• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Склад служби безпеки

Організаційно служба безпеки складається з таких структурних одиниць:

– відділу режиму та охорони, в складі сектора режиму та сектора охорони;

– спеціального відділу в складі сектора обробки секретної документації та сектору обробки документів з грифом «Комерційна таємниця»;

– інженерно-технічної групи;

– групи безпеки зовнішньої діяльності.

Права, обов'язки та відповідальність працівників служби безпеки.

Мають право:

– вимагати від усіх співробітників підприємства, партнерів, клієнтів чіткого та неухильного виконання вимог нормативних документів або договірних зобов'язань із захисту комерційної таємниці;

– вносити пропозиції з удосконалення правових, організаційних та інженерно-технічних заходів із захисту комерційної таємниці.

Зобов'язані:

– здійснювати контроль за відповідністю «інструкції з захисту комерційної таємниці»;

– доповідати керівництву про факти порушення вимог нормативних документів із захисту комерційної таємниці та інших дій, які можуть призвести до розповсюдження інформації або втрати документів чи виробів;

– не допускати неправомірного ознайомлення із документами та матеріалами з грифом «Комерційна таємниця» сторонніх осіб.

Співробітники СБ несуть відповідальність за особисте порушення безпеки комерційної таємниці і за невикористання своїх прав при виконанні функціональних обов'язків із захисту конфіденційності відомостей працівниками підприємства.

8.4. Оцінювання вартості інноваційного підприємства

Розрізняють три підходи для визначення вартості підприємства (бізнесу): витратний, порівняльний і доходний.

Доходний підхід передбачає використання:

– методу капіталізації. Метод застосовується до тих підприємств, які встигли накопичити активи в результаті капіталізації їх у попередні періоди; іншими словами, цей метод найбільш адекватний оцінюванні "зрілих" за своїм віком підприємств;

– методу дисконтованих грошових потоків. Метод орієнтований на оцінку підприємства як чинного та такого, що функціонуватиме надалі. Він більш придатний для оцінювання молодих підприємств, що не встигли заробити достатньо доходів для капіталізації в додаткові активи, але які попри це мають перспективний продукт і володіють явними конкурентними перевагами в порівнянні з теперішніми й потенційними конкурентами.

Витратний підхід використовує:

– метод чистих активів – придатний для випадків, коли інвестор має намір закрити підприємство або істотно скоротити обсяг його випуску;

– метод ліквідаційної вартості.

При порівняльному підході використовуються:

– метод ринку капіталу. Метод орієнтований на оцінку підприємства, як чинного та такого, що функціонуватиме надалі.

– метод операцій – застосовують у випадках, коли інвестор має намір закрити підприємство або істотно скоротити об’єм його випуску.

– метод галузевих коефіцієнтів. Метод орієнтований на оцінку підприємства, як чинного і такого, що функціонуватиме надалі.

8.5. Реструктуризація інноваційного підприємства

Метою проведення реструктуризації є створення суб’єктів підприємницької діяльності, які здатні ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки та виготовляти конкурентоспроможну продукцію, бути технічно забезпеченими і фінансово дієздатними.

Реструктуризацію можна проводити на мікро- та макрорівні.

Процес реструктуризації може бути викликаний низкою зовнішніх і внутрішніх причин.

Зовнішні чинники реструктуризації:

– технологічний прогрес (використання новітніх технологій, ефективних транспортних мереж, передових методів інформаційного зв’язку);

– міжнародна економічна інтеграція (скорочення торговельних і митних бар’єрів, вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних угруповань, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);

– докорінні зміни на ринках розвинутих країн(зменшення ступеня державного регулювання економіки, більш агресивний експорт, пошук додаткових ринків збуту);

– зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи та Азії, зростання долі приватного сектора);

– політика уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

Внутрішні чинники реструктуризації:

– незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);

– слабкий фінансовий менеджмент (управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління витратами);

– неконкурентоспроможність продукції (поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);

– високі витрати (високі постійні та змінні витрати, високий рівень точки беззбитковості та рівень втрат, висока вартість сервісу);

– слабка робота служби маркетингу;

– конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).

Основними завданням реструктуризації підприємства є:

– забезпечення виживання підприємства;

– відновлення конкурентоспроможність підприємства на ринку. Особливості та характер реструктуризаційних процесів залежать від виду реструктуризації підприємств та організацій (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Класифікація видів реструктуризації

Етапи здійснення процесу реструктуризації

Процес реструктуризації здійснюється після визначення неплатоспроможності підприємства і проходить низку етапів:

1) аналіз стану підприємства та усвідомлення необхідності змін;

2) поглиблений аналіз техніко-економічного та фінансового стану підприємства, виявлення існуючих проблем;

3) визначення цілей та обґрунтування концепції реструктуризації;

4) розробка бізнес-плану реструктуризації;

5) запровадження організаційно-економічних, правових, технічних заходів з реструктуризації ;

6) визначення економічної ефективності реструктуризації;

7) оцінювання результатів створення і функціонування нових організаційно-правових структур.

