• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Генеральні плани промислових підприємств. Планування та забудова виробничого майданчику.

Вступ

Вступ. Загальні положення при проектуванні виробничих будинків.

Генеральні плани промислових підприємств. Планування та забудова виробничого майданчику.

Вступ. Загальні положення при проектуванні виробничих будинків.

1.1. Вступ.

1.2. Вимоги до промислових будівель.

2.1. Загальні відомості.

2.2. Склад і принципи формування генерального плану.

2.3. Транспорт. Вантажні та людські потоки.

3. Техніко-економічні показники генерального плану.

Промисловим будівництвом називають галузь будівництва, яка займається створенням основних фондів промисловості. Призначення промислового будівництва - це виконання всього комплексу будівельних і монтажних робіт, які забезпечують уведення в дію нових і розширення або реконструкцію (модернізацію) діючих промислових підприємств.

До промислового будівництва належить зведення будівель, споруд, інженерних і транспортних мереж і комунікацій, інших об'єктів виробничої інфраструктури, сукупність яких призначена для забезпечення випуску промислової продукції різних галузей народного господарства.

Промисловим підприємством називають комплекс будівель, споруд та технологічних засобів виробництва, які використовують для виробництва завершеної продукції або напівфабрикатів.

Промислові підприємства класифікують за галузями виробництва, які є складовими загальнодержавного та приватного господарства країни.

Галузева класифікація промислових підприємств покладена в основу створення проектних, науково-дослідних і виробничих установ та закладів. Наприклад: Діпромез - Державний проектний інститут з проектування металургійних заводів, Діпротяжмаш - з проектування заводів машинобудування, Діпрохарчопром - з проектування підприємств харчової промисловості, Діпроверф - з проектування заводів суднобудування тощо.

Промислові будівлі - це будівлі, призначені для розміщення промислових виробництв, та для забезпечення необхідних виробничих та санітарно-гігієнічних умов для працюючих.

Сукупність цих вимог визначає відповідний експлуатаційний режим, який підтримують всередині будівлі системи повітрообміну, опалення, освітлення, водо- і енергопостачання, каналізації, шумопоглинання, пилевидалення тощо. З цією ж метою промислові будівлі оснащують підйомно-транспортними засобами і обладнанням, системами комунікацій, пристроями для підтримки і кріплення технологічного обладнання, машин тощо. Комплекс вказаних інженерно-технологічних систем і пристроїв разом із будівельною і конструктивною системою, об'ємно-планувальними параметрами і поверховістю будівлі визначають ії планувальне та просторово-композиційне рішення, яке безпосередньо пов'язане з видом промислового виробництва, що розміщується в ньому. Велика кількість галузей промисловості та видів виробництв (майже 10 галузей промисловості, в кожну з яких входить декілька десятків видів промислових виробництв) обумовлює великий діапазон різних за типами і видами промислових будівель.

Дуже різноманітна номенклатура обладнання, яке розміщують в промислових будівлях: від крупногабаритних технологічних агрегатів і великовагових верстатів до обладнання, робочі операції на яких здійснюють з допомогою автоматизован-ного програмування оптичних пристроїв тощо.

Одна з основних особливостей промислових виробництв - їх постійне вдосконалення, пов'язане з модернізацією технології та частковою або повною заміною обладнання. У зв'язку з цим останнім часом, отримав широке застосування універсальний тип промислових будівель для розміщення різних виробництв однієї або декількох галузей промисловості.

1.2. Вимоги до промислових будівель

Функціональні вимоги полягають у тому, щоб промислові будівлі найбільш повно відповідали своєму призначенню, тобто заданим параметрам розміщення в них технологічних процесів. Цим вимогам повинні відповідати об'ємно-планувальні та конструктивні рішення будівлі, її внутрішньоцехове підйомно-транспортне обладнання, повітряне середовище, світловий та шумовий режими виробничих приміщень. Об'ємно-планувальні та конструктивні рішення повинні бути гнучкими для можливості удосконалення технологічних процесів.

