Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Зовнішньополітична діяльність

Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження і розвиток її як незалежної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів; входження національної економіки до світової економічної системи; захист прав та інтересів громадян України, що перебувають за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями тощо.

В основу зовнішньополітичної моделі України покладено концепцію “мосту між Заходом і Сходом”. Пріоритетними напрямками були визнані: розширення участі у європейському співробітництві; активна участь в діяльності ООН; співпраця з державами Європейського Союзу, НАТО та СНД.

Європейський та американський напрямок.За роки незалежності зроблено чимало для того, щоб органічно інтегруватися до європейської міжнародної спільноти. Україна першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з Євросоюзом, стала повноцінним членом Ради Європи(з 1995 р.), учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), підписала ряд документів про співробітництво і партнерство з НАТО та західноєвропейськими країнами. Особливе значення мала підписана у 1997 р. Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. Важливою в цьому документі є теза про те, що “НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, а також принцип непорушності кордонів”. Тоді ж було підписаноДоговір про дружбу і партнерствоз Румунією, яка висувала до України ряд територіальних претензій.

Наша держава співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, іншими світовими та європейськими кредитно-фінансовими інституціями. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава почала виконувати функції члена Ради Безпеки ООН, що означає підвищення її відповідальності та ролі у збереженні миру на нашій планеті. Українські військовослужбовці брали участь у миротворчих операціях ООН у колишній Югославії, Сьєра-Леоне, Анголі та інших країнах. На початку ХХІ ст. у миротворчих місіях ООН брали участь близько 1600 українських військових фахівців.

Україна офіційно проголосила курс на вступ до Європейського Союзу. У 2002 р. Президент Л.Кучма навіть конкретизував (очевидно, лицемірно) дату вступу України до ЄС – 2011 рік, за умови досягнення нашою державою європейських стандартів рівня життя. Також неодноразово заявлялося про намір вступити до НАТО, але офіційних документів за президентства Кучми так і не було оформлено. Більше того, внаслідок численних корупційних і скандальних справ ("касетна", "кольчужна" та ін.) значно було підірвано довір’я Заходу до українського керівництва.

Характерною рисою процесу інтеграції України до європейських структур є, з одного боку, надзвичайно обережна позиція Євросоюзу, а з іншого – недостатній розвиток політичних, соціально-економічних, культурних та інших взаємовигідних зв’язків. Серед чинників, котрі перешкоджають активізації інтеграційних процесів, найчастіше називаються такі, як низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, відсутність реформ у судовій гілці влади тощо. Ці та інші суспільно-політичні та економічні негаразди і проблеми спричиняють гостру критику України з боку Ради Європи.

Для налагодження плідних стосунків із Заходом особливо важливе значення мав візит до Києва і Львоваучервні 2001 р.Папи РимськогоІвана-Павла ІІ. Глава держави Ватикан підкреслив “виразне європейське покликання “ України і закликав її громадян, особливо молодь, сповідувати високі духовні цінності.

Європейський вектор зовнішньої політики України відкрив можливості для розвитку плідних двохсторонніх стосунків з європейськими державами. Чільне місце тут посідає Німеччина, котра за обсягом прямих інвестицій займає друге місце після США серед іноземних інвесторів України. Активізувалися контакти з Великобританією, Францією, Австрією, Італією та ін.

Європейська інтеграція України передбачає налагодження добрих відносин з сусідніми державами – Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Болгарією та ін. Найактивніші контакти розвиваються з Польщею, яка потужно сприяє реалізації прагнень України інтегруватися в європейські структури. Із вступом наших сусідів до європейської співдружності, Україна отримала статус країни, яка має спільні кордони із Європейським Союзом.

Співробітництво з Північноатлантичним союзом розгортається в різних сферах. Зокрема, Україна брала і продовжує брати активну участь у програмі “Партнерство заради миру”, у т. ч. спільних військових навчаннях. Військове співробітництво передбачає участь у миротворчих місіях, у яких з липня 1992 р. було задіяно близько 10 тис. українських військовослужбовців.

