• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Реєстр юридичних осіб.

Реєстр фізичних осіб.

3. Опис земельної ділянки:

4. Реєстр сервітутів і обмежень:

5. Реєстр документів:

Сьогодні існує багато дискусій в наукових колах щодо розширення кількості реєстрів з метою додаткової подачі оцінних даних земельних ділянок. Частково можна було б погодитися з такою постановкою питання. Адже інформація, наприклад, про бали бонітету ґрунту, запаси гумусу в ґрунті, його гранулометричний склад, кислотність тощо тільки б розширила наші знання про землю.

Недоцільно подавати цю інформацію в кадастровий реєстр, оскільки грошова оцінка землі, яка подається в реєстрі опису земельної ділянки, є синтезуючим показником якісного стану ґрунту. Більше того, в умовах розвинутої ринкової економіки такий показник, як грошова оцінка землі буде недоцільним. Оцінку землі буде визначати ринок, тобто в реєстр буде занесено інформацію про ринкову оцінку землі. Власне, у всіх країнах Скандинавії, Німеччині та ін. у реєстр заноситься ринкова ціна землі, оскільки грошова оцінка землі не дає реальної ціни нерухомості.

Підтвердженням цього може послужити приклад Данії, де визначення терміну «земельний кадастр» обмежується лише реєстрацією земель та виготовленням кадастрових карт. Як бачимо, бонітування ґрунтів, грошова оцінка земель тут абсолютно відсутні.

Але потрібно зазначити, що в окремих випадках виникає певна необхідність занесення в кадастровий реєстр цілої низки показників, таких як гумусність ґрунту, його гранулометричний склад, експозиція схилу, сума активних температур, рівень залягання ґрунтових вод тощо оскільки ринок землі ставить серйозні вимоги до характеристики земельних ділянок, визначає їх вартість (наприклад сади і виноградники). Тому кадастровий реєстр повинен містити параметри ділянок, на яких розміщаються багаторічні насадження.

Треба сказати, що хоч сьогодні в Україні ще немає створеної системи реєстрації земель, все ж докладається багато зусиль щодо її створення. Запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок. Механізм присвоєння кадастрового номера кожній земельній ділянці має досить оригінальну і в той же час просту природу. Кожна земельна ділянка включає в себе власне свій номер з тризначним числом, номер кадастрового кварталу з двозначним числом, номер кадастрової зони також з двозначним числом та код об’єкта адміністративно-територіального устрою України (КОАТУУ) з десятизначним числом, затвердженого Держкомстатом України.

Багаторічний досвід країн Західної Європи свідчить, що реєстрацію земельних ділянок як складову земельного кадастру доцільно здійснювати попередньо на паперових носіях (Поземельна книга), а пізніше цю інформацію слід перенести на магнітні носії. Таке дублювання інформації буде виправдано у випадках форс-мажорних обставин та ін.

Інформація, занесена в реєстри, повинна бути прозорою (відкритою) для громадськості. Це означає, що в будь-який час зацікавлена особа, за відповідну оплату послуг, могла б отримати повну інформацію про розмір земельної ділянки, її вартість, поточні операції, проведені із землею будь-якого власника чи землекористувача, який його цікавить. Нині таку інформацію в країнах Скандинавії, Німеччині та ін. може отримати зацікавлена особа, не виходячи з квартири чи будь-якого іншого офісу шляхом підключення комп’ютера до системи Інтернет з наступним викликом адреси «Земельні ресурси» або цифрового унікального номера.

Сьогодні у світі зрозуміли, що реєстрація земель служить не тільки для оподаткування власників чи користувачів землі, але й для правового захисту їхніх земельних ділянок, забезпечення державних гарантій, кредитів, зменшення кількості земельних спорів тощо.

Реєстрація земель служить доброю основою для підтримки раціонального використання навколишнього середовища, сприяння здійсненню земельної реформи в Україні.

Розглянемо декілька конкретних прикладів захисту прав власника землі в країнах Скандинавії, зокрема в Данії, в якій понад 70 років тому (1927 р.) було прийнято Акт про реєстрацію земель.

