ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Після закінчення другої світової війни український народ сподівався на докорінні зміни: поліпшення матеріального становища, припинення репресій. Але тоталітарний режим залишився, більш того, зміцнів, оскільки перемога у війні приписувалась більшовицькій партії і вождю народів — Сталіну. Прагнення народів до оновлення суперечило самій суті режиму.

Основні напрямки програм и відбудови були викладені в законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946— 1950 рр. За законом, обсяг капіталовкладень в економіку України становив понад 65 млрд. крб., що перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки. В Україну направлялись кадри, надсилалась техніка й устаткування. Відродження промисловості фактично розпочиналося з нуля.

Незважаючи на прогнози західних експерті в, які пророкували, що для відновлення економіки СРСР потрібно не менше 20—25 років, обсяг продукції промисловості України в 1950 році уже перевищував рівень 1940 року на 15 відсотків. Була закінчена відбудова шахт, Дніпрогесу, таких промислових гігантів, як "Запоріжсталь", "Азовсталь". На кінець п'ятирічки в Україні більше, ніж до війни, добувалося вугілля, залізної руди, вироблялося електроенергії, цементу, продукції машинобудування тощо. Освоювався у промисловому плані західний регіон України.

Важкою ціною досягалися ці успіхи. Певною мірою цьому сприяли можливості централізованої командно-адміністративної системи. Щирий, повсякденний ентузіазм людей, їх готовність до чергової самопожертви в ім'я кращого майбуття уміло використовувалися сталінським режимом.

Іншим, ніжу промисловості, було становище у сільському господарстві. Селянство, як і раніше, залишалося найбільш знедоленою категорією населення. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Всіляко обмежувалося ведення особистого підсобного господарства. Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління українське село в 1946 році вже вкотре почало переживати новий страшний голод. І знову, не без допомоги влади, яка заради своїх геополітичних інтересів вивозила хліб до Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Франції та інших країн. У цілому у 18 областях України у 1946 році від голоду померло 282 тис. осіб, у 1947 році — понад 520 тис. осіб. 1 це тільки ті смерті, що були зареєстровані органами ЗАГСу. В січні — червні 1947 року в Україні зареєстрували 1 ЗО випадків людоїдства, 189 — трупо -їдства. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. П'ятирічка у сільському господарстві виконана не була, виробництво зернових не досягло навіть довоєнного рівня. Відбудова економіки проходила в умовах зовнішньої ізоляції СРСР, викликаної початком "холодної війни".

У перші повоєнні роки продовжувалося врегулювання територіальних питань. Воно не обійшлося без досить болісного переміщення населення. Понад 40 тис. чехів і словаків виїхали з України до Чехословаччини. У1944— 1946 роках близько 800 тис. поляків, а також євреїв та українців, які визнали себе поляками, переселилися до Польщі. До України з Польщі добровільно виїхало 90 тис. українців. З середини 1945 року почалося примусове переселення, яке повернуло до України понад 400 тис. українців. На польських землях залишалося ще 150 тис. українців. І тоді польське керівництво своїм рішенням від 29 березня 1947 року спланувало акцію "Вісла". Ця антиукраїнська акція передбачала переселення українців з їхніх споконвічних земель (Надсяння, Лямківщини, Холмщини, Підляшшя) до західних і північних районів Польщі з обов'язковим розпорошенням серед польського населення. 23 квітня 1947 року політбюро ЦК ПРП, усвідомлюючи досвід старшого московського брата, прийняло рішення про створення спеціального концтабору для українців у Явожно поблизу Кракова. З 1947 по 1949 рік у цьому таборі перебувало біля 4 тис. українців, з яких загинуло близько 200. Акція "Вісла" є прикладом геноциду польської комуністичної влади щодо українського населення. В ПНР тривалий час українці були людьми другого сорту: їх переслідували, цькували, обмежували в правах. Українці навіть не мали тієї реабілітації в ПНР, яку отримали татари в Україні. Сьогодні українська і польська влада вживають багато заходів, спрямованих на встановлення взаєморозуміння і ліквідацію цієї історичної несправедливості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Кримінально-процесуальне право	\|	Збройний опір загонів УПА і підпілля ОУН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.