Протягом усього періоду незалежності динамічно розвивалися відносини на одному з магістральних напрямків української зовнішньої політики – американському. Внаслідок геополітичних перемін у 90-х рр., уряд США від блокування перейшов до політики “стратегічного партнерства”, яка передбачає тісну взаємодію у сферах національної безпеки, зовнішньої політики, економіки, торгівлі, інвестицій тощо. У вересні 1996 р. Конгрес і Сенат США ухвалили спеціальні резолюції щодо України на підтримку її незалежності. Вашингтон дедалі частіше підкреслює, що Україна нині є важливим гарантом стабільності й безпеки в Європі, помітним чинником міжнародного життя. Тому США неодноразово заявляли свою підтримку процесам демократизації українського суспільства, прискоренню радикальних політичних та економічних перетворень.

Українсько-російські відносини.Від самого початку української незалежності виникли проблеми у стосунках з Росією, керівництво якої вбачало в СНД зародок нового Союзу під своєю егідою. Москва прагнула перетворити співдружність у наддержавну організацію, яка б давала змогу контролювати економічну, політичну та військову діяльність держав-учасниць. У зв’язку з цим, Україна не підписала ряд угод, зокрема, договорів про колективну безпеку (травень 1992 р.) та про створення Економічного Союзу (вересень 1993 р.). У 1994 р. Україна приєдналася до Економічного союзу на правах асоційованого члена.

Існували проблеми щодо недоторканості кордонів. В діях російського парламенту проявились претензії стосовно Криму, пізніше – Севастополя. Найбільшим каменем спотикання в українсько-російських взаєминах став розподіл Чорноморського флоту, на який претендували обидві держави.

У травні 1992 р. Верховна Рада Російської Федерації виступила проти рішень радянських органів влади від 1954 р. про передачу Кримської області Українській РСР, а згодом, незважаючи на угоду про недоторканість кордонів, висунула претензії щодо Севастополя, як міста “російської слави” і “головної бази єдиного Чорноморського флоту”. Такі ухвали не мали жодної юридичної сили, що констатувала також Рада Безпеки ООН. Однак, для України ситуація ускладнилася ще й активізацією діяльності проросійських сепаратистських сил на Кримському півострові.

Кримську автономну республікуу складі УРСР було встановлено 12 лютого 1991 р. Після провалу серпневого путчу проросійські сили півострова згуртувалися у Республіканському русі Криму (згодом – Республіканської партії Криму) під керівництвом Юрія Мєшкова. Весною 1992 р. Верховна рада Кримської АРСР встановила нову офіційну назву – Автономна Республіка Крим. 5 травня 1992 р. була проголошена її державна самостійність, а 6 травня ухвалена Конституція, також було призначено загальнокримський референдум про незалежність. Верховна рада України ці рішення скасувала, але “війна указів” між Києвом і Сімферополем затяглася на декілька років, набравши особливої гостроти після перемоги Ю.Мєшкова на президентських виборах у Криму у січні 1994 р. 17 березня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, скасувала кримську конституцію та окремі закони АРК, зокрема про її Президента та Конституційний суд. Конституцію автономії поступово було узгоджено із українським законодавством.

Росія прагнула утвердити своє монопольне право на Чорноморський флот, заявляючи, що він “був, є і буде російським”. У 1992 р. було досягнуто угоди про те, що флот має бути розділений порівну, але у вересні 1993 р. у Масандрі Л.Кравчук підписав протокол про підготовку російсько-української угоди, за якою фактично увесь Чорноморський флот разом з усією його інфраструктурою переходив до Росії за відповідну компенсацію Україні. Таке рішення викликало обурення в Україні, а Л.Кравчука демократична опозиція звинуватила у зраді національних інтересів.

