• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА № 3. Грошові надходження підприємств.

План

1. Нормативно-правове регулювання діяльності підприємства.

2. Основи готівкових розрахунків на підприємстві.

3. Організація безготівкового обороту коштів підприємства.

4. Види безготівкових розрахунків.

1. Нормативно-правове регулювання діяльності підприємства

Процес управління підприємством базується на використанні механізмів фінансового менеджменту, складовою яких є правове і нормативне забезпечення управлінських рішень. Через розробку системи законів та інших нормативних актів держава проводить відповідну фінансову політику і здійснює регулювання фінансово – господарської діяльності підприємств економічними методами. Правові умови фінансово – господарської діяльності підприємств в нашій країні незалежно від їх організаційно – правової форми та форми власності регламентуються Господарським кодексом України від 1.01.2003 року (остання редакція від 15.01.2011 року), який визначає підприємництво як, самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основні положення функціонування підприємства, починаючи від визначення сутності підприємства і до особливостей певного сектору в Україні регламентується Господарським кодексом України від 16.01.2003 р.

Ст. 1, 2 Господарського кодексу визначено основні засади господарювання в Україні та регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання .

Відповідно до законодавства учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Підприємницька діяльність (підприємництво) – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно господарського кодексу України, підприємницькою діяльністю мають право займатися як громадяни України, так і іноземні, фізичні та юридичні особи. Згідно законодавства (а саме: Закону України "Про власність") такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, спільні.

Фізична особа-підприємець − це громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, зареєстрований в державних органах і сплачує відповідні податки. Згідно чинного законодавства місцеві органи влади повинні дати йому дозвіл для заняття конкретним бізнесом.

Юридична особа − це підприємство, яке веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок в бан­ку, печатку, зареєстроване в органах державної влади тощо.

Прийняті постанови та укази дали можливість в Конституції України законодавчо закріпити приватну власність, її пріоритетність та недоторканність, а також рівність прав усіх суб`єктів підприємництва; а це у свою чергу змушує державу все більше уваги приділяти розвитку малого бізнесу.

Для створення підприємства та його реєстрації в державних структурах необхідні установчі докумен­ти: рішення власника майна, установчий договір, статут.

Статут являє собою основний документ підприємства, в якому містяться дані про вид підприємства, його назва, місцезнаходження; перелік видів діяльності, майно, порядок розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації тощо.

При створенні підприємства створюються необхідні для його діяльності фонди фінансових ресурсів (статутний, резервний). Мінімальний розмір статутного фонду підприємства встановлюється законом. Резервний (страховий) фонд створюються в розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства.

Ст. 142 Господарського кодексу України визначено:

прибуток (дохід) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань;

склад валового доходу та валових витрат суб’єкта господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу суб’єкта господарювання;

порядок використання прибутку (доходу) суб’єкта господарювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону;

держава може впливати на вибір суб’єкта господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

При визначенні наявного і необхідного обсягу фінансових ресурсів підприємства використовується велика кількість інформації, яка надходить як із внутрішніх так із зовнішніх джерел. Основним джерелом інформації виступає фінансова звітність.

Фінансовою звітністю є бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Розкриття інформації у фінансовій звітності передбачає висвітлення даних про: підприємство; дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду; облікову політику підприємства та її зміни; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Основним джерелом інформації, що використовується в процесі фінансового забезпечення, є бухгалтерський баланс (форма № 1).

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має підприємство в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність оборотних коштів, наявність власного капіталу та зобов'язань (зовнішніх джерел ресурсів), стан та динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації - необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

За балансом визначають кінцевий фінансовий результат роботи підприємства як нарощування власного капіталу за звітний період, який відображають у вигляді чистого прибутку або збитку в пасиві балансу.

Отже, бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення стану господарських засобів і джерел їх формування на певну дату, але й для одержання інформації, необхідної для управління фінансовою діяльністю підприємства. І що найголовніше, відображена інформація у формі № 1 "Баланс" використовується для прогнозування потреби у залучених ресурсах.