Технічні вимоги до об'ємно-планувальних та конструктивних рішень промислових будівель полягають у забезпеченні їх міцності, стійкості та довговічності, у зниженні пожежної та вибухової небезпеки для працюючих, а також у можливості зведення будівель індустріальними методами.

Відповідно до архітектурно-художніх вимог - промислові будівлі повинні мати естетично виразний та привабливий зовнішній вигляд. Архітектуру будівель промислових підприємств необхідно гармонійно пов'язувати із забудовою всього промислового комплексу та з природним середовищем. Сучасні естетичні вимоги викликають необхідність покращувати якість інтер'єрів виробничих приміщень, яка визначається їхньою архітектурно-планувальною організацією, системами їхнього освітлення, характером їхнього оздоблення і якістю опоряджувальних будівельних матеріалів, зовнішнім виглядом технологічного обладнання. Гарно і якісно вирішені інтер'єри і фасади промислових будівель підвищують продуктивність праці, знижують утомлюваність, зменшують травматизм, створюють відчуття комфорту, зберігають здоров'я людей і покращують їхній настрій.

Економічні вимоги полягають у забезпеченні доцільно необхідних витрат як на будівництво, так і на експлуатацію промислових будівель. Для забезпечення оптимальної організації технологічного процесу необхідно вибирати найбільш раціональні об'ємно-планувальні, конструктивні та архітектурно-композиційні рішення. На економічність будівель' впливають також скорочення термінів будівництва, використання вітчизняних будівельних матеріалів і конструкцій, зменшення витрат на його експлуатацію.

Екологічні вимоги, передусім, забезпечуються нормативними виробничо-технологічними процесами, розміщеними в промислових будівлях. Будь-який виробничий процес повинен виключати або мінімізувати забруднення повітряного і водного басейнів, забезпечувати раціональне використання природних ресурсів (сировини, палива, енергії тощо) і відходів виробництва. Разом з тим і архітектурно-конструктивне рішення промислової будівлі та його розміщення на генплані повинні сприяти виключенню або ослабленню шкідливих впливів виробництва на навколишнє природне середовище, людей і прилеглі житлові райони.

2.1.Загальні відомості.

Генеральний план - це зведений документ території промислового підприємства, на якому зображують розміщення існуючих, проектованих, реконструйованих і тих що підлягають знесенню будівель, споруд, інженерних мереж, автомобільних доріг, залізничних шляхів, об'єктів озеленення, благоустрою, планування рельєфу місцевості тощо. Склад і правила оформлення креслень генерального плану і транспорту підприємства наводяться в ГОСТ 21.508-93 «Правила виконання робочої документації генеральних планів підприємств, споруд і житлово-громадських б'ектів», а умовні зображення та позначення згідно з ГОСТ 21.106-78 і ГОСТ 21.108-78.

2.2.Склад і принципи формування генерального плану.

При розробці генерального плану промислового підприємства вирішують такі питання: раціональне розміщення будівель, споруд та інженерних комунікацій у відповідності з містобудівельними принципами і технологічними вимогами; господарське, транспортне та інженерно-технічне забезпечення виробництва; соціальне та побутове обслуговування працюючих; охорону навколишнього середовища; благоустрій території; охорону території підприємства тощо.

Для вирішення цих питань залучають спеціалістів різного профілю, але більшу частину з них доводиться вирішувати інженерам-технологам, архітекторам та інженерам-будівельникам.

Вихідним проектним документом для розробки генерального плану служить ситуаційний план. Згідно з ним визначають раціональні зовнішні інженерні, транспортні, виробничі та господарські зв'язки підприємства, яке проектують з іншими підприємствами, а також із загальною мережею доріг, межі санітарно-захисних зон, можливий розвиток на перспективу тощо.

