Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття та ознаки держави.

Держава — складне явище й охопити одним поняттям усі його аспекти неможливо, тому дати досить повне уявлення про нього може тільки низка визначень. В зв'язку з цим, перш за все, треба розрізняти поняття держави в широкому і вузькому значенні слова.

У широкому розумінні держава— це всеохоплююча, правова, суверенна, територіальна і політична організація суспільства, яка має спеціальний апарат влади, що забезпечує існування суспільства як єдиного цілого, його зовнішню і внутрішню безпеку (навіть із застосуванням примусу — силового впливу). Іншими словами, держава — це форма організації суспільства, яка виникає на певному етапі його історичного розвитку.

У вузькому розумінні держава— це механізм управління суспільством у вигляді спеціального апарату суверенної влади (публічної, політичної), яка поширюється на все населення країни і її територію, що володіє на цій території монополією на застосування примусу, оподаткування, видання нормативно-правових актів. Інакше кажучи, держава — це механізм здійснення публічно-політичної влади в суспільстві, механізм управління суспільством. Таке трактування держави тотожне поняттю державного апарату, системи його органів, які наділені певними повноваженнями. Серед визначень поняття держави є й такі, що акцентують увагу на державі як на провідній учасниці міжнародних відносин, суб'єкті міжнародного права, що характеризується наявністю в неї певної території, населення, влади (державної), котра поширюється на все населення цієї держави і його територію. Основною якісною ознакою держави як суб'єкта міжнародного права є суверенітет. Тому не випадково 16 червня 1990 року, в період розпаду СРСР, прагнучи до створення незалежної держави, Верховна Рада УРСР як найвищий представницький орган державної влади прийняв Декларацію про державний суверенітет України.

Основні ознаки держави:

Різні визначення держави завжди вказують на ті чи інші ознаки держави. Повноцінне висвітлення цих ознак неможливе без згадки про державну (публічно-політичну) владу. Державна влада — це влада одночасно політична і публічна. Публічною вона є тому, що офіційно управляє справами всього суспільства і виступає від імені суспільства в цілому при вирішенні питань у своїй компетенції. Політичною ж вона є тому, що в особі державного апарату відділена від суспільства. Відносно самостійне існування, стан у суспільстві і та сила, якою ця влада володіє, дають змогу їй дієво керувати соціально-неоднорідним суспільством, тобто таким, в якому здебільшого відсутня єдність, збіжність інтересів у різних верств, груп і спільнот людей. Оволодіння владою створює можливість одній якій-небудь частині суспільства (більшій чи меншій або ж її представникам) не тільки керувати справами всього суспільства, забезпечувати його безпеку, існування як єдиного цілого, а й управляти ним переважно у своїх інтересах, що й політизує публічну владу. Саме тому вона завжди виступає як влада публічно-політична.

Державну владу не можна ототожнювати з самою державою, тобто її лад, механізм існування як певних органів: судових, контрольно-наглядових, військових та ін. Сама ж по собі державна влада — це спосіб управління суспільством, для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу.Із цього випливає, що підставою дієвості державної влади є авторитет сили, а не сила авторитету. Проте це зовсім не означає, що державна влада — це сила, яка прагне до того, щоб бути авторитетною. Не випадково в демократичних державах проводяться відповідні соціологічні дослідження, вивчається суспільна думка з приводу державних рішень, які плануються або вже відбулися.

Для будь-якої держави характерна наявність державної влади, яка є суверенною. Державний суверенітет, який необхідно відрізняти від національного чи народного суверенітету, має на увазі верховенство державної влади всередині країни, її незалежність від будь-якої іноземної влади. Суверенітет, який розглядається як порівняльна властивість державної влади (і держави як її організації), свідчить про її положення серед тих влад, які наявні в суспільстві — церковної, батьківської, корпоративної й інших. Державна влада існує відокремлено від зазначених влад і має верховенство стосовно них у сфері державних справ. Суверенітет держави — це верховність, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади у державі у межах її території, а також незалежність і рівноправність країни в зовнішніх відносинах.

Вивчення держави свідчить, що її можна розглядати як організацію влади, яка є всеохоплюючою. Тільки державна влада поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), які перебувають на території держави. Якщо суверенітет розуміти як властивість державної влади, яка вказує на її силу, то всеохоплюваність — це така властивість державної влади, яка вказує на масштаб її дії в суспільстві.Ширше розуміння «всеохоплюваності» як ознаки держави означає, що держава — це організація суспільства в єдине ціле через інститут «громадянства» (підданства), тобто держава — це всеохоплююча організація суспільства.

Держава є організацією влади, яка панує на чітко визначеній території, тобто обмеженій частині поверхні планети (суші, моря, повітряного простору). Територія держави може бути матеріальною підставою її існування. Населенняв державі розселене по всій її території, яка поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. Політична влада держави, її суверенітет поширюються на всіх людей, що живуть на її території.

Існування держав невідокремлюване від наявності відповідного населення країни (народонаселення, державного народу). Люди, народ, населення країни — соціальна основа держави. Народ, який населяє територію країни, є суб'єктом і об'єктом державної влади.

