Ідеологічна реакція

Погіршення соціально-економічної ситуації, голод 1946— 1947 років призвели, як це вже бувало раніше, до політико-ідеологічного тиску. Для зміцнення керівництва в Україну з Москви було відряджено Л. Кагановича. В березні 1947 року його було затверджено першим секретарем ЦК КП(б)У. Як і в тридцяті роки, Каганович всі біди в Україні звів до націоналістичних проявів.

7 жовтня 1947 року політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнал "Звезла" і "Ленинград". Розпочалася шалена кампанія проти українських діячів літератури, мистецтва, науки. У серпні 1947 року ЦК КП(б)У приймає постанову "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". Гострій критиці піддавались праці М. Петровського, К. Гуслистого, М. Супруненка та ін. У наступні роки в українському націоналізмі були звинувачені кіно-митці, письменники, поети. Всілякі прояви вірності традиціям українського народу, патріотизму підганялися під націоналізм. У липні 1951 року нищівної критики зазнав вірш В. Сосюри "Любіть Україну".

За період з 1946 по 1951 рік було прийнято 13 партійних постанов, спрямованих на боротьбу з українським буржуазним націоналізмом.

У повоєнні роки Україною прокотилися всі ідеологічні кампанії, започатковані в Москві: "ждановщина", "лисенківщина", "боротьба з космополітизмом", анти-єврейська кампанія.

5 березня 1953 року вакханалію тоталітарного режиму припинила смерть Сталіна. Боротьба за владу, що розпочалася в кремлівській верхівці, привела на владний олімп М. Хрущова, якого у вересні 1953 року обрали першим секретарем ЦК КПРС.

"Відлига"

Процес десталінізації розпочався вже влітку 1953 року. У червні відбулася зміна першого секретаря ЦК КПУ. Керівником республіканської партійної організації було обрано українця — О. Кириченка. Високі урядові посади вперше зайняли громадсько-політичні діячі української національності.

Важливим кроком десталінізації став XX з'їзд КПРС, який відбувся у 1956 році. На закритому засіданні з доповіддю про культ особи виступив М. Хрущов. Критика режиму особистої влади Сталіна позитивно вплинула на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні. Після з'їзду почалося болісне одужання безнадійно, на перший погляд, хворого суспільства. Цей період, за влучним визначенням І. Еренбурга, отримав назву "хрущовська відлига".

У липні 1956 року було опубліковано постанову ЦК КПРС "Про подолання культу особи і його наслідків". Складовою десталінізації були реабілітація жертв сталінського терору, ліквідація поза конституційних органів розправи, відновлення законності.

Але колективне керівництво, що прийшло до влади, незабаром втратило свою цілісність і фактично розкололося. Прибічникам М. Хрущова вдалося взяти гору. У червні 1957 року група В. Молотова, Г. Маленкова, Л. Кагановича, Д. Шепілова була звинувачена в антипартійній діяльності і спробі захопити владу. Особливо гостро критика сталінізму прозвучала на XXII з'їзді КПРС, де йшлося про злочини не тільки Сталіна, а й його активних помічників, утому числі Л. Кагановича. Вперше громадськість почула правду про злочинну діяльність Л. Кагановича в Україні.

Політика десталінізації дала новий імпульс розвиткові економіки. Якщо в промисловості справи налагодилися, то сільське господарство, як і раніше, залишалося в скрутному становищі. Тому перші заходи нового керівництва, спрямовані на піднесення економіки, стосувалися сільського господарства. Серед першочергових заходів слід назвати: підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, скасування заборгованості колгоспів перед державою за минулі роки, зменшення розмірів оподаткування колгоспників тощо. В 1954 році почалося освоєння цілинних земель Казахстану, Сибіру, Уралу, Північного Кавказу, активну участь в якому брала українська молодь. На розв'язання зернової проблеми було спрямоване рішення про збільшення посівів кукурудзи, які вже в 1957 році займали 20 відсотків усієї посівної площі України. На перших порах це вирішило проблему кормів для тваринництва, але істотно скоротило посіви пшениці. У1958 році були ліквідовані машинно-тракторні станції (МТС), а сільськогосподарська техніка передана колгоспам.