Питання раціонального розміщення будівель, споруд та інженерних комунікацій на відведеній території під забудову промислового підприємства належать до найбільш складних. Передусім раціональність взаємного розміщення будівель та споруд визначає загальний цикл виробничо-технологічного процесу в рамках даного підприємства. Виробничо-технологічна раціональність узгоджується з пожежною і вибухопожежною безпекою, санітарною шкідливістю виробництва, особливостями клімату, рельєфу тощо. Так, залежно від ступеня вогнестійкості та вибухо-пожежної категорії мінімально допустимі відстані між будівлями приймають від 6 до 18 м, а за умовами природного освітлення робочих місць - не менше найбільшої висоти поряд розташованих будівель. Об'єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, розміщують з підвітряного боку щодо житлової забудови та інших промислових будівель з більш чистим виробництвом. Для цього на генеральних планах будують розу вітрів.

Роза вітрів - це графічне зображення напряму, повторюваності та інтенсивності пануючих у даній місцевості вітрів. Рози вітрів складаються метеорологічними станціями за підсумками багаторічних спостережень і можуть бути річні, для зимового або літнього періоду, місячні тощо. На розі вітрів повторюваність дії вітру в період, який розглядають, відкладають в прийнятому масштабі у вигляді векторів, направлених проти вітру по 8 або 16 румбах. Значення векторів визначають повторюваністю вітру у відповідному напрямі у відсотках від загальної кількості спостережень. Контур рози вітрів у вигляді неправильного многокутника утворюється прямими, які з'єднують нанесені точки. Аналогічно будують розу вітрів за швидкістю дії вітру. Характер рози вітрів враховують у містобудівному проектуванні: при розміщенні промислових комплексів і підприємств стосовно сельбищної території, при трасуванні вулиць, орієнтації будівель за сторонами світу, проектуванні будівель і споруд - при розрахунках і конструюванні систем аерації, вітрозахисту тощо.

Відстані між об'єктами підприємств також узгоджують з умовами наскрізного провітрювання, інсоляції, аерації, організації під'їзду транспортних засобів, у тому числі на випадок гасіння пожеж і благоустрою території.

З метою більш раціонального використання території забудови, підвищення її архітектурно-художніх якостей і усунення стихійності в забудові при розробці планувальних рішень використовують принципи зонування, блокування, модульної координації тощо.

Зонування території належить до основних принципів організації забудови генплану. Вона може здійснюватись за різними принципами: функціонально-технологічним, рівнем виділення шкідливих речовин, величини вантажопотоків, ступеня пожежо- і вибухонебезпеки, щільності робочих місць тощо.

Відповідно до функціонально-технологічних ознак на підприємствах виділяють передзаводські, виробничі, підсобні, складські, резервні та інші зони.

Передзаводська зона, знаходиться біля в'їзду на підприємство з боку населеного пункту, за межами території підприємства. її формують загальнозаводські об'єкти адміністративно-побутового призначення, частина яких може використовуватись спільно працюючими на підприємстві та мешканцями прилеглих районів. Передзаводська зона включає в себе адміністративні будівлі, загальнозаводські лабораторії, обчислювальні центри, навчальні заклади, стоянки для автотранспорту, торгово-харчові підприємства, які розміщують біля в'їзду або головного входу на підприємство з боку житлової зони чи населеного пункту.

Виробнича зона, яка займає більшу частину території, включає основні цехи, споруди та відкриті технологічні установки (абсорбційні, бойлерні, високовольтні тощо).

Підсобна зона включає об'єкти: допоміжного призначення (ремонтні і тарні цехи, відділення утилізації відходів виробництва); енергетичні (котельні, ТЕЦ); санітарно-технічні (очисні споруди); комунікаційні (магістралі опалення, каналізації, водопостачання) тощо.

Складську зону утворюють території, необхідні для складування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів і готової продукції. Ця зона найбільш вантажо-містка і насичена транспортними магістралями. В зв'язку з тим, що об'єкти цієї зо­ни мало насичені робочими місцями, їх розміщують, як правило, в глибині територій підприємств.