У 1994 р було досягнуто домовленості, що за Україною залишаються 15–20% кораблів ЧФ, а решту вона продасть Росії. Проте не вдалося домовитися про місця базування у Криму двох чорноморських флотів – російського та українського, що викликало нову хвилю протистояння. 23 жовтня 1996 р. Державна дума Росії ухвалила рішення про припинення поділу флоту і поновила територіальні претензії до України. Також Рада Федерації Росії з ініціативи мера Москви Ю.Лужкова знову вернулася до питання про статус Севастополя.

На сьогоднішній день відносини між двома сусідніми державами – “стратегічними партнерами” – закріплені у т. зв. “великому”Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство,підписаному президентами у Києві 31 травня 1997 р. У ньому були підтверджені територіальна цілісність держав та непорушність кордонів. Щодо Чорноморського флоту, то Україні залишалося 18% кораблів, а решту викупила Росія. Севастополь визнавався українським містом, але Росія отримала право на 20-річну оренду тут своєї військово-морської бази. Викупні платежі і вартість оренди покривалися боргом України за енергоносії.

Проте і після підписання договору російсько-українські відносини залишаються напруженими. Час від часу великодержавні, проімперські устремління політичної еліти Росії даються взнаки. Яскравим прикладом такої поведінки є будівництво росіянами на Таманському півострові дамби у напрямку українського острова Тузла(2003 р.); намагання скористатися ситуацією в Україні щодо нафти і газу, використання мовного і національно-релігійного факторів тощо.

У квітні 2004 р. ВР України ратифікувала угоди про українсько-російський кордон та про співробітництво обох країн у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

Практика “особливих” відносин України з Росією протягом минулих років наглядно продемонструвала необхідність зближення та активізації співробітництва із західними країнами, не менш масштабного, ніж з Росією.

Україні бракує стабільності. Але обраний шлях національно-державного самовизначення залишається незмінним.

Термінологічний словник

Автокефалія–церковне самоврядування.

Автономія–форма самоуправління.

Агресія –напад, загарбання території.

Анексія– насильницьке приєднання території.

Антанта – військово-політичний союз між Великобританією,

Францією та Росією.

Анти – назва східнослов’янського союзу племен.

Антисемітизм - вороже ставлення до євреїв.

Артіль – одна з форм кооперативного об’єднання.

Асиміляція – розчинення народу в іншому етносі.

Бароко (химерний, чудернацький) – мистецький стиль.

Береза Картузька– концтабір.

Бессарабія – землі Чернівецької і Одеської областей України та

частково Республіки Молдова.

Білі хорвати– слов’янські племена у Прикарпатті, Верхньому

Подністров’ї, Закарпатті і на Балканах.

Бойки– етнограф. група українців у гірських районах Карпат.

Борисфен– грецька назва р. Дніпра.

Боспорська держава– держава на Керченському й

Таманському півостровах.

Бояри– воїни, служилі люди у Русі та у Литві.

Братства– національно-релігійні об’єднання.

Брацлавщина – Східне Поділля у XIV—XVIII ст.

Будителі –просвітителі у Закарпатті.

Бужани – східні племена у басейні Південного Бугу.

Буковина Північна– українські землі на пограниччі з

Молдовою та Румунією (Чернівецька область).

Булава – символ найвищої влади гетьмана.

Бунчук – один із символів гетьманської влади.

Бунчукові товариші – назва козацької старшини.

Валахія(Волощина) – держава на території суч. Румунії.

Варшавський Договір– військово–політичний союз країн

соціалістичного табору на чолі з СРСР.

Васалітет– форма підлеглості на основі договору.

Велике Князівство Руське – назва козацької України за

Гадяцькою угодою 1658 р.

Велике переселення народів – міграційні процеси у Європі

у ІІ–VІІ ст. н. е.

Великий Луг – назва плавнів у пониззі Дніпра.

Великий перелом– радикальний наступ соціалізму в СРСР у

1929–1930 рр.

Венеди – об’єднання слов’ян у басейнах Прип’яті та Вісли.

