Знищення Запорозької Січі

Ліквідація козацько-гетьманської державності.

Гетьман Іван Скоропадський (1708–1722 рр.).Після виступу Мазепи гетьманом Лівобережної України був затверджений стародубський полковник Іван Скоропадський. Договірних статей з ним цар не підписував, зате призначив спеціального міністра Ізмайлова для нагляду за гетьманською адміністрацією. Столицю Гетьманщини перенесли у Глухів, на саму границю з Росією, козацьку артилерію відвезли у Москву.

У 1715 р. вийшов царський указ про скасування колишнього порядку вибору полкової й сотенної старшини. Відтепер усе більше посад в Україні займали іноземці, а козаків усе частіше відправляли у далекі війни та походи.

Малоросійська колегія (1722–1727 рр.).У 1722 р. Петро І скасував гетьманство і запровадив у Глухові т.зв. Малоросійську колегію, що складалася з 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Її завданням було наглядати за козацькою старшиною, вирішувати фінансові, судові, політичні та військові питання.

Протягом п’яти років своєї діяльності колегія збільшила з України податків у 5 разів, добилася майже повного знищення “прежніх прав і порядків” та привела в “немалую ссору” народ і старшину.

Наказний гетьман П.Полуботок (1722–1723 рр.).Намагаючись протидіяти російському централізму, козаки обрали наказним гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка - людину освічену, енергійну, авторитетну. Ще у 1708 р. він був одним із претендентів на гетьманство, але Петро І відхилив його кандидатуру. Тепер головне своє завдання Полуботок вбачав в обмеженні влади Малоросійської колегії та у пом’якшенні соціальної напруги у суспільстві. Козаки неодноразово добивалися повернення старих прав. У відповідь Петро І заарештував Полуботка і ще декількох старшин. За переказом, наказний гетьман відправив козацький скарб в Англію, а цареві заявив, що поневолювати народи і володіти рабами та невільниками є справою азіатського тирана, а не християнського монарха. Полуботка закатували у Петропавлівський фортеці.

Гетьман Данило Апостол (1727–1734 рр.).У 1727 р. напередодні війни з Туреччиною було ліквідовано Малоросійську колегію і дозволено обрати гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол – рішучий прихильник автономії.

Новому гетьману вдалося добитися певних успіхів у піднесенні економіки краю, в упорядкуванні бюджету, торгівлі і маєтностей. Він піклувався про відновлення права вибору козацької старшини, виведення російських військ з України, поліпшення судівництва та адміністрації. У 1734 р. запорожці повернулися з турецького підданства і заснували Нову Січ. На певний період у гетьманське правління перейшов Київ, але всі ці поступки й полегшення носили лише тимчасовий формальний характер.

“Правління Гетьманського Уряду”( 1734–1750 рр.).Після смерті Д.Апостола у 1734 р. гетьманство знову було відмінено, а замість нього створене “Правління гетьманського уряду”, що складалося із 6 осіб (із них 3 українці). Перші роки діяльності цієї установи припали на період розгулу “біронівщини”, сваволі “українських” правителів, а також російсько-турецької війни 1735-1739 рр., під час якої Україна зазнала дуже великих втрат.

Останній гетьман Кирило Розумовський (1750–1764 рр.).Деякі полегшення наступили у 1740–1750-х рр. за царювання Єлизавети, що була у близьких стосунках з українцем Олексієм Розумовським. У 1744 р. імператриця зробила подорож по Україні, згодом відновила київську митрополію і дозволила вибрати гетьмана. Ним став 22-річний Кирило Розумовський. Завдяки казковій кар’єрі старшого брата, Кирило був призначений Президентом Російської Академії наук, здобув добру освіту за кордоном.

Повернувшись з-за кордону, разом із гетьманством дістав ранг фельдмаршала і великі земельні володіння, йому підпорядковувалися Запорозька Січ і Київ, в цілому відновлювався той устрій, який існував до 1722 р. Планувалося навіть повернути столицю у Батурин і заснувати тут університет. На початку 1760-х рр. була розроблена і затверджена судова реформа, яка ще більше зміцнювала привілейоване становище старшини.

II Малоросійська Колегія (1764–1782 рр.).Із зміною влади у Російській імперії гетьманування Кирила Розумовського виявилося останнім у довготривалому протистоянні козацької автономії із імперським центром. У 1764 р. гетьманство було остаточно ліквідоване. Скасування гетьманства суперечило всім договірним статтям України з Росією, було протиправним, одностороннім актом. Малоросійську ІІ Колегію очолив граф П.Румянцев, генерал-губернатор Малоросії.

Протягом 1765–1767 рр. було проведено перепис населення і господарств із метою збільшення поборів, а також остаточно підпорядковано українські землі російській адміністрації. Системою цілеспрямованих заходів російська влада до кінця XVIII ст. звела Україну до статусу окраїни імперії з загальноросійським адміністративним поділом, правом і порядками.

Знищення Запорозької Січі (1775 р.). Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1768–1774 рр., Росія вийшла до Чорного моря і Запорозька Січ втратила своє стратегічне значення. Але, крім військових чинників, важливу роль у подальшій долі запорожців відігравали економічні й політичні розрахунки імперських чиновників: необхідно було розчистити дорогу для російської колонізації південних причорноморських земель, а також ліквідувати останній притулок пригноблених і непокірних.

4 червня 1775 р. війська генерала П.Текелії знищили Запорозьку Січ, а 3 серпня з'явився Маніфест імператриці про ліквідацію Січі і “самої назви запорозьких козаків”. Козаків переводили у розряд державних селян, військовий скарб та майно конфіскували, а територію Запорозьких вольностей включили до Азовської та Новоросійської губерній, пізніше Катеринославського намісництва. Останнього кошового Петра Калнишевського було ув'язнено на Соловках, де він провів понад 25 років у жахливих умовах одиночної камери.

Остаточне закріпачення України. Колонізація південних земель.Після скасування гетьманства (1764 р.) і знищення Запорозької Січі (1775 р.), царський уряд ліквідував у1781–1783 рр.адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини. На зміну козацьким полкам і сотням прийшов загальноросійський поділ на намісництва (згодом губернії) і повіти. На Слобідській Україні така зміна відбулася ще раніше – у 1760-х рр. Козацьке військо перетворювалося у регулярні карабінерські полки російської армії.

Разом з остаточним позбавленням українців козацьких прав і вольностей вийшов указ про повне закріпачення селян (1783 р.). Натомість козацька старшина отримувала російські ранги й право поповнювати правлячий клас Російської імперії, переходити у розряд дворянства („Жалувана грамота” 1785 р.).

В останній чверті XVIII ст. Південна Україна швидко заселялася. Протягом 1774–1791 рр. управляв цим краєм князь Г.Потьомкін, що мав великий вплив на Катерину II. Утікачів звідси не повертали назад, а тому населення Північного Причорномор'я й Криму (приєднаний до Росії у 1783 р.) швидко зростало. Виникали нові міста: Олександрівськ(тепер Запоріжжя, 1770 р.), Катеринослав (тепер Дніпропетровськ, 1776 р.), Херсон (1778 р.), Сімферополь (1784 р.), Маріуполь(1784 р.), Миколаїв(1789 р.) та інші. Особливо швидко зростала Одеса– головний порт Російської імперії, збудований у 90-х рр. XVIII ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна після Богдана Хмельницького. Руїна.	\|	Правобережна Україна у складі Речі Посполитої. Коліївщина

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.186 сек.