• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 2. Економічна система, її сутність, цілі й основні структурні елементи

Економічна система в цілому, тобто як взаємодія між основними підсистемами (про­дуктивними силами, техніко-економічними, організаційно-еконо­мічними відносинами, відносинами економічної власності та гос­подарським механізмом) є предметом вивчення передусім еко­номічної теорії, а не політичної економії. Остання, як зазначалося, вивчає, передусім, відносини економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

Економічна система - взаємодію відносин економічної власності і продуктивних сил та елементів цих підсис­тем (законів розвитку останніх) у процесі виробництва та при­власнення матеріальних і нематеріальних благ у всіх сферах су­спільного відтворення, внаслідок чого виникають закони суспіль­ного способу виробництва, передусім, основний економічний за­кон (що втілює в собі основну мету суспільства).

З урахуванням повного визначення політичної економії фор­мується соціально-економічна система.

Така система — це комплекс взаємодіючих суспільних підсис­тем, базисних і надбудовних відносин та їхніх елементів і зв'язків між ними, внаслідок взаємодії яких виникають закони суспіль­ного розвитку, які безпосередньо або опосередковано регулюють

виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних і нема­теріальних благ у певній країні, надають цілісності та організо­ваності такій системі, підпорядковують її розвиток спільній меті.

Структура економічної системи — це сукупність стійких зв'язків і відносин (а, отже, і взаємодія), інтегруючу роль серед яких відіграють відносини економічної власності та господар­ський механізм, серед яких вирішальне значення, в т. ч. у визна­ченні сутності господарського механізму, належить відносинам власності на засоби виробництва.

У структурі соціально-економічної системи інтегруюча роль закріплюється за власністю на засоби виробництва і владою (еко­номічною та політичною), оскільки між власністю і владою існує органічний взаємозв'язок, що передбачає перехід власності у владу і навпаки.

Внаслідок закономірних зв'язків (а отже, взаємодії) між окре­мими економічними підсистемами виникають складніші метасис-теми. Так, внаслідок взаємодії між продуктивними силами і техні­ко-економічними відносинами формується технологічний спосіб виробництва; внаслідок взаємодії продуктивних сил і відносин економічної власності утворюється суспільний спосіб виробниц­тва; внаслідок взаємодії техніко-економічних, організаційно-еко­номічних відносин та відносин економічної власності утворю­ються економічні відносини; взаємодія останніх із продуктив­ними силами приводить до виникнення економічного способу виробництва.

На основі закономірних зв'язків і відносин між різними струк­турними ланками економічної системи (метасистемами, підсисте­мами, елементами в їх різній комбінації) виникають економічні закони. Так, взаємодія продуктивних сил і відносин економічної власності регулюється законом відповідності виробничих відно­син рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Якщо йдеться про соціально-економічну систему, то для неї характерний закон адекватності надбудовчих відносин (культу­ри, моралі, етики тощо) і, передусім, права і політичної влади, — базисним відносинам, серед яких найважливішу роль відігра­ють відносини економічної власності.

Якщо дотримуються ці закони, то розвиток суспільства відбу­вається найшвидшими темпами, а, отже, найшвидше і найповні­ше здійснюється соціально-економічний прогрес. Водночас це означає посилення процесів її самоорганізації, цілісності. Понят­тя "цілісність" є вужчим, ніж поняття "система", оскільки враховує лише єдність у межах системи.

Цілісність, а отже й висока організованість і ефективність сучасних розвинених економічних систем, залежить від того, на­скільки сильна її гуманістична, демократична та екологічна спря­мованість.

Гуманістична спрямованість- підпорядко­ваність розвитку економічних систем найвищим моральним, культурним, гуманістичнім цінностям людей праці (зокрема, цінностям християнської економіки), розвитку їхніх творчих, організаційних, розумових і фізичних здібностей, тобто всіх сутніс-них сил людини.

Демократична спрямованістьнайбільше залежить від двох основних чинників: від ступеня демократизації економічних відносин і, насамперед — відносин економічної власності; від ступеня участі працівників в управлінні виробництвом і влас­ністю, їхнього впливу на господарський механізм. Командно-ад­міністративна система характеризувалася тотальним відчужен­ням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політичної влади тощо. Ці негативні процеси ще більше поси­лилися в Україні внаслідок відчуження переважної більшості населення від власності і влади, від управління власністю і зосе­редження цих інститутів у руках кланово-номенклатурної еліти, а також внаслідок тотального зубожіння населення.