Відродження(ренесанс) – назва культурної епохи.

Візантія– середньовічна держава.

Військо Запорозьке– назва козацького війська (низового і

реєстрового)та козацько-гетьманської держави.

Військові товариші– козацька старшина.

Війт– особа, яка очолювала місцеве управління.

Вільне козацтво – військові формування у 1917–1918 рр.

Вісла акція – депортація українців у Польщі у 1947 р.

Віче– народні збори.

Воєнний комунізм –політика більшовиків 1918–1921 рр.

Волинь – первісно територія у басейні Прип’яті і Зах. Бугу.

Вотчина– форма феодального землеволодіння.

Гайдамаки – назва повстанців на Правобережжі у ХVІІІ ст. та

військових формувань в Україні у 1917–1918 рр.

Галичина Східна –українські етнічні землі у Прикарпатті.

Галичина дивізія – військове формування українських

добровольців у складі нацистських військ 1943–1944 рр.

Галичини і Лодомерії королівство – назва провінції у складі

Австрійської (Австро-Угорської) імперії.

Генерал-губернаторство – військово–адміністративна і

територіальна структура.

Генеральна військова канцелярія – вища установа у

козацько–гетьманській державі.

Генеральна старшина– найвищі урядники у козацькій державі

(бунчужний, обозний, осавул, писар, суддя, хорунжий та ін.).

Генеральний Секретаріат –уряд Центральної Ради.

Геноцид– масові переслідування, знищення.

Гетьман– головнокомандувач, керівник.

Гетьманщина– назва козацької території і держави.

Головна Руська Рада – політична організація українців

Галичини у 1848–1851 рр.

Голодомор– штучно організований голод.

Городові козаки– козаки, які проживали на волостях, або у

містах під владою місцевої адміністрації.

Ґоти – ґерманські племена.

Гривня – 1) вагова, лічильна й монетна одиниця Русі;

2) грошова одиниця УНР та України.

Громади– культурно–просвітницькі організації у ХІХ ст.

Гуни – кочові тюркомовні народи.

Декабристи – учасники таємних організацій у Росії.

Депортація– примусове виселення, вигнання.

Дике поле – незаселені степові землі в Україні.

Директорія УНР– орган державної влади УНР.

Дисидентство–інакомислення, опозиція.

Дистрикт “Галичина” – адміністративна одиниця.

Діаспора (розсіяння) – розселення.

Дніпровська лінія – укріплення у Подніпров’ї.

Древляни – східні слов’яни у басейнах Прип’яті і Тетерева.

Дружина – збройні загони у Київській державі.

Дуліби – об’єднання слов’ян Волині і Прикарпаття.

Евекта – митний податок за вивіз товарів із Гетьманщини.

Емський указ 1876 – таємний царський указ про заборону

українського культурного руху.

Енеоліт – мідно-кам’яний вік

Етногенез – походження народу.

Закарпаття– землі на схилах Карпат у басейні р. Тиса.

Закупи– категорія залежних селян.

Запорозька Січ("Запорожжя") – центральне укріплення та

територія козацьких володінь.

Зелений Клин – регіон компактного проживання українців

на Далекому Сході.

Земства– органи місцевого самоврядування у Росії.

Зимівник – козацьке житло (хутір) на Запоріжжі.

Змієві вали – легендарна назва оборонних валів.

Значкові товариші – козацька старшина невисокого рангу.

Індукта – мито за ввіз товарів до Гетьманщини.

Індустріалізація – створення великого машинного

виробництва та перехід до індустріального суспільства.

Інкорпорація– включення, поглинання.

Інтеграція(поповнення) – зближення, об’єднання.

Карпатська Січ – напіввійськові організації у Закарпатті.

Керзона лінія – умовна назва східного кордону Польщі.

Кіммерійці – іраномовний народ у Причорномор’ї.

Кіш – орган управління Запорозької Січі.

Козацтво – суспільний стан в Україні.