Скажімо, є продавець землі і є її покупець. Покупець землі міг би бути обдурений, якби не отримав необхідної інформації в реєстраційному офісі про наявність землі у продавця. Отримавши позитивну інформацію, зацікавлені сторони оформляють нотаріально завірений документ - договір купівлі-продажу землі. Відповідно в реєстр заноситься прізвище та ім’я покупця, його адреса, якщо такий ще не був туди внесений.

У випадку, коли такий покупець вже був занесений у реєстр як власник чи користувач землі, тоді коригується лише площа земельної ділянки з врахуванням уже докупленої. Інформація ж про землю чи іншу нерухомість продавця, якщо останній продав її всю, зберігається у ре­єстрі з усіма поточними змінами в динаміці. Отже, це лише один з прикладів захисту власника чи користувача землі.

Визначальними принципами, без дотримання і розуміння яких реєстрація буде безпредметною, є:

Кожний окремо взятий власник чи користувач землі представляє багатство нашої держави. Відповідно до цього і слід визнати важливими гарантовані права на землю і надійний їх захист щодо кожного громадянина України чи громадянина іншої держави, згідно з чинним законодавством. Певна річ, досягнення цієї умови може відбутися шляхом суцільної, всеохоплюючої реєстрації земельних ділянок і прав на землю всіх без винятку суб’єктів господарювання на землі. Аналогічно державні і комунальні землі також вимагають реєстрації. Необхідно реєструвати спеціальні права на землю, власність і обмеження щодо власності.

Грошова оцінка земель як механізм управління. У системі управління земельними ресурсами важливе місце належить грошовій оцінці землі. Це викликано тим, що в умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває плата за землю у формі земельного податку і орендної плати, яка встановлюється, власне, залежно від грошової оцінки земель.

З метою управління процесом акумулювання і витрат коштів, які надходять від земельного податку, орендної плати, продажу земельних ділянок тощо, потрібно володіти матеріалами грошової оцінки земель.

Сьогодні через високу ціну землі пропозиції значно перевищують попит на землю. Для умов ринку тут буде мати місце прислів’я: «Дешевше продаси - більше вторгуєш».

Економічну основу визначення грошової оцінки сільськогосподарських земель повинні складати матеріали обмеженого використання земель, встановлених на основі поділу земель за технологічними групами, за критерієм крутизни схилів. Нагадаємо, що таких технологічних груп є три: перша - від 0 до 3°; друга -від 3 до 7° і третя - більше 7°.

Якщо на землях першої технологічної групи можна вирощувати без обмежень всі поширені в регіоні культури, то на землях другої категорії - переважно зернові та багаторічні трави. На землях третьої технологічної групи дозволяється вирощувати переважно багаторічні трави. Очевидно, що і грошова оцінка земель повинна бути диференційованою в бік її зменшення із збільшенням крутизни схилів.

Органи управління земельними ресурсами повинні мати на увазі, що функціональне призначення грошової оцінки знаходить своє відображення насамперед для диференційованого підходу при розрахунках ставок земельного податку, встановлення державного мита та інших зборів при здійсненні актів цивільного обігу земельних ділянок. Така оцінка є орієнтиром для встановлення орендної плати за землю. Грошова оцінка виступає як обмежувач мінімально реєстрованої ринкової ціни. Навіть нотаріальні контори не мають права завіряти договір купівлі-продажу, якщо в ньому вказується ціна, нижча рівня грошової оцінки конкретної оціночної ділянки або зони.

Однак щодо грошової оцінки земель нині існують досить гарячі дискусії. Суть цих дискусій зводиться до того, що сільськогосподарські землі мають дуже малу ціну порівняно, наприклад, із землями населених пунктів.

Проведені Інститутом економіки УААН дослідження під керівництвом академіка УААН П.Т. Саблука з усією очевидністю свідчать, що в середньому гектар ріллі в Україні повинен оцінюватися в 3540 дол. США, а не 8-10 тис. грн.

