• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Пакти та види їх

Спочатку пакти характеризувалися як неформальні угоди, на які не поширювався позовний захист внаслідок того, що вони були неформальними .Юридична чинність їх полягала в тому, що виконання прийнятого на себе на підставі неформальної угоди зобов'язання було виконанням належного. Той, хто виконував та­ке зобов'язання, не мав права потім вимагати повернення викона­ного через те, що виконання основано на неформальній угоді. Ці угоди не вкладалися ні в один із розглянутих раніше контрактів і тому вважалися неформальними, внаслідок чого позовний захист їм не надавався. Такі пакти почали називати «голими» . Проста, неформальна угода не породжувала зобов'язання ; такий давній принцип римського права. І все ж в одному з едиктів претор оголосив, що він буде визнавати, підтримувати укладені пакти. Так народився крилатий афоризм: «Угоди треба дотримуватися, не порушувати».

Проте з розвитком цивільного обороту завдяки своїй простоті і доступності неформальні угоди укладалися все частіше. Між тим позбавлення їх позовного захисту не сприяло усталенності оборо­ту, навпаки, розривало ділові відносини. Саме під тиском обороту спочатку як виняток деякі пакти одержали позовний захист і поча ли називатися «одягнені пакти» . Юридичне визнан­ня такі пакти одержали в різний час і ця обставина була критерієм розмежування їх на три групи:

а) приєднані пакти;

б) преторські пакти;

в) імператорські пакти.

Перші одержали позовний захист раніше за інших, другі — в період республіки з боку претора, тре­ті — були визнані імператорами.

Приєднані пакти— додаткові до головного до­говору угоди, які передбачали внесення змін в його юридичні на­слідки Як правило, це було покладення в договорі на ту чи іншу сторону яких-небудь додаткових обов'язків, уточнення умов дого­вору, строків платежів тощо. Спочатку це здійснювалося в момент укладення основного договору, а пізніше через певний час після його укладення. Однак в останньому випадку такий приєднаний пакт одержував юридичне визнання лише за умови, що положення боржника не буде погіршено. Так, угоди, за якими на боржника по­кладалися додаткові обов'язки чи інші обтяження, не визнавалися такими, що відповідають закону.

Преторські — це пакти, які одержали позовний захист з рук. преторів і, отже, юридичне визнання, їх було всього два: підтвер­дження боргу і який об'єднував три види пактів:

а) уго­да з третейським суддею про розгляд ним спору, що виник між певними особами;

б) угода з капітаном корабля, господарем заїж­джого двору чи готелю про цілісність речей пасажирів і жильців;

в) угода з банкіром щодо уплати обумовленої суми за рахунок клі­єнта третій особі.

Підтвердження боргу . У деяких випадках-виникала необхідність підтвердити вже існуючий борг чи борг тре­тьої особи, для чого і укладався зазначений пакт. Наприклад, боржник урочисто приймав на себе зобов'язання сплатити борг кре­дитору, за яким вже сплив строк позовної давності, або сплатити борг за третю особу. Обіцянка сплати вже існуючий борг і є його визнанням, підтвердженням — звідси й назва пакту. Підтвердження чужого боргу — одна з різновидностей поруки.

Угода з третейським суддею про розгляд ним спору, що виник між певними особами. Особи, між якими виник майновий спір, могли домовитися, що не будуть передавати цей спір на розгляд суду, а передадуть його на розгляд третейському судді—арбітру. Для того щоб арбітр розглянув зазначений спір, необхідно було укласти з ним про це пакт.

На підставі цього пакту суддя зобов'язаний був розглянути спір і винести по ньому своє рішення. Ульпіан зазначав, що претор ні­кого не примушує приймати на себе обов'язки третейського судді, бо це добровільна справа, але якщо хто-небудь уже прийняв на себе обов'язки третейського судді, то зобов'язаний довести їх до кінця ). За ухилення від виконання прийнятого на себе обов'язку третейський суддя піддавався штрафу. Тільки поважні причини звільняли його від відповідальності, наприклад хвороба, виниклі після укладення пакту недружелюбні стосунки між арбіт­ром і однією із сторін в спорі, покладення на нього публічних обо­в'язків, що перешкоджали розгляду спору тощо.

Угода з капітаном корабля, господарем заїжджого двору і го­телю про цілісність переданим їм речей пасажирів і жильців . Мандрівники, купці та інші пасажири і жильці, зупиняючись на ночівку в готелі чи заїжджому дворі або на кораблі, змушені були доручати свої речі господарям (наприклад, багаж, вантажі, коней). Про факти прий­няття таких речей на збереження укладався зазначений пакт, за яким господар ніс відповідальність не тільки за виновне, а й за випадкове заподіяння шкоди чи загибель речей. Речі жильця прий­малися на схов господарем готелю, заїжджого двору чи корабля че­рез сам факт здійснення ними підприємницької діяльності. Госпо­дар не міг відмовитися від обов'язку прийняти речі на схов. Це була одна з його підприємницьких функцій.

Підвищена відповідальність зазначених осіб пояснюється тим, що в ті часи господарі готелів і заїжджих дворів, капітани кораб­лів часто вступали в змову з грабіжниками. Якщо на постій прибу­вав багатий мандрівник, вони подавали умовний сигнал грабіж­никам чи піратам, які вчиняли розбій, а здобич ділили між собою. Хоча б певною мірою обмежити розмах грабіжництва і розбоїв, імператори змушені були ввести таку сувору відповідальність. Для захисту жильців і мандрівників, які потерпіли від розбою, їм надавався спеціальний позов.