Колабораціонізм– співпраця з окупантами.

Колективізація – запровадження колективних господарств.

Коліївщина– назва народних виступів.

Колонізація– заселення і господарське освоєння земель.

Комітети бідноти(комбіди); Комітети незаможних селян

(комнезами) – селянські більшовицькі організації.

Компанійці – наймані кіннотні (“охочекомонні”) полки.

Коренізація– назва політичного курсу в СРСР у 1920-х рр.

Культ особи– поклоніння правителю, земному “божеству”.

Курінь – 1) житло козаків; 2) військова одиниця.

Латифундія– велике приватне землеволодіння.

Литовська Метрика – документи канцелярії ВКЛ.

Литовські Статути– збірки правових кодексів.

Люстрації – описи державних маєтків.

Магдебурзьке право– право міст на самоврядування.

Магістрати – органи управління у містах.

Малоросія – у XVII–XVIIІ ст. офіційна назва України у складі

Московської держави.

Малиновий Клин– регіон компактного проживання українців

на Кубані.

Малоросійська колегія– орган влади в Україні у XVIIІ ст.

Масони, масонство (вільномулярство) – таємний

наднаціональний громадський рух.

Москвофіли, москвофільство – суспільно-політичний рух

у західноукраїнських землях у ХІХ–ХХ ст.

Народний Секретаріат– перший більшовицький уряд.

Народництво– напрям революційного руху у Росії.

Народовство, народовці – культурно-політичний рух у

західноукраїнських землях.

Неоліт – новий кам’яний вік (VІ–ІІІ тис. до н. е.).

Неолітична революція – перехід до відтворюючих форм

господарства.

Нереєстрові козаки – козаки поза реєстром.

Нова економічна політика(НЕП) – система господарських

реформ більшовиків у 1920-х рр.

Нова Сербія – військово–територіальний округ на

запорізьких землях (згодом – Новоросійська губернія).

Новоросія – російська назва південних земель.

Нормани (варяги) – скандинавські племена.

Община– територіальне об’єднання.

Опозиція(протиставлення) –протидія, опір.

Ординація– ухвала сейму Речі Посполитої.

Осадники – назва польських колоністів.

Османська імперія – офіційна назва Туреччини до 1922 р.

Остарбайтери – у нацистській Німеччині назва робітників

зі східних територій.

Паланка – адм.-територ. одиниця на Запоріжжі у ХVІІІ ст.

Палеоліт – давній кам’яний вік.

Панщина– примусова праця селян.

Парцеляція– поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

Пацифікація– каральні акції польської окупаційної влади по

придушенню (умиротворенню) українського руху.

Печеніги – племена кочових тюркомовних народів.

Підляшшя –землі у теперішніх Білостоцькому,

Люблінському та Варшавському воєводствах Польщі.

Повість временних літ –літопис Київської Русі.

Повіт– адміністративно–територіальна одиниця.

Погост– округа; місце торгів та збору данини.

Подимне – податок ("дим" – одиниця оподаткування).

Поділля– область у межиріччі Південного Бугу і Дністра.

Покуття – півд.–східна частина теп. Івано-Франківщини.

Полісся – територія у басейні Прип’яті, Дніпра й Десни.

Поліська Січ – військова формація на Волині у 1941 р.

Половці – тюркомовні племена на півдні Русі.

Поляни – східнослов’янські племена у Подніпров’ї.

Понт Евксинський – грецька назва Чорного моря.

Посадник— намісник князя.

Посполиті – назва некозацьких верств населення.

Правління гетьманського уряду – орган управління

Гетьманщиною у ХVІІІ ст.

Привілей–грамота, право на пільги.

Прикарпаття –землі в передгір’ях Карпат.

Приписні селяни – селяни, приписані до державних та

приватних підприємств.

Просвіти – національно-культурні товариства.

Протекторат– форма залежності.

Рада Європи – міжнародна організація ( з 1949 р.).

