• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Контракти з використанням операцій своп.

Широке поширення на фінансовому ринку набули операції своп — це угода між двома сторонами про проведення в майбутньому обміну платежами відповідно до визначених в контракті умов. Потоки грошових коштів, як правило, прив'язані до вартості боргового інструменту або ж до вартості іноземної валюти.

Таким чином, основні види свопів — валютні і відсоткові свопи.

Існує щонайменше дві причини популярності операцій своп серед інвесторів. По-перше, свопи дозволяють інвесторам понизити виникаючі в процесі висновку комерційних операцій відсоткові і валютні ризики. По-друге, деякі фірми можуть володіти деякими перевагами при отриманні конкретних видів фінансування.

Валютний своп є обміном номіналу і фіксованого відсотка в одній валюті на номінал і фіксований відсоток в іншій валюті. Валютний своп включає три різні види грошових потоків:

1) сторони на початковій стадії обмінюються грошовою готівкою;

2) сторони здійснюють періодичні відсоткові виплати один одному впродовж всього терміну угоди про своп;

3) сторони після закінчення терміну дії свопу знов обмінюються основною сумою.

Відсотковий своп - це угода між сторонами про взаємні періодичні платежі, визначувані на основі обумовлених відсоткових ставок і взаємно узгодженої контрактної суми. Як правило, відсотковий своп полягає в обміні боргового зобов'язання з фіксованою відсотковою ставкою на зобов'язання з плаваючою ставкою. Сторони при цьому обмінюються тільки відсотковими платежами, а не номіналами. Термін угоди звичайно коливається від двох до 15 років.

Як плаваюча ставка в свопах найчастіше використовується ставка LIВОR.

Окрім процентного і валютного існують і інші види свопів:

— своп активів — обмін активами з метою створити синтетичний актив, який би приніс вищий дохід;

— товарний своп обмін фіксованих платежів на плаваючі платежі, величина яких прив'язана до ціни якого-небудь товару (наприклад, золото, нафти);

— своп-опціон — фінансовий інструмент, що похідний від свопу, має деякі риси опціону. Покупець своп-опціону має право вступити в своп в певний момент (або через тимчасові проміжки) і на твердо фіксованих умовах.

Свопові операції раніше укладались на індивідуальних умовах сторін — безпосередніх учасників. Посередників у вигляді банків, які приймали б на себе кредитний ризик, в цих договорах відсутні. Поступово стала посилюватися стандартизація по термінах і умовах операцій, збільшилася і конкуренція на цьому ринку. З'явилися трибічні свопи, в яких бере участь банк-посередник, через який і здійснюються платежі. Такий посередник приймає на себе кредитний ризик.

На початку 80-х років з'явилися угоди про форвардну ставку Forward Rate Аgrееmеnt (FRА). Своєю появою вони зобов'язані розвитку міжбанківських контрактів на відсоткову ставку. Головна мета висновку FRА полягає в хеджуванні відсоткової ставки. Але, як і інші похідні інструменти, вона може використовуватися для спекуляції.

Forward Rate Аgrееmеnt— це угода між двома контрагентами, відповідно до якого вони беруть на себе зобов'язання обмінятися на певну дату в майбутньому платежами на основі короткострокових відсоткових ставок, одна з яких тверда (відома наперед, оскільки фіксується в угоді), а друга — плаваюча (ставка спот, яка існуватиме у момент початку форвардного періоду, тому при укладенні договору ще не відома).

Платежі розраховуються щодо контрактного номіналу. Умови контракту включають деякий форвардний період, починаючи з певної дати в майбутньому. Так, тримісячне FRA з початком форвардного періоду через три місяці означає, що форвардний період охоплює четвертий, п'ятий і шостий місяці, вважаючи: з дати укладення договору.

Сторона, яка зобов'язується сплатити тверду ставку, іменується покупцем FRA; сторона, що сплачує плаваючу ставку, — продавцем FRA.

Плаваюча ставка — це звично ставка LIBOR, яка фіксується в день початку форвардного періоду, встановленого в контракті. В угоді про форвардну ставку передбачені двосторонні платежі. На практиці ж здійснюється тільки один платіж, який визначається на основі різниці між форвардною ставкою, зафіксованою в FRA, і спотовою відсотковою ставкою, яка фіксується в день початку форвардного періоду.

Якщо спотова ставка вища форвардною, то продавець сплачує різницю покупцю, якщо нижче форвардної — різницю сплачує покупець. Покупець страхується від підвищення відсоткової ставки і забезпечує собі ставку, зафіксовану в контракті, а продавець страхується від пониження відсоткової ставки і також забезпечує собі ставку, встановлену в контракті.