Безумовно, поки ринок землі в Україні офіційно ще не запроваджено, то існуюча грошова оцінка землі певною мірою може задовольняти внутрішні потреби країни. Але за офіційного визнання ринку землі, який зініціює обіг земельних ділянок, розмір грошової оцінки обов’язково повинен бути переглянутий.

Тільки реальна грошова оцінка земель може знайти застосування в системі управління земельними ресурсами.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок. На відміну від грошової, експертна оцінка базується на ринкових принципах і використовується для визначення ціни земельних ділянок при укладанні цивільно-правових угод.

Це дозволяє при визначенні вартості землі максимально врахувати ринкові чинники: попит та пропозицію, прибутковість землі, індивідуальні властивості земельної ділянки, економічну ситуацію, яка склалася в регіоні, населеному пункті на момент оцінки.

Інформаційною базою проведення експертної оцінки земель насамперед є фізичні параметри земельної ділянки, тобто її розмір, конфігурація, топографія, місцерозташування та ін., які безпосередньо впливають на вартість земельної ділянки. Це означає, що при інших рівних умовах вартість землі буде найбільш високою тоді, коли розмір і конфігурація ділянки відповідатимуть цільовому призначенню. Ділянки відрізняються своїми розмірами та конфігурацією. Це вимагає внесення поправок у вартість земельної ділянки. При прямокутній формі земельної ділянки ціна її буде більшою, ніж при конфігурації неправильної форми.

Для окремих видів несільськогосподарського використання (комерційного та ін.) враховується такий параметр, як фронтальність, тобто довжина фронтальної сторони. Тому в багатьох випадках важливу роль відіграє не так розмір земельної ділянки, як довжина відкритої фронтальної сторони.

На формування ціни землі чи не найголовніший вплив має місцерозташування земельної ділянки, оскільки вигідне її розміщення дозволяє отримати більший доход. Тому при укладанні договорів купівлі-продажу навіть у межах одного кварталу ціна землі може відрізнятись у 2-3 і більше разів.

Щодо впливу розміщення ділянок на їх ціну, то важливим чинником є врахування можливості подальшого розвитку цієї ділянки. Крім чинників, які впливають на підвищення ціни землі, є чинники, які, навпаки, частково зменшують її. До таких можна віднести, наприклад, сервітутне право, яке дозволяє частково використовувати ділянку для проходу, проїзду та ін. Тому ділянка, обтяжена сервітутом, може мати дещо меншу цінність, ніж аналогічна ділянка без обтяження.

Отже, підводячи підсумок, можна зазначити, що на ціну земельних ділянок впливає, по суті, три групи чинників:

• економічні;

• фізичні;

• юридичні.

При визначенні ціни землі враховується її синтез, що дозволяє об’єктивно оцінити ту чи іншу земельну ділянку.

Але досягнення реальної ціни землі в рамках експертної грошової оцінки можна забезпечити шляхом дотримання вимог спеціальних процедур, які відображають основні методичні підходи порівняння цін продажу аналогічних об’єктів, капіталізації земельної ренти та врахування витрат на зведення будівель і споруд на земельній ділянці.

Суб’єкт управління земельними ресурсами повинен пам’ятати, що вибір того чи іншого методичного підходу до визначення ціни землі зумовлюється завданням оцінювання, наявністю та рівнем достовірності вихідних даних, які є в розпорядженні для аналізу.

Оцінщик повинен пам’ятати «золоте» правило, що при експертній оцінці об’єкта вибирається декілька методичних підходів до визначення ціни землі, за результатами яких він і формує відповідний звіт про ціну земельної ділянки.

Після підписання звіту експертом та керівником відповідної юридичної фірми звіт скріплюється печаткою цієї юридичної особи і підлягає погодженню з сільською, селищною, міською радою або уповноваженим нею органом, місцевою державною адміністрацією, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, які прийняли рішення про продаж земельних ділянок, і затверджується відповідним державним органом земельних ресурсів.

Планово-картографічне забезпечення. Надзвичайно важливе місце в системі управління земельними ресурсами належить планово-картографічному матеріалу, який забезпечує отримання інформації про просторове положення об’єктів, їх природний і господарський стан, правовий режим земель тощо.

