечує послідовність її засобів і форм відповідно до логіки і послідовності навчального процесу, що зумовлює спадкоємність її методів і форм від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших, поступове зростання обсягу і складності набутих студентами знань, умінь, навичок у процесі виконання ними наукової роботи. Реалізована в комплексі науково-дослідницька діяльність студентів забезпечує вирішення таких основних завдань: • формування наукового світогляду, оволодіння методологією і методами наукового дослідження; • надання допомоги студентам у прискореному оволодінні спеціальністю, досягненні високого професіоналізму; • розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань; • прищеплення студентам навичок самостійної науково-дослідницької діяльності; • розвиток ініціативи, здатності застосувати теоретичні знання у своїй практичній роботі, залучення найбільше здібних студентів до розв'язання наукових проблем, що мають суттєве значення для науки і практики; • необхідність постійного оновлення і вдосконалення своїх знань; • розширення теоретичного кругозору і наукової ерудиції майбутнього фахівця; • створення та розвиток наукових шкіл, творчих колективів, виховання у стінах вищого навчального закладу резерву вчених, дослідників, викладачів. Науково-дослідницька діяльність студентів - це системне утворення, яке має свою структуру, зміст і форми. У вищих навчальних закладах склалася певна структура НДДС: проректор з наукової роботи - рада НДДС інституту - рада студентського науково-творчого товариства, (СНТТ) факультету (факультетів), СНТТ кафедри (кафедр). Наукове керівництво СНТТ здійснюється науковим керівником, який обирається вченою радою вищого навчального закладу. Голова (з числа студентів) і члени ради СНТТ призначаються і затверджуються наказом ректора по інституту. Рада СНТТ вузу: • створює факультетські ради СНТТ і керує ними. Організовує разом з факультетськими СНТТ гуртки, творчі секції, бюро та ін.; • інформує громадськість інституту про роботу СНТТ; • щорічно організовує підсумкові студентські наукові конференції; • організовує і проводить внутрішньо-вузівський конкурс студентських наукових робіт, контролює діяльність гуртків, студій на кафедрах; • організовує виставки і презентації кращих наукових праць студентів; • забезпечує участь студентів у регіональних та всеукраїнських конкурсах, оглядах, конференціях, олімпіадах; • сприяє широкому впровадженню результатів студентських робіт у практику, публікуванню статей, тез доповідей у наукових збірках; • організовує взаємодію СНТТ інституту з іншими ВНЗ, закладами освіти, культури та ін. • морально та матеріально заохочує студентів, які ефективно здійснюють науково-дослідницьку діяльність. Рада СНТТ інституту працює в тісному зв'язку з СНТТ факультетів і кафедр. Постійно проводяться бесіди про науково-дослідницьку діяльність, де висвітлюються найзначніші досягнення студентів за минулі роки, подається докладна інформація щодо запланованої наукової тематики інституту, факультетів, кафедр. Зміст і форми НДДС відповідають основним напрямам науково-дослідницької діяльності вищого навчального закладу, базою її організації і проведення є кафедри. У керівництві НДДС беруть участь висококваліфіковані викладачі ВНЗ. Зміст і характер НДДС визначаються: а) проблематикою дослідницької і науково-методичної діяльності кафедр, факультетів, інституту; б) тематикою досліджень, що здійснюються кафедрами у творчій співпраці з закладами культури, освіти, з усіма профільними для ВНЗ установами та організаціями; в) умовами дослідницької роботи студентів, наявністю бази дослідження, можливістю отримання необхідних документів, наявністю комп'ютерної техніки, Internet та Intranet; забезпеченням НДДС науковим керівництвом та ін. Науково-дослідницька діяльність студентів ВНЗ здійснюється за трьома основними напрямами: • науково-дослідницька робота, що є невід'ємним елементом навчального процесу і входить до календарно-тематичних та навчальних планів, навчальних програм як обов'язкова для всіх студентів; • науково-дослідницька робота, що здійснюється поза навчальним процесом у межах СНТТ - у гуртках, проблемних групах (лабораторіях), перекладацьких та інформаційних студіях, фольклорних експедиціях та ін.; • науково-організаційні заходи: