Монетаризм і його внесок у розвиток теорії грошей

Монетаризм — один із сучасних напрямків західної економічної думки, яка протягом 70-х — 80-х років впливає на зміст економічної політики провідних країн світу. Якщо для 30-х років XX століття головною проблемою, що потребувала вирішення, було безробіття, і щоб позбутися її, використовувались певні форми і методи державного регулювання, що були запропоновані Кейнсом і його послідовниками, то вже в повоєнні роки перед економікою постає нова проблема — інфляція.

Отже, невелика ефективність кейнсіанських рецептів, що перебільшують роль прямих державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури, сприяла появі спроб реабілітації ролі грошей. Цю функцію взяли на себе монетаристи (представники однієї із форм неокласичного напрямку західної економічної думки, що була започаткована ще у 20-х роках XX століття на чолі з Мілтоном Фрідменом (народився у 1912 р.).

М. Фрідмен — професор Чикагзького університету, лауреат Нобелівської премії у галузі економіки за 1976 рік. У 1950— 1970 роки виходять його праці "Капіталізм і свобода", ''Монетарна теорія Сполучених Штатів, 1867—1960" (разом з А. Шварц), "Долар і дефіцит", "Контрреволюція у грошовій теорії" тощо.

Монетаристська доктрина у своєму розвитку пройшла декілька етапів, на кожному з яких розглядалось певне коло проблем. На першому етапі (кінець 50-х — початок 60-х років) основні зусилля були спрямовані на розробку нового варіанту кількісної теорії грошей, що мав вигляд стабільної функції попиту на гроші. Загалом, визнається, що монетаризм є не просто кількісною теорією, а сучасним варіантом кількісної теорії грошей.

Якщо кейнсіанці ґрунтуються на рівнянні сукупних витрат:

С + І + G + Х_n = Y,

де: С— рівень споживання;

I — інвестиції;

С — державні видатки;

Y — дохід;

Х_n— чистий експорт;

то монетаристи використовують рівняння обміну:

МV = РY,

де: М — грошова маса; V— швидкість обертання грошей;

Р — рівень цін; Y — норма реального доходу.

М. Фрідмен визнає, що проблема попиту на гроші є виключно важливим аспектом нової кількісної теорії, або ж вона сама є кількісною теорією: ''Кількісна теорія в першому наближенні є теорією попиту на гроші. Це не теорія виробництва, або грошового доходу, або рівня цін. Будь-який висновок про ці перемінні потребує поєднання кількісної теорії з деякими специфічними характеристиками умов пропозиції грошей, а, імовірно, й інших перемінних". Значна частка праці М. Фрідмена "Кількісна теорія грошей: нове формулювання (1956 р.)" пов'язана з розробкою питання про природу доходу на активи, що слугують альтернативою грошам i ресурсного (бюджетного) обмеження. Виконавши це завдання, Фрідмен запровадив декілька спрощуючих припущень, аби отримати таку функцію попиту на гроші:

М =pf(i^h, i^e, q, h, y, u),

де: М — грошова маса;

р — абсолютний рівень цін;

i^h — величина норми процента за облігаціями;

i^e — ринкова норма доходу за акціями;

q — темп інфляції;

h — відношення між людськими багатствами та всіма іншими формами багатства;

у — реальний дохід;

u — величина, що відображає зміну смаків і уподобань.

Ця стабільна функція попиту на гроші у дослідженнях монетаристів стала аналогом стабільної і надійно прогнозованої швидкості обертання грошей, що слугує ланцюгом, який пов'язує грошову масу з номінальним (грошовим) доходом.

Для монетаристів гроші — це головна вісь, навколо якої обертається все сучасне господарство. Ключова теза їхньої доктрини — величина валового національного продукту, що виражається в поточних цінах і відображає рівень господарської активності, повторює (з певними затримками) підйоми та падіння грошової маси.

На відміну від кейнсіаиців, які визнають, що для сучасного ринкового господарства характерна нестабільність, монетаристи наголошують на тому, що ринкове господарство досить стабільне і саме в змозі відновлювати економічну рівновагу. При цьому грошова система є самостійно існуючим елементом і дестабілізаційним фактором. Тобто, господарська система штучно розділяється на дві окремі структури: власне економічну систему, яка досить збалансована, і систему грошових відносин — джерело дестабілізації. Як тут не згадати ідею "класичної дихотомії", де жорстко розподіляються й ізолюються один від одного так звані реальні та грошові фактори.

Тому монетаристами відкидається сама ідея державного втручання у самоорганізуючу ринкову систему, яка без втручання ззовні здатна забезпечити стабільний пропорційний розвиток. Оскільки економічна система збалансована, то усі недоліки цієї системи, циклічність розвитку, кризи і депресії, інфляція та безробіття — все пов'язане лише із помилками у грошовій політиці. Відповідно до цього, державне регулювання економіки повинно зосередитись на регулюванні лише грошового обігу. Інструментами цієї політики є заходи, що регулюють кредитно-грошову емісію та контролюють інфляцію.

ТЕМА 3. Грошовий оборот і грошові потоки

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кейнсіанська теорія грошей	\|	Грошова маса

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.