Формування глобального середовища постіндустріальної інформаційної цивілізації

Інтенсивний розвиток комп’ютерної індустрії, інформаційних технологій, засобів нагромадження і обробки знань у всіх сферах діяльності на базі їх інформаційної інтерпретації та комп’ютерної обробки призвели до утворення постіндустріального інформаційного суспільства у високорозвинених країнах. Основний рушій «нової економіки» — це інформаційні технології, як високопродуктивний інструмент, що може будь-яку проблему представити у вигляді системної моделі при будь-яких поєднаннях умов, ресурсів та інших факторів з отриманням найобґрунтованіших рішень.

Нині формується глобальне середовище постіндустріальної інформаційної цивілізації, у якій роль основного виробничого фактору відіграє інформація, а вирішального чинника — нові знання, що, безперервно нагромаджуючись, виливаються в принципово нові виробничі можливості. Інформація і знання, як фактори виробництва, мають змогу подолати відносну обмеженість природних ресурсів, здійснювати швидкі і ефективні маневри у будь-яких сферах фінансової й економічної діяльності. Тому ефективність економіки, зростання її конкурентоспроможності залежать від підвищення інтелектуального капіталу нації. Адже на ринку виступає вже не власне товар у чистому вигляді, а комбінований пакет товарів, послуг та інформації як вид реалізації інтелектуальної здібностей індивіда. Саме тому ефективність економіки, економічне зростання залежать не стільки від поступу матеріального виробництва, скільки від розвитку здібностей індивіда.

Основною тенденцією у сфері інформаційних технологій стає швидкий розвиток мережі Інтернет, яка утворила нову сферу бізнесу. Цей бізнес умовно можна поділити на дві підгалузі:

— технічне і програмне забезпечення власне Інтернету;

— підприємництво безпосередньо в системі Інтернету — інтернет-бізнес.

Завдяки впровадженню Інтернету розширилися структурні межі бізнесу, знижується його закритість і ризик за умов конкурентних ринків, проявляються переваги феномену партнерства та самоорганізації.

У системі Інтернет з’являються компанії, які забезпечують ділові зв’язки за типом В2В — «Business — to — Business», P2P — «Profit — to — Profit», B2C — «Business — to — Customer».

Так, використання електронної комерції (e-Commerce) охоплює у високорозвинених країн світу 80 % усіх підприємств, а таких країн як Фінляндія, Швеція, Данія — близько 100 % (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Використання Інтернету в бізнесі (е — Commerce)

Крім того, згідно зі стратегічними цілями французького уряду, передбачається створити такі умови і стимули, щоб у 2006 р. малий та середній бізнес цієї країни міг на 90 % використовувати можливості Інтернету. Відповідно в Іспанії на 99 % (до 2010 року).

Однак електронна комерція не зводиться тільки до продажу і купівлі товарів та послуг. В Інтернет переміщується все більша кількість різних угод, які здійснюються за принципом «компанія-компанія» та «компанія-споживач». Це стимулює конкуренцію та підвищує ефективність. Зростає число угод і трансфертів категорії «бізнес-уряд» (В2G) чи «e-Government», а також «уряд-громадяни», особливо у сфері державних закупівель, сплати податків, виданні ліцензій, реєстрації нових компаній, соціальних виплат і субсидій, пошуку роботи та багато іншого. Інформаційні послуги, які надаються урядами різних країн світу, впливають на створення сприятливого середовища для бізнесу, забезпечення додаткових конкурентних переваг для малих і середніх підприємств. Так, згідно з індексом категорії «e-Government», який визначає Європейська Комісія (DG Information Society), найвищі позиції посідає США, Данія, Фінляндія (рис. 1.8). Однак незаперечним лідером, згідно з цим показником, є Канада.

Рис. 1.8. Індекс урядових інформаційних послуг
(e–Government) у 2002 р. (%)

Розширення практики укладання контрактів та розмаїтих угод зростатиме й надалі. Про це свідчать данні табл. 1.7, згідно з якою в період до 2006 року середній темп зростання електронної торгівлі становитиме близько 54 %.

