Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

По-друге, пофакторним методом.

На величину прибутку можуть впливати такі фактори:

1) Внутрішні або залежні від роботи підприємства:зростання обсягу продукції (впливпрямо пропорційний), зниження собівартості продукції(вплив обернено пропорційний); підвищення якості.

Внутрішні фактори можна розділити на: виробничі; невиробничі.

Виробничі фактори в свою чергу включають: екстенсивні; інтенсивні.

Екстенсивні факторивпливають на процес отримання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу.

Інтенсивні факторивпливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, використання прогресивних видів матеріалів, модифікацію технології їх обробки, прискорення оборотності оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості й матеріаломісткості продукції, вдосконалення організації праці і ефективніше використання фінансових ресурсів.

До невиробничих факторіввідносять постачальницько-збутову і природоохоронну діяльність, соціальні умови праці та побуту.

2) Зовнішні або незалежні від роботи підприємства:фактор цін, тарифів, банківських процентів, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій, зміна природних умов.

Пофакторний метод має переваги перед методом прямого рахунку, оскільки він дає можливість конкретно встановити напрямки зростання прибутку, виявити його резерви.

Резервами зростання прибутку, як правило, є збільшення обсягів виробництва продукції, зниження собівартості.

ІІ. До прибутку від іншої реалізації включають прибуток від реалізації продукції (або послуг) непромислових господарств, що перебувають на балансі підприємств (підсобне сільське господарство, транспортне та інше), доходи від реалізації товарно-матеріальних цінностей, які не брали участі у виробничому процесі, прибуток від реалізації основних засобів.

ІІІ. Позареалізаційний прибуток (збитки)планують тільки на ті господарські операції, які виникають за нормальних умов виробництва і мають постійний характер. До позареалізаційного прибутку в сучасних умовах входять: прибуток від спільної діяльності підприємств, орендна плата від здачі в оренду приміщення, проценти за реалізацію цінних паперів (акцій, облігацій), штрафи, що їх сплачують інші підприємства за порушення договірних зобов'язань.

IV. Прибуток з операційної діяльностізалежить від специфіки галузі, в якій працює підприємство, і характеризує основний вид діяльності підприємства. Для підприємств базою операційної діяльності є виробничо-комерційна або товарно-збутова діяльність.

V. Прибуток з інвестиційної діяльностівключає результати вкладення капіталу, спрямованого на розширення економічного потенціалу підприємства. Наприклад, доходи від участі в спільних підприємствах або вкладення цінних паперів (прибуток від позареалізаційних операцій), або прибуток від реалізації майна (прибуток від іншої реалізації).

VI. Прибуток з фінансової діяльностіпов’язаний із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування (залучення додаткового акціонерного капіталу, емісія облігацій та інших цінних паперів, залучення кредиту, надання кредиту тощо).

VII. Маржинальний прибутокхарактеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (валового доходу від цієї діяльності, зменшеного на суму непрямих податкових платежів) за відрахуванням суми змінних витрат.

VIII. Валовий прибутокхарактеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за мінусом всіх операційних витрат (як змінних, так і постійних).

IX. Чистий прибутокхарактеризує суму валового прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

Схема формування чистого прибутку підприємства подана в таблиці 7.2.

Таблиця 7.2

Порядок формування чистого прибутку підприємства

Дохід від реалізації продукції	– ПДВ, акцизи та інші податки, які входять до ціни продукції (напр., податок на рекламу)
= Чистий дохід від реалізації продукції	– Змінні операційні витрати
= Маржинальний операційний прибуток	– Постійні операційні витрати
= Валовий операційний прибуток	– Податок на прибуток підприємства та інші обов’язкові платежі з прибутку (напр., оподаткування дивідендів)
= Чистий операційний прибуток

Розподіляють чистий прибутоквсередині підприємства на формування фонду нагромадження (фонду розвитку виробництва) і фонду споживання (фонду матеріального заохочення і фонду соціального розвитку). Розподіляють на власний розсуд залежно від потреби і технічного стану підприємства. Схематично це виглядає, як на рис. 7.3.

Рис. 7.3. Розподіл прибутку підприємства

Фонд нагромадженняформується за рахунок прибутку, його використовують на купівлю і будівництво основних фондів виробничого та невиробничого призначення і здійснення інших капітальних вкладень. Частину засобів фонду нагромадження, спрямовану на довготермінові інвестиції, не витрачають безповоротно. Замість витрачених грошових ресурсів, які рахувалися в активі балансу на розрахунковому рахунку, з'являється еквівалентна вартість інших засобів.

Фонд споживаннявикористовують на фінансування соціальних потреб і матеріальне стимулювання робітників: виплату премій, не пов'язаних з виробничими показниками; виплату матеріальної допомоги; оплату путівок, лікування, медикаментів для робітників і членів їх сімей; виплату дивідендів.

Резервний фондпризначений для покриття балансових і непередбачуваних втрат, викликаних стихіями.

