• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ТА ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори поділяються на зовнішні та внутрішні.

До основних зовнішніх факторів належить:

· зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;

· зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є:

· зміна продуктивності праці;

· зміна трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів госпо­дарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними фактора­ми, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структу­ри продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва тощо.

Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяєть­ся на основне та допоміжне (підсобне). Доосновного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресори тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальним) замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрати поділяються наодноелементні та комплексні. Одноелементні - складаються з одного елементу витрат,комплексні - з кількох економіч­них елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за стат­тями калькуляції. Підекономічними елементами витрат розуміють сукупність економічно одно­рідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об'єкт). Статті калькуляції "показують", як формуються ці витрати для визначення со­бівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші-зі комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент ви­трат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі танепрямі. Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду про­дукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості. Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні. Дозмінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшення» обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням. Змінні включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати. Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшення)* обсягу випуску продукції істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються напоточні, довгострокові та одноразові. Поточні - це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша, ніж місяць. Довгострокові витрати — це витрати, пов'язані з виконанням довгостроковім договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніжчерез 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). Одноразовівитрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються напродуктивні та непродуктивні. Продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва. Непродуктивні - необов'язкові, такі що виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг). Витрати періоду - це витрати, що не входять до виробничої собівартості і роз­глядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управ­ління, збут продукції та інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація;

· інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

До складу елемента"Матеріальні витрати" входять витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючівироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на транс­формацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необорот­ній матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

7) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприєм­ства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовують­ся протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.

При плануванні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпуску матеріальних цінностей у виробництво, їх оцінка здійснюється за одним із таких методів:

· ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

· середньозваженої собівартості;

· собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО)

· собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО)

· нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно. При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюються за методомідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення обліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей. Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різно­манітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.

Оцінка за методомсередньозваженої собівартості проводиться по кожній одиниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці

Оцінка за методом собівартостіперших за часом надходження матеріальна цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використову­ються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часті надходження матеріалів.

Оцінка за методом собівартостіостанніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використо­вуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за со­бівартістю останніх за часом надходження матеріалів. '

Оцінка за методомнормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на оди­ницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормальних рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін. При цьому приймається, що нормальний рівень виробничої потужності - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва. Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали. Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійсню­ють масове і серійне виробництво різноманітної продукції із великою кількістю дета­лей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникну­ти наднормативні витрати. В такому випадку, згідно з нормами П(С)БО 16, їх необхід­но списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, на­даних послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

ВЗН = ПОН • НВН,

ВЗВ = ПОН • НВН • Ц.

ВЗН = ПОВ • НВВ / Ц,

ВЗВ = ПОВ • НВВ.

де ВЗН, ВЗВ— потреба у виробничих запасах відповідно в натуральному і вартісному виразі;

ПОН, ПОВ - планові обсяги господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

НВН і НВВ - норми витрат виробничих запасів на виробництво одиниці обсягів господарської діяльності відповідно у натуральному і вартісному виразі;

Ц - ціна за натуральну одиницю виробничих запасів, грн.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

Ø заробітна плата за окладами й тарифами;

Ø надбавки та доплати до тарифних ставок та, посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

Ø премії та заохочення;

Ø матеріальна допомога;

Ø компенсаційні виплати;

Ø оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

Ø інші витрати на оплату праці.

Планування витрат на оплату праці розглянуто в темі 9 "Персонал і оплата праці".

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" входять:

· відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

· відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'яз­ку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (далі - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності);

· відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви­падок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);

· відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату пра­цездатності (далі - страхування від нещасних випадків);

· відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

· відрахування на інші соціальні заходи.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднан­ня, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ви­користовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади.

Об'єктом оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрат:, на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру. Ставка збору – 32% від об'єкта оподаткування, для підприємстві де працюють інваліди - 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 32 від витрат на оплату праці інших працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатностіє:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноваженими органи незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які використовують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, що використовують працю найманий працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3) власники підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 % суми витрат на оплату праці;

4) власники підприємств, організацій, товариств УТОГ і УТОС.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з частковою втратою працездатності нараховується на фактичні витрати на оплату праці працівників, до яких входять витрати на виплату основної і додаткової заробітної план та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком громадян).