Звіт про фінансові результати (форма № 2) – документ, в якому визначено величину прибутку або збитків в результаті діяльності підприємства за певний період часу.

Звіт показує результативність діяльності підприємства і дає інформацію про фактори, що вплинули на цю результативність протягом звітного періоду. Завдяки звіту про фінансові результати можна пов'язати доходи та витрати за звітний період та вирахувати величину чистого прибутку як різницю між цими показниками. Тому цю форму фінансової звітності часто вважають найважливішою.

Отже, у формі № 2 "Звіт про фінансові результати" міститься інформація про доходи, витрати та фінансові результати від звичайної та надзвичайної діяльності, за якою оцінюють і прогнозують прибутковість підприємства, прогнозують структуру доходів і витрат.

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3) показує джерела і напрями використання грошей підприємства за певний період часу, а також зміни у структурі грошових коштів підприємства, тобто він відображає надходження та використання грошових коштів підприємства внаслідок його діяльності за якийсь певний період часу, (звітний період). Дані звіту використовують для оцінки та прогнозу усіх видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної та фінансової.

Фінансова діяльність охоплює зміну складу і структури джерел фінансування власного та позикового капіталу за рахунок: продажу нових, щойно емітованих акцій інвесторам; виплату дивідендів інвесторам; продаж кредитних цінних паперів та виплата на них; отримання і виплата кредитних зобов'язань.

Для підготовки звіту про рух грошових коштів необхідні дані балансу підприємства та звіту про фінансові результати.

Звіт про власний капітал (форма № 4) відображає зміни у складі та структурі капіталу підприємства протягом звітного періоду. Така інформація використовується для оцінки та прогнозу змін у власному капіталі у розрізі джерел його формування.

У примітках до річної фінансової звітності (формі № 5) відображається інформація про нематеріальні активи, основні засоби, капітальні та фінансові інвестиції, доходи і видатки, грошові кошти.

Важливе місце у діяльності будь-якого підприємства займає фонд оплати праці, оскільки розмір заробітної плати є основою стимулювання продуктивності праці і, відповідно, одним з визначних факторів ефективної діяльності підприємства.

Виплата заробітної плати в Україні регулюється рядом законодавчих на інших нормативних актів. Основні із них такі: Кодекс законів про працю, Закони: «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про державну службу»; Інструкція зі статистики заробітної плати (затверджується Державним комітетом статистики України); Колективні договори, трудову контракти, накази, які регламентують виплати заробітної плати безпосередньо в трудовому колективі.

Фонд заробітної плати є одним із важливих фондів фінансових ресурсів і тому він доволі жорстко регулюється як зі сторони держави так і зі сторони керівництва підприємства, установи.

Під впливом різноманітних причин у перехідний період створення ринкової економіки в Україні законодавча база фінансової діяльності підприємств не позначається стабільністю, що призводить до зниження ступеня фінансової та ринкової стійкості підприємств, оцінки їх ділової активності, ефективності діяльності, інвестиційної привабливості та ще низки негативних наслідків.

З метою залучення зовнішніх фінансових ресурсів господарські товариства можуть випускати корпоративні або боргові цінні папери. Умови такої емісії в загальному вигляді регламентуються Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р. Крім того, підприємства можуть здійснювати фінансові операції різного роду з цінними паперами, керуючись положенням Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10.12.1997 р.

Фінансово-майнові відносини підприємств регламентуються нормами цивільного права, зафіксованими у Цивільному кодексі України і Законі України "Про власність" від 07.02.1991 р. Даний закон визначає об'єктів і суб'єктів права власності, порядок використання власником майна для здійснення підприємницької діяльності, а також визначає право приватної, колективної, державної та інтелектуальної власності.

Фінансові відносини підприємства зі своїми працівниками щодо оплати праці регламентуються Законом України "Про оплату праці". Закон визначає економічні, правові і організаційні засади оплати праці працівників, які і організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством на підставі трудового договору.

