• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Транснаціональний капітал і форми підприємництва

ТНК як суб’єкт світового господарства

Розділ 9

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ РИНКІВ ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ (ТНК)

ТНК посідають провідні позиції у світовому виробництві, зокрема в галузях електроніки, автомобілебудування, у хімічній і фармацевтичній промисловості.

За офіційним визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація — це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і проводить єдину політику і загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень.

Транснаціональна корпорація як форма підприємництва -— це міжнародне об'єднання, засноване на пайовій участі в капіталі, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.

Існують різні типи транснаціональних корпоративних об'єднань. Найпоширенішим серед них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал шляхом випуску цінних паперів — акцій та обліга­цій. Власники акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним. Хоч юридичне корпорація належить акціо­нерам, вони рідко залучаються до управління нею. Частіше їх управ­лінський вплив обмежується виборами керівних органів корпорації та участю в розробці стратегії господарської діяльності. Тому реальна влада зосереджується в руках керівників, що повсякденно здійснюють управління корпорацією. Головна особливість акціонерного товариства — вільний обіг його цінних паперів на відкритому ринку цінних паперів.

Власники облігацій одержують фіксований прибуток і є лише кредиторами. Вони не беруть участі в управлінні.

Іншим поширеним видом міжнародних корпорацій є багатонаціональна компанія (БНК).

БНК — це корпорація, у якій головна компанія належить капіталу двох або більше країн.

Деякі автори поділяють БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання чи схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатонаціональною компанією називають компанію, що допускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.

Форми й методи міжнародних економічних зв'язків, які застосовують БНК, сприяли перетворенню їх на ТНК. Зростання кількості й потужності ТНК і їх панівної ролі на світовому ринку пояснюється розвитком організаційних форм і методів міжнародної діяльності.

Міжнародні корпорації перетворили світову економіку на економіку, що базується на міжнародному виробництві. Вони забезпечили розвиток НТП в усіх його напрямах:

• підвищення технічного рівня та якості продукції;

• зростання ефективності виробництва;

• вдосконалення форм внутрішньокорпоративного менеджменту.

У процесі свого становлення й розвитку ТНК проходять певні фази, їх визначили американські дослідники в галузі управління Дж. Стопфорд і Л. Уелс під час вивчення організаційних змін у структурі фірм у процесі зростання корпорацій та їх перетворення на ТНК.

Фази розвитку ТНК:

1. Розмір фірми невеликий, управління здійснює один менеджер. Із зростанням фірми на ній створюються функціональні відділи: з виробництва продукції, продажу, фінансів тощо. Така структур­на зміна розглядається як початок другої фази розвитку фірми.

2. Внутрішня структура фірми в другій фазі дає їй змогу забезпечити значне зростання за рахунок збільшення виробництва про­дукції та організації збуту в межах внутрішнього ринку. Розвиток структури зумовлює поділ кожного функціонального відділу на декілька підвідділів або груп. Менеджер фірми й функціональні відділи і надалі є основними елементами схеми управління. Часто фірми виробляють продукцію однієї номенклатури й тому зберігають стабільність операцій. Зростання фірми відбувається завдяки вертикальній інтеграції.

3. Збільшення кількості нових видів продукції або вихід на нові ринки порушує рівновагу внутрішньої структури, що склалася в другій фазі. Рішення фірми про запровадження нової структури управління розглядається як початок третьої фази розвитку фірми. Відмінності між другою і третьою фазами такі:

• організація виробничих відділів у третій фазі ніби копіює структуру всієї фірми у другій фазі;

• у третій фазі кожен відділ розглядається як центр прибутків незалежно від діяльності інших відділів;

• функції президента в третій фазі істотно змінюються — він зосереджує свою увагу на стратегії розвитку корпорації та на досягненні балансу між її різними відділами;

• визначальною рисою другої фази є відмінність у функціях між структурними елементами схеми корпорації, третьої фази — відмінність у продукції, що випускається;

• структура фірми в третій фазі передбачає наявність у центральній конторі декількох відділів і груп, які здійснюють функції планування, контролю, а також інформаційні та консультативні функції, що стосуються діяльності всієї корпорації. Звідси випливає, що структура фірми в третій фазі дає їй можливість ефективно функціонувати за кордоном.

Тиск з боку іноземних і місцевих конкурентів, загроза втрати своїх сегментів ринку змушують материнську корпорацію створюва­ти філії за кордоном. Операції зі створення материнською корпора­цією філій за кордоном розглядаються як перший крок на шляху до перетворення національної компанії на міжнародну.

Друга стадія розвитку закордонних операцій характеризується створенням у структурі корпорації закордонного виробничого відді­лення. Це відділення розглядається як самостійний підрозділ корпо­рації. Завдання міжнародного відділення — загальне керівництво й координація діяльності дочірніх підприємств та філій корпорації. На думку Дж. Стопфорда, корпорація переходить до категорії ТНК, коли структура й характер операцій міжнародного відділення починають відповідати третій стадії розвитку корпорації на внутрішньому ринку.

Інший підхід пропонують американські вчені Дж. Макдональд та М. Паркер, які виділяють чотири основні етапи еволюції «зовнішньої» структури фірми в процесі їх розвитку в ТНК:

1. Фірма здійснює експортно-імпортні операції.

2. Закордонна діяльність фірми поширюється на продаж ліцензій і передавання технологій фірми в інші країни.

3. Фірма здійснює закордонні інвестиції насамперед у будівництво складальних підприємств і підприємств виробничого циклу. Такі підприємства можуть бути або спільними (змішаними), або повністю належати материнській фірмі.

4. Відбувається істотне зростання закордонного інвестування компанії. Частка капіталовкладень у закордонні операції, а також прибуток від них у загальних показниках діяльності корпорації різко зростають. На цьому етапі корпорацію вже можна віднести до стабільно функціонуючої ТНК.

Отже, основним носієм процесів транснаціоналізації є підприємницька структура, організаційна форма якої — корпорація. Перетворення національної компанії на міжнародну відбувається згідно із за­гальними тенденціями розвитку міжнародної економіки: дія тенденції до інтернаціоналізації сфери обігу зумовила появу закордонних збу­тових мереж, а дія тенденції до інтернаціоналізації сфери виробницт­ва реалізувалася у створенні закордонних виробничих підрозділів.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
6. Акредитив та його форми
7. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
8. Акціонерний капітал і акціонерне товариство.
9. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
10. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
11. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
12. Альтернативні теорії капіталу

Переглядів: 585