Безіменні контракти

На початку імператорського періоду господарське життя Стародавнього Риму одержало такий бурхливий розвиток, що замкнута система контрактів вже не могла задовольняти потреби цивільного обороту. Ділові відносини не вкладалися в прокрустове ложе відомих контрактів. Господарський оборот вимагав нових договірних відносин. Спочатку на практиці надавався позовний захист відносинам, які раніше не захищалися. Наприклад, дві особи уклали між собою угоду про взаємні майнові відносини, які ніяким відомим контрактом не охоплювалися і тому позовом не захищалися. Одна сторона свій обов'язок виконувала і передавала певне майно другій, остання відмовлялася виконувати прийняте на себе зобов'язання. В такому разі стороні, що виконала договір, надавався кондикційний позов для повернення виконаного. Проте при такому вирішенні конфлікту господарська мета, з якою укладався договір, не досягалася. Інтерес сторони, що виконала своє зобов'язання, лишався незадоволеним. Тому було визнано за необхідне застосувати примус до сторони, яка не бажає виконувати прийняте на себе зобов'язання в цьому договорі; при ухиленні сторони від його виконання сторона, що виконала своє зобов'язання, отримувала спеціальний позов. Іншими словами, межі позовного захисту в цих випадках були набагато розширені — сторона, що виконала договір, мала право вимагати від іншої не тільки повернення виконаного, а й виконання самого договору. Так були визнані й одержали юридичну чинність і позовний захист договори, що не вписувалися в систему контрактів. Це була нова група договорів, що не увійшли в жодну із розглянутих вище груп і пізніше дістали в науці римського права назвубезіменних контрактів . Йдеться про назву групи договорів в цілому, оскільки кожний з них окремо мав свою власну назву.

За характером ці договори наближалися до реальних контрактів. Вони виникали не з моменту угоди, а з моменту фактичного здійснення однією із сторін майнового надання. Це спільне в безіменних контрактах з реальними. Відміннісгь полягає в тому, що всі реальні контракти виникають з моменту фактичної передачі речі однієї стороною іншій.

Виникнення безіменних конірактів пов'язане з майновим наданням, яке може бути в передачі речі або в здійсненні якої-небудь Дії.

Різноманітність безіменних контрактів у кодифікації Юстініана зводиться до чотирьох основних груп.

1. Я передаю тобі право власності на річ з метою,аби ти мені передав право власності на іншу річ .

2. Я передаю тобі право власності на річ з метою, аби ти виконав певну дію на мою користь, надав мені певну послугу тощо .

3. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою,аби ти мені передав право власності на певну річ.

4. Я здійснюю на твою користь певну дію з метою, аби ти здійснив на мою користь також певну дію.

З часом ці групи договорів сформувалися в самостійний вид і утворили нові договори в системі римських контрактів. У джерелах є відомості щодо протиставлення нових договорів, які виходили за межі усталеної договірної системи, контрактам, що мали власну назву. Нова група договорів зберегла відмінну ознаку: сторона, яка виконала своє зобов'язання і не одержала задоволення від іншої сторони, мала право замість позову про примус до виконання закладати до контрагента кондикційний позов про повернення виконаного.

Найпоширенішими серед цих договорів булидоговори міни і оціночний.

Договір міни — це новий контракт, за яким одна сторона передавала іншій стороні у власність яку-небудь річ (речі), з тим що друга сторона натомість передасть першій стороні у власність іншу річ, еквівалентну за вартістю. Він виник раніше, ніж договір купівлі-продажу, коли оборот товарів провадився у формі обміну-речі на річ. Проте з появою грошей договір міни втрачає своє значення, бо обмін речей на гроші набагато спростив цивільний оборот. Договір купівлі-продажу повністю оволодів ринком і майже витіснив міну. Саме тому він зайняв належне місце в системі контрактів. Проте і міна, не дивлячись на значне обмеження, все ж таки зберегла свою життєздатність. Отже, юридичну регламентацію цей договір одержав досить пізно.

Якщо перша сторона передавала контрагенту річ, що не належала їй, а потім ця річ у контрагента була відсуджена, договір вважався таким, що не мав чинності. В іншому договір міни був подібний до договору купівлі-продажу і до нього застосовувалися правила останнього.

Оціночний договір — контракт, за яким одна сторона передавала іншій певну річ для продажу за обумовлену ціну, а друга сторона повинна була передати першій обумовлену суму чи повернути саму річ.

Предметом договору могла бути будь-яка річ, не вилучена з обороту. Він вважався укладеним з моменту фактичної передачі речі власником другій особі для продажу. Цей договір наближався до договору доручення — за його суттю власник доручав другій особі продати свою річ за обумовлену ціну. Проте відмінність між ними полягала в тому, що договір доручення — завжди безоплатний договір. За сутністю оціночного договору особа, якій власник доручав продати свою річ,—посередник (точніше перекупник}, в своїх діях був більш вільним, ніж повірений. Він міг продати річ за будь-яку ціну (залишивши різницю між обумовленою в договорі і фактичною ціною собі), міг взагалі залишити річ собі у власність.Своєму контрагенту він зобов'язаний був передати обумовлену договором суму чи повернути річ, якщо чомусь він її не зміг продати.

Так само, як і в договорі доручення, продавець не був власником переданої для продажу речі і відповідно до загального принципу, здавалось би, не міг перенести право власності на річ на її набувача. Проте римське право в цих випадках допускало перенос права власності на набувача, оскільки продаж провадився за волею речі, за його дорученням і від його імені.

Однією з особливостей оціночного договору було те, що ризик випадкової загибелі речі приймав на себе перекупник, хоча й не був її власником. Мабуть, це правило збереглося з давніх часів —разом з передачею речі переходив і ризик випадкової загибелі. Ульпіан писав: «На підставі оцінки ризик покладається на того, хто прийняв (річ): він повинен повернути саму річ в цілості або сплатити за оцінкою, про яку досягнуто угоду» .Проте джерела містять й інші відомості, за якими інколи ризик покладався на власника речі. Мабуть, така непослідовність пояснюється незавершеністю розв'язання цього питання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Консенсуальні контракти	\|	Пакти та види їх

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.