Грошова маса

Грошовий оборот – явище макроекономічного порядку. З його допомогою здійснюється кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Суть і структура грошового обороту

У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту – натурально-речовий та грошовий. Відповідно рух вартості у процесі відтворення можна розглядати як два самостійні процеси, що проявляються як рух продуктів і рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов'язані, у них спільна субстанція – вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що перебуває в обороті, незалежно від її номінальної величини. Водночас з допомогою грошей відбувається переміщення цієї вартості в процесі відтворення, окремі грошові операції суб'єктів економічних відносин спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі, цей процес безперервного руху грошей між суб'єктами економічних відносин у суспільному відтворенні називається грошовим оборотом.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва й оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує створення валового національного продукту. Через оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного капіталу в грошовій формі. У процесі використання грошового виторгу від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вартості національного продукту між власниками факторів виробництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій сплачуються встановлені податки. В усіх економічних суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання – виробничого та особистого. Завдяки цьому забезпечується новий цикл суспільного відтворення.

Грошовий оборот, як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межах, кругообороту окремого індивідуального капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Гроші тут слугують капіталом, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу), як і будь-яка інша форма капіталу. Чим більшою масою грошей володіє даний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості «заробити» прибуток чи дохід.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують тільки як гроші і не є функціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто вона не збільшує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремого індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово зросла вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився б, а міг би навіть зменшитися через зростання витрат на виготовлення додаткових грошей чи у зв'язку із провокуванням інфляції їх випуском.

Цього положення не заперечує той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується і перетворюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошової маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового продукту, а отже, і збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспільного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб'єкта до іншого, але якісно вони не змінюються, залишаючись лише віддзеркаленням реального багатства.

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на окремі сектори.

Першим, за логікою відтворювального процесу, видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обороті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслуговує ці відносини, є:

– еквівалентність, оскільки замість грошей, які передає покупець продавцеві, придбаються продукти рівновеликої номінальної вартості;

– однобічність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

– прямолінійність, що виявляється у постійному віддаленні грошей від того суб'єкта обороту, котрий використав їх для купівлі продуктів, оскільки наступний суб'єкт також витрачає їх для нових покупок.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошовим обігом.

Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами розподілу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу - він здійснюється нееквівалентно, тобто замість грошового платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Крім спільної риси – нееквівалентності, відносини між суб'єктами цього сектора грошового обороту мають також істотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчуження, коли визначена законами частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів і надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх під час виконання своїх функцій. Як наслідок виникає не тільки безеквівалентний, а й безповоротний і безплатний рух грошей, тобто одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого доходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту називається фіскально-бюджетної.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, в яких власність суб'єктів не відчужується, а лише передається в тимчасове користування (наприклад, коли гроші вносяться на банківський депозит), чи змінюється їх форма (наприклад під час купівлі цінних паперів). Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гроші в обумовлені строки чи може їх повернути (наприклад, купуючи акції) і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденду. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізняється не тільки від власне грошового обороту, а й від фіскально-бюджетного сектора і називається кредитним оборотом. Дещо вирізняється з цього сектора оборот, пов'язаний із купівлею-продажем акцій, оскільки суб'єкт, котрий одержав гроші через продаж акцій, не зобов'язаний повертати їх попередньому власникові, що характерно для кредитних відносин. Тому цей сегмент грошового обороту можна назвати чисто фінансовим оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний, кредитний та фінансовий обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забезпеченні цілей розширеного відтворення. Водночас вони самостійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і специфічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обігу суто формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обігу гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів. Тому на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб'єкти, що дає можливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обґрунтовані лише як елементи єдиної грошової системи.

Сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обороті на визначений момент, часу (кінець місяця чи року), визначає величину грошової маси. Це – один із кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу Показник грошової маси має надзвичайно важливе визначення для економічної стабільності, оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може істотно вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса перебуває в розпорядженні всіх суб'єктів економічного обороту – у населення, підприємств, їх об'єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб'єктів.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів – М₁, М₂, М₃ та ін.

Грошовий агрегат це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних активів, які можуть слугувати альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні охоплює не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса поділяється на ту, що перебуває в обігу, ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.;

3) сукупна грошова маса охоплює також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом.

Грошові агрегати будуються приєднанням до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) у послідовності, що характеризує зменшення їхньої ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат містить попередній плюс новий блок фінансових активів.

Грошовий агрегат М₁ - це грошова маса у вузькому розумінні. До нього належать найліквідніші форми грошей – готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном «готівка» розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватися з боргами, тобто «готівка» - це сукупність платіжних засобів, випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, припливами і відпливами капіталів. Можна вважати, що центральні банки випускають готівку для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.

Грошовий агрегат М₁охоплює досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без будь-яких обмежень можуть використовуватися для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, що являють собою «майже гроші». Це активи, які не виконують повністю всіх функцій, властивих грошам.

Грошовий агрегат М₂. Грошова маса агрегату А/₂ має розгалуженішу структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М₁, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Отже, вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М₁.

Грошовий агрегат М₃. Він охоплює грошові форми агрегату М₂, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема у формі цінних паперів та довгострокових позичок.

Агрегати М₂ і М₃ поєднують у собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М₃ за мінусом М₁, дістали назву «майже гроші». На відміну від грошей, що входять до агрегату М₁, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони так само можуть без особливих ускладнень переходити однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну. Отже, грошова маса М₃ – М₂ – це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого У функції засобу нагромадження і дають їхньому власникові проценти

В окремих країнах, наприклад у США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, до якого входять М₃, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агрегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в країні.

Як бачимо, грошові агрегати різняться між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, грошовий агрегат М₁виражає грошову масу, яка перебуває безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше пов'язана з товарною масою, що перебуває у процесі обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М₁передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат має бути особливим об'єктом аналізу структури й динаміки маси грошей в обігу та об'єктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М₂, М₃, L) враховані, крім того, нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони входять до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні. Починаючи з 1993 р. НБУ визначає структуру грошової маси за агрегатним методом. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені такі грошові агрегати:

М₀ = готівка (гроші поза банками).

М₁ = М₀ + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М₂ = М₁ + строкові депозити та інші кошти (до інших належать кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти страхових резервів та валютні заощадження).

М₃ = М₂ + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Монетаризм і його внесок у розвиток теорії грошей	\|	Швидкість обігу грошей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.