Принцип суперечності

Принцип руху, змін і розвитку

Соціальний світ ніколи не стоїть на місці, отже, умовою і способом існування суб’єкта й об’єкта управління є необхідність розвитку, яка імпліцитно їм притаманна. Це приводить до того, що практично не існує незмінних і стабільних методів управління, для всіх його прийомів, засобів і програм характерні моменти умовності, відносності, неадекватності, що становить «ахіллесову п’яту» теорії і практики менеджменту.

Розглядаючи характер розвитку об’єкта управління, має сенс звернути увагу на висновки К.Ясперса, який, досліджуючи людську історію, вважав, що людину треба розуміти у динаміці її перетворень не з усталеними та змінно існуючими властивостями, а як істоту, що у природній суті виступає в межах її варіантів, а в історичній - силою своїх висхідних можливостей виходить за межі природної даності. Все, що робить людина, може бути зруйновано, бо людина не є істотою завершеною або здатною бути завершеною, але вона спроможна на такі прориви, творчі акти, які не можуть бути зрозумілі в рамках причинного зв’язку або виведені як необхідні. В цих актах людина отримує, за словами К.Ясперса, свої знання і почуття, свої ідеали та їх протилежності, свої масштаби, свій образ мислення, свої символи, свій внутрішній світ. Отже, суб’єкт управління повинен найбільш адекватно відображати у своїх управлінських діях ці зміни, чітко прослідковувати, як ті чи інші явища, системна організація виникли, через які історичні етапи вони пройшли, на який кінцевий результат спрямовані.

Особливостями людського буття є також постійний пошук нових рішень, бо той світ, який створює людина, ніколи не задовольняє її. Під впливом тієї чи іншої ідеології людина може змиритися з цією суперечністю або заперечувати її, але одна з особливостей людського розуму полягає в тому, що, зіткнувшись з суперечністю, вона не може залишатися пасивною. Розум починає діяти, щоб знайти вихід. Щоб запобігти цим діям, треба заперечувати самі суперечності. Якщо ідеологія суспільства зможе це зробити, то людський розум, здатний визнавати істиною ту ідею, що поділяється більшістю членів суспільства або впливовими авторитетами, примирюється з існуючим станом, хоча сама людина і не отримує повного спокою. Досягнення такого стану примирення, моменту спокою - це важлива якість управлінської діяльності. Але цей усталений момент передбачає зміну і розвиток об’єкта управління, обмеженість і кінцевість його існування. З огляду на це і сама стабільність, спрямована на досягнення визначеної рівноваги соціально-політичних інтересів, у результаті чого формується механізм саморегуляції, теж набуває динамічного характеру..

Якщо стабільність забезпечується репресивними методами, спрямованими на усунення будь-якої опозиції, затвердженням монізму у всіх сферах життя, це закінчується, як свідчить історія, розпадом соціуму, національними катастрофами. Отже, в принципі, не буває і не може бути абсолютно стабільних соціальних організацій, як не існує й абсолютних, постійних і досконалих методів, прийомів, засобів і програм управління, в них завжди присутній момент умовності, відносності, неадекватності.

Про це красномовно пише К.Поппер, порівнюючи утопічну соціальну інженерію, започатковану Платоном, та поступову, поетапну. Щодо першої, її ціль чітко визначена і передбачає широкі зміни у соціальному житті. Вона може здійснитися при наявності сильної централізованої влади небагатьох і частіше всього веде до диктатури. Така перебудова – це грандіозний захід, що багатьом - і надовго - завдає незручностей, тому прибічники утопічної інженерії ігнорують скарги, більш того, придушення заперечень - як необгрунтованих, так і обгрунтованих - стає частиною їх службових обов’язків. Але шлях до втілення соціального проекту завжди має суперечливий характер, тобто в процесі створення нового суспільства ідеї та ідеали можуть мінятися. Таким чином, суспільство може не наближатися до високої цілі, а, навпаки, від неї віддалятися.

Як вірно зауважив російський філософ С.Франк, історія революції в нескінченних варіаціях повторює одну й ту класичну тему, що закономірно розвивається, а саме: про святих та героїв, які палаючи жагою доброчинності, стають дикими нелюдями, руйнують життя, творять неправду, гублять живих людей і заводять всі страхіття анархії та нелюдського деспотизму. Отже, справа не в тому, яких політичних чи соціальних ідеалів прагнуть досягти люди, а в тому, яким способом вони це роблять. В результаті, справу, яку почали герої, завершують бандити.

К.Поппер вважав, що більш раціональною в соціальному житті є поетапна інженерія, яка принципово ставить питання не про те, як зробити людство абсолютно щасливим, а як звільнити його від нещастя. Проекти, що пропонуються прибічниками поетапної інженерії, відносно прості і стосуються, як правило, якої-небудь однієї соціальної установи, а поступове вирішення окремих соціальних проблем дозволяє реалізувати більш широку програму шляхом використання розуму, а не насильства. При цьому з’являється можливість досягнути компромісу і, відповідно, покращити існуючу ситуацію за допомогою демократичних методів.

Соціальні експерименти можна проводити не тільки широкомасштабно, але і не виходячи за рамки суспільства, не революціонізуючи його. Утопічний метод може привести до жертв, які приносяться заради створення визначеної схеми. З успіхом такого експерименту можуть пов’язуватися і певні особисті інтереси керівників. Якщо використовується метод часткових соціальних рішень, можна проводити його неодноразово, допускаючи нові реорганізації. Таким чином, на думку К.Поппера, повна перебудова соціального світу необов’язково приводить до досконало працюючої соціальної системи. Відсутність достатнього досвіду може привести до помилок, які можна виправити лише шляхом довгого і важкого процесу часткових виправлень або методом поступової інженерії. Спроби повністю змінити «старе» суспільство, щоб створити нове, замість раю приводять до пекла на землі.

Для створення нормальних і стабільних умов існування суспільства скоріше потрібні такі методи управління, які б постійно змінювалися та вдосконалювалися у відповідності до розвитку соціуму. Існування суперечностей у суспільстві має загальний характер, отже, для прийняття правильного управлінського рішення необхідно добитися максимально стабільного існування керованої організації, яка виступає як усталена, цілісна і системна єдність різних протилежних сторін певного суспільства.

Основним завданням соціального управліннястає примирення цих протилежностей, зменшення або зняття назрілих суперечностей між ними, і на цій основі підвищення ефективності функціонування самої системи-організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип об’єктивності	\|	Принцип каузальності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.