• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Прогнозування ф державні програми розвитку регіонів

Рис.7 Принципова структура органів державного управління на обласному рівні

ресурсів та охорони довкілля; у галузі міжнародних та зов­нішньоекономічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби — ко­мітети (департаменти) управління економікою (рис 7). Функції цих служб є досить широкими і виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управління економікою місцевими державними адміністраціями є:

• реалізація державної регіональної економічної політики на місцях;

• забезпечення комплексного соціально-економічного розвит­ку регіону;

сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів;

• здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Роль органів місцевого самоврядування в період здійснення ре­гіональної економічної політики має вирішальне значення. Від самоврядування, в першу чергу, залежить мобілізація людських і си­ровинних ресурсів на організацію ефективної ринкової економіки, створення нових робочих місць, повніше використання наявного соціально-економічного потенціалу у кожному регіоні, місті, селі.

Постійне зростання соціально-економічних потреб суспільст­ва вимагає об'єднання зусиль та ефективної взаємодії централь­них та регіональних органів управління у вирішенні невідклад­них проблем. Центральна державна влада має право втручатися у діяльність органів місцевого самоврядування, але лише у встано­влених законодавством випадках.

Регіони обласного рангу повинні виконувати організаційні функції у використанні природно-сировинних і людських ресур­сів. Область є основною територіальною ланкою взаємодії суспіль­ства і держави. Вона об'єднує первинні територіальні утворення (села, селища та міста) як складові частини структури терито­ріальної організації суспільства.

Держава зберігає за собою функцію контролю за дотриманням законності дій виконавчої влади на регіональному рівні, вирішує найважливіші питання стратегії і тактики економічних реформ, здійснює управління основними сферами соціально-економічного розвитку країни.

Самоврядування в управлінні сільською місцевістю не повинно бути самоціллю, яка може призвести до самоізоляції. Розширення прав місцевих органів управління не означає, що вони у вирішенні економічних і соціальних проблем повинні спиратися лише на влас­ні сили. Допомога «згори» потрібна тоді, коли загальмовані процеси самовідтворення, не поновлюються внутрішні ресурси тощо.

Важливою складовою для наукового обґрунтування розвитку регіонів є прогнозуванняяк з'єднувальна ланка між теоретичними розробками та господарською практикою. Прогноз — це науково обґрунтоване бачення перспектив розвитку певного соціально-економічного процесу чи явища, а також можливих шляхів та засобів досягнення визначених цілей. Він має імовірнісний характер, хоча його розробка і спирається на систе­му кількісних і якісних показників. Загальна мета прогнозу соціально-економічного розвитку регіонів полягає в тому, щоб інформаційно забезпечити об'єктивність управлінських рішень щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому. Регіональні прогнози класифікують за такими оз­наками: за терміном — оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові; за функціональною ознакою — пошуко­вий, нормативний.

Регіональне прогнозування базується на таких принципах:

• системності, що передбачає розгляд економіки регіону як важливої складової єдиного господарського комплексу країни, до складу якої входять об'єкти сфери матеріального виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури;

• багатоваріантності стратегічних і тактичних завдань, мож­ливих шляхів досягнення перспективних цілей залежно від обра­них темпів реформування економіки регіону та параметрів соціально-економічного розвитку;

• єдності кількісних і якісних характеристик прогнозу, перед­бачення можливих негативних соціальних наслідків здійснюва­них економічних перетворень, особливо у сфері зайнятості насе­лення та ринку праці;

• оптимального поєднання різних підходів і методів до розроб­лення регіональних прогнозів з метою підвищення надійності прогнозних розробок, правильного вибору шляхів досягнення поставлених цілей;

• ієрархічності та програмності у виборі конкретних засобів вирішення соціально-економічних завдань на основі тісного взаємозв'язку між потребами регіону та наявними і залученими матеріально-технічними, фінансовими і трудовими ресурсами;

• агрегованості основних індикаторів і показників регіональ­ного прогнозу залежно від прогнозного періоду, послідовності і можливих етапів досягнення визначених цілей.

