Типи управління.

Виступаючи як органічна частина будь-якої соціальної системи, управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Як свідчить історичний досвід, чим більшими є соціальні зміни, тим більше зростає роль управління в забезпеченні налагодженого, чіткого і безперебійного функціонування суспільного життя За умов різного соціального устрою управління теж набуває відповідного характеру і в сучасній соціально-філософській літературі розглядається в рамках таких типів, як адміністративно-командний, інформаційно-аналітичний, соціально-зорієнтований

Визначаючи адміністративно-командний тип управління як характерний для країн з тоталітарним режимом, де в ході історичної практики складався жорсткий бюрократичний регламент, мотивація страхом, панування адміністративних та державних структур, силових методів управління, що суттєво послаблювали механізми саморегулювання та самоуправління громадян, альтернативність управлінських рішень, слід звернути увагу на те, що адміністративно-командні методи управління можуть бути історично виправданими і досить ефективними у надзвичайних умовах (під час соціальних криз, воєн, природних і антропогенних катастроф). І, безумовно, негативним видається в такому типі управління домінування таких методів, що неминуче приводять до обмеження свободи і творчого розвитку особистості, примусової влади та ідеологізації суспільного життя, тотальної залежності особистості від держави. Отже, використання адміністративно-командних методів управління є можливим лише в таких конкретних історичних ситуаціях, коли їх застосування є необхідним.

Характерними ознаками інформаційно-аналітичного типу управлінської діяльності є використання інформаційних технологій, комп’ютерної обробки різноманітних даних, розробки і прийняття управлінських рішень як технологічного процесу. Одним з характерних недоліків такого типу управлінської діяльності стає надлишок різноманітних даних, що посилює проблему їх використання для здійснення адекватного, оперативного та ефективного управлінського рішення.

Найбільш близьким до інтересів і потреб людей виступає соціально-зорієнтоване управління, яке за ринковими відносинами та економічними інтересами «бачить» людину і включає її у механізм регулювання соціальних процесів. Така управлінська діяльність може використовувати й адміністративно-командні, й інформаційно-аналітичні методи, але на першому місці знаходиться соціальна мотивація у вигляді високого соціального захисту людини, мотивації її праці та життєдіяльності. Цей тип управління, можливо, є найбільш прийнятним для українського суспільства, що зафіксувало у Конституції необхідність створення соціальної правової держави. Враховуючи, що економічну базу соціальної держави складає «змішана економіка», в якій поєднуються вимоги ринкової раціональності з правом будь-якого індивіда на участь у виробничому житті та достатнє матеріальне забезпечення («солідарні ринкові відносини»), соціально-зорієнтоване управління передбачає спрямування дії ринкових сил таким чином, щоб захистити громадян від стихійної випадковості, забезпечити економічну стабільність. Управління в такому разі спрямовується на створення такої «соціальної мережі» організації життя громадян, в якій буде здійснюватися перерозподіл доходів між різними соціальними верствами населення через встановлення прийнятної системи оподаткування, фінансування соціальних програм, заохочення доброчинної діяльності, і будуть забезпечуватися оптимальні умови для реалізації потреб та інтересів громадян, їх соціальна злагода. Ідея такої держави, яка б стала «паладіумом демократичних свобод», головним гарантом таких соціальних і моральних цінностей, як добробут, суспільна злагода, справедливість, згода людей усіх національностей, право людини на власний «етичний шлях», - це давня мрія українських демократів, зокрема М.Грушевського та М.Драгоманова.

Соціальна держава у кожній країні формується у відповідності з особливостями соціально-політичного, історичного, національного розвитку та певними традиціями. У суспільній практиці нараховуються різні моделі соціальної держави (скандинавська, американська, німецька тощо), які відбивають як універсальні риси такого державного устрою, так і національно-специфічні особливості соціального буття людей, уособлюють як позитивні досягнення, так і наявні суперечності соціального будівництва. Для становлення української соціальної держави найбільш прийнятними могли б бути такі засади: солідарність як певна координована єдність, що імпліцитно визнається усіма членами суспільства в сумісних діях і спілкуванні; національна ідея, яка може забезпечити самоідентифікацію українського народу, його інтеграцію в громадянське суспільство. Здійснення відповідних економічних, політичних, соціальних заходів для реалізації цієї мети не методом спроб і помилок, а на основі чітко продуманої управлінської стратегії і тактики, взаємодія управління, влади і держави як безпосередній регулятор відносин між людьми, що визначає і напрямки, і зміст їх діяльності, є умовами для такого розвитку українського суспільства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Типи управління. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності.	\|	Рівні дії сучасного управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.