• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6. Колективний договір

1. Поняття колективного договору

Колективний договір — це локальний нормативний акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їх співробітництва з метою досягнення соціальної згоди і прогресу.

Необхідність у застосуванні такого локально-нормативного акта обумовлена економічними, соціальними і юридичними чинниками. Соціальний чинник створюється виникненням колективних трудових відносин в процесі реалізації громадянами своєї здатності до праці і потребою в методах регулювання в нутрі колективних зв'язків шляхом прийняття локальних актів з окремих питань.

Економічний чинник створюють об'єктивні розбіжності між інтересами власника та найманих працівників, обумовлені характером власності та правовим становищем цих сторін трудових правовідносин.

Юридичний чинник складає правосуб'єктність суб'єктів і трудового права — учасників колективного договору.

Колективний договір — це форма право творення, яку | держава надає підприємствам, установам, організаціям для конкретизації діючого трудового законодавства з врахуванням їх особливостей і умов. Завданням колективного договору є також вирішення питань регулювання трудових відносин, не врегульованих чинним законодавством. Мета укладення колективного договору — соціальний захист прав найманих працівників, сприяння покращенню їх умов праці, завоювання соціально-економічних переваг і розширення їх прав. Але разом з тим колективний договір в значній мірі сприяє і ефективності господарської діяльності, підвищенню рентабельності і покращенню якості продукції та результатів роботи. Пояснюється це тим, що цей основний документ локальної дії на підприємстві (в установі, організації) містить взаємні зобов'язання сторін, спрямовані на вищевказані цілі. При цьому, використовуючи надане законом право щодо встановлення за рахунок власних коштів додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-економічних пільг для працівників, власник або уповноважена ним особа використовує їх як засіб зацікавлення і заохочення працівників до поліпшення дисципліни праці, стабілізації виробничого процесу, підвищення продуктивності праці і, нарешті, отримання високих прибутків.

Норми, закріплені в колективному договорі, — це юридична форма вираження встановлених умов праці. В силу цього вони є обов'язковими для виконання для обох сторін, які уклали колективний договір.

Згідно закону колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах, організаціях, наділених правами юридичної особи, незалежно від форм власності і господарювання, відомчої належності і кількості працівників, за умови використання на них найманої праці. За необхідності колективний договір може укладатись в окремих структурних підрозділах підприємства (установи, організації) в межах компетенції цих підрозділів і з врахуванням їх фінансових та організаційних можливостей. Вирішуючи окремі питання соціально-економічних і трудових відносин структурного підрозділу, він є додатком до загального колективного договору.

Порядок укладення колективного договору основується на дотриманні вимог законодавства з цього питання. Вони встановлені Законом України «Про колективні договори і угоди». Правову основу колективного договору визначає також глава II Кодексу законів про працю, яка називається «Колективний договір». Ці законодавчі документи встановлюють вимоги щодо розробки, укладення і виконання умов колективного договору. Основною є вимога дотримання законодавчих норм і недопущення прийняття таких умов колективного договору, які погіршували б становище працівників порівняно з діючим законодавством. Відповідно до ст. 16 КЗпП умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Укладення колективного договору повинно здійснюватись на дотриманні принципів рівності сторін і їх добровільності щодо прийняття зобов'язань, свободи у визначенні кола питань, які будуть становити зміст колективного договору, реальності зобов'язань, забезпечення свободи контролю виконання умов колективного договору і встановлення відповідальності за їх невиконання.

Згідно закону однією стороною колективного договору виступає власник підприємства (установи, організації) або уповноважена ним особа, як правило, — керівник, хоча може бути призначена і інша посадова особа з адміністрації, наділена відповідними повноваженнями згідно статуту чи іншого локального нормативного акта.

Протилежною стороною колективного договору є трудовий колектив в особі своїх уповноважених представників. Уповноваженим представником трудового колективу може бути профспілковий комітет чи інший представницький орган, обраний на загальних зборах працівників,— рада трудового колективу, страйковий комітет та ін.

За наявності на підприємстві (в установі, організації) кількох профспілкових чи інших організацій, які претендують на представництво інтересів трудового колективу, вони повинні сформувати єдиний представницький орган для ведення переговорів і підготовки проекту колективного договору. Якщо з цього питання між ними не досягнуто згоди, то вирішувати, кого з них уповноважувати на представництво своїх інтересів, належить трудовому колективові.