Використання принципів функціонально-технічного зонування дозволяє краще вирішувати архітектурно-планувальні завдання. Зонування за величиною вантажообігу здійснюють з метою розробки оптимальної схеми вантажопотоків на території підприємств. Об'єкти з найбільшим вантажообігом і будівлі складського призначення розміщують з тильного боку площадки підприємства, поблизу вводу вантажного транспорту.

Відповідно до зонування за ступенем трудомісткості або насиченістю робочими місцями виробничі цехи з найбільшою кількістю працюючих розміщують ближче до вхідної зони підприємства. Зонування за складом і рівнем виділення виробничих шкідливих речовин здійснюють для зменшення несприятливих впливів на працюючих і мешканців близько від розташованих житлових районів. Найбільш несприятливі об'єкти з виділення виробничих шкідливих речовин розміщують із підвітряного боку, за умови врахування напряму переважаючих вітрів стосовно до найбільш чисельних цехів і сельбищної території. Аналогічно здійснюють і зонування за ступенем вибухонебезпечності. Крім напряму переважаючих вітрів, у цьому випадку враховують і особливості рельєфу, розміщуючи склади легкозаймистих і горючих нафтопродуктів, а також зріджених газів на знижених відмітках. У межах передзаводської зони архітектори створюють ансамблі з підвищеними архітектурно-естетичними якостями для вирівнювання різких переходів від краще вираженої архітектури сельбищної зони до промислової.

Блокування. Цей принцип використовують як засіб скорочення площі забудови за рахунок об'єднання в одному або декількох крупних будівлях розрізнених виробництв основного і допоміжного призначень. Блокування здійснюють по горизонталі (в результаті розміщення різних цехів і відділень у будівлях суцільної забудови) і по вертикалі (в результаті використання багатоповерхових будівель). Зблоковані будівлі являють собою багатопрогонні корпуси великої площі, які мають суцільно-зоноване планування. На рис. VIII. 1 наведені варіанти розміщення заводу з виробництва хлору і складської зони промислового вузла в роздільних і зблокованих будівлях.

Зблоковані будівлі допускають багатоваріантне розташування технологічного обладнання, дозволяють зменшити площу заводської території на 30...40%, скоротити периметр зовнішніх стін, зменшити собівартість будівництва, скоротити довжину комунікацій і транспортних шляхів, знизити витрати на експлуатацію будівель та благоустрій територій. Разом із тим надмірне укрупнення будівель (більше 30...35 тис. м²) призводить до погіршення природної освітленості робочих місць, ускладнює водовідвід з покриттів та шляхи пересування персоналу і транспортних вантажів.

При блокуванні виробництв у будівлях суцільної забудови використовують принципи зонування, які передбачають раціональне групування в межах об'єму виробничої будівлі приміщень, ділянок і зон відповідно до технологічних ознак, рівня виробничої шкідливості, направленості транспортних і людських потоків, перспектив розширення і переоснащення виробництва. Так, у межах одноповерхової будівлі блокованного типу виділяють зони під'їзду автомобільного і залізничного транспорту, складів, підсобно-виробничих приміщень, вентиляційних і енергетичних систем, основних виробництв, адміністративних і побутових приміщень.

Модульна координація. Згідно з цим принципом, територію великих за площею підприємств поділяють на уніфіковані планувальні елементи: квартали, панелі або комбіновані - квартально-панельні елементи. Квартал являє собою частину території підприємства, обмежену червоними лініями проїздів, розташованих поблизу. Квартал може бути забудований будівлями, спорудами, відкритими установками, а також одним крупним корпусом. Квартали, розташовані між двома найближчими паралельними проїздами, утворюють панель забудови.

У структурі та плануванні кварталів і панелей намагаються використати типові способи розміщення виробництв, організації вантажних і людських потоків, стандартну орієнтацію на автомагістралі тощо.

