• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 7. Правове регулювання працевлаштування працівників

1. Поняття зайнятості і основи його забезпечення

Право на працю є одним із основних конституційних прав громадян, проголошених ст.43 Конституції України. В ній говориться, що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.» Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалізації права громадян на працю.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прийняті відповідно до цього закону, а також глава 111-А Кодексу законів про працю «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників».

Відповідно до ст. 1 Закону України зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій чи іншій формі.

До зайнятого населення закон відносить громадян, які:

а) працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, які займаються індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, є членами кооперативів, фермерами чи членами їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) проходять службу у Збройних силах України, Національній гвардії. Службі безпеки, Прикордонних військах, в органах внутрішніх справ та формуваннях цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, а також альтернативну службу;

д) проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) будучи громадянами інших країн і тимчасово перебуваючи в Україні, працюють і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Цей перелік згідно ст. 1 Закону «Про зайнятість населення» не є вичерпним і може бути доповнений іншими категоріями зайнятого населення.

Слід зазначити, що незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної відповідальності, оскільки закон не допускає примушування до праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Право кожного громадянина — розпоряджатися своїми здібностями до праці. Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю, як спосіб забезпечення життєдіяльності, реалізації духовних потреб і творчих здібностей, соціальної» підтримки громадян, які втратили засоби до існування.

Державна політика в сфері зайнятості базується на принципах, викладених в ст.З Закону «Про зайнятість населення». Крім принципів, визначених Конституцією стосовно забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір діяльності, зазначені також такі:

— сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю;

— координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками соціальної та економічної політики;

— співробітництво професійних спілок, об'єднань і асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій з органами державної виконавчої влади;

— міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем зайнятості.

Стаття 4 Закону, проголошуючи гарантію реалізації громадянами права на працю, встановлює, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

— добровільність праці, вільний вибір виду діяльності;

— захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення;

— безплатне сприяння в підборі підходящої роботи та працевлаштуванні;

— безплатне навчання, освоєння нових професій, підготовку і перепідготовку;

— включення періоду перепідготовки та навчання новим професіям, участі в оплачуваних громадських роботах, а також одержання допомоги по безробіттю до загального трудового стажу;

— виплату вихідної допомоги і збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в

установах, організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

— виплату безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю та інших видів допомог.

З метою сприяння зайнятості державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки та перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації.

Для окремих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують соціального захисту, закон встановлює додаткові гарантії зайнятості. Вони виражаються в тому, що за розпорядженням місцевих органів влади на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності бронюється (обов'язково залишається для працевлаштування саме цієї категорії громадян) певна кількість робочих місць. Закон зобов'язує власника або уповноважений ним орган до працевлаштування вказаної категорії громадян в межах встановленої квоти, і у випадку відмови їм в прийомі на роботу з порушника вимог закону стягується штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. До категорії населення, що користуються додатковими гарантіями зайнятості, відносяться:

— жінки, які мають дітей віком до шести років;

— матері, які самі виховують дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

— молодь у віці до 18 років;

— діти, які залишились без батьківської опіки, у віці до 18 років, а також вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти після закінчення навчання (але не старші 23 років за умови реєстрації їх в державній службі зайнятості), які вперше шукають роботу;

— молодь, яка закінчила чи призупинила навчання в середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах, звільнилась зі строкової військової чи

альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;

— громадяни, звільнені після відбуття покарання чи примусового лікування, які вважаються такими, що потребують соціального захисту, не пізніше року від дня звільнення;

— особи перед пенсійного віку;

— особи, які з поважних причин більше одного року не мають роботи.

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, заохочення і стимулювання підприємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності. Соціально-економічна політика держави в сфері зайнятості передбачає розробку державних та територіальних програм зайнятості населення. Вони спрямовані на запобігання безробіттю шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств у збереженні системи робочих місць, створенні додаткових робочих місць, ефективному використанні трудових ресурсів. З метою вирішення проблем у сфері зайнятості передбачається проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування наступних змін у якості та розподілу робочої сили.

2. Правові основи працевлаштування

З поняттям зайнятості тісно пов'язане поняття працевлаштування.

Працевлаштування — це комплекс заходів: організаційних, правових, економічних, — спрямованих на забезпечення трудової зайнятості громадян. Працевлаштування може мати різні форми. Громадяни, реалізуючи своє право на працю і бажання працювати, можуть самостійно шукати собі роботу і вільно укладати трудовий договір з роботодавцем. Іншою формою працевлаштування є зайняття не забороненою законом підприємницькою діяльністю, коли громадянин самостійно забезпечує себе видом занять чи працею, які дають йому засоби до існування і розвитку його особистості. Ще працевлаштування громадян може здійснюватись за допомогою держави. Останнє є гарантією реалізації права на працю, яку дає держава своїм громадянам.