З метою забезпечення об'єктивності і рівноправності сторін забороняється участь у веденні переговорів і укладенні колективного договору від імені трудового колективу тим органам і організаціям, які фінансуються власником або політичними партіями, або особам, які представляють адміністрацію. З цією ж метою інтереси власника при укладенні колективного договору не можуть представляти особи, які є членами виборного органу профспілки (у випадку, коли інтереси трудового колективу представляє профспілковий комітет).

Колективний договір — це строкова угода, строк дії якої визначається сторонами. Після закінчення строку його дії він продовжує діяти до моменту укладення нового колективного договору чи перегляду умов діючого, якщо інше не передбачено договором.

2. Порядок укладення колективного договору

Діючим законодавством передбачена обов'язкова процедура розробки і укладення колективного договору.

Право прийняття рішення про необхідність укладення колективного договору з власником належить безпосередньо трудовому колективу чи профспілкам або іншому їх представницькому органу, хоча ініціатива може бути проявлена обома сторонами.

Початковою стадією в процедурі укладення колективного договору є колективні переговори. Ця норма, як обов'язкова, закріплена в ст.14 Кодексу законів про працю. Проведення колективних переговорів обумовлене необхідністю урегулювання питань, які становлять коло інтересів кожної із сторін і які пропонуються ними для включення в колективний договір.

Про початок переговорів з приводу укладення нового колективного договору сторона-ініціатор письмово повідомляє протилежну сторону не раніше ніж за три місяці до закінчення строку дії попереднього. Протилежна сторона зобов'язана протягом семи днів з моменту отримання повідомлення розпочати переговори.

Готуючись до переговорів, кожна із сторін збирає необхідну для аргументації інформацію, визначає свою лінію поведінки і тактику ведення переговорів з метою досягнення поставлених перед нею завдань.

Для проведення переговорів і підготовки проекту колективного договору сторонами утворюється комісія, членами якої є представники обох сторін, наділені необхідними повноваженнями. Склад комісії, порядок і строки підготовки проекту колективного договору визначаються рішенням сторін і оформляються наказом, розпорядженням, рішенням, момент видання якого є початком колективних переговорів. Переговори проводяться на принципах рівноправності сторін і повної свободи щодо постановки і з'ясування питань, пропонованих для включення в колективний договір. Виходячи з цього, власник або уповноважений ним орган зобов'язані надавати представникам трудового колективу необхідну для ведення переговорів інформацію.

Закон не обмежує тривалість колективних переговорів. Порядок їх проведення визначається сторонами. Закон дозволяє переривати переговори для проведення консультацій, експертиз, отримання необхідної інформації.

Якщо в процесі переговорів між сторонами виникають розбіжності, то переговори теж можуть бути перервані. При цьому сторонами складається протокол розбіжностей, в якому фіксуються питання, що викликали розходження думок і позицій, пропозиції сторін щодо подолання розбіжностей. Протягом трьох днів з моменту підписання такого протоколу створюється примирна комісія, завдання якої — опрацювати спірне питання з метою вироблення рекомендацій чи рішення, яке задовольнило б сторони переговорів. Комісія наділена правом:

1проводити консультації,

2звертатись за допомогою до посередника, вибраного за взаємною згодою сторін. Ним може бути нейтральна, авторитетна особа, спеціаліст з тих питань, з яких виникли розбіжності.

Якщо робота примирної комісії і допомога посередника не дадуть бажаного результату, профспілки або інші представницькі органи працюючих можуть використовувати такі заходи впливу, як мітинги, демонстрації, збори і навіть страйки в порядку, який не протирічить закону.

У випадку успішного вирішення питань під час колективних переговорів комісія опрацьовує проект колективного договору і передає його на розгляд та обговорення в трудовий колектив. Наступне її завдання — зібрати і узагальнити пропозиції, які можуть виникнути під час обговорення проекту колективного договору, і в разі доцільності внести відповідні доповнення чи зміни в проект. Лише після цього доопрацьований проект колективного договору виноситься на розгляд загальних зборів для прийняття.

Переговори можуть бути поновлені, якщо загальні збори чи конференція трудового колективу відхилили проект колективного договору. В таких випадках закон надає комісії 10 днів для реалізації рішення зборів (конференції) і розгляду нового проекту на зборах.