Історія виготовлення планів місцевості така ж давня, як і життя людини на Землі.

Нині виготовлення планово-картографічного матеріалу в Україні здійснюється з врахуванням досвіду передових країн Європи і світу в цілому.

Система управління земельними ресурсами вимагає виготовлення картографічних матеріалів двох типів - первинних і похідних. До первинних належать:

• базові кадастрові плани і карти кадастрових кварталів, зон, населених пунктів;

• кадастрові плани земельних ділянок;

• базові тематичні плани і карти (ґрунтових, геоботанічних та інших об’єктів);

• індексні кадастрові плани.

Похідні картографічні матеріали складаються на основі первинних, до яких належать кадастрові і тематичні карти (плани) адміністративних районів, стану і використання земель областей і України в цілому.

Виходячи із завдань управління земельними ресурсами, планово-картографічний матеріал за своїми ознаками поділяється:

• на правовий;

• природний;

• соціально-економічний;

• оцінний.

Правовий включає плани і карти, які відображають різні групи земельно-правових відносин:

• межування прав на землю;

• земельні сервітути;

• адміністративно-кадастровий поділ території;

• розвиток землекористування.

Такі плани необхідні, в першу чергу, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, особливо державним органам земельних ресурсів.

Природний - плани і карти, які відображають природні властивості та якість земель. Він має загальну частину, яка належить до всіх категорій земельного фонду, і спеціальну, яка належить до земель сільськогосподарського і лісового призначення.

У загальних рисах природний планово-картографічний матеріал включає такі плани і карти:

• природний комплекс;

• ґрунти;

• ґрунтові води;

• заболоченість;

• підтопленість;

• болота;

• крутизна схилів;

• яри і балки;

• еродованість та ерозійна небезпека;

• рослинність;

• природні кормові угіддя (для сільськогосподарських і лісогосподарських земель);

• бонітування ґрунтів.

Соціально-економічний - передбачає соціальний та економічний характер відомостей про землю. Цей планово-картографічний матеріал передбачає оцінку екологічного стану землі, використання земель, класів привабливості територій та ін.

Оцінний - плани і карти, які містять дані оцінки земель, що впроваджуються для розрахунку плати за землю, економічного регулювання раціонального землекористування та ін.

Планово-картографічний матеріал за своїм функціональним призначенням виражається такою схемою масштабів:

• правовий -1:1000; 1:2000; 1:5000; 1:10000;

• природний-1:2000-1:10000;

• соціально-економічний -1:2000 -1:25000;

• оцінний -1:50000.

Певна річ, у кожному конкретному випадку масштаб виготовлення планово-картографічних матеріалів вимагає індивідуального підходу.

Наявний планово-картографічний матеріал (на паперових чи електронних носіях) разом з іншою земельно-кадастровою інформацією дозволить здійснювати оперативне управління земельними ресурсами. Але виготовлення доброякісного планово-картографічного матеріалу вимагає розробки такої нормативно-технічної бази, яка б враховувала всі сучасні вимоги до картографічних матеріалів, призначених для роботи в умовах ринкової економіки.

Геоінформаційні технології. У різні періоди часу розвиток науки і техніки характеризувався підвищеною увагою або до інтеграції, або до спеціалізації. Обидва ці напрями розвитку на практиці «переплітаються», хоча на кожному етапі розвитку прикладних наук і технологій один з них, як правило, отримує перевагу.

Наприкінці XX ст. виник новий тип інтегрованих інформаційних систем, які отримали скорочену абревіатурну назву - ГІС (геоінформаційні системи).

Аналіз місця ГІС серед інших автоматизованих систем свідчить, що комплексна автоматизована обробка інформації в ГІС не має прямих аналогів з технологією обробки в інших автоматизованих системах. У той же час ГІС поєднують у собі на різних етапах перетворення інформації «обкатані» елементи технологій інших систем (систем автоматизації проектування, експертних систем, а також автоматизованих систем для наукових досліджень або управління виробництвом). Внаслідок цього в ГІС проявляються риси, властиві іншим автоматизованим системам, чим зумовлена необхідність узагальнення досвіду і проведення аналізу цих систем для розуміння і оптимізації технологічних особливостей ГІС як автоматизованої системи.