конференції, конкурси та ін. Науково-дослідницька робота студентів у межах навчального процесу є обов'язковою для кожного студента і охоплює майже всі форми навчальної роботи: • написання рефератів наукової літератури з конкретної теми в процесі вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, фундаментальних і професійно-орієнтованих, спеціальних дисциплін, курсів спеціалізацій та за вибором; • виконання лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань, контрольних робіт, що містять елементи проблемного пошуку; • виконання нетипових завдань дослідницького характеру в період виробничої практики, на замовлення підприємств, установ, організацій, закладів культури тощо; розробка методичних матеріалів з використанням дослідницьких методів (глосаріїв, кросвордів, програм і методик соціологічних досліджень тощо); • підготовка і захист курсових та дипломних робіт, пов'язаних з проблематикою наукових досліджень спеціальних кафедр. Методика постановки і проведення НДДС у навчальному процесі визначається специфікою ВНЗ, його науковою і матеріально-технічною базою, набутими традиціями. Для проведення цієї роботи студенти отримують робоче місце в лабораторії кафедри, комп'ютерному класі, бібліотеці. У деяких вищих навчальних закладах навчально-дослідницькій роботі передує спеціальний курс з основ організації та методики проведення наукових досліджень, з організації бібліографічної та патентно-ліцензійної діяльності. Чітка організація НДДС у навчальному процесі сприяє поглибленому засвоєнню студентами спеціальних навчальних дисциплін, дозволяє найповніше виявити свою індивідуальність, сформувати власну думку щодо кожної дисципліни. При цьому особлива увага приділяється залученню студентів до збору, аналізу та узагальнення кращого практичного досвіду, проведення соціологічних та експериментальних досліджень, підготовки доповідей і повідомлень. Науково-дослідницька робота студентів поза навчальним процесом є одним із найважливіших засобів формування висококваліфікованих фахівців. Нею передбачається: • участь студентів у роботі наукових гуртків, проблемних груп, творчих секцій, лабораторій та ін.; • участь студентів у виконанні держбюджетних або госпрозрахункових наукових робіт, проведенні досліджень у межах творчої співпраці кафедр, факультетів, комп'ютерного центру із закладами культури, освіти тощо; • робота в студентських інформаційно-аналітичних та культурологічних центрах, перекладацьких бюро; • рекламна, лекторська діяльність та ін.; • написання статей, тез доповідей, інших публікацій; • найпоширенішою формою організації НДДС є наукові гуртки, секції, студії, бюро, центри. Кожний із них являє собою невеликий (10—15 осіб) творчий студентський колектив, який працює над однією або кількома суміжними науковими темами, за планами, що складаються на семестр або навчальний рік. Науковим підрозділом керує викладач, помічником якого є студент. НДДС диференціюється залежно від курсу навчання, спеціальності та спеціалізації. Якщо напрям дослідження має міжкафедральний характер, здійснюється спільне керівництво НДДС викладачами кількох кафедр. Художньо-творча діяльність студентів здійснюється практично в усіх вищих навчальних закладах і особливо в музичних, театральних ВНЗ, на творчих факультетах інститутів культури в таких формах: • робота у творчих секціях і студіях (літературній, композиції, режисури, живопису, скульптури та ін.); • участь у концертах, конкурсах, виставках на рівні ВНЗ, регіональному, всеукраїнському та міжнародному рівнях; • виступи на радіо, на телебаченні, в пресі; • розробка сценаріїв, постановчих матеріалів, підготовка і показ спектаклів, шоу-програм, тематичних вечорів та ін. Цей напрям НДДС забезпечує тісний зв'язок з творчими організаціями, самодіяльними колективами, закладами дозвілля, сприяє постійному вдосконаленню художньої майстерності і ефективному використанню творчого потенціалу студентської молоді. Студенти, які досягли значних успіхів у науково-дослідницькій діяльності, можуть працювати за індивідуальним графіком виконання навчального плану в межах установленого терміну навчання. Студенти-науковці, випускники ВНЗ за рішенням ДЕК та СНТТ інституту можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру, на викладацьку роботу. Читайте також:
|
||||||||
|