Державний вплив на вибір напрямків і обсягів використання прибутку здійснюють через податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

7.5. Рентабельність, її види та методи розрахунку

Рентабельність –це відносний показник, який характеризує рівень прибутковості підприємства. Використання його поряд з показником прибутку зумовлено тим, що останній може бути одержаний при використанні більшої або меншої маси виробничих фондів, тобто з показника прибутку безпосередньо не видно ефективності функціонування основних фондів.

Розрізняють рентабельність виробництва і рентабельність окремих видів продукції. Існує загальна і розрахункова рентабельність.

Загальну рентабельність визначають за формулою:

, (7.12)

де П_б – сума балансового прибутку; О_ф. – середньорічна балансова вартість основних виробничих фондів; О_б.к. – середньорічна вартість нормованих оборотних коштів.

Показник розрахункової рентабельностівизначають як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості основних фондів і оборотних коштів.

Для визначення ефективності поточних витрат у практиці планування і ціноутворення розраховують рентабельність продукції, тобто вигідність виробництва окремих видів продукції.

, (7.13)

де П – прибуток від реалізації одиниці продукції;

С – повна собівартість одиниці продукції.

Резервами зростання рентабельності є:

– величина прибутку (чим більший прибуток, тим вищий рівень рентабельності);

– величина вартості основних фондів і нормованих оборотних коштів (чим більша сума авансових коштів на виробництво продукції, тим нижчий рівень рентабельності);

– величина собівартості продукції впливає обернено пропорційно на рівень рентабельності: менша собівартість дає вищу рентабельність конкретного виду продукції.

Тема 8. Антикризові аспекти діяльності міжнародних туристичних та інвестиційно-інноваційних підприємств.

8.1. Характеристика економічної безпеки підприємства

Економічна безпека – нейтралізація факторів, які підривають стійкість функціонування економічного механізму.

Мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування нині, та забезпечити високий потенціал розвитку в майбутньому.

Формування системи економічної безпеки залежить від розмірів підприємства, його економічних, фінансових, виробничо-технічних, інформаційних, інтелектуальних, професійних, організаційних та інших можливостей. Малі підприємства користуються послугами зовнішніх спеціалізованих організацій. Середні підприємства використовують комбіновану систему безпеки. Для великого підприємства доречно створювати свої власні служби безпеки.

Вся система економічної безпекивключає в себе три базові елементи:

– інтереси;

– загрози;

– захист.

Основним джерелом загроз для економічної безпеки виступає зовнішнє середовище. (рис. 8.1). Моніторинг – це інформаційно-аналітична постійно тривала система спостережень за динамікою показників, які характеризують безпеку.

Рис. 8.1. Основні форми прояву реальних загроз безпеці підприємства

До функціональних складових економічної безпеки можна віднести:

1) фінансову складову, яка проявляється в забезпеченні ефективного використання виробничих ресурсів;

2) кадрову складову – забезпечення управління персоналом, розвиток інтелектуального потенціалу;

3) технічну складову – застосування сучасної техніки та прогресивних технологій;

4) правову складову – правове забезпечення діяльності підприємства;

5) інформаційну складову – ефективне інформаційне забезпечення підприємства;

6) екологічну складову – дотримання екологічних норма, мінімізація забруднення довкілля;

7) силову складову – забезпечення фізичної безпеки працівників підприємства і збереження його майна.

Найважливішим етапом гарантування економічної безпеки підприємства є стратегічне планування та прогнозування.

Другим етапом механізму встановлення економічної безпеки підприємства є проведення оперативної оцінки рівня забезпечення і поточне тактичне планування економічної безпеки підприємства.

На завершальному етапі здійснюється функціональний аналіз та загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки. Тільки в результаті ретельного здійснення в повному обсязі зазначених дій можна буде досягти належного рівня економічної безпеки підприємства.

8.2. Комерційна таємниця як один із найголовніших об'єктів економічної безпеки підприємства

Визначення комерційної таємниці

Закон України від 02.10.92 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію» передбачає існування двох видів інформації в Україні: відкриту та з обмеженим доступом. Водночас інформацію з обмеженим доступом поділяють на конфіденційну та таємну.

Таємна інформація – це інформація, що містить відомості, які встановлюють державну та іншу, передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству та державі.

Конфіденційна інформація – це відомості, які перебувають у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До конфіденційної можна віднести будь-яку інформацію професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру. Володарі такої інформації самостійно встановлюють режим доступу до неї, включаючи належність її до конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам.

Органи, які мають право на одержання конфіденційної інформації:

- Служба безпеки України

- Підрозділи МВС, СБУ, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність

- Що ведуть боротьбу з організованою злочинністю

- Міліція

- Державна податкова служба

- Антимонопольний комітет України

- Органи дізнання та органи попереднього слідства

- Органи прокуратури України

- Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України

8.3. Служба безпеки на підприємстві

Основними завданнями служби безпеки (СБ) підприємства є гарантування безпеки підприємства, виробництва, продукції та захист комерційної, промислової, фінансової, ділової та іншої інформації, незалежно від її призначення і форми, можливих каналів розповсюдження та різноманітних дій конкурентів.