8.6. Санація (фінансове оздоровлення) підприємства

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначає процес санації підприємства системою заходів, що здійснюються під час впровадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Процес санації можна характеризувати як систему заходів, спрямованих на запобігання його банкрутству.

Санація підприємства може проводитись у трьох випадках:

1. До моменту порушення кредиторами питання про банкрутство, якщо підприємство звертається за зовнішньою допомогою у спробі вийти з кризи.

2. Якщо підприємство, звернувшись до господарського суду з заявою щодо порушення справи про банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації.

3. Якщо рішення суду про санацію виносить господарський суд на підставі одержаних пропозицій щодо задоволення вимог кредиторів до боржника і виконання його зобов’язань перед бюджетом.

Техніко-економічне обґрунтування санації підприємства складається з таких розділів:

1) загальні положення;

2) характеристика підприємства;

3) аналіз ринку;

4) забезпеченість ресурсами;

5) основні технічні рішення щодо перепрофілювання підприємства;

6) персонал підприємства і продуктивність праці;

7) кошторис витрат на будівництво;

8) собівартість продукції;

9) оцінювання ефективності заходів для санації підприємства;

10) основні техніко-економічні показники підприємства, що підлягають санації;

11) фінансове й економічне оцінювання санації;

12) висновки та рекомендації.

Для техніко-економічного обґрунтування санації підприємства використовують низку показників, які слід розглядати в базовому та перспективному (після проведення санації) періодах.

Такими показниками є:

– рентабельність продукції;

– рентабельність виробництва;

– термін окупності інвестицій;

– обсяг фінансових ресурсів для проведення санації;

– точка беззбитковості;

– витрати на виробництво і реалізацію продукції;

– обсяг реалізованої продукції;

– умови та строки погашення кредитів;

– використання виробничих потужностей;

– чисельність працюючих;

– показники фінансової стійкості.

Бізнес-план санації спрямований на відновлення платоспроможності боржника і досягнення ефективної діяльності з урахуванням наданої підтримки для проведення санаційних заходів.

8.7. Банкрутство інноваційного підприємства

Здійснення будь-якого виду підприємництва пов’язане з ризиком, який прийнято називати господарським, або підприємницьким. Підприємці мають справу з невизначеністю і підвищеним ризиком.

Невизначеність –досить широке поняття, яке відображає об’єктивну неможливість отримання абсолютного знання про внутрішні та зовнішні умови функціонування соціально-економічних систем.

Ризики в умовах ринкових відносин.Господарська діяльність підприємства завжди пов’язана з витратами ресурсів, тоді як збитки і втрати мають місце за несприятливих обставин, прорахунків у плануванні. Якщо втрати можливо заздалегідь передбачити, то їх розглядають як неминучі.

Господарський (підприємницький) ризик –це постійна загроза потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів, що виникає за будь-яких видів діяльності, пов’язаних з виробництвом товарів, наданням послуг, товарно-грошовими та фінансовими операціями.

Ризик у підприємницькій діяльності.Якщо така подія матиме місце, то у підприємства можливі три економічних наслідки:

– від’ємний – втрата частини ресурсів підприємства, недоодержання доходів або поява додаткових витрат;

– позитивний – збільшення прибутків, скорочення витрат;

– нульовий – не чинить вплив на господарські результати.

У підприємницькій діяльності важливе значення мають як чисті так і спекулятивні ризики.

Чисті ризики –природні (землетрус, повінь, надзвичайні ситуації тощо), екологічні, політичні, транспортні і комерційні, що можуть призвести до від’ємних або нульових господарських результатів.

Спекулятивні ризики –фінансові ризики, пов’язані з купівельною спроможністю грошей (інфляційні, валютні, дефляційні), "втрачені можливості" та інвестиційні (відсоткові, кредитні, банкрутства), що ведуть до отримання як від’ємних, так і позитивних економічних наслідків.

Втрати від ризиків можна класифікувати на три групи:

1. Втрати, рівень яких не перевищує розрахункового прибутку підприємства, названо допустимими. У цьому випадку підприємство може втратити частку прибутку або весь прибуток.

2. Втрати, величина яких перевищує суму розрахованого прибутку, відносяться до розряду критичних. У цьому випадку підприємство втрачає не тільки прибуток, але й не може відшкодувати витрати. Тому ризик втратити суму, що перевищує прибуток, названо критичним.

3. Катастрофічний ризик, за якого підприємство ризикує втратами, що перевищують його грошові можливості, майновий стан. Такі втрати підприємство не здатне відшкодувати і тому повністю збанкрутує.

Практика дає два напрями інноваційно-інвестиційного розвитку підприємства: інновації реактивні та стратегічні.

Реактивні інноваціїзабезпечують виживання підприємств, як реакція на нові перетворення, що здійснюються конкурентом, щоб продовжувати конкурентну боротьбу на ринку.

Стратегічними інноваціяминазвали нововведення, впровадження яких носить характер, що випереджає, з метою одержання вирішальних конкурентних переваг у перспективі.