3 цією метою держава створює спеціальні органи сприяння працевлаштуванню населення, основною функцією І яких є допомога громадянам у підшуканні підходящої роботи і забезпечення підприємств, установ, організацій робочою силою. В Україні обов'язок по працевлаштуванню громадян покладений на державну службу зайнятості.

Державна служба зайнятості створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 року №381 «Про створення державної служби зайнятості України». Її діяльність регламентується Положенням про державну службу зайнятості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року №47, і Законом України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року.

Державна служба зайнятості включає в себе Державний центр зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України, центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські і районні в містах центри зайнятості, центри організації і учбові заклади професійного навчання незайнятого населення, центри професійної орієнтації населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні і спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, інспекції з питань контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Організаційно державна служба зайнятості підпорядкована Міністерству праці і соціальної політики України; місцеві центри зайнятості підпорядковуються також

відповідним органам місцевого самоврядування та місцевим державним адміністраціям.

Завданням державної служби зайнятості є: реєстрація безробітних та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні; облік вільних робочих місць;

консультація громадян, власників підприємств (установ, організацій) у разі їх звернення до служби зайнятості про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою; надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств (установ, організацій) в підборі потрібних працівників; організація професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості; надання матеріальної допомоги безробітним; аналіз і прогнозування попиту і пропозицій робочої сили, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; участь у підготовці перспективних та поточних державних та територіальних програм зайнятості і заходів соціального захисту різних категорій населення від безробіття.

Для вирішення цих завдань органи державної служби зайнятості наділені правом отримувати від підприємств, установ, організацій статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, вивільнюваних і прийнятих на роботу працівників, відомості про очікувані зміни в організації виробництва; направляти для працевлаштування на підприємства, в організації, установи всіх форм власності (за умови наявності там вільних робочих місць) громадян, які потребують працевлаштування; направляти безробітних за їх бажанням на оплачувані громадські, сезонні роботи; розпоряджатися у порядку, встановленому законодавством, коштами фонду сприяння зайнятості: надавати громадянам допомогу по безробіттю, оплачувати професійну підготовку і перепідготовку осіб, ;які потребують працевлаштування, в тому числі компенсуючи до 50% затрат підприємств, установ, організацій і на перепідготовку ними звільнюваних в порядку скорочення працівників; розробляти і виносити на розгляд місцевих органів самоуправління пропозиції щодо встановлення для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності квот прийому на роботу тих категорій громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці і потребують у зв'язку з цим соціального захисту та підтримки держави.

Державна служба зайнятості має право вносити в місцеві державні адміністрації та відповідні ради народних депутатів пропозиції про призупинення на строк до шести місяців рішення підприємства, установи, організації про звільнення працівників, якщо їх подальше працевлаштування ускладнене. В таких випадках органи державної служби зайнятості частково чи повністю компенсують витрати підприємства, викликані такою відстрочкою.

Досить широке коло прав і повноважень органів державної служби зайнятості підкріплене зобов'язальними вимогами, які законодавство про працю ставить перед роботодавцями: підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності. Останні зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості шляхом дотримання вимог законодавства про працю, організації професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, професійного перенавчання вивільнюваних працівників, працевлаштування громадян в межах визначених місцевими державними адміністраціями квот, створення додаткових робочих місць.

Правовим обов'язком роботодавців є їх реєстрація в місцевих центрах зайнятості, щомісячне подання ними інформації про наявність вільних робочих місць, про кількість прийнятих на роботу працівників, про виконання квоти щодо працевлаштування на роботу інвалідів та інших соціально незахищених громадян, перерахування в фонд зайнятості обов'язкових страхових внесків.

За два місяці до звільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату всі підприємства (установи, організації) зобов'язані в письмовій формі проінформувати про це службу зайнятості. У разі порушення строків подання або неподання таких даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільнюваного працівника.

Підприємства, установи, організації, які активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості, мають певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують їх витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників.

Процес працевлаштування за допомогою служби зайнятості починається зі звернення громадянина до такої служби за сприянням у підшуканні підходящої роботи. Право на таке звернення мають усі незайняті трудовою діяльністю громадяни, а також ті, хто бажає змінити місце роботи, влаштуватись на роботу за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги державної служби зайнятості надаються громадянам безплатно.

В результаті звернення громадянина до служби зайнятості між ними виникають правовідносини, що породжують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи.

В першу чергу, усі незайняті громадяни, які звернулись до служби зайнятості, підлягають реєстрації; особи, які прагнуть змінити роботу або влаштуватись на роботу за сумісництвом, теж беруться на облік. Для громадян, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників, стаття 26 Закону «Про зайнятість населення» передбачає певні пільги у працевлаштуванні, надання яких залежить від дотримання ними строків реєстрації в службі зайнятості. Отже, право громадян на такі особливі державні гарантії залежить від виконання ними обов'язку щодо своєчасної реєстрації. У подальшому служба працевлаштування зобов'язана підшукати громадянинові підходящу робочу відповідно до його спеціальності, кваліфікації. з врахуванням його здібностей. Крім того, враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його досвід, вік, тривалість його безробіття і стан справ на ринку прані.