Держава об'єднує людей в єдине ціле, а належність їх до певної держави відображає поняття «громадянство» (підданство) — це стійкий правовий зв'язок особи з цією державою, яка виражається в їх взаємних правах і обов'язках.

Держава має спеціальний аппарат— систему законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів, а також відповідні матеріальні засоби для виконання своїх завдань. До них належать: армія, поліція (міліція), виправні установи, служби національної безпеки, підприємства, установи та інші організації (державної форми власності).

Держава встановлює загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки і закріплює їх у нормах права.

Держава збирає податки, що використовуються для утримання організацій державного механізму, які не виробляють товарів і не надають платних послуг.

У соціально неоднорідному суспільстві влада виражає та захищає інтереси певної частини населення, носії влади організаційно відокремлені від громадянського суспільства.

4.Функції держави.

Функції держави — це основні напрями її діяльності, в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави, виявляються її сутність, зміст і соціальне призначення в соціально неоднорідному суспільстві.

Поряд з функціями держави деякі автори виокремлюють і функції державних органів та їхніх посадових осіб. Розрізняють функції законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових органів держави.

Державні функції та функції державних органів слід відрізняти від форм і методів їх здійснення. Такими формами є законодавство, управління, правосуддя, контроль і нагляд, правоохоронна та правореалізаційна діяльність. До методів здійснення державних функцій у найзагальнішому вигляді відносять переконання, заохочення і примус.

Існують певні підстави для класифікації функцій держави на види:

1) за соціальним значенням діяльності держави функції поділяються на:

—Основні функції— це найзагальніші та найважливіші комплексні напрями діяльності держави щодо здійснення стратегічних завдань і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносять функції: оборони, підтримання зовнішніх відносин, охоронну, організаційну, інформаційну, економічну, екологічну, соціальну, культурно-виховну тощо.

—Неосновні функції — це напрями діяльності держави із здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя. До них належать: управління персоналом; матеріально-технічне забезпечення та управління майном; забезпечення реалізації бюджетної справи та бухгалтерського обліку; правосуддя і юридичні функції тощо.

2) залежно від територіальної спрямованості розрізняють:

Внутрішні функції— це такі напрями діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика щодо економічних, ідеологічних, екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх відносять функції:

1. забезпечення народовладдя через діючу в політичній сфері систему політичних інститутів, установ, державних органів, тобто через представницькі органи, які обрані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в країні (наприклад Верховна Рада України); органи місцевого самоврядування (наприклад, обласні, районні й інші ради); референдуми
(загальнодержавні, місцеві);

2. економічна. Економіка розвивається на підставі саморегулювання; втручання до неї держави обмежене і зводиться до вироблення економічної політики, керування підприємствами й організаціями, що належать до державної власності, встановлення правових основ ринку, цінової політики, регулювання зовнішніх економічних відносин; у періоди економічних криз,
на перехідних етапах утручання держави в економіку зростає;

3.соціальна — зняття і пом'якшення соціальних суперечностей фінансовою, матеріальною, програмною й іншою підтримкою осіб, що потребують соціального захисту: інвалідів, безробітних, біженців, багатодітних родин тощо;

4. екологічна — забезпечення екологічної безпеки громадян;

5. оподатковування — для формування бюджету держави;

6. охорона і захист прав і свобод громадян. Виконання цієї функції пов'язане насамперед із діяльністю органів правосуддя, прокуратури і внутрішніх справ;

7. культурно-виховна — організація освіти, виховання, підтримка і розвиток науки і культури.

Зовнішні функції— це основні напрями діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому Зовнішніми функціями є:

1) інтегрування національної економіки у світову, залучення і підтримка іноземних інвестицій — сучасний світ характеризується економічною взаємозалежністю держав; склався світовий поділ праці; приплив іноземних інвестицій — джерело розвитку вітчизняної економіки;

2) оборона — випливає з призначення Збройних Сил України винятково для захисту незалежності, територіальної цілісності держави і виконання міжнародних зобов'язань;

3) підтримка світового порядку — співробітництво з іншими державами у сфері боротьби з контрабандою, наркобізнесом, тероризмом; діяльність для збереження миру, роззброєння, ліквідації ядерної зброї;

4) співробітництво з іншими державами в вирішенні глобальних проблем сучасності. Тільки спільні зусилля можуть зрушити з місця вирішення проблем, які стоять перед світовим співтовариством: екологічної, сировинної, енергетичної, демографічної й ін.

3) за часом здійснення функції бувають постійні та тимчасові.

4) за сферами суспільного життя їх поділяють на: Гуманітарні функції — це напрями діяльності держави та її органів із забезпечення кожній людині належних умов життя. Економічні функції — це напрями діяльності держави (її органів) на перехід від планової до ринкової економіки й подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку, добросовісної конкуренції, обмеження монополії. Політичні функції — це напрями діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії.

5.Апарат і механізм держави.

Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні органи й організації. Система всіх державних органів і організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Такі органи й називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі:

а) державні підприємства;

б) державні установи;

в) апарат держави;

г) інші державні організації.

Державні підприємства — це державні структури, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо.

Державні установи — це вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері фінансів, культури, охорони здоров'я, освіти, виховання тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, школи, училища, середні та вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров'я.

До інших державних організацій, наприклад, відносять державні будівельні організації або армію, міліцію тощо.

Апарат державиявляє собою систему всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави.

Основними принципами діяльності державного апарату України є:

Принцип демократизму в Україні характеризується тим, що державний апарат формується з волі більшості населення, виражає та виконує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність. Як корінна національна група, так і решта груп, що проживають на території України, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охорону, захист і відтворення політичних, економічних, громадських, соціальних і культурних прав. _

Законність. Державний апарат утворюється й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суверенність. Державний апарат уособлює єдність державної влади на засадах самостійності та незалежності; він є виразником суверенітету народу.

Принцип соціальної справедливості державного апарату означає. що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, консенсусу між різними частинами суспільства, балансу різноманітних інтересів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Поєднання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується, коли особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам громадянського суспільства та вичерпано всі методи переконання.

Гласність, відкритість і врахування громадської думки. Свої функції державний апарат виконує відкрито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями й рухами, вивчає громадську думку та враховує її в організації і здійсненні покладених на нього завдань.

Отже, державний апарат (обраний чи призначений) є системою державних органів, що здійснюють свої функції, реалізуючи волю громадянського суспільства, всього українського народу.

Первинною «клітинкою» державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

У теорії держави виокремлюють такі органи: представницькі; глава держави; виконавчі; судові.

Представницькі органи — провідні органи сучасної держави, в яких народ реалізує свій суверенітет. У системі органів влади вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження. В практиці державотворення такі органи мають різні назви (парламент — у Великобританії, Канаді, Індії; сейм — у Польщі; державні збори — в Угорщині тощо). Обираючи представницький орган, народ надає йому право здійснювати суверенітет від його імені.

Глава держави — це орган держави (посадова особа), який є символом єдності нації. Глава держави виступає від імені держави, офіційно представляє її як усередині країни, так і в міжнародних відносинах. Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх. У деяких країнах функцію глави держави виконує колегіальний орган (наприклад, Державна рада Куби). У більшості сучасних держав главою є президент, який обирається безпосередньо населенням (Франція, Україна, Росія та ін.), парламентом (Чехія), колегією виборців (США) або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу (ФРН). Монарх, як правило, є невиборним главою держави, який отримує свої повноваження в спадок (Японія, Бельгія, Іспанія). Інколи монархи обираються на певний термін (Саудівська Аравія, Малайзія, ОАЕ).

Органи виконавчої влади — це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на державному рівні оперативне управління загальносуспільними справами. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, колегіальний орган управління, який приймає рішення шляхом голосування. Водночас у президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях такий колективний орган відсутній, оскільки глава держави сам очолює виконавчу владу і здійснює безпосереднє управління справами суспільства за допомогою міністрів. Назва органу виконавчої влади і його компетенція визначаються конституцією та законами. Зокрема, виконавчу владу в ФРН здійснює Федеральний уряд, у Франції — Рада міністрів, в Китаї — Державна рада, в Україні — Кабінет Міністрів. За своїми функціями органи виконавчої влади є виконавчо-розпорядчими органами загальної компетенції. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції (наприклад, міністерствами), які здійснюють управління в конкретних сферах суспільних відносин — економіці, освіті, культурі тощо.

Важливе місце в механізмі держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку. В країнах, де джерелом права визнається судовий прецедент, суди беруть участь у правотворчості (США, Великобританія, Канада).

Складовими апарату держави та її механізму є також силові відомства, основа владної сили держави: прокуратура, військові та інші збройні формування, міліція (поліція), органи безпеки, органи виконання покарань. Вони наділені від імені суспільства правом державного примусу і покликані забезпечувати державний суверенітет, стабільність суспільства, права, особисту і майнову безпеку громадян.

В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів:

а) за місцем у системі державного апарату — первинні (створюються через вибори всім населенням або його частиною), вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом або напрямами державної діяльності — органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи розпорядчо-виконавчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

в) за способом утворення — виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування — постійні, тимчасові;

ґ) за складом — одноособові, колегіальні;

д) за територією, на яку поширюються їхні повноваження —загальні, або центральні; місцеві, або локальні.

Удосконалення органів державної влади реалізується в Україні на основі Конституції.

До системи державних органів України належать: законодавчий орган — Верховна Рада України; глава держави — Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим), центральні (міністерства, державні комітети; інші органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом); місцеві (обласні та районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ).

Органи місцевого самоврядування, що репрезентують спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні та районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Органи місцевого самоврядування не належать до апарату держави. Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування.

Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України, система судів загальної юрисдикції в Україні, яку очолює Верховний Суд України.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та ознаки злочину	\|	Форма держави. 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.