• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості відмінкових закінчень іменників четвертої відміни

Особливості відмінкових закінчень іменників третьої відміни

Іменники третьої відміни – це іменники жіночого роду з чистою основою на приголосний та іменник мати.

ОДНИНА

У родовому, давальному і місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію –і (кров-і, сол-і, подорож-і). Кореневий звук [і] в іменниках третьох відміни у відкритому складі переходить в [о] чи [е]: піч – печі, вісь – осі, річ – речі, осінь – осені.

В орудному відмінкуоднин іменники третьої відміни мають закінчення –у (-ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного, подовжується (зустріччю, осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосних і тоді, коли основа іменника закінчується губним приголосним або приголосним –р (любов’ю, матір’ю).

Кличний відмінок в іменників третьої відміни твориться в окремих випадках за допомогою флексії –е за аналогією до іменників першої відміни м’якої і мішаної груп (тіне, радосте, мудросте).

МНОЖИНА

У називному і знахідному відмінках множини іменники третьої відміни мають флексію –і: ноч-і, віст-і, тін-і, матер-і.

У родовому відмінку іменники третьої відміни мають закінчення –ей: доповід-ей, печ-ей, сол-ей, віст-ей, ос-ей, повіст-ей. Флексію –ів приймає іменник мати: матер-ів.

У давальному, орудному і місцевому відмінках виступають ті самі флексії, що й у іменників першої та другої відміни.

Кличний відмінок іменника мати омонімічний із називним: Рідна мати моя, ти ночей недоспала (Андрій Малишко).

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду із закінченнями –а (-я), які у непрямих відмінках та в називному відмінку множини набувають суфіксів –ат (-ят), -ен (лоша - лошати, ведмежа - ведмежати, гуся - гусяти, ім’я - імені). Четверта відміна, як і третя, на відміни не поділяється.

ОДНИНА

Іменники четвертої відміни у родовому відмінку мають закінчення –и (після суфіксів–ат, -ят) та –і (після суфікса -ен): коліщат-и, телят-и, курчати, імен-і, племені.

У давальному і місцевому відмінках іменники вживаються із закінченням –і: курчат-і, каченят-і, лошаті, гусяті, ягняті, коліщаті, імені, племені; Ягняті нікуди тікати (Л. Гл.); на цуценят-і, в імен-і. Інколи від іменників з суфіксом –ен- вживається форма із флексією –ю: Олеся стоїть у старій свитині ... годячи панському плем’ю як лихій болячці (М. В.).

Форма знахідного відмінка однозвучна із формою називного відмінка (пасу теля, гусеня, каченя).

В орудному відмінку іменники вживаються без суфіксів–ат (-ят) із закінченням –ам (після м’яких та губних приголосних -ям): курч-ам, коліщ-ам, лошам, ягням, ім’ям, плем’ям, тім’ям. У літературній мові переважають форми з флексією –ям. За існуючими нормами у формах однини паралельне вживання двох флексій властиве лише окремим іменникам середнього роду: ім’ям - іменем, плем’ям - племенем, вим’ям - вименем, тім’ям - тіменем.

У кличному відмінку іменники четвертої відміни мають закінчення –а, яке після м’яких і після губних приголосних на письмі передається буквою я: коліща, лоша; теля; ім’я, плем’я. У формі кличного відмінка іменники IV відміни майже не вживаються.

МНОЖИНА

В усіх відмінках множини іменники мають суфікси –ат (-ят), -ен.

У називному відмінку іменники мають закінчення –а (-я): курчат-а, каченят-а, імен-а, дівчата, поросята, гусята, але вим’я. Діти-молодята! І дівчата,і хлоп’ята! Годі бігать і скакать: буду загадку казать (Л. Гл.).

Родовий відмінок має нульове закінчення (немає гусенят, цуценят, коліщат, дівчат, поросят, курчат, імен,але вим’їв).

У давальному відмінку іменники мають закінчення –ам (подарувати малят-ам; дати їсти оленят-ам; поросятам, курчатам, іменам, племенам).

У знахідному відмінку іменники – назви істот мають паралельні форми з називним та родовим відмінками (доглядаю немовлят і немовлята; фотографувати хлоп’ят, дівчат). Іменники-назви неживих предметів утворюють форму, омонімічну з називним відмінком множини (згадую імена; купив санчата; бачу бровенята, рученята; згадувати імена). Для назв тварин - подвійні форми: пас гусенята, ягнята, лошата, телята або ягнят, лошат, телят. Дала, кажуть, бровенята,Та не дала долі! (Шевч.); Іде Катря слободою й співає, і дівчат на вулицю викликає (М. В.).

В орудному відмінку іменники вживаються із закінченням –ами (розмовляти із хлоп’ят-ами, турбуватися поросят-ами; ягнятами, племенами).

У місцевому відмінку іменники вживаються і закінченням –ах (у племен-ах, на телят-ах, при поросятах, курчатах, у племенах).

Відмінювання іменників, що не мають форми однини

До групи множинних іменників поряд з назвами типу окуляри, сани, ворота, Чернівці, Карпати належать і такі, як люди, діти, кури, гордощі, радощі, хитрощі та інші іменники, що мають форми однини, але від інших основ. Множинним іменникам властиві ті самі форми відмінювання, що й іменникам першої, другої і третьої відмін.