Цілісність та організованість економічної системи залежать від наявності у неї спільної мети. Ця мета має бути не просто проголошена. Вона має стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом її еко­номічного мислення.

Для України такою метою є, з одного боку, досягнення еконо­мічної та певною мірою політичної незалежності, а з другого — переорієнтація стратегічної мети, яка нині полягає у підпорядко­ваності соціально-економічної системи вузькоегоїстичним інте­ресам нової української фінансової олігархії.

Екологічна спрямованістьекономічної системи передбачає формування такої еколого-економічної системи, яка б зберігала природу, сприяла задоволенню зростаючих екологічних потреб суспільства (у чистому повітрі, екологічно чистих продуктах тощо), сприяла впровадженню у виробництво техніки і технології, яка б оберігала навколишнє середовище та ін.

Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економіч­них формацій структуру продуктивних сил, то до них належать:

- засоби праці

- предмети праці (в єдності утворюють засоби ви­робництва)

- люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва

- сили природи, що використову­ються людьми (вітер, сонце, енергія річок тощо).

Наприкінці XIX — на початку XX ст. до загальної структу­ри продуктивних сил включається ще один елемент — форми і методи організації виробництва. Цей елемент продуктивних сил використовувався і раніше, але це здійснювалось емпіричним шляхом, що приносило незначне зростання продуктивності праці і не давало підстав включати його до системи продуктивних сил. Таку підставу дає використання першої у світі наукової органі­зації праці — системи Тейлора. Цей фактор реалізувався через працю людини, втілився в синергічному ефекті.

У середині 50-х років виникає п'ятий якісно новий елемент продуктивних сил — наука. Оскільки його виникнення збігло­ся з процесом розгортання НТР (останній процес водночас і при­скорив це виділення і був його причиною), то відбуваються до­корінні перетворення кожного із попередніх елементів і цілісної системи продуктивних сил. Внаслідок цього посилюється ефек­тивність дії кожного окремого чинника, їх синергічний ефект.

Виникнення інформаційної революції у середині 70-х років призвело до появи ще одного найновішого елемента системи про­дуктивних сил — інформації. Його поява і наступний розвиток сприяли якісному вдосконаленню кожного елемента продуктив­них сил та їх системи в цілому. Зокрема, з'являються інфор­маційні технології, відбувається інформатизація процесу праці, інформація стає одним із засобів вдосконалення форм і методів організації виробництва. Країни, що не стали на цей шлях або значно відстали від побудови такої економіки, можуть перетво­ритись на інформаційну колонію передових країн світу. Така загроза є цілком реальною для економіки України.

У процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. На ранніх стадіях розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники мають, переважно, високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), квалі­фікації, а в Японії уже постала проблема переходу до загальної вищої освіти.

Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії всіх еле­ментів продуктивних сил виникають такі суспільні продуктивні сили, як кооперація, поділ праці тощо.

Продуктивні сили — чинники, які забезпечують перетво­рення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага і визначають зростання продуктив­ності суспільної праці.

Головна продуктивна та соціальна сила - людина. Це зумовлене тим, що, по-перше, лю­дина — творець усіх інших елементів продуктивних сил, по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори вироб­ництва (наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу); по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушій­на сила соціально-економічного прогресу суспільства.

Якщо дотримуватись вимог принципів історизму та супереч­ності і враховувати політекономічний аспект людини, то слід виділити в ній дві сторони, що відображають, відповідно її при­належність до продуктивних сил і відносин економічної влас­ності. Такими сторонами є людина-працівник і людина-власник, про що вже йшлося раніше при аналізі потреб.

Щоб оцінити основні риси кожної з цих сторін, слід усвідо­мити, що за останні два століття (з часів обґрунтування А. Смітом "людини економічної") відбулись істотні зрушення в ціннісних орієнтирах суспільства від приватнопідприємницької до колек­тивної ідеології. Відомий український економіст Б. Гаврилишин, аналізуючи процес еволюції в США (де приватнопідприємниць­ка ідеологія серед розвинених країн світу є найсильнішою), за­значає, що основним напрямом таких змін має бути перехід інди­відуалістично-егоїстичних конкуренційних цінностей, за яких спостерігалося верховенство особи (цей період розвитку США він називає "ковбойською економікою") до громадсько усвідом­лених кооперативних цінностей, за яких особа є частиною грома­ди. На його думку, в Японії вже давно панують групово-коопера­тивні цінності.