Рада Міністрів – назва урядів України у ХХ ст.

Рада Народних Комісарів(РНК)– назва більшовицьких

урядів (до 1946 р.).

Раднаргоспи (Ради народного господарства) – органи

управління промисловістю у добу хрущовської "відлиги".

Революція – докорінна зміна, формування нової якості.

Резидент – представник держави.

Реєстрові козаки– козаки, записані у "реєстр".

Референдум– волевиявлення громадян голосуванням.

Реформація – ідеологічний та релігійний рух.

Річ Посполита – польсько-литовська держава.

Русини– назва населення Галичини, Буковини й

Закарпаття, витіснена у ХХ ст. етнонімом українці.

Русь– назва східнослов’янських земель та держави із

столицею у Києві (згодом – також Московської держави).

Руська правда – 1) збірник законів Київської Русі з ХІ ст.;

2) програма Південного товариства декабристів ХІХ ст.

Руська Трійця– просвітницький гурток у Галичині.

Руське воєводство – адм.-територ. одиниця у Галичині у

ХV–ХVІІІ ст.

Сармати – іраномовні племена.

Священна Ліга – антитурецька коаліція.

Сейм– орган влади.

Сердюки – наймані піхотні козацькі полки.

Сіверщина – територія у басейнах річок Десна, Сейм, Сож.

Сіверяни– східнослов’янські племена у Чернігівщині.

Сірий Клин(Сіра Україна)– регіон проживання українців у

півд.-західному Сибіру та у північному Казахстані.

Січ – адм.-військовий центр запорозького козацтва.

Скіфи – іраномовні кочові народи.

Склавини (склавени) – грецька назва слов’ян VІ ст. н. е.

Слобідська Україна(Слобожанщина) – територія східної

України, а також суміжних областей Росії.

Слободи– поселення селян, вільних від кріпацтва.

Слов’яни– група індоєвропейських народів.

Слов’яносербія – адм.-територіальна область на півдні

України у 2-й пол. ХVІІІ ст.

Смерди– вільні селяни-общинники у Русі.

Соборність – об’єднання етнічних та історичних земель.

Ставропігія – підпорядкування владі патріарха.

Статті – назва договорів гетьманів із Росією.

Суверенітет(верховна влада) – незалежність.

Схизматики – зневажлива назва православних.

Сюзеренітет – верховенство.

Тиверці– східні слов'яни між Дністром і Дунаєм.

Таврія – середньовічна назва Кримського півострова.

Татари кримські – корінний етнос Криму.

Тиверці – східні слов’яни між Дністром, Прутом і Дунаєм.

Титул–спадкове або надане звання.

Тіун– помічник посадника.

Тмутаракань– князівство на Таманському півострові.

Торки – тюркомовні кочові племена Х–ХІІ ст.

Тоталітаризм– всеохоплюючий контроль держави над

суспільством та особистістю.

Трансільванія (Семигород) – історична область на

території суч. Румунії та Угорщини.

Трансністрія – адміністративна одиниця на півдні України

у період ІІ Світової війни.

Тризуб – основний елемент герба України.

Тріумвірат– співуправління трьох осіб.

Трудовий конгрес (Конгрес трудового народу України) –

представницький форум за часів Директорії.

Українізація– назва політики в УСРР у 1920-х рр.

Українська лінія – оборонна система у ХVІІІ ст.

Уличі – східні слов’яни у басейнах р. Дністер та Дунай.

Універсал– урочиста грамота, декларація, розпорядження.

Унія– об'єднання, союз.

Уряд, ранг– посада.

Устава на волоки – аграрна реформа у Литві.

Федерація– союзна держава.

Феодал – землевласник.

Фільварок – багатогалузеве господарство.

Хан (хакан, хаган, каган) – володар, правитель.

Хлопоманство – культурно-національний рух у ХІХ ст.

Ходіння в народ – агітаційно-пропагандистські акції

народників у Росії.

Хозари– тюркомовні племена.