При забудові крупних підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості використовують блочний спосіб забудови. Блок об'єднує декілька кварталів і, як правило, закінчену частину технологічного циклу.

Габарити кварталів, панелей і блоків залежать від виду виробництва, його потужності та санітарної характеристики. З метою уніфікації їх розміри призначають кратними укрупненому модулю: для машинобудівельних заводів - 72 м; для нафтохімічних і хімічних підприємств - 108 м.

Модульна координація дає змогу впорядкувати забудову підприємства, але накладає деякі обмеження на конфігурацію об'єктів, їх габарити і прив'язки до координатних осей. Доцільно, наприклад, щоб об'єкти, якими забудовують територію, мали прямокутні плани.

Вирішення генерального плану повинне забезпечувати умови розвитку і розширення підприємства. Цей принцип тісно пов'язаний з чергою вводу об'єктів підприємства в експлуатацію.

При реконструкції підпрємств передбачають заходи з порядкування генерального плану: удосконалюють функціональне зонування, об'єднують розрізнені об'єкти для підвищення ефективності використання території, здійснюють впорядкування схем транспортних шляхів та інженерних комунікацій. За необхідності організовують санітарно-захисну зону між підприємством і житловою забудовою.

2.3. Транспорт. Вантажні та людські потоки.

Залежно від величини вантажообігу на промислових підприємствах переважно використовують залізничний, автомобільний і електрокарний транспорт.

Залізничний транспорт нормальної ширини колії (1520 мм) використовують на підприємствах з великим вантажообігом, визначеною специфікою вантажів і особливостями технологічного процесу (металургійні процеси, підприємства будіндустрії, паливно-енергетичні виробництва тощо). Залізничний транспорт належить до числа найнадійших видів транспорту, але він має й недоліки: малу маневреність, обмежений радіус поворотів і ухилів, збільшує небезпеку для пересування людей, вимагає влаштування складної системи транспортних комунікацій. Використання залізничного транспорту на промислових підприємствах ускладнює планувальне рішення генерального плану, пов'язане з необхідністю виділення для транспортних ліній значних територій (5... 10% загальної території) та влаштування складних дорожніх пересічень, стрілкових переводів тощо.

Використання залізничного транспорту на внутрішньозаводських територіях вимагає жорсткого дотримання визначених норм. Так, мінімально допустима відстань від осі залізничного шляху до будівлі повинна бути не менше 3,1 м за відсутності виходів із будівлі та 6 м - за наявності виходів із будівлі з боку шляху.

Автомобільний транспорт, крім деякої економії території підприємства, дозволяє скоротити витрати на перевезення вантажів безпосередньо в цехи. Разом з тим використання автомобільного транспорту не виключає потреби в значних територіях для влаштування доріг, майданчиків для розвороту та стоянок. Іноді за санітарно-технічними вимогами виробничих підприємств для доставки вантажів безпосередньо на виробничі ділянки використовують електрокари, автонавантажувачи, різномантіні візки тощо.

До більш прогресивних видів транспорту належить конвеєрний і трубопровідний. Переваги цього виду транспорту: безперервність дії, розширення можливостей блокування будівель, зменьшення площі майданчиків під їх розміщення, здійснення більш чіткого зонування території за рахунок об'єднання окремих складів у єдині транспортно-складські зони. Під час формування генерального плану необхідно передбачати розділення вантажних і людських потоків.

Автомобільні дороги на підприємствах проектують за тупиковою, кільцевою або змішаною системою. У випадку використання тупикової системи влаштовують майданчики для розвороту з розмірами не менше 12x12 м або петльові розвороти.

Внутрішньозаводські автодороги поділяють на магістральні, міжцехові, обслуговуючі та спеціального призначення.