Основними рисами людини-власника у більшості розвине­них країн світу є:

1) всебічно розвинена власність на свою робо­чу силу та можливість її реалізації у привласненні такої вели­чини заробітної плати, яка відповідає вартості робочої сили і вра­ховує значною мірою результати праці;

2) часткова власність більшості найманих працівників на засоби виробництва у формі акцій, що дає можливість привласнювати частину прибутку у формі дивідендів, про що буде сказано в наступних темах;

3) зро­стаюча участь в управлінні власністю на підприємстві, що в окре­мих країнах навіть закріплене в конституції;

4) власність на все більшу частину домашнього майна, яка є частиною національно­го багатства;

5) власність частини висококваліфікованих праців­ників на інформацію, про що буде сказано далі.

Найглибиннішою економічною сутністю людини з боку су­спільної форми (відносин економічної власності) є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому (поєднанні) приватна форма трудової власності відпові­дає її природним властивостям, відображає людську природу вза­галі, розкриває належність людини до продуктивних сил і є осно­вою економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну якість еко­номічної сутності людини, розкриває її належність до відносин економічної власності, її особистість, що розглядається з погляду базисних відносин суспільства. Із розвитком продуктивних сил (насамперед, сутнісних сил людини), прогресу економічної сис­теми соціальна сторона сутності людини все більше заперечує (діалектично) біологічну, а колективна і суспільна форми влас­ності в економічній сутності людини — приватну форму влас­ності. Водночас із послабленням соціальної сторони людини посилюється її біологічна сторона.

Така характеристика в сучасних умовах доповнюється низ­кою рис людини соціальної. Остання є сукупністю суспільних відносин, тобто діалектичною єдністю базисних економічних (в органічній єдності техніко-економічних, організаційно-еконо­мічних та відносин економічної власності) та надбудовчих су­спільних відносин (соціальних, політичних, правових, національ­них, культурних, духовних).

Тому для здійснення докорінних перетворень в Україні, вна­слідок яких вона могла б увійти до числа цивілізованих країн світу, необхідно подолати глибоке відчуження найманих праців­ників від власності (в т. ч. інтелектуальної), самого процесу праці (тобто подолати безробіття, а серед зайнятих — нетворчий моно­тонний, значною мірою ручний характер праці), від управління виробництвом і власністю, техніко-економічне відчуження (шля­хом впровадження гуманізованої та екологічної техніки і техно­логії), організаційно-економічне відчуження (шляхом розвитку організаторських здібностей людини, обміну досвідом у цій сфері), що у сукупності означатиме подолання економічного відчужен­ня. У процесі такого подолання посилюватиметься синергічний економічний ефект, тобто виникатиме нова могутня продуктив­на сила.

У інших сферах суспільних відносин потрібно подолати відчу­ження від соціальних відносин (для цього слід згуртуватись у потужний і організований клас для відстоювання своїх інтересів), від політичної, юридичної влади, від культури (передусім мови)), духовних благ, від користування багатогранною системою інфор­маційного забезпечення. Слід також подолати відчуження люди­ни від історії (своєї країни, народу). Тільки за таких умов відбу­ватимуться розширення можливостей самореалізації людини, повний і вільний розвиток її фізичних та духовних здібностей, відродиться дух українського народу, його енергійність і патріо­тизм. Внаслідок такого подолання з'явилася б нова соціальна енергія, яку можна спрямувати на розбудову суверенної країни.

За роки незалежності в Україні частково подолано лише відчу­ження від історії, підприємництва, але відбулось поглиблення всіх інших форм економічного і суспільного (у сфері надбудови) від­чужень.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. IV. Питання самоконтролю.
3. V. Питання для самоконтолю
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
6. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
7. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
8. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
9. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
10. Азот, фосфор, біогенні елементи та їх сполуки, органічні речовини
11. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
12. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації

Переглядів: 504