Холмщина – українські землі на лівому березі р. Зах. Буг.

Холоп– підневільна особа.

Цех – форма організації ремісничого виробництва.

Челядь – раби, полонені, безправні особи.

Чорна рада – загальна козацька рада.

Чорний шлях – шлях нападу кримських татар.

Чорні клобуки – тюркомовні племена.

Чумаки, чумацтво – назва торгово-візницького промислу.

Шарварки – додаткові феодальні повинності.

Шестидесятники – учасники дисидентського руху.

Шлях із варягів у греки – торгівельний шлях по Дніпру.

Шляхта– дворянський стан, землевласники.

Юрисдикція– підпорядкування.

Язичництво – дохристиянські релігійні вірування.

Рекомендована література

1.Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К., 1991

2.Аркас М. Історія України–Русі. – К., 1993

3.Баран В.Д.Давні слов’яни (“Україна крізь віки”: Т.3). – К., 1998

4.Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-і рр.) (“Україна крізь віки”: Т. 13).– К., 1999

5.Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004

6.Боплан Г.Л. де.Опис України. – К.; Кембрідж, 1990

7.Бунатян К.П., Мурзін В.Ю., Симоненко О.В.На світанку історії (“Україна крізь віки”: Т. 1). – К., 1998

8.Величко С.Літопис. Т. 1–2. – К., 1991

9.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ ст. – К., 2000

10.Грушевський М.Ілюстрована історія України. – К., 1992

11.Гуржій О.І., Чухліб Т.В. Гетьманська Україна (“Україна крізь віки”: Т. 8). – К., 1999

12.Гунчак Т. Україна: ХХ століття. – К., 2006

13.Давня історія України.Кн.1–2. – К., 1994–1995

14.Довідник з історії України. А – Я.–К., 2001

15.Дорошенко Д.І.Нарис історії України. – Л., 1991

16.Історія України/Відп. ред. Ю.Сливка. – Л., 2002.

17.Історія України/Відп. ред. В.А.Смолій.– К., 2002

18.Історія України ХХ – початку ХХІ ст. – К., 2004

19.Касьянов Г. Україна 1991–2007: Нариси новітньої історії. – К., 2008

20.Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939–1945 рр.) (“Україна крізь віки”: Т. 12). – К., 1999

21.Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь (“Україна крізь віки”: Т. 5). – К., 1998

22.Крижицький С.Д., Зубар В.М., Русяєва А.С.Античні держави Північного Причорномор’я (“Україна крізь віки”: Т. 2). – К., 1998

23.Крип’якевич І.Історія України. – Л., 1992

24.Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921–1939 рр.) (“Україна крізь віки”: Т. 11). – К., 1999

25.Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991–2000 рр.) (“Україна крізь віки”: Т. 14). – К., 2000

26.Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г.Історія України. – К., 2002

27.Літопис Руський. – К., 1990

28.Новітня історія України. 1900–2000. – К., 2002

29.Полонська-Василенко Н. Історія України. Т.1–2. – К., 2002

30.Реєнт О.П. Україна в імперську добу (ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 2003

31.Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. (“Україна крізь віки”: Т. 10). – К., 1999

32.Русина О.В. Україна під татарами і Литвою (“Україна крізь віки”: Т. 6). – К., 1998

33.Сарбей В.Г. Національне відродження України (“Україна крізь віки”: Т. 9). – К., 1999

34.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648–1676 рр.) (“Україна крізь віки”: Т. 7). – К., 1999

35.Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993

36.Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь (“Україна крізь віки”: Т. 4). – К., 1998

37.Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі (“Україна крізь віки”: Т. 15). – К., 1999

38.Шаповал Ю.І.Україна ХХ століття: Особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001

39.Яворницький Д.І.Історія запорізьких козаків: У 3–х т. – Л., 1990–1992

40.Яковенко Н.Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття. – К., 2005

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічний і політичний розвиток	\|	Поняття інтелектуальної власності.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.048 сек.