Державне регулювання фінансових аспектів зовнішньоекономічної діяльності підприємств здійснюється відповідно до правових норм, закріплених у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р. Даний закон вводить основні терміни і положення, визначає суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в Україні, встановлює форми зовнішньоекономічних угод і договорів. В розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до умов і цін світового ринку. Особливості та сфера застосування державного регулювання цін регламентуються Законом України "Про ціни і ціноутворення". Порядок використання іноземної валюти визначається валютним законодавством України.

Порядок складання бухгалтерської звітності та подання статистичної звітності визначається Законом України "Про державну статистику" (в новій редакції від 13.07.2000 р.) та відповідними П(С)БО. Аудиторська перевірка звітності підприємств регламентується Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22.01.1993 р. зі змінами 1997р. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності підприємств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

Фінансова політика держави у сфері оподаткування конкретизується у спеціальних актах податкового права, серед яких, найбільш суттєве значення для підприємств має Податковий кодексу України від 1 січня 2011 року № 2755-VI, який визначає платників податку, об'єкти оподаткування, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Для цілей оподаткування платником податку є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством.

особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб’єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього розділу.

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа-управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість відносно господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

В цілому, характеризуючи податкове законодавство в Україні, слід відмітити його недосконалість і нестабільність, великий податковий тиск на підприємців і у зв'язку з цим неможливість формування власних фінансових ресурсів підприємств, достатніх для розширеного відтворення їх виробничих фондів. В ситуації, яка склалась на сьогоднішній день, навіть маючи високий рівень доступу до інформації, дуже важко прослідкувати за всіма змінами у податковому законодавстві і відреагувати на них належним чином. Так, наприклад, за період з 1991 р. неодноразово змінювалась система оподаткування прибутку підприємств. Податок на доход та податок на прибуток змінювали один одного тричі. За таких умов дуже важко здійснювати фінансове планування і прогнозування, гарантувати стабільність фінансової діяльності підприємства.

У процесі виробничої діяльності підприємство, з одного боку, безперервно купує сировину: матеріали, паливо, товари тощо, а з іншого – безпосередньо реалізує готову продукцію або закуплені товари. Ці процеси супроводжуються грошови­ми розрахунками.

Грошові розрахунки (підприємства) – система грошових відносин, що виникають в процесі господарської діяльності підприємства.

Грошові потоки – рух грошових коштів, які одержуються і витрачаються підприємством у готівковій і безготівковій формі.

Грошовий оборот – це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну.

Маса грошей, яка знаходиться в обороті, має дві форми:

готівкову;

безготівкову.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов’язаний з такими напрямками:

забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

забезпечення спільної діяльності підприємств;

отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кре­дит кредитним установам.

2. Основи готівкових розрахунків на підприємстві

Ефективне функціонування підприємства залежить від збалансованості наявних грошових коштів та своєчасності розрахунків за зобов’язаннями. Грошові розрахунки можуть набувати як готівкової, так і безготівкової форми.

Порядок організації готівкових розрахунків підприємств включає, зокрема, організацію зберігання наявних коштів в касі підприємства, порядок встановлення ліміту каси, порядок оформлення касових документів, у тому числі видачу готівки під звіт, ведення касової книги.

Розрахунки готівковими коштами підприємства між собою і з громадянами можуть здійснювати як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг) і інших касових надходжень.

Якщо розрахунки проводяться шляхом внесення готівки до установ банків для подальшого переліку їх на рахунки підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки є для покупців (платників засобів) готівкою, а для підприємств – продавців (одержувачів засобів) –безготівковими.

Прийом, зберігання і витрачання наявних грошових коштів на підприємстві здійснюється тільки через касу.

Основний документ, який регулює порядок ведення касових операцій – це Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затверджене ухвалою Правління Національного банку України від 15.12. 2004 р. №637.