Сума, яка повинна виплатити одним контрагентом іншому після закінчення форвардного періоду, визначається по формулі:

(5.8)

де S — сума платежу;

N — номінал FRA;

r_s — ставка спот;

r_f — форвардна ставка;

t — форвардний період.

Широке поширення на валютно-грошових ринках набули позабіржові похідні інструменти. Позабіржовий ринок пропонує для управління ризиками ширший вибір засобів, ніж традиційні біржові похідні інструменти.

Переваги позабіржових інструментів:

— можуть бути сконструйовані будь-які інструменти, що відповідають потребам клієнта;

— дюрація (термін дії) портфеля, складеного з позабіржових інструментів, може бути довшою, з глибиною термінів до декількох років (на товарних ринках зустрічаються інструменти з дюрацією до трьох років);

— відсутні щоденні вимоги по варіаційній маржі;

— відсутні позиційні ліміти і обмеження на частку ринку.

Правда, існують і недоліки позабіржових похідних інструментів, основними з яких є утруднення, що виникають часто при закритті позиції, оскільки інструменти розробляються спеціально під вимоги певного клієнта.

Позабіржові похідні інструменти можуть бути сконструйовані різними способами. В той же час існує декілька стандартних продуктів, які використовуються найчастіше, зокрема товарний своп.

Початкова мета товарного свопу — розподілити ціновий ризик між клієнтом і фінансовим посередником. Своп є обміном потоками платежів, коли одна із сторін погоджується купити або продати товар за фіксовану ціну в певні дати, а інша — відповідно продати або купити цей товар за поточною ринковою ціною в ті ж самі дати. Фактично виникаючі при цьому потоки платежів компенсують один одного, і в результаті в обумовлені дати одна із сторін виплачує іншій різницю між поточною і фіксованою ціною. Мета такої операції полягає в забезпеченні фіксованої ціни для однієї із сторін.

Використовувати цей інструмент може, наприклад, споживач, який бажає платити за товар встановлену ціну, внесену до його річного бюджету. Фіксована ціна, яку кінець кінцем заплатить цей клієнт, складатиметься з поточної ринкової ціни товару і виплати по свопу. Будь-яке підвищення ціни бюджетного активу компенсуватиметься виплатою, одержуваною клієнтом від контрагента, що платить поточну ціну.

Виробник же, навпаки, повинен бути зацікавлений в отриманні можливості фіксувати ціну продажу виробленого ним товару, що він також може зробити через свопи. Будь-яке падіння ціни товару компенсуватиметься платежем контрагента по свопу.

Проте використання тільки свопів для зниження цінових ризиків вельми небезпечне.

Існує ще декілька різновидів позабіржових похідних інструментів, наприклад:

своп-опціони на середнє значення, або азіатські своп-опціони (average rate swaptions or asian swaptions). У їх основі лежить ціна товару, усереднена певним чином за деякий проміжок часу. Даний продукт збільшує ступінь захищеності клієнта від різких одноденних стрибків ціни, обумовлених короткостроковою кон'юнктурою ринку;

корзинні своп-опціони (basket swaptins). Засновані на ціні комбінованого портфеля, що складається з набору товарів. Кожен товар, що входить в корзину, має власну вагу, що відповідає запитам клієнтів, що дозволяє їм здійснювати управління ризиками, що виникають від зміни цін декількох товарів, за допомогою одного інструменту;

опціони на опціони (compound options). Надають покупцю право, але не обов'язок придбати лежачий в їх основі звичний (базовий) опціон на пізнішу дату.

Позабіржові похідні інструменти, пропоновані брокерами, стали одним з найзручніших способів управління ціновими ризиками. З'явившись на валютному і грошовому ринках, ці інструменти порівняно недавно набули поширення в товарному секторі. Можна припустити, що найближчим часом частка позабіржових інструментів і загальному обороті фондового ринку може істотно зрости.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. POS -Інтелект - відеоконтроль касових операцій
3. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
4. Автоматизація касових операцій
5. АДАПТАЦІЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ДО ЗМІНИ ЇЇ ЗАВАНТАЖЕННЯ.
6. Алгоритми арифметичних операцій над цілими невід’ємними числами у десятковій системі числення.
7. Аналіз динаміки та структури валютних операцій
8. Аналіз доходів та витрат від операцій з цінними паперами.
9. Аналіз ефективності кредитних операцій
10. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
11. Аналіз пасивних операцій банку
12. Аудит банківських та кредитних операцій

Переглядів: 957