• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6.3. Економічний механізм природокористування та охорони навколишнього середовища

6.3.1. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю.

6.3.2. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища.

6.3.3 Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища.

6.3.4. Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики.

6.3.1. Удосконалення методів екологізації економіки здійснюється не тільки шляхом застосування природозберігаючих технологій та формування екологічних обмежень (стандартів), але й внаслідок створення і вдосконалення системи управління, тобто управлінських процедур (схем, принципів, рекомендацій, прийомів). Вдала управлінська схема, що позитивно себе зарекомендувала, дає змогу впроваджувати її повторно у різних регіонах, уникаючи можливих прорахунків. Процедури економічного управління закріплюються і удосконалюються в процесі повторного їх застосування, враховуючи місцеві особливості в ході поширення на інші регіони країни.

В нинішніх умовах господарювання державна організаційна система управління охорони довкілля, раціонального природокористування та екологічної безпеки ставить собі за мету:

· формування і впровадження державної політики у природоохоронній сфері;

· створення наукового і технічного потенціалу;

· створення і впровадження ефективного законодавства у сфері екологічної діяльності;

· удосконалення організаційно-технічного механізму реалізації завдань у галузі природокористування;

· підготовка кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності та здійснення політики регулювання екологічної та ядерної безпеки.

Сьогодні суспільство має реальну можливість переломити наявні негативні тенденції та розпочати радикальне поглиблення ринкових реформ з урахуванням екологічного чинника. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, активної підтримки створення в Україні сучасної конкурентоспроможної екологобезпечної економіки. її формування вимагає посиленої державної екологічної політики в створенні ефективних правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей, використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заході в та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої і технологічної структури виробництва у напрямі зменшення його впливу на стан навколишнього середовища. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: державному, регіональному та місцевому.

Головні питання, що вирішуються на державному рівні, такі:

· розроблення та впровадження методологічного, нормативно-методичного та організаційно-правового забезпечення (розроблення політики регулювання ядерної безпеки, проведення державної екологічної експертизи, формування економічного механізму природокористування, регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності);

· державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

· регулювання і організація використання ресурсного потенціалу державного значення;

· встановлення державних нормативів якісного стану природних ресурсів;

· формування та використання позабюджетних фондів охорони довкілля;

· державний контроль і відповідний вплив за дотриманням природоохоронного законодавства;

· організація взаємодії Мінекоресурсів України з іншими міністерствами та відомствами стосовно виконання вимог природоохоронного законодавства;

· проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;

· організація і проведення, державної політики щодо збереження біорізноманіття;

· забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

· реалізація міжнародних угод та підтримання міждержавних стосунків у природоохоронній сфері;

· прийняття державних рішень з урахуванням, екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування тощо);

· удосконалення екологічної освіти та виховання.

У системі управління екологічною безпекою навколишнього природного середовища все більше уваги приділяється її регіоналізації. Нині поступово центр ваги у системі управління переноситься на регіональний рівень. Тому назріла необхідність відпрацювати ефективні механізми встановлення суб'єктів відповідальності за екологічний стан у регіоні. До функцій регіонального рівня управління входять такі питання які необхідно вирішувати:

· регулювання і організація контролю за використанням природних ресурсів місцевого значення;

· визначення нормативів забруднення навколишнього природного середовища (встановлення нормативів гранично допустимих стоків (ГДС), гранично допустимих викидів (ЩВ) та розміщення і захоронення відходів);

· впровадження ефективного економічного механізму природокористування;

· проведення моніторингу та обліку об'єктів природокористування і забруднення навколишнього природного середовища;

· проведення державної екологічної експертизи об'єктів, розміщених на території регіону;

· здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

· розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;

· інформування населення та зацікавлених суб'єктів з економічних питань.

Управління регіональною екологічною політикою тісно пов'язане з функціями місцевого самоврядування. На місцевому рівні управління включають вирішення таких питань:

· державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства;

· проведення локального та об 'єктного моніторингу;

· впровадження екологічного аудиту на території місцевого самоврядування;

· організація розроблення місцевих екологічних програм;

· організація і контроль за екологічним розвитком системи комунального господарства.

Охорона навколишнього природного середовища і екологічна безпека, згідно з законодавством України, полягають у здійсненні функцій: планування, дослідження, прогнозування, контролю, екологічної експертизи, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Перелічені функції спрямовані на охорону, збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів і забезпечення необхідної якості життєвого середовища для нормального функціонування природних та природно-антропогенних екосистем.

Державне управління в сфері охорони довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація, виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноважені державні органи. До останніх належить Мінекоресурсів України. До спеціально уповноважених державних органів також належать:

· органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (обласні управління екологічної безпеки, міські та районні екологічні інспекції, які входять до системи управління Мінекоресурсів України);

· міські та районні санітарно-епідеміологічні станції Міністерства охорони здоров 'я України;

· органи з використання та охорони водних ресурсів Державного комітету України з водних ресурсів;

· органи з використання та охорони земельних ресурсів Державного комітету України з змелених ресурсів;

· органи геологічного контролю Державного комітету України з геології та використання надр;

· органи гірничого нагляду Державного комітету з нагляду за охороною праці;

· лісова охорона Міністерства лісового господарства України.