З середини 90-х років геоінформаційні системи набули статусу серйозного стратегічного резерву в економіці тих країн, які вступили в період становлення інформаційного суспільства.

Сучасні геоінформаційні системи являють собою новий тип інтегрованих інформаційних систем, які, з одного боку, поєднують методи обробки даних багатьох автоматизованих систем (АС), що раніше існували, а з іншого - мають свою специфіку в організації і обробці даних. Саме це стало основою для створення нових автоматизованих систем управління (АСУ) на основі ГІС. Це зумовлює особливе значення ГІС як сучасного засобу організації багатьох видів виробництва.

розрахована не просто на обробку даних, а на проведення в багатьох ситуаціях експертних оцінок. Іншими словами, ГІС повинна включати у свій склад експертну систему, а цього на рівні тільки бази даних досягнути неможливо, оскіль­ки експертна система є більш загальною віднос­но БД. Нарешті, дані, які обробляє і зберігає ГІС, мають не тільки просторову, але й тимчасо­ву характеристику, що важливо насамперед для географічних даних.

Хоча розробка ГІС почалася більше 30 років тому (тоді це були чисто географічні інформа­ційні системи), їхній бурхливий розвиток і якіс­но нове уявлення, як вже зазначалося, склалися за останні 7-8 років завдяки прийняттю за осно­ву цих систем ідеології і технології систем авто­матизованого проектування, інтеграції всіх про­цесів обробки інформації на базі географічних даних. Тому на основі аналізу цілей і задач різ­них ГІС, що функціонують нині, більш точним буде визначення ГІС як геоінформаційні систе­ми, а не як географічні інформаційні системи. Це зумовлено і тим, що відсоток чисто геогра­фічних даних у таких системах незначний, тех­нології обробки даних мають мало спільного з традиційною обробкою географічних даних і, нарешті, географічні дані служать лише базою розв’язку великого числа прикладних задач, цілі яких далекі від географії. Певна річ, це не ви­ключає існування чисто географічних інформа­ційних систем (абревіатура та ж - ГІС), однак надалі, про що ми не одноразово згадували, бу­демо розуміти під ГІС - геоінформаційні систе­ми.

Отже, ГІС - автоматизована інформаційна система, призначена для обробки просторово-часових даних, основою інтеграції яких слу­жить географічна інформація.

Оскільки у ГІС здійснюється комплексна обробка інформації від її збору до зберігання, оновлення і уявлення, у зв’язку з цим потрібно розглянути ГІС з різних позицій.

Як системи управління ГІС призначені для забезпечення прийняття рішень щодо ефектив­ного управління земельними ресурсами. При цьому для прийняття рішень завжди використо­вують картографічні дані.

На відміну від АСУ, в ГІС з’являється безліч нових технологій просторового аналізу даних. У силу цього ГІС служать могутнім засобом пере­творення і синтезу різноманітних даних для ви­рішення задач управління.

Як автоматизовані інформаційні системи ГІС об’єднують ряд технологій або технологіч­них процесів відомих інформаційних систем типу автоматизованих систем наукових дослі­джень (АСНД), систем автоматизованого проек­тування (САПР), автоматизованих довідково-інформаційних систем (АДІС) та ін. Основу ін­теграції технологій ГІС складають технології САПР. Оскільки технології САПР досить випро­бувані, це, з одного боку, забезпечило якісно більш високий рівень розвитку ГІС, з іншого - істотно спростило розв’язання проблеми обміну даними і вибору систем технічного забезпечен­ня. Цим самим ГІС стали в один ряд з автомати­зованими системами загального призначення типу САПР, АСНД, АДІС.