Угода з банкіром про сплату обумовленої суми за рахунок клі­єнта третій особі . Це неформальна угода, за якою лихвар, банкір, міняла приймав на себе зобов'язання спла­тити третій особі борг свого клієнта за його рахунок. Своєрідна «форма поруки, за якою боржник третьої особи при відсутності грошей звертався до свого банкіра і просивза його рахунок грошей, що знаходилися на зберіганні в банкіра, сплатити борг. Банкір, виступаючи в такому випадку як поручитель, був гарантований гро­шима боржника, які знаходилися у нього на зберіганні. Хоча ця обставина і не була обов'язковою умовою укладення пакту, банкір міг прийняти на себе такий обов'язок і у випадку, коли грошей боржника у нього не було.

Укладення пакту не ставило банкіра в становище боржника третьої особи, яка й надалі лишалася кредитором тільки клієнта банкіра. Правові відносини виникали тільки між клієнтом банкіра і його кредитором — третьою особою. Однак якщо банкір чомусь відмовлявся платити, клієнту надавався спеціальний позов, що випливав із укладеного пакту.

Імператорські— пакти, які одержали юридич­не визнання в законодавстві пізньої імперії. Вони захищалися кондикційними позовами, що випливали з закону, яким було визнано цю угоду. До них належали:

а) компромісум — угода між особами, між якими виник майновий спір, про передачу цього спору на роз­гляд третейському судді;

б) угода про надання приданого;

в) угода про дарування.

Компромісум — угода про передачу спору на розгляд третейському судді. Майновий спір, що виник між грома­дянами, в усіх випадках підлягав розгляду в суді. Проте спірники не завжди бажали розголошення своїх взаємовідносин, і тому та­кий порядок інколи суперечив їхнім інтересам. У зв'язку з цим по­чали практикувати передачу подібних спорів на розгляд особі, яка викликала довіру спірників і рішення якої вони погоджувалися визнати. Така практика була узаконена в період імперії визнанням зазначеного пакту.

Для забезпечення виконання рішення третейського судді спір­на річ або сума грошей заздалегідь передавалася йому на збері­гання (секвестр) до прийняття рішення по справі. Сторони обумовлювали в угоді, що третейський суддя передасть річ або суму грошей тому із спірників, на чию користь буде винесено рішення арбітра. Спочатку пакт одержував захист за умови, що сторони присягнули виконувати рішення арбітра. Пізніше рішення третей­ського судді набувало обов'язкової чинності тільки в тому випад­ку, коли сторони висловлювали свою згоду з ним і підписували йо­го чи не оспорювали в 10-денний строк.

Угода про надання приданого — неформальна угода, внаслідок якої батько нареченої приймав на себе зобов'я­зання передати майбутньому чоловікові своєї доньки певне майно як придане для полегшення сімейного життя. Згідно з цим пак­том, чоловік отримував спеціальний кондикційний позов, за допо­могою якого міг вимагати від батька своєї дружини обіцяного при даного. Правовий режим приданого визначався нормами приват­ного права.

Угода про дарування— —неформальна уго­да, за якою одна сторона—дарувальник—здійснює безоплатне майнове надання другій стороні з метою виявлення до неї певної щедрості.

Майнове надання може складатися в передачі тому, кому дару­ють права власності на обумовлену річ (майно), виплаті певної грошової суми, встановленні сервітутів, відмови від певного права вимоги та ін. Дарування здійснюється саме з метою проявити до того, кому дарують, щедрість, надати допомогу і відбувається за рахунок майна дарувальника. Засобом дарування здійснюється безоплатний перехід майна від дарувальника до того, кому дарують. Це не завжди відповідало інтересам панівного стану. Тому в кла­сичний період з метою недопущення подріблення майна аристокра­тичних родів було встановлено досить істотне обмеження розміру, дарування, що не торкалося дарування між близькими родичами. В імператорську епоху ці обмеження втратили своє значення, проте було введено правило, відповідно до якого дарування здійснюва­лося в формі так званої судової інсинуації, тобто дарувальний акт вимагалося здійснювати перед судом із занесенням до реєстру. Од­нак в праві Юстініана здійснення інсинуації вимагалося лише при дарувані на суму понад 500 золотих. Дарування на меншу суму можна було здійснити в будь-якій формі. Таким чином, пакт про дарування одержав позовний захист.

Однією з форм дарування була дарча обіцянка здійснити певне майнове надання. Вона мала обов'язкову силу тільки за умови здійснення її в формі стипуляції. Неформальна дарча обіцянка зо­бов'язання не породжувала.

Незважаючи на безоплатний характер відносин, дарувальник ніс відповідальність перед тим, кому дарували, за можливі нега­тивні наслідки дарування, які спричинилися умислом чи грубою необережністю дарувальника (наприклад, виявлені недоліки пода­рованої речі, які заподіяли певну шкоду тому. кому дарували, від­чуження речі).

Особливістю пакту про дарування було й те, що в певних ви­падках дарування могло бути відмінено. В класичний період патрон мав право відмінити дарування, зроблене на користь вільновідпу­щеника. Ця правова норма свідчила про велику залежність вільно­відпущеника від свого патрона. Зазначений окремий випадок від­міни дарування Юстініан поширив на всі випадки дарування. Були також вироблені правові підстави для відміни дарування: вияв невдячності того, кому дарували, до дарувальника, нанесення йому грубої образи, створення небезпеки для життя дарувальника, запо­діяння майна дарувальника істотної шкоди. Крім того, якщо в бездітного патрона, який здійснив дарування на користь вільновідпу­щеника, опісля народжувалася дитина, він мав право відмінити да­рування і зажадати назад майнове надання.

Читайте також:

1. Зовнішньополітична доктрина СРСР. Радянсько-французький та радянсько-чехословацький пакти 1935 р.

Переглядів: 2952