Розроблення системи прогнозів розвитку економіки регіонів відбувається у кілька етапів.

На першому етапі здійснюється комплексний аналіз і система­тизація регіональних та міжрегіональних проблем розвитку, що потребують вирішення у найближчій та віддаленій перспективі.

До основних проблем регіонального розвитку належать: підви­щення рівня життя населення, скорочення безробіття та забезпе­чення зайнятості населення; екологічні проблеми; зміцнення експортного потенціалу регіонів; удосконалення територіальної спеціалізації.

На другому етапі здійснюється побудова так званого «дерева цілей», яке ґрунтується на їх чіткому ранжируванні відповідно до пріоритетів регіонального розвитку та наявних фінансових ре­сурсів. «Дерево цілей» будується шляхом виокремлення частко­вих цілей із найбільш загальних. Воно забезпечує взаємозв'язок системи цілей на різних ієрархічних рівнях управління за ступе­нем значущості та пріоритетності.

На третьому етапі формулюються обмеження і критерії, які й визначають границі прийнятних рішень та засобів досягнення поставлених цілей; здійснюється «прив'язка» цілей до ресурсних можливостей території. Як правило, першочергово реалізуються цілі й проекти, які не потребують значних капітальних вкладень. На основі зіставлення цілей та ресурсних можливостей території розробляють різні, часто альтернативні варіанти соціально-еко­номічного розвитку території чи варіанти розв'язання окремих проблем.

На четвертому етапі відпрацьовують можливі сценарії розвит­ку подій у перспективі залежно від обраних шляхів вирішення регіональних проблем. Сценарій являє собою загальну модель, яка описує не тільки очікувані результати тих чи інших перетво­рень, а й визначає необхідні ресурси для їх досягнення.

У практичній площині прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей. Найбільш поширеними серед них є економіко-математичні, які являють собою певні формалізо­вані співвідношення, що описують основні взаємозв'язки між елементами економічної системи. Залежно від чинника часу ці моделі поділяються на динамічні та статичні. Динамічні моделі дають уявлення про розвиток об'єкта в часі, а тому широко вико­ристовуються для підтвердження чи спростування прогнозних гіпотез. Статичні моделі описують взаємозв'язки між окремими елементами цілісної системи, а тому мають обмежену сферу засто­сування і меншу прогностичну цінність. За формою опису причин-но-наслідкових залежностей усі математичні моделі поділяються на детерміновані та стохастичні; останні у свою чергу поділяють­ся на вірогідні та статистичні. Детерміновані моделі передбачають такий взаємозв'язок, коли вхідним даним відповідають певні значення вихідних результатів. Стохастичні моделі відображають протилежний , імовірнісний характер взаємозв'язків між об'єктами і явищами Важливим засобом прогнозування соціально-економічних процесів є імітаційні моделі.

Важливим документом, необхідним для розвитку регіонів, має бути державна програма їх соціально-економічного розвитку. Вона повинна складатися з трьох основних розділів: аналітично-прогнозного, системи основних показників, балансових показників. Перший розділ містить результати аналізу основних тенденцій розвитку економіки регіону, цілі, завдання та прогноз­ні показники його соціально-економічного розвитку на перспективу. Другий включає чисельність та структуру зайнятого населення, використання трудових ресурсів, показники розвитку сфери матеріального виробництва й соціальної сфери за їх основ­ними галузями, рівня життя населення, структурних перетворень в економіці, зовнішньоекономічної діяльності, соціально-еконо­мічного розвитку міст, районів тощо. Третій розділ містить реко­мендації до виконання основних балансових розрахунків, необ­хідних для розробки програми. Він включає баланси трудових, фінансових, паливно-енергетичних ресурсів, виробництва і вико­ристання окремих видів промислової та сільськогосподарської продукції, споживання продовольчих товарів. Усі розділи про­грами соціально-економічного розвитку територій взаємо­пов'язані між собою і спрямовані на досягнення основних, ви­значених програмою цілей.

Читайте також:

1. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
9. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
10. Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки
11. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
12. Алгоритм створення тренінгової програми

Переглядів: 661