Як географічні інформаційні системи ГІС включають технології (передусім технології збору інформації) таких систем, як географічні інформаційні системи (ГІС), системи картографічної інформації (СКІ), автоматизовані системи картографування (АСК), автоматизовані фотограмметричні систе­ми (АФС), земельні інформаційні системи (ЗІС), автоматизовані кадастрові системи (АКС) і т.п.

Як системи, які використовують бази даних, ГІС характеризуються широким набором даних, які збираються за допомогою різних методів і технологій. При цьому потрібно підкреслити, що вони об’єднують в собі як бази даних зви­чайної (цифрової) інформації, так і графічні бази даних. У зв’язку з великим значенням експерт­них задач, які вирішуються за допомогою ГІС, зростає значення експертних систем, що входять у склад ГІС.

Як системи моделювання ГІС використову­ють максимальну кількість методів і процесів моделювання, які застосовуються в інших авто­матизованих системах.

Як системи отримання проектних рішень ГІС багато в чому застосовують методи автома­тизованого проектування і вирішують низку спеціальних проектних задач, які в типовому автоматизованому проектуванні не зустрічають­ся.

Як системи представлення інформації ГІС є розвитком автоматизованих систем документного забезпечення (АСДЗ) з використанням сучас­них технологій мультимедіа (технологій обро­бітку і представлення аудіо- і відеоінформації). Це визначає великі можливості перегляду вихід­них даних ГІС порівняно зі звичайними геогра­фічними картами. Технології виводу дозволяють оперативно отримувати візуальне представлен­ня картографічної інформації з різними наванта­женнями, перейти від одного масштабу до іншо­го, отримувати атрибутивні дані в табличній або графічній формі.

Як інтегровані системи ГІС являють собою приклад об’єднання різних методів і технологій в єдиний комплекс, створений при інтеграції технологій на базі технологій САПР та інтегра­ції даних на основі географічної інформації.

Як прикладні системи ГІС не мають собі рівних за широтою застосування, оскільки вико­ристовуються в управлінні земельними ресурса­ми, на транспорті, в навігації, геології, географії, військовій справі, топографії, економіці, еколо­гії тощо. Використовуючи широкі можливості ГІС, сьогодні на їхній основі інтенсивно розви­вається тематичне картографування.

Як системи масового користування ГІС до­зволяють застосовувати картографічну інформа­цію на рівні ділової графіки, що робить їх до­ступними не тільки фахівцеві, але й будь-якому користувачу.

Останнім часом більше 100 організацій і фірм розповсюджують у нашій країні зарубіжні системи для створення ГІС-технологій. При цьо­му базою створення ГІС служать так звані ін­струментальні пакети, які представляють про­грамно-технологічні комплекси.

Інструментальні пакети відрізняються від спеціалізованих систем можливістю налаго­дження системи під конкретні потреби користу­вачів. Налагодження системи включає в себе наявність розвинутих засобів розробки додатків і визначає структуру системи як набір спеціалі­зованих модулів, які підтримують ті чи інші не­обхідні користувачу функції. Як засоби розроб­ки часто використовуються внутрішні мови про­грамування, зовнішні бібліотеки функцій, під­тримка OLE (Object Linking and Embending).

Більшість інструментальних геоінформаційних систем надають у розпорядження користу­вачу досить широкі можливості щодо обробки та аналізу даних. У тому числі можливості ім­порту/експорту просторових даних і атрибутив­них даних у формати, які широко використову­ються; можливості імпорту даних з систем GPS, електронних теодолітів-тахеометрів та інших цифрових польових збирачів даних; можливості реалізації засобів роботи з реляційними (relation - відношення, які ґрунтуються на теорії матема­тичних множин і відношень) базами даних; можливості накладання карт, просторового аналі­зу, пошуку об’єктів за адресами і аналізу мере­жевих структур.

Основу процесів обробки складає цифрове моделювання. Воно дозволяє здійснювати век­торно-топологічне моделювання, буферизацію об’єктів, аналіз мереж, побудову цифрових мо­делей місцевості і т.д.

В інструментальних системах підтримується набір моделей (цифрових уявлень) просторових даних (векторна, топологічна і нетопологічна моделі, квадродерево, растрова модель, лінійні мережі) для введення даних, їх аналізу, моделю­вання і уявлення.

