Суб’єкт і об’єкт управління, їх основні характеристики та зворотний зв’язок.

В соціальних системах суб’єктом управління можуть виступати як окремі люди, так і колективи, людські спільноти, все людство в цілому, наділене свідомістю і здатне пізнавати природний та соціальний світ, закони його розвитку, і на основі цього пізнання - змінювати реальність. Управлінський вплив з боку суб’єкта управління може мати і творчий, і руйнівний характер. Це визначається кількісною і якісною збалансованістю об’єкта управління. В результаті вплив суб’єкта управління на об’єкт може виявлятися як результат розвитку всієї системи управління, як вияв певного елементу, вирішального в конкретній ситуації, або як необхідність зміни стабільної структури, чий позитивний потенціал досягає критичної межі і може привести до негативних наслідків. Отже, без знання суб’єктом управління умов iснування, властивостей, тенденцiй, характеру руху керованого ним об’єкта неможливо здійснювати відповідну управлінську діяльність, тим більше, що об’єктом управлінняможуть виступати як окремі люди, сім’я, колективи, соціальні групи, класи, етнічні та національні спільноти людей, держава, так і людство в цілому. Крім того, наявність в об’єкта управління здатності до самоуправління означає можливість альтернативних варіантів - результатів управління.

Суб’єкт i об’єкт управлiння - поняття вiдноснi. Той, що у однiй взаємодiї виступає як суб’єкт, в iншiй може стати об’єктом, i навпаки. Навiть в рамках однiєї взаємодiї iснує зворотний зв’язок. Тому ефективне управлiнське рiшення можливе лише за умови розумного контролю i за самим рiшенням, i за його виконанням не лише зверху, але й знизу. При цьому воно передбачає спiвучасть, iнiцiативу об’єкта управлiння, який здатний вносити корективи в висхiдне управлiнське рiшення для отримання бiльш високого результату. В цьому заключається принцип демократизацiї, що має важливе значення для управлiння.

Важливою умовою цієї взаємодії є визнання доцільності, закладеної в об‘єкті управління, тоді задачею суб’єкта є виявлення наявної доцільності як мети, її усвідомлення і повернення об’єкту у вигляді адекватних функціональних зусиль з відтворенням потенціалу його організації. Це дає можливість протистояти штучному вторгненню в об’єкт таких цілей, які є результатом суб’єктивістського підходу в управлінні. В умовах ослаблення взаємодії між суб’єктом і об’єктом управління, можлива трансформація управління до одностороннього процесу, коли державні органи починають “гру за двох”, що шкодить інтересам як суб’єкта, так і об’єкта управління.

За Г.Атаманчуком, основними характеристиками суб’єкта управлінняє:

- розвинутість – рівень освіти, професійної підготовки, навичок, умінь, демографічні ознаки,стан здоров’я, сімейний стан, культура, моральність тощо;

- організованість за рахунок внутрішніх сил під впливом релігії, моралі, правосвідомості, традицій, звичаїв, менталітету;

- зміст інтересів та цілей, які мають люди, або які у них переважають;

- відношення маси людей до соціальних норм, які спрямовуються на збереження соціуму і людини в ньому;

- зв’язок мотивів і стимулів поведінки і діяльності людейу суспільстві, колективному і приватному житті, що розкриває джерела активності суб’єктивного фактору.

Аналiз фiлософських концепцiй управлiння показує, що в соцiальних процесах, які мають органiчний характер свого розвитку, природним є зв’язок мiж частиною i цiлим, iндивiдом i суспiльством. У такому суспiльствi є спiльна мета, отже управлiння набуває переважно свiдомого характеру. Неорганiчний характер розвитку суспiльства в результатi дiї зовнiшнiх i внутрiшнiх факторiв, якi порушують стабiльнiсть спiльноти, приводить до переважно стихiйного характеру, але, як свiдчить iсторiя людства, не iснує суто органiчного чи неорганiчного розвитку подiй: періодично виникають спроби соцiальних конфлiктiв, соцiальної напруги, без подолання яких неможливо досягти соцiального миру. Органiчний та неорганiчний характер соцiальних процесiв може розглядатися як дiалектична взаємодiя категорiй статичне - динамiчне, отже, в дослiдженнi певного суспiльства важливо встановити характер його розвитку, виявити дiю необхiдного-випадкового, спiввiдношення свободи - несвободи, влади - демократiї, загального-одиничного тощо. Важливість такого аналізу зростає в умовах сучасного суспільства, яке, з одного боку, є новим типом соціуму, що прагне соціальної динаміки і характеризується високим рівнем адаптивності до зміни умов свого функціонування за рахунок зростання спеціалізації політичних інституцій, диференціації їх функцій, розробки нових управлінських технологій, здатних гнучко реагувати на виникнення суспільних криз і конфліктних ситуацій, а з іншого боку, приводить до глибокого розчарування людей в соціальній дійсності, яка не завжди створює відповідні умови для їх життя.

Однією з серйозних проблем управління є процес глобалізації, який ставить питання про пошук нових норм і інститутів управління, здатних ефективно управляти на міжнародному, національному, регіональному рівнях так, щоб зберігалися переваги глобалізації, але не порушувалися права людини, не обмежувалися можливості її розвитку. Це пояснюється тим, що глобалізація, інтегруючи економіку, культуру, управління, руйнує єдність суспільства, породжує соціальну невпевненість людей, викликає сумніви щодо межі допустимого впливу на людину. Отже, виникає необхідність в формуванні нової концепції управління, визначенні механізму взаємодії із владою і державою для забезпечення функціонування суспільства в нових умовах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функціями управління у сучасній філософській літературі найчастіше називають розробку і прийняття управлінських рішень, організацію, регулювання, коригування, облік і контроль.	\|	Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.