Магістральні дороги, як правило, є продовженням зовнішніх доріг і забезпечують під'їзд автотранспорту до основних вантажних ділянок і складів підприємства. Ширину магістральних доріг з двобічним рухом транспорту приймають 7,5 м, а багатьма смугами - кратними 4 м.

Міжцехові дороги примикають до магістральних і забезпечують під'їзд автотранспорту до допоміжних, адміністративних, побутових та інших будівель. Ширину міжцехових доріг з однобічним рухом транспорту приймають 4 м.

Обслуговуючі дороги розраховують на транспортування вантажів тільки електрокарами, автонавантажувачами і різними візками, використовують з невеликим радіусом дії, як правило, у межах однієї-двох будівель або декількох ділянок зблокованої будівлі.

Спеціальні дороги для вантажомістких машин використовують для перевезення крупнорозмірних збірних конструкцій, при розробці корисних копалин, лісних розробках тощо.

До кожної будівлі проектують проїзди для пожежних машин: при ширині будівлі до 18 м - з одного боку по всій довжині будівлі; при ширині будівлі більше 18 м - з двох боків. До будівель із площею забудови більше 10 га або шириною більше 100 м забезпечують під'їзд пожежних автомашин з усіх боків. Мінімальні відстані від бортового каменю або кромки закріпленої обочини автомобільної дороги до будівлі приймають: 3 м - при довжині будівлі більше 20 м і відсутності в'їзних воріт з боку дороги і 8 м - за наявності в'їзних воріт.

Рух людських потоків організовують від основних входів на підприємство до побутових приміщень. Пропускна здатність входів на підприємство повинна забезпечувати прохід усієї кількості працюючих протягом 15...20-ти хвилин. Кількість входів на підприємство призначають із умов найбільшої допустимої відстані від прохідних до побутових приміщень не більше 800 м (приблизно через 1000...1500 м по периметру підприємства). При більшій відстані необхідно організовувати внутрішньозаводський пасажирський транспорт.

Сучасні підприємства мають розвинуту мережу інженерно-технічних комунікацій, яка включає лінії електропостачання, зв'язку, водопроводу, каналізації, тепло-, газо-, паро- і повітропроводи, пневмо- і гідротранспорт тощо. Трасування інженерних комунікацій здійснюють відповідно до модульної координації території підприємства. Інженерні комунікації необхідно розміщувати так, щоб їх обслуговуван­ня, ремонт і заміна не перешкоджали нормальному функціонуванню транспортних шляхів підприємства, не ставали на перешкоді пересуванню пішоходів і в найменшій мірі порушували благоустрій території. Забороняється вести безканальну підземну прокладку комунікацій під дорогами, тротуарами, під смугами посадки дерев. Найбільш доцільно використовувати для прокладення інженерних комунікацій смуги під газонами, які можна швидко відновити після ремонтних робіт. Перетини комунікацій з автомобільними дорогами і залізничними шляхами здійснюють під кутом близьким до 90 .

Необхідно намагатися прокладати інженерні комунікації в сумісних підземних каналах з обслуговуванням через оглядові колодязі і на спеціальних естакадах.

Суцільне вертикальне планування території виконують тільки на площадках підприємств з високою щільністю забудови і великою насиченістю дорогами та інженерними комунікаціями. В інших випадках вертикальне планування здійснюють вибірково.

Спланована поверхня площадки підприємства повинна мати ухил: не менше 0,3% і не більше 5% для глинистих грунтів; не більше 3% для піщаних грунтів; не більше 1% для лесових грунтів і грунтів із дрібних пісків.

При розміщенні підприємств на більш крутих ділянках виконують спеціальне терасування площадки і приймають відповідні об'ємно-планувальні рішення промислового комплексу, який будують.

Рівень підлоги першого поверху приймають вище планувальної відмітки ділянок, що примикають до будівлі, не менше ніж на 150 мм, а відмітку підлоги підвальних приміщень бажано приймати вище від рівня ґрунтових вод не менше, ніж на 500 мм. Необхідно враховувати можливість піднімання ґрунтових вод під час експлуатації підприємства. При розташуванні заглиблених приміщень нижче існуючого рівня ґрунтових вод передбачають додаткову підсилену гідроізоляцію приміщень або заходи для водопониження.