Ставка збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхуваннядля платників, вказаних у п. 1 та п. 2 складає 2,9% від об'єкта оподаткування. Для платників збору, вказаних у п. З - 0,7 % від фактична витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9% від витрат на оплаті праці інших працівників. Платники збору, що вказані в п. 4 - 0,5% від витрат на оплату праці найманих працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій!) тому числі міжнародних), філій або представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згоді на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розмір страхових внесків на випадок безробіття складає 1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Страхові внески на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи персоналу підприємства встановлюються відповідними Законами України на кожний окремий вид страхування.

До елемента"Амортизація" входить сума нарахованої амортизації основних за­собів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів. Планування амортизаційних відрахувань розглянуто в темі 11 "Планування амортизаційної політики в організації".

До елемента "Інші операційні витрати" належать:

· витрати на відрядження фізичних осіб;

· витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства;

· витрати щодо виплати за участь у семінарах;

· витрати на проведення аудиту;

· витрати на транспортне обслуговування;

· оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

· витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані дів ведення господарської діяльності;

· витрати на охорону праці;

· витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

· витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; .

· витрати зі страхування ризиків;

· податки, збори та інші обов'язкові платежі;

· витрати на оприлюднення річного звіту;

· інші витрати.

Таким чином, розрахунок планових витрат за окремими елементами здійснюється так:

1) Матеріальні витрати (МВ):

МВ = НПО • ННВ • ОЦ ,

МВ = НПО • НВ,

МВ=ВПО • НВВ,

де НПО і ВПО – плановий обсяг господарської діяльності відповідно в натуральному (кількість продукції, робіт, послуг) та вартісному виразі;

ННВ, НВВ і НВН – норма витрат сировини і матеріалів відповідно у натуральному виразі – на натуральну одиницю продукції, у вартісному виразі – на вартісну одиницю продукції, та у вартісному виразі – на натуральну одиницю;

ОЦ – облікова ціна натуральної одиниці сировини і матеріалів, грн.

2) Витрати на оплату праці (ВОП):

ВОП = НПО • ЗП • РПО,

ВОП = НПО • РОП,

ВОП = ВПО • РОД,

де ЗП – затрати праці на одиницю продукції (робіт, послуг), господарську операцію, люд.-год.;

РПО – розцінка оплати праці за одиницю затрат праці, грн.;

РОП – розцінка оплати праці за одиницю продукції (робіт, послуг), грн.;

РОД – розцінка оплати праці за одиницю обсягу господарської діяльності у вартісному виразі, грн.

3) Витрати на соціальні заходи (ВСЗ):

ВСЗ = БН • СТ,

ВСЗ = ВПО • СО,

де БН – база для нарахування витрат на соціальні заходи;

СТ – ставка платежів на одиницю бази для нарахування витрат на соціальні заходи, грн.;

СО – ставка платежів на соціальні заходи на одиницю обсягів господарської діяльності у вартісному виразі, грн.

4) Амортизація (А):

А = ВОЗ • НАВ / 100,

А = НПО •НАП,

А = ВПО • НВА,

де ВОЗ – вартість основних засобів (необоротних активів), які планують використовувати для здійснення господарської діяльності, грн.;

НАВ – норма амортизації основних засобів до їх вартості, %;

НАП – норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції у вартісному виразі, грн.;

НВА – норма амортизації основних засобів на одиницю виготовленої продукції у вартісному виразі, грн.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. V. Класифікація і внесення поправок
3. V. Класифікація рахунків
4. А. Структурно-функціональна класифікація нирок залежно від ступеню злиття окремих нирочок у компактний орган.
5. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
6. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
8. Альтернативна вартість і незворотні витрати
9. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
10. Аналіз витрат звичайної діяльності
11. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції
12. Аналіз витрат на гривню товарної продукції

Переглядів: 1249