Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ОБМЕЖЕННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЯ АВТОНОМНОГО УСТРОЮ ГЕТЬМАНЩИНИ, СЛОБОЖАНЩИНИ, ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ У ХVІІІ ст.

3.1 Політика Російської держави щодо Гетьманщини (Лівобережної України)

 

Політика Російської держави на підвладних їй територіях (Лівобережна Україна, Слобожанщина, Запорозька Січ) з кінця ХVІІ ст. і, особливо в ХVІІІ ст. мала централізаторський характер і передбачала поетапне обмеження автономних прав України і включення її до складу імперії.

Гетьманщина (Лівобережна Україна) зазнала кілька етапів в обмеженні автономних прав. Вічний мир 1686 р. юридично закріпив право на володіння Лівобережжям (Гетьманщиною) і Запорожжям за Російською державою. Гетьманом Лівобережної України у 1687 р. був обраний Іван Мазепа. Коломацькі статті, ухвалені з нагоди обрання І. Мазепи, посилили залежність гетьмана від Російської держави: гетьманові заборонялося зміщувати з керівних посад старшину та позбавляти її маєтностей, а старшині не дозволялося обирати гетьмана, уводився додатковий воєнний гарнізон у гетьманській столиці – Батурині, заборонялася торгівля з Кримом.

Гетьманування І. Мазепи (1687 – 1708 рр.) стало вирішальним етапом у відносинах між Лівобережною Україною та Російською державою. Діяльність гетьмана розпочалася із придушення у 1687 – 1691 рр. заворушень селян, міщан і козаків у південних полках, невдоволених соціальною політикою козацької старшини та утриманням численного російського війська. З іншого боку, універсалом 1691 р. І. Мазепа заборонив світським і духовним особам обтяжувати селян повинностями, а козаків перетворювати на посполитих і відбирати в них землю. Однак у 1701 р. на вимогу старшини Мазепа видав універсал про запровадження дводенної панщини для селян Ніжинського полку.

За часів І. Мазепи закріплюється існування привілейованої групи старшинської верхівки, відокремленої від рядового козацтва (бунчукові, значкові та військові товариші). Ці звання отримували родичі генеральної, полкової та сотенної старшини, які не мали посад і виконували доручення гетьмана, полковників, урівнюючись з посадовою старшиною.

Лояльність до російського уряду теж негативно впливала на авторитет гетьмана, змушеного брати участь в усіх військових кампаніях російського війська (з початку правління і до кінця ХVІІ ст. українські козаки здійснили 11 літніх і 10 зимових походів). Утримання російського та козацького війська було тяжкою повинністю для мирного населення.

Козацькі полки змушені були брати участь і в Північній війні (1700 – 1721 рр.) на території Лівонії, Литви, Польщі, Саксонії. Війна завдала українським землям значних людських та матеріальних втрат. У 1704 р. війська І. Мазепи зайняли Правобережну Україну, усунули від влади С. Палія. Гетьман переконував Петра І залишити Правобережжя у складі Росії, збільшив кількість козацьких полків до семи, намагався запровадити аналогічний до Гетьманщини адміністративний устрій.

У 1708 р. гетьман з метою відновлення автономного статусу України (під протекторатом Швеції) перейшов на бік шведського короля і виступив проти Петра І. Після поразки у Полтавській битві у червні 1709 р. І. Мазепа разом із своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Бендерах (територія Молдавії, яка була під владою Туреччини). Вони стали першою українською політичною еміграцією (близько 4-5 тис. запорозьких козаків і понад 40 осіб зі старшинського оточення гетьмана). Після смерті І. Мазепи 21 вересня 1709 р. гетьманом у вигнанні було обрано П. Орлика, який 5 квітня 1710 р. укладає угоду з військом „Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького” (деякі дослідники вважають цей документ першою у світі демократичною Конституцією). Козацьке військо разом з татарами у 1711 р. здійснило невдалий похід в Україну. У 1714 р. П. Орлик з родиною та деякими старшинами виїжджає до Швеції. Вже в Європі П. Орлик намагався створити антимосковську коаліцію держав, поширював ідею незалежності України.