На генеральному плані підприємства, яке будується, наносять природні та планувальні ("чорні" та "червоні") відмітки землі по кутах будівлі, яку проектують, а також абсолютну відмітку підлоги першого поверху. Крім того, кути будівель повинні мати прив'язочні координати до будівельної координатної сітки, яка покриває всю територію промислового підприємства.

Благоустрій території є складовою частиною архітектурного рішення генерального плану підприємства. В цій частині генерального плану призначають основні елементи благоустрою: озеленення, малі архітектурні форми, елементи обробки рельєфу, візуальної інформації, монументально-декоративного мистецтва тощо.

Найбільш високому рівню благоустрою підлягають передзаводські площі, які є основним розподільником транспортних і пішохідних потоків, а тому повинні створювати загальне і художньо-естетичне сприйняття підприємства. Найшастіше проектують відкриту площу, яка сприймається як єдиний простір, з плиточним декоративним покриттям, розчленовану вкрапленнями зелених насаджень і водоймами, яка організовує рух людей і створює кольорові або інші акценти. Тут використовують наочну інформацію, рекламу, малі архітектурні форми, садові меблі, декоративну скульптуру, фонтани, насадження декоративних рослин.

Серед інших заходів благоустрою передзаводських зон використовують: офо­рмлення смуг біля будівель і прохідних з виділенням входів зеленими насадженнями, бетонними вазами з квітами, елементами наочних засобів інформації.

На передзаводських площах розміщують стоянки для автомашин особистого користування із розрахунку не менше 10 місць на 100 працюючих у двох найбільш чисельних змінах і стоянки мотоциклів та велосипедів із розрахунку 100 місць на 1000 працюючих. Площу одного місця для стоянки автомобіля приймають 25 м² , мотоцикла - 8 м², велосипеда - 0,9 м² (з урахуванням площі проїздів). Якщо режим роботи підприємства допускає, то доцільно влаштовувати стоянки для велосипедів в глибині території, безпосередньо біля побутових приміщень.

Зелені насадження, які умовно поділяють на об'ємні (дерева і кущі), вертикальні (із рослин, які плетуться) і горизонтальні (газони із трав'янистих і квіткових рослин), дають змогу створювати різноманітні композиції, що покращують мікрокліматичні та санітарно-технічні умови середовища. Дерева та кущі використовують для зменшення впливу шкідливих компонентів повітряного середовища, в боротьбі з пожежами, для захисту від шкідливого впливу сонця, вітру, снігу, пилу та шуму. Вертикальні озеленення рослинами, які плетуться, використовують для зниження сонячної радіації, декорування і маскування непривабливих поверхонь та озеленення території в обмежених умовах. Газони на територіях підприємств використовують як засіб для закріплення грунту, зниження запиленості та поліпшення температурно-вологісного режиму повітря.

Як малі архітектурні форми в системі благоустрою використовують: огородження підприємств (суцільні, ґратчасті, сітчасті); декоративні стінки (для огороджень, ізоляції від шуму, оформлення окремих ділянок); елементи зовнішнього освітлення (світильники, парасольки, циліндри, тумби); об'єкти торгівлі (кіоски, навіси); місця відпочинку (альтанки, лавки, ослони, вази, декоративні басейни, фонтани).