На основі інструментальних ГІС багато фірм-виробників реалізують повний цикл робіт для картографічного виробництва, які включають: збір і обробку даних польових знімань, обробку даних дистанційного зондування (ДЗ), введення графічної і семантичної інформації, формування вихідних цифрових карт і семантичних баз да­них, аналіз і інтерпретацію вихідної інформації, отримання тематичних карт, оформлення і друк картографічного матеріалу.

При реалізації системи управління земельни­ми ресурсами можуть бути добавлені модулі, які відповідають за оперативне поновлення земель­но-кадастрової інформації, ведення кадастрових карт, оформлення і друк правовстановлюючих документів, проведення аналізу земельних діля­нок з метою оцінки просторового положення залежно від різних чинників і умов (наприклад, екологічних, сервітутів), а також модулі, які від­повідають за економічну оцінку землі.

ГІС нового покоління відрізняє орієнтація на моделі користувача даних з урахуванням пред­метної області й особливостей додатків. Їхні ін­формаційні моделі даних визначаються класами об’єктів, наборами атрибутів, розширеними мо­жливостями реалізації запитів і операцій над об’єктами порівняно з попереднім поколінням. Вони дозволяють обробляти геоінформаційні дані за розподіленою технологією, що підвищує гнучкість і продуктивність систем.

Як правило, модулі і додатки утворюють єдине середовище користувача інструменталь­них ГІС. До ядра підключаються тематично орі­єнтовані модулі, які доповнюються додатками для управління моделями даних, побудови циф­рових моделей, обробки растрових зображень, виконання розрахунків, аналізу і проектування, організації інтерфейсів (набір засобів для виведення зображення на екран і маніпулювання ним, побудова меню, вікон на екрані та ін.). При цьому є можливість підключення модулів, роз­роблених конкретним користувачем. Це підви­щує універсальність систем і ефективність при розв’язанні нетипових задач.

Зростає значення модулів для тримірного проектування, генерації планів, автоматичного документування проектів і вибору оптимальних варіантів.

Інструментальні ГІС-системи можуть вклю­чати набір модулів для формування і ведення банків земельних даних про стан житлового і нежитлового фондів, інформаційного забезпе­чення адміністрації міста, ведення кадастру не­рухомості, аналізу, оцінки і планування міських територій, управління комунальним господарст­вом тощо. При цьому різноманітність ГІС поро­джує необхідність їх аналізу і вибору для вирі­шення практичних задач у конкретній галузі.

Застосування геоінформаційних технологій забезпечить можливість управління земельними ресурсами на якісно новому рівні. ГІС дозволя­ють створювати карти безпосередньо в цифрово­му вигляді за координатами, отриманими вна­слідок вимірювань на місцевості або при оброб­ці матеріалів дистанційного зондування, зберіга­ти земельно-кадастрову інформацію в електрон­ному вигляді, що дасть змогу перейти до безпаперового документообігу і більш довершеної системи обліку земель.

Нині в Україні вже визріли сприятливі умови, які дозволяють зробити висновок, що в системі управління земельними ресурсами ГІС можуть використовуватися для розв’язання наступних задач:

• організаційне управління (в тому числі управління проектами, розробками, завданнями);

• конторська (офісна) праця (в тому числі управління проектами, розробками, завданнями);

• земельно-кадастрова інформація;

• земельно-кадастрові та інші знімання;

• обробка даних дистанційного зондування;

• ведення земельно-кадастрових карт;

• землевпорядне проектування;

• моніторинг і охорона земельних ресурсів;

• інформаційне обслуговування і використання земельної інформації;

• прогнозування використання земельних ресурсів;

• нарахування і контроль отримання та прогнозування майбутніх земельних платежів;

• автоматизація технології підготовки і видачі земельно-правових документів;

• забезпечення основної діяльності (фінанси, бухгалтерія, канцелярія, кадри, постачання,
склад, редакційно-видавнича діяльність, реклама, нормативно-технічна служба тощо);

• наукові дослідження;

• освіта та перепідготовка кадрів тощо.