Касоюназивається приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також прийому, видачі, зберігання наявних засобів, інших цінностей і касових документів. обто зберігати в своїй касі готівку у неробочий час, підприємство має право тільки в межах затвердженого ліміту каси. Вся готівка, яка є в касі понад встановлений ліміт, в кінці дня обов'язково повинна бути здана в банк. На відміну від існуючого раніше порядку, зараз ліміт каси підприємство встановлює собі самостійно (раніше ліміт каси встановлював банк по поданому підприємству розрахунку - заявці). Ліміт каси встановлюється на підставі Розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі. Такий Розрахунок (підписується головним (старшим) бухгалтером і керівником підприємства (або уповноваженою особою).

Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, об'єму касових оборотів (надходжень і витрат) по всіх рахунках, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію. Крім того, ліміт каси розраховується з обліком термінів здачі підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках. Такі терміни узгоджуються з банком і визначаються в договорах банківського рахунку між підприємствами і банками.

Готівкові грошові кошти, що надходять до каси підприємства, повинні своєчасно і в повній сумі оприбутковуватися в касі підприємства. Тому, щоб наявні грошові кошти вважалися оприбутковуваними, будь-яке надходження наявних коштів до каси: надходження виручки, позареалізаційних надходжень, надходження грошових коштів з банку оформляється прибутковим касовим ордером.

Видача готівки з каси здійснюється на підставі витратних касових ордерів або відповідним чином оформлених розрахунково-платіжних відомостей, підписаних керівником і головним бухгалтером підприємства або працівником підприємства, уповноваженим на це керівником.

До видаткових ордерів можуть додаватися документи (заяви на видачу готівки, рахунки, звіти про використовування засобів, розрахунки і т. п.).

3. Організація безготівкового обороту коштів підприємства

Безготівкові розрахунки– це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Система безготівкових розрахунків включає:

- класифікацію розрахунків;

- організацію розрахунків;

- форми відповідних документів;

- взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

- розрахунки за товарними операціями і господарськими договорами;

- розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціямипов’язані з реаліза­цією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони ста­новлять переважну частину всього грошового обороту в держа­ві й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними опера­ціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціямипов’язані з фі­нансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника ко­штів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або за­ліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає методичним центром з розробки форм і засобів роз­рахунків у народному господарстві, правил документообігу, ор­ганізації банківського контролю за проведенням розрахунків.

Основними законодавчими актами, що регулюють порядок відкриття, використання і закриття рахунків клієнтів банків є:

Цивільний кодекс України. Параграф 3 глави 71 регулює відносини між банком і вкладником при укладанні договору банківського вкладу. Глава 72 визначає взаємовідносини між банком та клієнтом при відкритті банківського рахунку.

Господарський кодекс України. Розділ II визначає основи діяльності суб'єктів господарювання. Параграф 1 глави 35 визначає особливості правового регулювання фінансової діяльності, в тому числі - банківської.

Закон України від 20.05.99 № 679 “Про Національний банк України”. Статтею 7 цього Закону визначено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій.

Закон України від 05.04.2001 № 2346 “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”. Стаття 6 цього Закону визначає коло осіб, яким банки мають право відкривати рахунки, а також орган (Національний банк України), який встановлює порядок відкриття банками рахунків та їх режими. Види рахунків, що можуть відкриватися банками, встановлюються статтею 7 Закону.

Закон України від 07.12.2000 № 2121 “Про банки і банківську діяльність”. Глава 11 цього Закону встановлює обов'язок банків ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки та осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Закон України від 28.11.2002 № 249 “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”. Статтею 4 цього Закону визначено, що банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, які відповідно до статті 5 зобов'язані проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний). Ідентифікація осіб, що здійснюють фінансові операції, здійснюється згідно з вимогами статті 6 цього Закону.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за № 1256/8577 (зі змінами). Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами, (далі - Інструкція).

Інструкціярегулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам – інвесторам, виборчим блокам політичних партій і визначає загальні вимоги до функціонування рахунків, якими, зокрема передбачено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу – вкладні (депозитні) рахунки. До поточних також належать рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України; поточні рахунки типу “Н”, що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України; поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам; карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції; поточні рахунки виборчих фондів.

12 лютого 2010 року набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 05.01.2010 № 4 “Про внесення змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28.01.2010 за № 102/17397. (далі – Постанова).