У виробничій зоні більше уваги приділяють благоустрою доріг (покриття, розподільні смуги, озеленення). Передбачають умови для механізованого прибирання снігу. Планують також пішохідні тротуари, які розміщують не ближче 2 м від бордюрного каменю автомобільної дороги або на відстані ширини кювету, але не менше 800 мм. Тротуари відділяють від проїзної дороги смугою зелених насаджень у вигляді газонів, посадки кущів або дерев. Ширину тротуарів приймають із розрахунку 750 мм на кожні 750 чоловік, які працюють у найбільш чисельній зміні, але не менше 1,5 м. На ділянках з малою інтенсивністю пішохідного руху ширину тротуарів приймають 1 м. Відстань від краю тротуару до осі залізничного шляху приймають не менше 3,75 м, а за умови перевезення залізницею небезпечних вантажів - не менше 5 м.

Благоустрій підсобних зони, як малолюдних, здійснюють засобами, що забезпечують чистоту території, захист від пожеж і пилюки. Тут розв'язують проблеми укріплення грунту, влаштування надійних дорожних покриттів, установку знаків орієнтації та безпеки пересування.

Для благоустрою ділянок, призначених для розширення підприємства (резервні зони), використовують в основному газони, а також переносні декоративні форми з квітами, різні види розбірних і переносних покриттів.

Мінімальну площу озеленених ділянок на підприємствах приймають із розрахунку 3 м² на одного працюючого в найбільш чисельній зміні. З умови підвищення щільності забудови площа озеленених ділянок не повинна перевищувати 15% території підприємства.

Мінімальну відстань між будівлями і зеленими насадженнями приймають не менше: 5 м до осей стовбурів дерев і 1,5 м - до кущів.

3.Техніко-економічні показники генерального плану.

Архітектурно-будівельну частину генерального плану оцінюють системою техніко-економічних показ­ників, які визначають ефективність використання території забудови. До числа основних техніко-економічних показників належать:

площа території (га), яку визначають у межах огородження або в умовних межах з урахуванням ділянок, зайнятих залізничними шляхами. Умовними межами території можуть бути зовнішні контури будівель або споруд, розташованих по периметру підприємств. Площу ділянок з віяловим розташуванням залізничних шляхів визначають як добуток їх довжини на 5 м. У площу території не включають площі передзаводських зон;

площа забудови, яка об'єднує: площі, зайняті будівлями і спорудами; проекції на горизонтальну поверхню надземних споруд (галерей, естакад), під якими не можна розташовувати інші споруди; площі, які займають підземні споруди (тунелі, резервуари, сховища тощо), над якими не можна розміщувати наземні споруди; площі, зайняті відкритим технологічним обладнанням, вантажно-розвантажувальними площами, навісами, стоянками технологічного транспорту тощо; площі, передбачені для розширення виробництва (резервні території). В площу забудови не включають вимощення біля будівель та споруд, а також площі для стоянок особистого і громадського транспорту;

щільність забудови, яку визначають відношенням у відсотках площі забудови до площі території. Цей показник вважають одним із найважливіших, тому що він визначає і стимулює раціональне та економне використання території, наприклад, проектування багатоповерхових будівель. Для різних галузей промисловості нормами проектування встановлені диференційовані показники мінімальної щільності забудови, які знаходяться в межах від 35 до 65%.

Дуже важливим є показник використання території, який визначають у відсотках площі забудови, доріг, ділянок для відкритого складування та іншого призначення з твердим покриттям до загальної площі території. Як додаток до основних показників підраховують площі газонів, посадок кущів і дерев. Відношення площі зелених насаджень до загальної площі території характеризує рівень благоустрою підприємства і використовується як екологічний і санітарний показник.

Читайте також:

1. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
2. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
3. Аналіз виробничого травматизму
4. Аналіз виробничого травматизму і професійних захворювань в рослинницькому технологічному комплексі
5. Аналіз виробничого травматизму у адміністративно-територіальних одиницях України за 2006-2009 роки
6. АНАЛІЗ І ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЗАХВОРЮВАНЬ ТА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
7. Аналіз та оцінка виробничого травматизму в галузі
8. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
9. Аудит спільних підприємств.
10. Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання
11. Безпека виробничого устаткування.
12. Бізнес-план як один із головних інструментів редакційного планування

Переглядів: 8218