У більшості випадків автоматизована систе­ма управління земельними ресурсами будуєть­ся на основі локальної мережі. У системі ство­рюються автоматизовані робочі місця (АРМ), які спеціалізуються на різних стадіях обробки інформації, наприклад:

• АРМ реєстрації замовлень;

• АРМ ведення чергової кадастрової карти;

• АРМ ведення бази власників землі і землекористувачів;

• АРМ обробки результатів кадастрових знімань тощо.

Реалізація земельно-інформаційних систем, як і інших спеціалізованих систем, може базува­тися на різних технічних рішеннях. Можна по­чати створювати свою систему з «нуля», а мож­на використати готові блоки третіх фірм або вести розробку на базі однієї з універсальних чи спеціалізованих САПР.

Освоєння ринку ГІС-рішень, орієнтованих на вищезазначених користувачів, вимагає реалізації в ГІС ще однієї ключової властивості. В опера­ційних системах і системах управління базами даних ця властивість отримала назву масшта-бованість (scalability). ГІС-рішення, яке масштабується, набуває властивості рости разом з розширенням інформаційної структури підпри­ємства, залишаючись при цьому адаптивним, і дозволяє розробляти специфічні додатки для офісів, проектних відділів тощо.

Моніторинг земель. Моніторинг природного середовища (анг. monitoring, від лат. monitor - той, що контролює, попереджує) - є система вимірювань, оцінок і прогнозів стану навколишнього середовища (природних систем), які здійснюються з метою виявлення природних закономірностей та негативних наслідків людської діяльності, їх ліквідації та уникнення в майбутньому. Або у скороченому викладі: “Моніторинг - це система спостережень, оцінки та прогнозу стану НС”. Дане визначення законодавчо закріплене у Земельному та Водному Кодексах України, відомчих нормативних документах України та зарубіжних країн, наводиться у світовій науковій літературі.

Моніторинг включає наступні основні напрями діяльності:

1. Спостереження за факторами дії на НПС і за станом середовища.

2. Оцінка фактичного стану природного середовища.

3. Прогноз стану НПС і оцінка прогнозного стану.

До основних завдань моніторингу відносять:

1. Спостереження за станом природного середовища.

2. Оцінка і прогноз стану НПС.

3. Виявлення факторів і джерел забруднення НПС.

4. Виявлення кризових ситуацій.

У загальному вигляді працююча система моніторингу довкілля має складатися з таких основних функціональних блоків:

· блоку збору даних;

· блоку первинної обробки, сортування

· блоку відтворення інформації;

· блоку візуалізації інформації;

· блоку моделювання і прогнозування

Державна земельна агенція України здійснює моніторинг:

• ґрунтів і ландшафтів (вміст ЗР, прояви ерозійних та інших екзогенних процесів, просторове забруднення земель об’єктами промислового і сільськогосподарського виробництва);

• рослинного покриву земель (видовий склад, показники розвитку та ураження рослин);

• зрошуваних і осушених земель (вторинне підтоплення і засолення тощо);

берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток, гідротехнічних споруд (динаміка змін, ушкодження земельних ресурсів);

Усі блоки моніторингу є важливою інформаційною базою системи управління земельними ресурсами. Значення моніторингу у системі управління постійно зростає.

Читайте також:

1. I спосіб.
2. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
3. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
4. Аналіз юридичних складів злочинів, що пов’язані з порушенням чинних на транспорті правил та в пошкоджені магістральних трубопроводів
5. Взяття на облік юридичних осіб – платників податків
6. Визначення національності юридичних осіб у МПП
7. Визначення процедури державної реєстрації на місцевому рівні
8. Визначте, з якою метою і коли було створене реєстрове козацьке військо?
9. Визнаються також шлюби зареєстровані українською державою за кордоном – консульські шлюби.
10. Вимоги до ЕККА та реєстрація в ДПА
11. Вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору.
12. Вимоги щодо реєстрації документів

Переглядів: 654