Порядок підшукання підходящої роботи досить докладно регламентований Законом України «Про зайнятість населення».

Громадяни, які звернулись до служби зайнятості з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, мають право на отримання відповідної інформації, а також консультації щодо професійної орієнтації.

Процес працевлаштування не обмежується конкретними строками. Працевлаштування триває до того часу, поки Громадянин не буде влаштований на роботу або навчання. З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходящої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користуються пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повторно зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

У разі неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації, відсутності роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина, або у разі втрати працівником здатності викопувати роботу за попередньою професією, службою зайнятості організовується проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки осіб, зареєстрованих як такі, що шукають роботу.

Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути припинені за ініціативою громадянина. Він може відмовитись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього. Направлення на роботу с рекомендацією для власника або уповноваженого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах встановлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів і таке інше, коли воно зобов'язує роботодавця прийняти громадянина на роботу. Тому власник або уповноважений ним орган теж може відмовити у працевлаштуванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні.

Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або уповноваженим ним органом.

3. Правовий статус безробітного

Громадяни працездатного віку, які зареєстровані в центрі зайнятості за місцем проживання як такі, що шукають роботу і не мають заробітку, набувають статус безробітних. Рішення про це приймається державною службою зайнятості, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості, якщо протягом перших семи днів його перебування на обліку як такого, що шукає роботу, йому не була надана підходяща робота. Для цього громадянин повинен особисто подати в службу зайнятості письмову заяву про надання йому статусу безробітного і відсутність у нього заробітку чи інших передбачених законодавством доходів.

Згідно закону не можуть бути визнані безробітними такі категорії громадян:

!) особи, яким не виповнилось 16 років, за винятком тих. які працювали і були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перс-профілюванням, ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності чи штату;

2) особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загально освітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, зокрема тимчасової, яка не потребує професійної підготовки;

громадяни, які з моменту їх реєстрації в службі зайнятості відмовились від двох пропозицій підходящої роботи;

громадяни, які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Правовий статус безробітного передбачає наявність у нього прав, обов'язків, гарантій матеріальної і соціальної підтримки, а також відповідальності.

До найголовніших прав безробітних відноситься право на надання їм службами зайнятості допомоги у працевлаштуванні.

У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу. він має право на одержання допомоги по безробіттю. Допомога по безробіттю встановлюється, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості аж до його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб перед пенсійного віку тривалість виплати допомоги по безробіттю становить 720 календарних днів; громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, і тим, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше як 180 календарних днів.

Розмір допомоги по безробіттю визначається законодавством і залежить від середнього заробітку працівника за попереднім місцем роботи або середньої заробітної плати, що склалася у відповідній галузі за минулий місяць (якщо громадянин протягом останніх 12 місяців, що передували безробіттю, працював не менше 26 календарних тижнів), але не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати.

Крім того, громадянин після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю має право на отримання протягом 180 днів матеріальної допомоги по безробіттю у розмірі 75 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена його сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Громадянин, у якого закінчився строк виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю, а також кожен із членів його сім'ї, який перебуває на утриманні безробітного, має право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі 50 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за тих же умов: середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї безробітного не повинен перевищувати встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Держава надає також допомога на поховання членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Умови, порядок виплати і розмір матеріальної та інших видів допомоги безробітним встановлено відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.

Особливі гарантії встановлені законом для безробітних, які втратили роботу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату. Вони передбачають: виплату допомоги по безробіттю у більшому розмірі, ніж встановлений для громадян, зареєстрованих в службі зайнятості на загальних підставах; збереження на новому місці роботи на весь період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи: право на достроковий (за півтора року до встановленого законодавством строку) вихід на пенсію осіб перед пенсійного віку, які мають достатній трудовий стаж.

Система організаційно-правових заходів, що проводяться державою з метою допомоги громадянам-безробітним. передбачає застосування тимчасової їх зайнятості шляхом залучення до оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності та Інших підприємствах. Організація оплачуваних громадських робіт відноситься до компетенції місцевих органів виконавчої влади. Відповідно до їх рішення служби зайнятості укладають договори з підприємствами про проведення оплачуваних громадських робіт і здійснюють направлення громадян на ці роботи. Порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.

Поряд з правами і державними гарантіями матеріальної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обов'язки, а також встановлює відповідальність за їх невиконання.

Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зайнятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю.

Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає:

припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості;

припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку:

а) приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги;

б) порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстрації як безробітного:

в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи;

г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості;

д) припинення навчання у навчальному закладі підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин.

Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Читайте також:

1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
2. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
3. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
4. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
5. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
7. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
8. Автоматичне регулювання.
9. Адаптація працівників.
10. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.

Переглядів: 3210