Таблиця 1.7

Прогноз росту обсягів електронної комерції
(В2В та В2С) у регіонах світу (млрд. дол. США)

Регіон		Частка %		Частка %	Зведений річний темп росту в 2002—2006 р.
Країни, що розвиваються, регіони Азії та Тихого океану	87,6	3,8	660,3	5,1	65,7
Країни Латинської Америки	7,6	0,3	100,1	0,8	90,5
Країни з перехідною економікою	9,2	0,4	90,2	0,7	77,0
Країни Африки	0,5	0,0	6,9	0,1	91,1
Країни, що розвиваються, разом	104,9	4,6	857,5	6,7	69,1
Країни Північної Америки	1677,3	73,1	7469,0	58,2	45,3
Розвинені країни Європи	246,3	10,7	2458,6	19,2	77,7
Розвинені країни регіону Азії та Тихого океану	264,8	11,5	2052,1	16,0	66,8
Розвинені країни разом	2188,4	95,4	11979,7	93,3	53,0
Світ загалом	2293,5		12837,3		53,8

Країна, котра інтенсивно конвертує наукові знання в нові технології та товари, набуває можливості забезпечення стійких темпів економічного розвитку, здатності зосереджувати національні зусилля на пріоритетних напрямках науково-технічного, соціально-економічного розвитку в межах державних інноваційних систем і розпочинає посилювати свою конкурентоспроможність на світових ринках. У зв’язку з цим М. Портер зауважує, що «в складних галузях, які складають основу будь-якої розвиненої економіки, країна не наслідує, а створює найістотніші фактори виробництва — такі як кваліфікована робоча сила або науково-технічна база виробництва. Більше того, набір факторів, якими володіє держава в деякий певний момент часу, виявляється менш значним, ніж швидкість і ефективність їх створення і оновлення, а також застосування в конкретних сферах»[с. 181].

Отже місце країни в сучасному світі сьогодні вже більше визначається якістю людського капіталу, станом освіти і ступенем використання науки і технологій у виробництві. Тому не випадково витрати на науково-технічну діяльність в середині 90-х у нових індустріальних країнах були вищі, ніж у більшості високорозвинених країн світу.

Найважливішою складовою і головним механізмом загальних процесів глобалізації є транснаціональні корпорації. Через ТНК та пов’язані з ними транснаціональні банки проходять фінансові і товарні потоки, що визначають розвиток світового господарства. Розміщуючи окремі частини і стадії відтворювальних процесів на територіях різних країн, вони стають основними суб’єктами глобалізації. На межі ХХІ ст. налічується близько 60 тисяч основних транснаціональних компаній і понад 500 тисяч їх зарубіжних філіалів. Ці об’єднання контролюють половину світового промислового виробництва, понад 60 % зовнішньої торгівлі, 4/5 патентів та ліцензій. Деякі ТНК за своєю чисельністю та масштабами торгово-інвестиційної діяльності випереджають не тільки іноземні компанії, але і низькорозвинені країни світу.

Сьогодні формуються принципово нові види ТНК, зорієнтовані в першу чергу на діяльність у сфері послуг та інформаційних технологій. Прямі іноземні інвестиції здійснюються в сферу послуг і носять глобальний характер. Ці ТНК передають виробництво у відповідності із системою угод іншим компаніям, а самі зосереджують свою діяльність на НДДКР. Крім того вони активно співробітничають у межах міжнародних стратегічних альянсів ТНК формують механізми взаємодії із малими фірмами в сфері НДДКР. Отримала поширення нова стратегія «win-win» — стратегія «виграшу», яка полягає у взаємодії конкурентів, співробітництві, співконкуренції («coopetition»).

Щоб стати конкурентоспроможними на ринку й утримувати свої позиції в майбутньому, великі компанії проводять реструктуризацію, застосовують корпоративний венчурний капітал, намагаються використати переваги малих фірм. Водночас малий бізнес вступає в кооперацію з великими компаніями, щоб отримати ефект масштабу, залучити потрібні кошти, досягти успіху на ринку за досить високої конкуренції.