Загальні збори трудового колективу вважаються правомочними, якщо в них бере участь більше половини працюючих на підприємстві. Конференція представників трудового колективу правомочна за наявності 2/3 від кількості делегатів, обраних на конференцію.

Схвалений проект колективного договору підписується уповноваженими представниками сторін протягом п'яти наступних днів.

Колективний договір набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін або з моменту, вказаного в самому договорі. Внесення змін і доповнень до нього можливе лише за взаємною згодою сторін. Підписаний сторонами колективний договір підлягає повідомній реєстрації в місцевих органах державної виконавчої влади згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Місцеві органи влади не мають права вимагати від сторін договору внесення змін до нього.

3. Зміст колективного договору

Відповідно до законодавства зміст і структура колективного договору визначаються сторонами (ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» та ст.13 КЗпП).

Зміст колективного договору — це взаємні зобов'язання сторін з приводу регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин на конкретному підприємстві (ст. 13 КЗпП). Такі зобов'язання носять нормативний характер, оскільки це локальні норми права, які встановлюються сторонами колективного договору в межах їх компетенції. Наявність їх в колективному договорі обумовлена необхідністю конкретизації загальних положень законодавства з метою пристосування останніх до особливостей даного підприємства, а також відсутністю загальної норми з питання, що потребує нормативного врегулювання, коли законодавство передбачає колдоговірний порядок її встановлення. Це встановлення пільгових трудових і соціально-економічних умов порівняно з нормами, встановленими законодавством: додаткові відпустки, надбавки до пенсій, оплата харчування працівників на виробництві, компенсація транспортних затрат, і інші додаткові пільги і компенсації.

До нормативних умов колективного договору відносяться також ті, що встановлюють перелік працівників, які мають ненормований робочий день, в зв'язку з чим їм встановлюються додаткові відпустки; ті, що встановлюють дату і порядок виплати заробітної плати; пільги на отримання безплатних путівок в будинки відпочинку та інші соціальні переваги. Враховуючи юридичну природу цих норм, їх можна назвати норми-угоди.

Крім нормативних умов і положень колективний договір містить також умови, які за їх характером можна назвати зобов'язальними. Такі умови охоплюють питання форм, систем і розмірів оплати праці, виплати матеріальної допомоги, тривалості робочого часу і часу відпочинку, покращення умов і безпеки праці, добровільне і обов'язкове медичне та соціальне страхування. Зобов'язальні умови охоплюють питання, не врегульовані чинним законодавством, а тому завжди конкретні.

Крім вказаних в зміст колективного договору входять також умови, пов'язані з регламентацією порядку укладення колективного договору, внесення змін до нього, здійснення контролю за його виконанням, умови припинення дії колективного договору.

Структурно всі вище перераховані норми можуть міститись безпосередньо в тексті колективного договору, а можуть доповнювати його у вигляді додатків.

Умови колективного договору, які відповідають вимогам діючого законодавства, є обов'язковими для підприємств, організацій, установ, де вони укладаються.

4. Контроль виконання колективного договору

Ефективність і дієвість колективного договору, як і будь-якої угоди, залежить крім інших чинників (наприклад, реальність і обґрунтованість прийнятих рішень) також від організації контролю за ходом виконання колективного договору і передбаченої відповідальності його сторін за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань. Закон зобов'язує сторони, які уклали колективний договір, щорічно, в строки, обумовлені в ньому, звітувати перед трудовим колективом про виконання колективного договору. Для цього вони створюють комісії з метою проведення перевірок за всіма пунктами колективного договору в плані їх виконання. Результати перевірок відображаються в акті перевірки — офіційному документі, з яким комісія звітує перед сторонами, що уклали колективний договір. За результатами перевірки розробляються заходи з метою усунення виявлених недоліків. Одночасно акт є підставою для притягнення до відповідальності винних осіб.

Закон України «Про колективні договори і угоди» передбачає юридичну відповідальність сторони колективного договору за невиконання зобов'язань. Така відповідальність носить в основному адміністративно-правовий характер і виражається переважно у вигляді штрафу. Так, згідно закону, ненадання інформації, необхідної для контролю за ходом виконання колективного договору, тягне за собою накладення штрафу у розмірі п'яти мінімальних розмірів заробітної плати; невиконання чи порушення умов колективного договору карається штрафом у розмірі до ста мінімальних заробітних плат.

