Болота та їх геологічна діяльність

Болотомназивається ділянка земної поверхні з надмірним зволоженням, на якій зростає специфічна вологолюбна рослинність, розвивається болотний тип грунтоутворення і, як правило, накопичується торф. Болота надзвичайно широко розповсюджені на поверхні суші, займаючи площу 175 млн. гектарів.

Особливістю розвитку боліт є накопичення і відмирання у водоймах залишків водяної рослинності. Заростання водойм розпочинається у зоні літоралі з поступового накопичення на дні відкладів з решток рослин і нижчих тварин, спричинюючи обміління водойм. Водяні рослини просуваються до центру водойми, утворюючи послідовно смуги або пояси з болотних, плаваючих або занурених рослин. Завершується процес утворенням суцільного рослинного покриву. Відмерла болотна рослинність накопичується на дні водойми у великій кількості, але внаслідок недостачі кисню піддається неповному розкладанню. З цих напіврозкладених рослинних залишків утворюється торф, який являє собою ущільнену, збагачену вуглецем масу відмерлих залишків рослин.

У процесі свого розвитку болота утворюють болотні відклади мінерального та органічного походження. До болотних відкладів належать торфові поклади, болотні грунти, відклади мулу та сапропелю.

Торфові поклади формуються в умовах перезволоження та недостатнього доступу кисню при заболочуванні суходолу та водойм. Складаються з декількох шарів, утворених рослинними угрупуваннями.

Болотні грунти формуються переважно внаслідок заболочування суходолу в умовах тривалого або постійного перезволоження. Найпоширеніші грунти низинних боліт (до 95%), які займають заплавини та давні долини рік, притерасні зниження, днища балок, тощо. Характерне підстилання грунтового горизонту шаром торфу.

Торф– це органогенна гірська порода, утворена під водою при недостачі кисню з відмерлих і неповністю розкладених залишків рослин з домішками до 50% мінеральних компонентів. Колір його переважно бурий та чорний. Природна вологість 75-95%, вміст вуглецю 45-66%. Торф є початком гумусового ряду горючих корисних копалин.

При подальшому захороненні пластів торфу, вони попадають в зону підвищеного тиску й температури. Торф ущільнюється, в ньому збільшується вміст вуглецю, знижується кількість кисню і водню. В результаті утворюється лігніт або буре вугілля. Подальше занурення пластів призводить до ще більшої метаморфізації початкового продукту. Виникає неухильне ущільнення речовини, збільшується вміст вуглецю з одночасним зменшенням кисню і водню. При цьому буре вугілля перетворюється в кам’яне, потім в напівантрацит, який в подальшому перетворюється вантрацит. Процес перетворення торфу в кам’яне вугілля отримав назву вуглефікації. Кінцевою його стадією є утворення графіту; а сам процес перетворення вугілля у графіт називається графітизацією.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Озера та їх геологічна діяльність	\|	Засоби зв’язку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.