СБ підприємства утворюється наказом директора з метою захисту економічних інтересів підприємства.

СБ є самостійним підрозділом і підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства. Керівництво СБ здійснює начальник СБ, якого призначає та звільняє з посади керівних підприємства. Структура і штат СБ за представленням начальника затверджується керівником підприємства.

Основні функції служби безпеки

Відповідно до основних завдань СБ виконує такі функції:

1. З питань допуску працівників до інформації, що охороняється:

– спільно зі спеціалістами розробляє перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю (КТ) підприємства; вносить відповідні документи на розгляд і затвердження керівника; контролює відповідність змісту та умов проведення робіт реквізиту «КТ – власність підприємства» та строки його дії;

– розробляє та здійснює заходи, які забезпечують доступ до охоронної інформації тільки тих осіб, яким це необхідно для виконання службових обов'язків;

– розробляє систему організаційних та технічних заходів, які регламентують усередині об'єктовий режим підприємства;

– здійснює контроль за виготовленням, звітом, зберіганням, видачею та використанням бланків службових посвідчень, печаток, штампів підприємства, а також металевих і мастичних печаток з індивідуальними обліковими номерами.

2. З питань діловодства:

– організовує та веде діловодство: контролює забезпечення встановленого порядку розмноження документів, їх обрахунку, зберігання та користування ними;

– забезпечує дотримання правил відправлення документів, які містять комерційну таємницю підприємства;

– розробляє і здійснює заходи з передбачення розголошення інформації при проведенні діловодства.

3. З питань передачі та прийому інформації технічними засобами зв'язку:

– організовує прийом-передачу таємної інформації та відкритої кореспонденції телетайпом, телексом, телефаксом;

– обирає ефективні та економічні заходи зв'язку відповідно до характеру інформації, що передається. Обраховує та аналізує вхідну та вихідну кореспонденцію, оперативно доводить до адресантів.

4. З питань забезпечення пропускного режиму, охорони майна персоналу підприємства, контролю за протипожежною безпекою:

– розробляє документи, які регламентують пропускний режим, та затверджує їх у керівництва підприємства; оформлює, обраховує, видає, забирає всі види пропусків на території підприємства; контролює оформлення документів на ввіз та вивіз матеріальних цінностей;

– організовує контрольно-пропускні пости; встановлює тимчасовий режим охорони об'єктів підприємства; експлуатує технічні засоби охорони.

– розробляє і здійснює заходи з гарантування особистої безпеки персоналу;

– слідкує за станом протипожежної безпеки, передбачає заходи з уникнення порушень.

5. З питань інженерно-технічного забезпечення конфіденційної інформації та охорони підприємства:

– розробляє вимоги до приміщень, де проводить операції з таємною інформацією, зберігають відповідні документи, вироби, а також матеріальні цінності; поводить атестацію приміщень і об'єктів зберігання матеріальних цінностей; організовує установку та експлуатацію технічних засобів захисту, зокрема й засобів протидії технічним розвідникам;

– організовує спецперевірки та та спец дослідження; контролює документи з експлуатації;

– веде обрахунок сейфів, металевих шаф, спеціальних сховищ (а також ключів до них), в яких дозволено постійно або тимчасово зберігати документи, які містять цінну інформацію (з реквізитом «КТ – власність підприємства»);

– контролює виконання заявок (договорів) на встановлення засобів зв'язку.

6. З питань безпеки інформації здійснює:

– бере участь у підборі кадрів, які спроможні ефективно працювати з закордонними фірмами; займається оформленням виїзних документів для закордонних відряджень;

– бере участь у підготовці документів і матеріалів (програми, контракти) з зовнішньоекономічної діяльності, організації переговорів та інших сумісних із закордонними спеціалістами заходів на території підприємства та за його межами.

7. Надання методичної допомоги відповідним виконавцям з питань забезпечення економічної безпеки при підписанні договорів зі сторонніми організаціями.

8. Участь в експертизі матеріалів, підготовлених до відкритої публікації (статті, доповідь, реклама тощо).

9. Здійснює організаційно-методологічне керівництво, уповноважене з захисту комерційної таємниці в структурі підрозділів; проводить консультації для співробітників підприємства щодо організаційно-правових питань встановлення економічної безпеки та способів захисту конфіденційної інформації.

10. Із залученням спеціалістів підприємства вивчає всі види діяльності підрозділів з метою виявлення та закриття можливих каналів розповсюдження конфіденційної інформації та нанесення економічного збитку.

11. Організовує службові розслідування за фактами розголошення комерційної таємниці, втрати документів або виробів, які містять такі відомості.

12. Здійснює зв'язок із правоохоронними органами та іншими державними структурами захисту комерційної таємниці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
По-перше, методом прямого рахунку.	\|	Склад служби безпеки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.