Як бачимо, національна екологічна політика реалізується через вищеозначені відповідні Міністерства та державні комітети. Координацію діяльності всіх органів у сфері природокористування здійснюють органи екологічної безпеки Мінекоресурсів України. Останнє також проводить комплексне надвідомче управління в галузі охорони довкілля, державний контроль за використанням природних ресурсів і додержанням норм екологічної безпеки. Контроль за дотриманням санітарних норм навколишнього середовища виконує Міністерство охорони здоров'я.

Певну роль відіграють у охороні довкілля громадські природоохоронні об'єднання. Вони самостійно розробляють і пропагують власні природоохоронні програми, створюють фонди охорони природи, здійснюють разом з державними органами управління у галузі охорони довкілля перевірки виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства.

6.3.2. Природоохоронні проблеми не мають національних кордонів. Через державні кордони повітряними масами перекидаються десятки тисяч тонн забруднюючих речовин, зокрема сірчаний ангідрид - джерело кислих дощів. Транскордонні ріки, котрі протікають по території кількох держав (зокрема, Дунай, Тиса), також є джерелами перекидання забруднень з однієї країни до іншої. Промислово-виробнича діяльність суміжних країн тією чи іншою мірою впливає на стан природи: захворювання лісів, забруднення морів і земельних ресурсів шляхом випадання з димових труб заводів канцерогенних речовин. Широке використання в промисловості та у побуті фреонів руйнує озонний шар всієї планети. Неефективне та наднормативне вирубування лісів, нафтове забруднення Світового океану та масове спалювання органічного палива (транспортними засобами) є причиною порушення газового балансу в атмосфері, збільшення вмісту в ній вуглекислого газу, а це призводить до зниження вмісту кисню, що в перспективі може зумовити глобальну зміну клімату та інші негативні наслідки. Таким чином, екологічні міжнародні проблеми вимагають міжнародного співробітництва в їх вирішенні. Переважна більшість природних ресурсів, таких як вода, копалини, ліс, тепло, опади тощо, розподіляються вкрай нерівномірно і без взаємовигідного обміну ними жодна країна світу, навіть найбільша і найбагатша, не може нормально розвиватись.

На планеті існує багато міжнародних природних ресурсів, котрі не належать якійсь конкретній країні, а є спільними. Це, насамперед, ресурси Світового океану, що виходять за межі територіальних вод, ресурси атмосферного повітря, Антарктиди та космосу. Особливо велике значення для людства мають ресурси Світового океану як сукупність океанів та пов'язаних з ними морів.

При глобалізації розвитку економіки значення Світового океану величезне і невпинно зростає у зв'язку з виснаженням природних ресурсів суші. Світовий океан формує клімат планети, є джерелом атмосферних опадів та поглинає надлишок вуглекислого газу в атмосфері. Внаслідок життєдіяльності океанських рослинних організмів, переважно фітопланктону (сукупність рослин, завислих в повітрі, як правило, мікроскопічних водоростей), утворюється понад 50 % кисню. Риба та інші морські істоти складають 1 % продовольства, що споживається людством.

Океан є зручним транспортним шляхом, що зв'язує країни та континенти, він забезпечує сприятливі умови для відпочинку та туризму.

З шельфів морської зони постійно збільшується видобуток корисних копалин, зокрема нафти, сірки, золота тощо. В перспективі є можливість добувати фосфорити, кам'яне вугілля та інші ресурси1.

Значення Світового океану як сховища води постійно зростатиме. Морська вода містить понад 60 хімічних елементів. При зменшенні цих елементів на суші доведеться їх видобувати з морських запасів, при цьому особливо заслуговує на увагу здатність морських організмів до концентрації цих речовин у своїх тілах. Наприклад, у водоростях накопичується залізо, йод, в кістках риб - свинець, цинк, мідь тощо. Нині третина кухонної солі, що видобувається в усьому світі, отримується з морської води. З неї видобувають бром, магній. Значні багатства містяться у надрах Антарктиди, які в майбутньому можуть бути використані.

В перспективі більш широко будуть використовуватись як енергетичні, так і матеріальні ресурси космосу.

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є дотримання міжнародних домовленостей. їх спільне використання має супроводжуватись співробітництвом у галузі охорони природи. Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, відповідного обладнання, якого багато країн світу не мають.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і птахів, адже вони знаходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої.

Ця проблема водночас є екологічною і економічною, оскільки краї-на-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї-на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Це призводить до політичної напруженості у стосунках між країнами. Недопущенню таких конфліктів має сприяти прийняття відповідних двосторонніх угод.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. У навколишньому просторі за останні роки значно зросла кількість відходів земного походження - контейнерів зі сміттям, відпрацьованих ядерних відходів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі астрономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних польотів.

