Соціально-економічний і політичний розвиток

Спад виробництва у 1991–1992 рр. набув загрозливих масштабів. Так, національний дохід в 1991 р. знизився на 10 %, а наступного року на 14 %. Валова продукція промисловості зменшилася на 13,4 %, а сільського господарства – на 18 %. У листопаді 1992 р. інфляція перейшла рубіж 50 %. Значною мірою це зумовлювалось тим, що Росія розпочала ринкові реформи з лібералізації цін, що призвело до значного зростання цін в Україні на газ та нафту (відповідно в 100 та 300 разів). Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінились в 21 раз, а за 1993 р. – у 103 рази. Таких масштабів інфляції не спостерігалось в цей час у жодній країні світу. Зросла заборгованість іншим державам.

Руйнувався науково-технічний потенціал. Питома вага асигнувань на науку в бюджеті скоротилася у 1990–1994 рр. вчетверо, а чисельність науковців – утричі. Сотні спеціалістів вищої кваліфікації виїхали за кордон на тимчасову або постійну роботу. Внаслідок міграції Україна втрачала щороку до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Понад 20% науковців перейшли працювати у комерційні структури.

Економічна криза ставила під сумнів державну незалежність. Активізувалися сили, які виступали за відродження Радянського Союзу, приєднання до Росії і т. п. Особливої загрози такі тенденції набули у зрусифікованих областях Сходу й Півдня. Жителі регіонів з високим рівнем індустріалізації найбільше відчули на собі вплив економічної кризи, що найдошкульніше зачепила великі підприємства. Обмежені й обережні спроби уряду ввести в дію закон 1989 р. про державний статус української мови, викликав серед них хвилю обурення й страху перед наступом “українського націоналізму”. Лавиноподібний характер економічної кризи породив прогноз про неминучість в Україні громадянської війни між українцями й росіянами, Сходом і Заходом. На щастя, цей прогноз не справдився.

Як не дивно, але якою б не була ситуація в Україні, вона мала окремі позитивні моменти. Якщо населення Польщі, Росії та інших сусідів України, що вступили на шлях радикальних економічних перетворень, пережило “шокову терапію” і було втомлене реформами, то українці потерпали власне від їх відсутності. З іншого боку, мовно-культурна роз’єднаність та відмінності у політичних орієнтаціях мешканців Сходу й Заходу робили неможливою появу єдиної “червоно-коричневої” опозиції, на зразок антиреформаторського блоку комуністів і націоналістів Росії.

Ці дві обставини створювали сприятливі обставини для перемоги колишнього прем’єр-міністра Леоніда Кучми на президентських виборах улітку 1994 р.Він пішов значно далі передвиборних обіцянок навести порядок адміністративними методами й запропонував масштабну програму радикальних економічних і соціальних перетворень: звільнення цін, обмеження дефіциту держбюджету, запровадження вільної внутрішньої й зовнішньої торгівлі, масову приватизацію великих підприємств, проведення земельної реформи і т. п.

Команді Л.Кучми вдалося досягли певних успіхів у проведенні економічних реформ. Рівень інфляції знизився із 72 % у листопаді 1994 р. до 4,6% у травні 1995 р., зросла середня зарплата, з’явились умови для системних перетворень у промисловості і сільському господарстві.

Поряд із кризовими зародилися та набрали силу певні позитивні тенденції та процеси на основі нових форм власності. Загалом за роки економічної кризи (1991–1999 рр.) валовий внутрішній продукт України скоротився в 2,5 рази, обсяги промислової продукції – майже у 1,9, сільського господарства – у 2,1 разів.

Важлива роль у стабілізації економічного і політичного становища належала конституційній і грошовій реформам Ухвалення 28 червня 1996 р.Основного закону держави – Конституції та введення у вересні 1996 р. національної валюти –гривні стали вагомим підсумком п’ятирічного утвердження державної незалежності України.

На виборах Президента України у1999 р. у 2-му турі повторно був обраний Л.Кучма, набравши 56,3 % (понад 15 млн.) голосів. За лідера Комуністичної партії П.Симоненка проголосувало 37,8 % (понад 10 млн.) виборців.

Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х рр. Україна була шокована цілим рядом резонансних вбивств (зокрема, першого Голови Національного банку України В.Гетьмана у 1998 р., лідера Народного Руху В.Чорновола у 1999 р., журналіста Ґ.Ґонґадзе у 2000 р. та ін.). У 2000 р. розгорнувся “касетний скандал”, пов’язаний із озвученням таємних записів розмов у президентському кабінеті.

Посилилося протистояння між Президентом і парламентом, внаслідок чого у січні–лютому 2000 р. у Верховній Раді вперше була створена некомуністична більшість. Це породило сподівання на якісно новий етап розвитку українського парламентаризму і української державності загалом. Та насправді, формування більшості не зняло, а лише на деякий час приглушило протиріччя, пов’язані з боротьбою різних політичних сил за владу і розподіл сфер впливу.

У 2000 р. вперше відбулося реальне зростання ВВП (на 5,8%), виробництво промислової продукції зросло на 12,9%, а сільськогосподарської – на 9,2%. Досить високі темпи приросту як у промисловості, так і в аграрному секторі, спостерігалися і в наступні роки. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах. В аграрному секторі важливою подією стало ухвалення у жовтні 2001 р. Земельного кодексу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утвердження незалежності	\|	Зовнішньополітична діяльність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.