Петро І у відповідь на військово-політичну акцію І. Мазепи жорстоко покарав його прибічників, наказав знищити гетьманську столицю Батурин, зруйнувати Запорозьку Січ, розпочав політику обмеження та ліквідації автономії України. Під тиском царя лівобережним гетьманом 6 листопада 1708 р. було обрано літнього І. Скоропадського (1708 – 1722 рр.), діяльність якого контролював царський резидент. Підписання договірних статей, поданих гетьманом і старшиною, Петро І відклав „до більш сприятливих часів”. У 1715 р. було встановлено новий порядок обрання полкової старшини і сотників (на кожну посаду обирали 2-3 кандидати, а гетьман призначав одного з них). Цар започаткував призначення полковників в українські козацькі полки, обмеживши гетьманську владу. У 1720 р. за указом Петра І Генеральна військова канцелярія втратила фінансові та судові права, вийшла з підпорядкування гетьмана. Іншим указом діловодство мало здійснюватися російською мовою і заборонялося передруковувати церковні книги з українських видань. Тяжким випробуванням для козацтва стали примусові канальні роботи, з яких не повернулася третина козацтва, а для економіки – регламентація торгівлі. Укази Петра І руйнували наявні торгівельні зв’язки з польськими і німецькими містами, спрямовуючи товари до Азова, Архангельська, Санкт-Петербурга. У 1722 р. для нагляду за діяльністю гетьмана та старшини було створено Малоросійську колегію (діяла до 1727 р.). До її складу входило шість російських офіцерів на чолі з президентом С. Вельяміновим. Завданням колегії був контроль над фінансами і розгляд скарг від населення на суди та старшину.

І. Скоропадський незабаром після створення Малоросійської колегії помирає, наказним (виконувачем обов’язків) гетьманом було призначено чернігівського полковника П. Полуботка (1722 – 1724 рр.). У цей час Малоросійська колегія встановила контроль над козацькими судами, фінансами й адміністрацією, що раніше здійснювалося гетьманом. Це викликало конфлікт між П. Полуботком та колегією. У червні 1723 р. його та представників козацької старшини було викликано до Петербургу для пояснень і ув’язнено до Петропавлівської фортеці. Там П. Полуботок захворів і у грудні 1724 р. помер.

З 1724 до 1727 р. Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія. Царські урядовці втричі збільшили розміри податків, ігнорували місцеві традиції у судочинстві.

Тимчасово відновлюється гетьманство у 1727 – 1734 рр. Новим гетьманом було формально обрано миргородського полковника Д. Апостола. Рішительні пункти, ухвалені 1728 р., суттєво обмежили автономію України, але пом’якшили встановлену Малоросійською колегією форму підлеглості. Серед основних положень були наступні: обрання гетьмана за згодою царя, затвердження генеральної старшини та полковників на посади царем, підпорядкування гетьмана у військових справах російському командуванню, реорганізація Генерального суду (мав складатися з трьох українців і трьох росіян на чолі з “президентом” – гетьманом), встановлення подвійного контролю над скарбницею (встановлювалися посади двох генеральних підскарбіїв – українця та росіянина). Політика Д. Апостола була досить обачною: у 1727 – 1731 рр. він проводить ревізію земельного фонду Гетьманщини (Генеральне слідство про маєтності), однак повернути до скарбниці незаконно захоплені рангові землі (надавалися у тимчасове володіння за службу) не вдалося, гетьман впорядкував фінанси і сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб річних. Важливим завданням стало упорядкування судових справ: розширено колегіальність суду, розмежовано компетенцію міських і козацьких судів, розпочала роботу комісія з укладення зводу українського права. Кодифікаційна комісія завершила роботу вже після смерті Д. Апостола, підготувавши звід „Прав, за якими судиться малоросійський народ”. Звід передали на розгляд до Сенату, де його було заморожено, хоча пізніше були спроби використати його в рамках імперських реформ.