Передумови та причини банкрутства.Підприємство у кризовому стані опиняється не відразу, рух до нього починається з погіршенням певних показників, які характеризують симптоми банкрутства. Існують цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства, основні з яких показано на рис. 8.3.

Рис. 8.3. Симптоми банкрутства

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства. На своєму шляху до повної неплатоспроможності підприємство проходить такі стадії погіршення економічного стану:

1. Приховане банкрутство характеризується зовнішньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продажів не зменшується, працівників не звільняють. Погіршення стану підприємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

2. Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошових потоків, нестачею оборотних коштів, підвищенням рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

3. Явне (реальне) банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідповідність грошових потоків, а також зовнішні конфлікти з партнерами по бізнесу. Об’єктивним виходом з цієї ситуації є досудова санація, реструктуризація виробництва, мирова угода або порушення процедури банкрутства.

Банкрутство означає фінансову неспроможність підприємства і його прогнозування вимагає ретельного фінансового аналізу, передусім – показників платоспроможності та кредитоспроможності.

Прогнозування банкрутства підприємства.Незадовільний стан фінансів підприємства, ознаки наближення банкрутства повинні постійно знаходитися під контролем фінансового менеджера. У міжнародній практиці для визначення ознак банкрутства використовують методичні підходи, в основу яких покладено моделі прогнозування банкрутства підприємств. Професор Нью-Йоркського університету Е.Альтман розробив алгоритм розрахунку кредитоспроможності підприємства, який одержав назву "Z-рахунок". Алгоритм дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити підприємства на ті, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Ознаки банкрутства визначає розрахунок формули "Z-рахунка" Альтмана:

(8.1)

Для визначення ймовірності банкрутства підприємства розрахунковий "Z-рахунок" порівнюють з його критичним значенням. Якщо після зроблених розрахунків виявиться, що "Z-рахунок" дорівнює або менше 1,8, то ймовірність банкрутства такого підприємства дуже висока; при величині "Z-рахунку" від 1,8 до 2,7 – імовірність банкрутства висока; від 2,6 до 2,9 – банкрутство достатньо ймовірне; від 3,0 і вище – ймовірність банкрутства дуже низька. У вітчизняній практиці господарювання застосування "Z-рахунку" пов’язане з певними труднощами, тому що коефіцієнти регресії розраховувалися Е.Альтманом за результатами господарської діяльності фірм, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі і не враховують галузеві особливості господарювання в умовах України.

Для практичних цілей визначають наступні три фінансових коефіцієнта і встановлюють їх нормативи:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності К_п.л. – відношення оборотних активів (за відрахуванням витрат майбутніх періодів) до суми термінових зобов’язань:

, (8.2)

де А_о – оборотні активи підприємства;

Н – кредиторська заборгованість підприємства;

М – короткотермінові кредити і позички підприємства.

2. Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами К_о – відношення величини власних оборотних коштів до загальної величини оборотних коштів:

, (8.3)

де Е_в – величина власних оборотних коштів; А_з – загальна величина оборотних коштів.

3. Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності К_в.п.:

, (8.4)

де К_п.л. t₂, К_п.л. t₁ – коефіцієнт потокової ліквідності відповідно на кінець і початок звітного (розрахункового) періоду;

У – період відновлення (втрати) платоспроможності;

t – тривалість звітного (розрахункового) періоду.

Якщо у підприємства значення вказаних розрахункових коефіцієнтів нижче нормативних, то підприємство підпадає під вплив Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

8.8. Ліквідація підприємства

Розглянемо наслідки визнання боржника банкрутом.З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

– підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у випадку можливості її продажу;

– строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

– припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

– відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

– укладання угод, пов’язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

– скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

– вимоги щодо зобов’язань боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Публікація відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п’ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Протягом трьох днів після призначення ліквідатора органи управління підприємства-банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а у випадку необхідності – також представники державного органу у справах з нагляду за страховою діяльністю, антимонопольного комітету України, Державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна банкрута, особою, яка відповідає за зобов’язання банкрута, кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури, оцінюються господарським керуючим.

Функції господарського суду в ліквідаційній процедурі.У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. У випадку ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більше ніж двадцять п’ять відсотків, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії представників державного органу з питань банкрутства, а у випадку потреби й представника органу місцевого самоврядування.

Призначені господарським судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджатися майном банкрута та всіма його майновими правами та обов’язками.

Ліквідатор зобов’язаний на вимогу господарського суду або державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

Черговість задоволення вимог кредиторів така.Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовують на задоволення вимог кредиторів:

1. Передусім, задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у випадку звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, які належать працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі, право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, яка належить працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин, зокрема відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, – у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов’язані з впровадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії.

2. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства крім вимог, задоволених у першу чергу), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників).

3. У третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

4. У четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, зокрема і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника.

5. У п`яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства.

6. У шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, що підлягає затвердженню, на основі якого господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику, органам державної податкової служби за місцем знаходження підприємства.

Читайте також:

1. Cистеми безпеки торговельних підприємств
2. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
3. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
6. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
7. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
8. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
9. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
10. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
11. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
12. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці

Переглядів: 522