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів. Учені стверджують, що існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної воєн, які можуть викликати незворотні екологічні зміни.

Всезростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає негативні зміни в природному середовиші: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. Таким чином, порушення екологічної рівноваги завдає величезної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Назріла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які б забезпечували розумне і раціональне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Вирішення наведених проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формою такого співробітництва є організація наукових і практичних зустрічей, створення міжнародних організацій, які б координували спільні зусилля з охорони природи та укладання офіційних договорів і угод з цих проблемних питань.

У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища мають вирішуватися найбільш складні глобальні проблеми і конкретні проекти. До їх числа слід віднести спільні інженерні та технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забрудненням під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників тощо.

Важливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища. Сьогодні реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації. Серед урядових організацій слід відзначити: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки, культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захист/), МСОП (Міжнародна спілка охорони природних ресурсів) та ін.

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace - Зелений Світ, з котрою співпрацюють представники громадськості і нашої країни. її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена у 1971 р. В Північній Америці. Вона діє у 30 країнах світу. Україна до неї приєдналась у 1990 р.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня Хартія охорони природи,котра проголосила та взяла під свій захист право всіх форм життя на виживання. Зокрема прийнята:

· Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище;

· Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва;

· Конвенція про біологічну різноманітність.

· Конвенція про зміну клімату;

· Конвенція про боротьбу зі спустелюванням.

Особливе значення має головний документ,прийнятий ЮНСЕД,(Програма ООН з навколишнього середовища, створена у 1973 р.) - “Порядок денний на ХХІ століття” - всесвітній план дій з метою сталого розвитку під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства,коли життєві потребі людей будуть задовольнятись з урахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природному середовищі.

Науковці стверджують,що досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю,з одного боку,та неприпустимими розкошами з іншого. Отже,екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

Україна,отримавши незалежність своєї держави,вже з перших днів бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Як член ООН України є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха, яке може спричинитися при порушенні рівноваги в природному середовищі планети.

Україна поетапно інтегрується в світовий економічний простір, забезпечуючи гідний рівень економічної та екологічної безпеки. Нині українські вчені підтримують ділові стосунки з низкою країн Європи і світу. Спільними силами ведуться дослідження екосистеми Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

6.3.3.Охорона навколишнього природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства стає головним фактором, від якого залежатиме стратегія його майбутнього, тобто здоров'я людини і добробут, зміцнення нації як держави, її могутність.

Нинішній стан навколишнього природного середовища вимагає повсякденної уваги у збереженні його, головне-запобігати погіршенню цього стану, тобто в жодному разі не збільшувати шкідливого антропогенного впливу. Недопущення впливу шкідливих факторів на стан довкілля може забезпечити надійний економічний механізм охорони навколишнього середовища. У зв'язку з цим важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, при яких вони були б змушені займатися природоохоронною діяльністю; матеріальна зацікавленість у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується механізму адміністративного впливу, який базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування та відповідних планових показників підприємств з охорони навколишнього природного середовища і відповідному контролі за ходом їх виконання. За допущені порушення і невиконання встановлених завдань і нормативів винні у цьому повинні нести відповідальність у вигляді адміністративних стягнень, сплати штрафів, зняття з посади та аж до тюремного ув'язнення.

Ефективним може бути механізм економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) підприємства зацікавлені у реалізації заходів природокористування та дотримання природоохоронного законодавства.

Однак практика показує, що здебільшого адміністративні та економічні методи між собою взаємопов'язані. В процесі виробничої діяльності найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з ефективним контролем та позаекономічним примусом:

Адміністративно-економічний механізм управління природокористуванням

Стандартизація і нормування

Фінансування природоохоронних заходів

Державний і відомчий контроль

Матеріальне стимулювання

З державного бюджету

З прибутку підприємства

З екологічних і страхових фондів

Кредити банків

Юридична відповідальність

Управління поговорів і

видача ліцензій на природокористування

Кримінальна

Адміністративна

Дисциплінарна

Матеріальна

Планування природоохоронних заходів

Лімітування природокористування

Використання природних ресурсів

Платежі за природокористування

Забруднення довкілля

Утилізація відходів

Заохочення

Покарання

Читайте також:

1. II. МЕХАНІЗМИ ФІЗІОЛОГІЧНОЇ ДІЇ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ.
2. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
3. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
4. Адаптація до абіотичних факторів середовища.
5. Адаптація організму до змін чинників зовнішнього середовища
6. Адаптація організму до зовнішніх факторів середовища.
7. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
8. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу
9. Аденогіпофіз, його гормони, механізм впливу, прояви гіпер- та гіпофункцій.
10. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
11. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
12. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля

Переглядів: 1129