У називному відмінку іменники цієї групи мають закінчення -и, -і(-ї), -а, -я. Закінчення -и виступає в іменниках гуси, люди, найми, сани, сходи, посиденьки, Афіни, Прилуки, Черкаси; закінчення -і (-ї) - в іменниках граблі, пахощі, кучері, ласощі, Чернівці, помиї, Гімалаї, Піренеї; закінчення -а (-я) - в іменниках вила, ворота, дрова, ясла, вінця.

У родовому відмінку множинні іменники мають закінчення -ей, -ів (-їв) і нульову флексію (чисту основу), наприклад: закінчення -ей: дітей, гусей, людей, саней, дверей, грошей; закінчення -ів (-їв): сходів, окулярів, кучерів, гордощів, хитрощів, помиїв, Гімалаїв, Піренеїв. Нульова флексія виступає в таких іменниках, як ножиць, вил, воріт, конопель, Черкас, Карпат.

У давальному відмінку іменники закінчуються на -ом (після м'яких приголосних орфографічне -ям): ночвам, обценькам, вилам, Карпатам, дверям, вінцям, Чернівцям.

В орудному відмінку виступають закінчення -оми, -ями, -ми. Закінчення -ами мають іменники з основою на твердий приголосний: дровами, сходами, радощами, пахощами, Прилуками, Карпатами; після м'яких приголосних основ орфографічне -ями: граблями, манівцями; закінчення -ми виступає в частині іменників незалежно від характеру кінцевого приголосного основи: саньми, дітьми, людьми, курмú. Іменники двері і гроші мають паралельні форми: дверми і дверима, грίшми і грошúма.

У місцевому відмінку множинні іменники мають закінчення -ах (після м'яких приголосних орфографічне -ях): на сходах, у яслах, на дверях, у сінях, на цимбалах, в окулярах, на грудях, на воротах (і на воротях), на штанах (і на штанях).

Форма кличного відмінка збігається з формою називного: люди, діти.

Невідмінювані іменники

Окрему групу становлять іменники, які не можна віднести до жодної з чотирьох відмін, оскільки вони не мають відмінкових закінчень, тобто не змінюються за відмінками і числами й виступають завжди в одній незмінній словоформі. Однак термін «невідмінювані» щодо іменників не зовсім вдалий. Адже у таких словосполученнях, як залізничне депо, залізничні депо, біля депо, піти в депо, залізничному депо, над залізничним депо, працювати в депо незмінне слово депо має значення роду, числа і відмінка. На це вказують узгоджувані з ними залежні прикметники або прийменники. Тому в деяких посібниках цей клас слів у системі іменника називають іменниками нульового типу відмінювання з повною омонімією словоформ. До цього типу належать:

· іменники, що закінчуються на -а з попереднім голосним: амплуа, боа, Нікарагуа;

· деякі іменники (власні назви), що закінчуються на -а з попереднім приголосним: Дюма, Алма-Ата;

· іменники, що закінчуються на -е (турне, Беранже, кофе, Туапсе), на -і (таксі, парі, Капрі, Голсуорсі), на -ї (Віньї, Шантільї), на -о (бюро, депо, метро, радіо, але іменник пальто відмінюється), на -у (рагу, кенгуру, Баку), на -ю(-у) або -у з попереднім м'яким приголосним (меню, інтерв'ю).

Відмінок незмінного іменника визначається за його синтаксичними зв'язками з іншими словами в реченні. Абревіатури, утворені з початкового звукосполучення прикметника (чи кількох) і повної форми іменника, відмінюються як самостійні іменники, що входять до їх складу як другі компоненти складноскороченого слова: хімзавод, педрада, літгазета, запчастини, сільгоспінвентар, Укрсільмаштрест.

Як іменники чоловічого роду другої відміни твердої групи відмінюються абревіатури, утворені з початкових звукосполучень двох або кількох слів: колгосп, раймаг, лісгосп, рибгосп, медсанбат, сільвиконком. Так само відмінюються ініціально-звукові абревіатури: дзот, загс.

До невідмінюваних абревіатур належать:

· утворення, в яких другим (останнім) компонентом є іменник у формі непрямого відмінка: комроти, завфермою, завкафедри, комполку;

· скорочено-складні слова, утворені з початкового звукосполучення одного слова і початкових звуків або літер інших слів: райвно; ініціальні та ініціально-звукові абревіатури: СРСР, УРСР, КПРС, ТАРС, РАТАУ.

Тема: ПРИКМЕТНИК ЯК ЧАСТИНА МОВИ

1. Поняття про прикметник. Загальна характеристика семантичних, морфологічних і синтаксичних особливостей прикметників.

2. Семантико-граматичні групи прикметників. Специфічні особливості якісних прикметників.

3. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників.

4. Присвійні прикметники.

5. Перехід прикметників з однієї семантичної групи в іншу.

6. Словозміна прикметників. Повні і короткі прикметники. Поділ прикметників на групи. Відмінкові закінчення прикметників.

Література:

1) Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.П. Граматика української мови. – К.: Либідь, 1993.

2) Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1986.

3) Сучасна українська літературна мова / За ред. А. Грищенка. – К., 1997.

4) Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

5) Сучасна українська літературна мова / За ред. О. Пономарева. – К., 1997.

6) Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Літера, 2000.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. IV. Прийняття рішень у полі четвертої інформаційної ситуації
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
10. Анатомо-фізіолгічні особливості
11. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
12. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів

Переглядів: 2159