Найбільш поширеним видом юридичної відповідальності в таких випадках є дисциплінарна відповідальність. Вона наступає за порушення таких зобов'язань колективного договору, які одночасно є службовими обов'язками посадових осіб. Заходи дисциплінарного впливу можуть бути різними: від оголошення догани аж до звільнення залежно від характеру порушення, тяжкості його наслідків і особи порушника.

Матеріальна відповідальність зобов'язує працівника, винного у невиконанні чи порушенні колдоговірних зобов'язань, до відшкодування заподіяної ним шкоди. В окремих випадках до винних осіб може застосовуватись кримінальна відповідальність.

Крім юридичної відповідальності до порушників процедурних правил проведення колективних переговорів і укладення договорів, а також винних у невиконанні зобов'язань можуть бути застосовані види громадської відповідальності, такі як громадська догана, громадський осуд, передача матеріалів на розгляд товариського суду і таке інше аж до вимоги звільнення винного працівника.

Закон передбачає також надання інформації, що стосується укладення і виконання колективних договорів, в органи державної статистики. Порядок направлення такої звітності встановлюється Міністерством статистики України.

5. Колективні угоди: поняття та їх види

Закон України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993 року ввів у правову сферу нове поняття — колективні угоди. У своїй суті колективна угода— це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між підприємцями і працівниками на державному, галузевому та регіональному рівнях.

Мета укладення колективних угод — встановлення основних засад і загальних принципів регулювання трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників, які слугували б орієнтиром і були враховані при розробці та укладенні колективних договорів.

Незважаючи на значну схожість колективних договорів , і колективних угод, вони мають певні відмінності. По-перше, вони різняться сферою укладення: генеральні угоди укладаються на державному рівні, регіональні і галузеві на відповідних рівнях; колективні договори укладаються безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Крім того, право представляти інтереси працівників при укладенні генеральної угоди законом надане тільки профспілкам.

. Сторонами колективних угод закон визначає об'єднання власників чи уповноважених ними осіб і об'єднання профспілок відповідного рівня.

На практиці інтереси власників на державному рівні представляє Кабінет Міністрів як уповноважена державою особа (оскільки зараз у державному секторі економіки зайнята переважна більшість найманих працівників) і діюча сьогодні Українська спілка промисловців та підприємців. Інтереси працівників, як уже говорилось, захищають професійні спілки, які об'єднались для проведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди.

Сторонами угоди на галузевому рівні є міністерства, відомства, інші об'єднання власників за галузевим принципом і галузеві об'єднання профспілок чи інші представницькі об'єднання працівників, наділені відповідними повноваженнями.

Угоди на регіональному рівні укладаються між місцевими органами державної влади і регіональними об'єднаннями власників (якщо вони мають такі повноваження) та регіональними об'єднаннями профспілок чи іншими органами, уповноваженими на те трудовими колективами.

Процесуальний порядок ведення переговорів і укладення колективної угоди майже такий, як і укладення колективного договору, що обумовлено їх сутнісною схожістю. Відмінність полягає в тому, що колективна угода не виноситься на обговорення і схвалення трудовими колективами; вони опосередковано, через своїх повноважних представників беруть участь у розробці і прийнятті колективної угоди.

Зміст і структура угоди визначаються сторонами, які її укладають. Вони включають рекомендації з питань нормування і оплати праці, організації праці, соціальних гарантій, сприяння зайнятості населення, охорони праці і забезпечення екологічної безпеки, захисту інтересів працівників в приватизаційному процесі, а також багатьох інших трудових і соціально-економічних питань.

Читайте також:

1. Амстердамський Договір
2. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
3. Брестський мирний договір
4. Відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірних зобов’ язань
5. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань
6. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань
7. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
8. Всю сукупність теорій виникнення держави можна обєднати в наступні напрямки теорій: теологічну, патріархальну, договірну, органічну, класову, теорію насильства тощо.
9. Гетьман І.Виговський, його боротьба за збереження незалежності України. Гадяцький договір 1658р.
10. Договір банківського вкладу
11. Договір банківського вкладу
12. Договір банківського вкладу

Переглядів: 1428