У зв’язку зі швидкими технологічними змінами та гострою конкуренції компанії змушені постійно підвищувати свій технічний рівень, здійснювати інноваційну діяльність на основі наукових досліджень чи придбання нових розробок. Проте більшість результатів НДДКР не може бути використано доти, доки вони не будуть втілені в новітні зразки товарів чи технології. Ці причини і змушують потужні компанії застосовувати венчурні проекти. Інновація, як якісне зрушення у випуску продукції і вдосконаленні технології, створює загрозу нормальному процесу відтворення капіталу корпорації. Тому постає необхідність відокремлення частини капіталу корпорації для прямого венчурного інвестування інноваційного процесу, котрий набув форми венчурного фінансування, в той час як відокремлена частина промислового капіталу стає складовою венчурного капіталу.

Але є ще одна особливість, яку виділяють дослідники Г. Хамел і К. Прахалад — це «ключові компетенції» як основа конкурентоспроможності компаній. Під цим поняттям розуміють сукупність взаємопов’язаних навиків та технологій — джерела нових товарів. Саме малі підприємства володіють такими «компетенціями», котрих не вистачає великим корпораціям на деяких напрямках діяльності. Корпорації розробляють корпоративні венчурні стратегії, з допомогою яких здійснюють довгострокове інвестування в ризиковані проекти. В умовах поширення інформаційних технологій модифікуються моделі бізнесу, організаційно-управлінські структури та типи компаній. проходить витіснення вертикально-ієрархічних структур організаційного управління підприємствами горизонтальними структурами, серед яких все більшого значення набувають віртуальні підприємства.

В останні роки поширились моделі аутсорсинга, внаслідок яких передається частина функцій менеджменту чи виробництва іншому підрядчику. Так, підрядчик адаптує свої універсальні знання та засоби, враховуючи конкретний бізнес замовника, і отримує за це оплату, яка визначається вартістю послуг. В результаті проходить поступовий перехід до віртуальних моделей бізнесу, а компанія займається тільки стратегічними питаннями взаємин із клієнтами та створенням нових видів продукції. Отож співробітництво і конкуренція виникають не між організованими структурами, які представляють компанії, а чистими «ноу-хау» та брендами. Згідно з висновком експертів є тільки три основні функції, якими компанія повинна володіти — це розробка товарів, реалізація та обслуговування клієнтів, а маркетинг, логістику, виробництво, фінанси компанія може віддати на аутсорсинг, аби потім споживати в якості послуг [ с. 41].

Неабияку ефективність і продуктивність в економіці знань показали малі й середні фірми, а в зв’язку з подальшим поширенням інформаційних технологій із високою ймовірністю можна стверджувати про збереження їх конкурентоспроможності і в майбутньому, як і конкуренції у високотехнологічному секторі із великими корпораціями. Проте в конкурентній боротьбі нині виграє той, хто може не тільки якісніше і швидше розробляти нові знання та технології, втілюючи їх у конкретний продукт, а й вийти з ним на світовий ринок. Інноваційна спроможність суб’єктів відіграє вирішальну роль у визначенні того кола галузей і компаній, які конкуруватимуть на світовій арені у ХХІ ст.

Виклик міжнародній конкуренції кинуто американськими науково-технологічними партнерствами. У їхню основу закладена нова парадигма державно-приватних взаємин за якими уряд та приватний сектор є партнерами щодо розробки та використання нових технологій. При цьому вказані партнерства визначаються як коопераційні угоди, що поєднують у різних комбінаціях приватні промислові компанії, університети й урядові відомства, організації й науково-дослідницькі лабораторії для мобілізації ресурсів у справі спільного досягнення конкретних науково-технологічних результатів. Партнерства покликані взяти від кожного учасника все найкраще для підвищення загального рівня наукових досліджень, протистояти ринковій конкуренції. Після ухвалення низки законодавчих актів, що зняли деякі антитрестівські обмеження для міжфірмових об’єднань у сфері науки та технологій, приватні компанії, які здійснюють пріоритетні НДДКР, фінансовані урядом, і є єдиними розробниками такої техніки, наділяються правом утворювати кооперативні об’єднання, дослідницькі альянси, консорціуми, спільні підприємства, партнерства, трести, концерни. Така форма організації НДДКР стала потужним засобом державної підтримки приватному бізнесу, який створює технології в критичних напрямках НТП.