Постанова підготовлена відповідно до статті 7 Закону України “Про Національний банк України” з метою врегулювання питання подальшого функціонування поточних рахунків відкритих та закритих акціонерних товариств – клієнтів банків, які у зв’язку з набранням чинності Законом України “Про акціонерні товариства” зобов’язані змінити своє найменування на публічне або приватне акціонерне товариство.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (із змінами).

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі – Інструкція) розроблена відповідно до законів України“Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Цивільного та Господарського кодексів України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції, інших нормативно-правових актів, а списання коштів з рахунків клієнтів мають здійснювати лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції.

Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (Затверджене постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495 (із змінами).

На виконання Закону України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 № 2374-III постановою Правління Національного банку України від 16.12.2002 № 508 затверджено Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (далі – Положення), що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2003 за № 174/7495.

Положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Банки здійснюють операції з простими та переказними векселями за умови складання векселів у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту та заповнення їх реквізитів відповідно до вимог, зазначених у Положенні. Платіж за векселем банки здійснюють тільки в безготівковій формі. Банкам забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду.

Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів (затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/15601).

Положення встановлює загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів та їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами та визначає особливості здійснення уповноваженими банками арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку – резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку – резиденті.

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12. 2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02. 2001 за № 152/5343).

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21 лютого 2001 р. за № 152/5343 встановлює єдині правила і порядок проведення уповноваженими банками та фінансовими установами операцій з чеками в іноземній валюті.

Відповідно до цього Положення чек, як розрахунковий документ установленої форми, містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) платнику про сплату держателю чека (чекодержателю) зазначеної в ньому суми коштів в іноземній валюті протягом встановленого строку.

Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321).

Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затверджене постановою правління національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 41/10321, яке визначає загальні правила Національного банку України щодо порядку здійснення банками операцій надання та отримання банківських гарантій в національній та іноземних валютах та порядок їх виконання (далі - Положення) визначає:

- перелік осіб, на яких поширюються вимоги цього Положення, наведені визначення таких термінів, як “гарантія”, “контргарантія” “банк-гарант”, "гарантійний випадок" та ін., а також визначені основні умови, за яких може бути надана банком гарантія та/або контргарантія (умовна чи безумовна, відклична чи безвідклична), у т.ч. умови її покриття.

Так, гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) cплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов’язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов’язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов’язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

- види гарантій, у тому числі:

платіжні гарантії;

гарантії повернення авансового платежу;

тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозиції);

гарантії виконання;

гарантії повернення позики та ін.;

- порядок передачі гарантії бенефіціару або через авізуючий банк, або через банк-кореспондент та/або банк бенефіціара, або безпосередньо принципалу для подальшого її передавання бенефіціару;

- порядок оформлення та подання заявником гарантії (принципалом) до банку заяви про надання гарантії або контргарантії, порядок надання гарантій або контргарантій банком, дії банку-гаранту у разі настання гарантійного випадку та порядок дострокового закриття гарантії або контргарантії, наданої банком;

- порядок авізування та внесення змін до умов гарантій, отриманих на користь бенефіціарів;

- порядок прийняття банком-резидентом (авізуючим банком) від бенефіціара вимоги щодо сплати коштів, забезпечених гарантією;

- дострокове припинення гарантії, отриманої від інших банків на користь бенефіціара;

- порядок надання гарантій банками-гарантами (резидентами) під контргарантії інших банків;

- порядок сплати банком-гарантом (резидентом) бенефіціару коштів, забезпечених гарантією, що була надана на підставі отриманої контргарантії інших банків;

- дострокове припинення гарантії, наданої банком-гарантом (резидентом) під контргарантію інших банків.

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями (затверджене постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24.12/2003 за № 1213/8534).

Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, яке затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 514 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 року за №1213/8534 (зі змінами) встановлює загальні правила щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб-нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб.

4. Види безготівкових розрахунків

На сучасному етапі підприємства всіх форм власності в основі своїх розрахунків використовують безготівкові.