Нове керівництво СРСР не було послідовним в реформуванні сільського господарства. Як тільки економіка села дещо зміцніла, знову з'явились обмеження щодо особистих господарств колгоспників. У 1955 році встановлено податок з громадян, які тримали худобу в містах. За 1954—1964 роки поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах громадян в Україні скоротилося на 14,4 відсотка.

Відчутними були реформи в промисловості. їх початок ознаменувався децентралізацією управління народним господарством. У квітні 1953 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення кількості союзних (із ЗО до 20) та союзно-республіканських (із 21 до 13) міністерств. Це значно розширило економічну самостійність союзних республік. Частка республіканської промисловості України зросла з 36 до 76 відсотків.

Навесні 1957 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про ради народного господарства. Система галузевого, вертикального управління була замінена системою раднаргоспів, які здійснювали територіальне управління всіма галузями народного господарства у відповідних адміністративних економічних районах. В Україні було створено 11 раднаргоспів(у 1960 році ще три). За цією реформою було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Відтепер майже вся промисловість республіки знаходилась у підпорядкуванні Ради Міністрів У РСР. Проте нова система управління породила таку проблему, як "місництво", коли місцеві органи управління почали ставити свої інтереси вище республіканських. 26 грудня 1962 року було прийнято указ Президії Верховної Ради УРСР про укрупнення раднаргоспів; замість 14 в Україні було створено 7 економічних районів (Донецький, Київський, Львівський, Подільський, Придніпровський, Харківський і Чорноморський). У цьому ж році керівництво сільськогосподарським сектором економіки було також перебудоване за територіальним принципом. Але, якщо реформування промисловості спричинило ряд позитивних процесів, то реорганізація керівництва сільським господарством завершилася провалом. У1963 році порівняно з 1958 роком продукція землеробства становила тільки 86 відсотків, тваринництва — 93 відсотки.

Певні кроки зробила держава у вирішенні ряду соціальних проблем. Відбулося скорочення робочого дня, зниження податків, підвищення пенсій і заробітної плати, ліквідація державних позик. Значною мірою вдалося зняти житлову проблему. Покращилося і становище селянства: ліквідована натуроплата, вперше сільські мешканці отримали паспорти.

Десталінізація сприяла і національному відродженню в Україні. У населення зріс інтерес до історії свого народу, до української мови і літератури. Почалося видання "Українського історичного журналу" та першої "Української Радянської Енциклопедії". На розвиток української культури значно вплинуло покоління молодих митців, які отримали назву "шістдесятники". Серед них були Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл та ін.

Але в своїй основі тоталітарний режим правління не був ліквідований. Наприкінці 1962 року почався наступ на "шістдесятників", відновлюється русифікація української школи. Складовою ідеологізації суспільства стала антицерковна кампанія. Якщо в 1958 році в Україні налічувалось 32 монастирі, то у середині 60-х років їх залишилось тільки 9. Великого розмаху набула кампанія проти церкви: 1960 року було закрито 747 церков, 1961 року - 997, 1962 року — 1144 церкви і молитовні будинки. Геноцид проти віруючих, започаткований у 30-ті роки, було завершено у 60-ті.

Вже на початку 60-х років в Україні, як і в цілому в СРСР, відбувається загострення кризових явиш в усіх сферах економіки. Прорахунку в аграрній політиці загострили продовольчу проблему. Значно зменшилось виробництво хліба, м'яса, молока, тваринного масла. Почалося скорочення темпів розвитку промисловості.

Все це неминуче вело до відновлення командно-адміністративної системи управління. М. Хрущов відновив практику одноособового керівництва, перестав рахуватись навіть з думкою членів Президії ЦК КПРС. Мабуть, тому так легко вдалося здійснити кремлівський переворот. У жовтні 1964 року М. Хрущов, який розірвав усі стосунки з партійно-державною бюрократією, в результаті змови був усунений з посади першого секретаря ЦК КПРС. До влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі з Л. Брежнєвим. На зміну "хрущовській відлизі" йшов "брежнєвсько-сусловський" неототалітаризм.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Збройний опір загонів УПА і підпілля ОУН	\|	Перехід Криму до України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.051 сек.