Після смерті Д. Апостола влада перейшла до Правління гетьманського уряду (Міністерське правління), до складу якого входило троє росіян і три українці на чолі з О. Шаховським. Відразу ж було проведено перепис населення для оподаткування. Російсько-турецька війна 1735 – 1739 рр. спустошила Гетьманщину, тисячі людей загинули в походах. Міністерське правління ініціювало широкі репресії серед населення, жертвами якого стали навіть козацька старшина і духовенство.

Чергове повернення автономних прав Лівобережній Україні відбулося у 1750 – 1764 рр. за гетьманування К. Розумовського. Гетьман спершу переселився до Глухова, розпочав будівництво розкішного палацу, оточив себе „двором” і охоронцями, вів подібне до столичного світське життя – жив як „царьок”. Однак пізніше він задумав перенести свою резиденцію до Батурина (мазепинської столиці), де також став будувати палац, планував створити університет і перетворити місто на „маленький Петербург”.

Новообраному гетьманові було повернуто усі рангові маєтності на булаву, відновлено самостійне фінансове управління, відкликано російських чиновників. Кіш Війська Запорозького підпорядковувався гетьманові. Таким чином, Гетьманщині було практично повернуто той політичний статус, який вона мала на час обрання гетьманом І. Скоропадського.

К. Розумовський намагався розширити автономні права Гетьманщини: відновлює склад генеральної старшини і суду, реформує торгівлю і судочинство (Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен з яких мав по три шляхетських суди: земський, гродський і підкоморський – як за часів Речі Посполитої), розпочав скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори (шляхетський парламент), модернізував військо (вдосконалив артилерію, увів однакове озброєння та уніформу). Однак царський уряд обмежував дії К. Розумовського і його політику розширення автономії Гетьманщини – у 1754 р. було ліквідовано митний кордон між Україною та Росією. У цей час посилюються селянські повинності та зростає майнова нерівність серед козацтва.

У 1764 р. Катерина ІІ змусила К. Розумовського піти у відставку, гетьманську посаду було ліквідовано. Влада перейшла до другої Малоросійської колегії, яка діяла до 1786 р. Президентом колегії і одночасно генерал-губернатором було призначено П. Рум’янцева. Його діяльність розпочалася з перепису населення, майна та поземельної власності („Генеральний опис Малоросії”). Органи гетьманської адміністрації було підпорядковано Малоросійській колегії. У 1767 р. скликано Законодавчу комісію для укладення нових законів. Однак російсько-турецька війна припинила реформаторську діяльність П. Рум’янцева. Після перемоги у цій війні царський уряд ліквідує Запорозьку Січ (1775 р.). У 1781 р. замість полкового устрою на Лівобережжі запроваджується поділ на намісництва (а з 1796 р. – губернії) – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Усі разом вони становили Малоросійське генерал-губернаторство. У 1783 р. на Лівобережній Україні запроваджено кріпосне право та ліквідовано козацтво як стан. Замість лівобережних козацьких полків у 1783 р. було створено десять кінних карабінерних полків регулярної армії з 6-річним терміном служби.

 


Читайте також:

  1. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
  2. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  3. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
  4. Адміністративний і територіальний поділи Запорозької Січі
  5. Адміністративний і територіальний поділи Запорозької Січі
  6. Аналіз при двох обмеженнях
  7. Аналіз при наявності одного обмеження
  8. АРХІВ КОША НОВОЇ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  9. Бюджетне обмеження
  10. Бюджетне обмеження й можливості споживача
  11. Бюджетне обмеження споживача
  12. Бюджетні множини й лінії бюджетного обмеження




Переглядів: 1646

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ПРАВОБЕРЕЖНОЇ ТА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ У ХVІІІ СТ. | Суспільно-політичний устрій та управління Слобідської України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.029 сек.