Для здійснення безготівкових розрахунків підприємство в установі банку (за своїм бажанням) відкриває рахунки для зберігання коштів. Підприємство може відкривати два і більше поточних ра­хунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Усі безготівкові форми розрахунків здійснюються за допомогою таких основних принципів:

збереження підприємствами грошових коштів в установах банків;

самостійність вибору підприємством установи банку;

самостійність вибору підприємством виду і форми розрахунків;

самостійність розпорядження підприємства своїми коштами в межах чинного законодавства;

максимальне наближення грошових розрахунків до моменту реалізації продукції;

здійснення грошових розрахунків у межах коштів на рахунках підприємства.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі. Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк.

Розрахунковий документ − це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні види безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

- платіжне доручення − розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача;

- платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача

- платіжне вимога-доручення розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;

нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача;

- чек − розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів;

- акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж;

- вексель − цінний папір, письмове безумовне зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власни­ку (векселедержателю) вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель (векселедавця), у відповід­ний строк і у відповідному місці;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

З розвитком електронної техніки з’явилась можливість ши­рокого використання в безготівкових розрахунках пластикових карток.

Пластикова картка– це пластина з нанесеною на неї маг­нітною смужкою чи вмонтованою мікросхемою, що містить зашифровану інформацію (ключ) до спеціального карткового рахунка з обліку грошових коштів у відповідному банку.

Розшифрування (розкодування) інформації, що міститься на картці, дає змогу власнику цієї картки здійснювати необхід­ні розрахунки і отримувати готівку у межах її залишку на карт­ковому рахунку.

Пластикові картки бувають кредитні і дебетові.

Кредитні карткивидаються банком клієнтам, яким відкривається кредитна лінія, що дає змогу користуватися кредитом при купівлі товарів і отриманні касових позик. Різновидом кредитних карток є банківські кредитні картки, що видаються клієнтам для купівлі товарів з використанням банківського кредиту, а також для отримання авансів в готівково-грошовій формі.

Банківські кредитні картки, у свою чергу, поділяють на індивідуальні і корпоративні.

Індивідуальні карткивидаються банком окремим його клі­єнтам і можуть бути «стандартними» чи «золотими», що при­значені для осіб з високою кредитоспроможністю і передбача­ють значну кількість пільг для користувачів.

Корпоративні карткивидаються банками організаціям, фірмам, які на підставі цих карток можуть видавати індивіду­альні картки окремим своїм керівникам і працівникам.

Дебетові карткивидаються клієнтам для отримання готів­кових грошей в банківських автоматах чи купівлі товарів з роз­рахунком через електронний термінал. Однак гроші при цьому списуються з рахунка власника в банку.

Питання для самостійного опрацювання.

1. Управління грошовими потоками на підприємстві.

2. Розрахунки платіжними дорученнями

3. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями

4. Розрахунки чеками

5. Розрахунки акредитивами

6. Вексельна форма розрахунків

7. Види векселів.

8. Відповідальність за порушення грошових розрахунків.

9. Порядок відкриття та закриття рахунків в банківських установах .

Читайте також:

1. Аудит спільних підприємств.
2. Баланс надходження коштів організації (оперативний фінансовий план) на 20__ р.
3. Види звітів про грошові потоки.
4. Види станів фінансової безпеки підприємств, які визначаються з фінансової стійкості підприємств.
5. Види та організаційно-правові форми підприємств.
6. Відповідальність платників та контроль за надходженням податку
7. Відповідно, за першооснову джерел погашення кредиту, безумовно, повинні прийматися стабільні доходи клієнта — заробітна плата, надходження від акцій та інше.
8. Внутрішнім джерелом фінансування є накопичені нетто-грошові потоки, що виникають при здійсненні міжнародних операцій.
9. Генеральні плани промислових підприємств. Планування та забудова виробничого майданчику.
10. Господарські товариства. Об’єднання підприємств.
11. Готівково-грошові розрахунки та їх організація на підприємстві
12. Грошова маса. Грошові агрегати

Переглядів: 1001