Збройний опір загонів УПА і підпілля ОУН

Ліквідація УГКЦ

Але репресії щодо українців продовжувалися і на території України. Черговим антинародним кроком сталінського режиму стало знищення Української греко-католицької церкви, національної церкви Західної України. До приходу більшовиків УГКЦ мала 3040 парафій, 4440 церков, Духовну академію, 5 духовних семінарій, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підпорядковувались 10 єпископів і 2950 священиків.

Весною 1945 року почалася, схвалена особисто Сталіним, шалена пропагандистська компанія щодо дискредитації УГКЦ, як "ворога народу", "слуги Вати кану", знаряддя "українського буржуазного націоналізму". УГКЦ звинувачували у співпраці з нацистами. У травні 1945 року під контролем органів безпеки було сформовано ініціативну групу, яка мала агітувати за розрив унії з Ватиканом і підготувати умови для "самоліквідації" УГКЦ.

8—10 березня 1946 року відбувся Львівський собор, де під тиском НКВС була скасована Брестська унія 1596 року і проголошено" возз'єднання УГКЦ з православ'ям і повернення назад до матірної руської церкви".

Греко-католицька церква офіційно припинила своє існування. В 1949 році була ліквідована греко-католицька церква у Закарпатті. 1400 священиків і 800 монахів, що не визнали рішення Львівського собору, були заслані в Сибір, 200 — було розстріляно. Наслідком цих заходів стало більш вороже ставлення до радянської влади значної частини населення, яке ще активніше стало підтримувати боротьбу УПА і ОУН проти сталінського режиму.

У другій половині 1945— 1946 років боротьба українських повстанців із радянськими органами державної безпеки і внутрішніх справ, військами і винищувальними батальйонами посилюється. З метою залякування населення радянська влада почала масові репресії і депортації в районах діяльності УПА. Щоб дискредитувати патріотів, створювали спеціальні загони, які переодягалися у форму УПА і грабували, ґвалтували та знищували українських селян. Повстанці вимушені були на терор відповідати терором. Знищували всіх, хто співпрацював із радянською владою. Фактично в Західній Україні йшла громадянська війна, яка призвела до великих, невиправданих жертв серед українського народу. З весни 1947 року ОУН і УПА переходять до глибоко підпільної боротьби. У 1948 році була проведена чергова реорганізація УПА. Були створені самостійні відділи (боївки) чисельністю по 10—15 бійців. Збройні акції не припинилися, але їх кількість значно зменшилася. Якщо в 1947 році їх було 2068, в результаті яких було знищено 4404 осіб, то в 1948 році —1387, у ході яких знищено 910 осіб.

У кінці 40-х років умови боротьби ОУН—У ПА погіршали. Сталінська карально-репресивна машина нарощувала оберти. Повстанці несли величезні втрати. 5 березня 1950 року в одній із сутичок загинув командувач УПА Роман Шухевич. У червні 1950 року конференція ОУН прийняла рішення про децентралізацію УПА і передислокацію на Захід, де згодом були створені закордонні частини ОУН. І хоча окремі загони повстанців продовжували опір аж до середини 50-х років, ОУН і УПА перестали існувати в Україні як масові організації. їх сили були підірвані натиском радянської каральної машини і зневірою місцевого населення в можливість втілення за таких умов ідеї створення незалежної Української держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД	\|	Ідеологічна реакція

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.