Важливе значення в теорії конкурентоспроможності відводиться кластерам, сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаним з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу [79]. Концепція кластера являє, власне, наполягає в новітньому бачення національної економіки, вказує на нові ролі компаній, урядів, що намагаються підвищити конкурентоспроможність.

Високу конкурентоспроможність і економічне зростання визначають чинники, які стимулюють поширення нових технологій, особливого значення набувають характер і структура взаємодії науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Саме інноваційні кластери мають у своїй основі стійку систему поширення нових знань, технологій, продукції, котру називають технологічною мережею. Підприємства кластера мають можливість отримати додаткові конкурентні переваги, здійснюючи внутрішню спеціалізацію, стандартизацію, мінімізуючи витрати на впровадження інновацій. М. Портер уважає, що економіку необхідно розглядати через призму кластерів, адже вони повніше узгоджуються з характером конкуренції та джерелами досягнення конкурентних переваг; краще, ніж галузі, охоплюють важливі зв’язки, взаємодоповненість між галузями; поширення технології, навичок, інформації, маркетингу і розуміння вимог замовників щодо фірм та галузей.

Компанії кластера виявляють сприятливі можливості для координації дій і поліпшень у сфері загальних інтересів без загрози конкуренції або обмеження інтенсивності суперництва. Державні чи приватні інвестиції приносять одночасну користь багатьом фірмам. Особливістю кластерів є наявність у їхньому складі гнучких підприємницьких структур малого бізнесу, особливо венчурного, що дає змогу формувати інноваційні «точки зростання».

Кластери становлять одну з чотирьох сторін портерівського ромба, але розглядати їх учений рекомендує в системі. Кластери впливають на конкурентну боротьбу трьома методами: внаслідок підвищення продуктивності праці фірм, які ввійшли до нього; внаслідок стимулювання нового бізнесу, що підтримує інновації і розширює межі кластера, та підвищення інноваційності компаній кластера в цілому. Найконкурентоспроможніші компанії, які функціонують у кластері, передають іншим суб’єктам — постачальникам, споживачам — конкурентні переваги. Висока споживча цінність товару, виготовленого конкурентоспроможною компанією, безпосередньо сприяє підвищенню конкурентоспроможності як компанії, так і споживача.

Більшість учених, які розглядають переваги кластерів, передусім виділяють інновації. Учасники кластера мають доступ до нових технологій, методів роботи тощо. Найголовніша особливість — це наявність у кластерах венчурного капіталу, за допомогою якого і фінансуються нововведення.

Варто зазначити, що в США понад 50 % біотехнологічних фірм фінансувалися венчурним капіталом у кластерах на початкових етапах («start-up»). Кількість біотехнологічних фірм у кластерах зростає. Так, якщо в 1988 р. їх було 27, то у 2000 р. — 228. Серед них 58 % мали локальну підтримку від фондів венчурного капіталу (а в 1988 р. — лише 33 %). Із 208 компаній венчурного капіталу в американських кластерах 86 % вкладають свої кошти в біотехнології до виходу цих компаній на фондову біржу (IPO), а 73 % з них вкладають кошти після випуску цінних паперів. Особливість венчурного фінансування до IPO полягає в тому, що кошти надаються в менших розмірах — у середньому 229 млн дол. А після IPO інвестиції збільшуються до 400 млн, які спрямовуються в більші за розмірами. Крім того, компанії венчурного капіталу, акумулювавши значні кошти, починають фінансування високотехнологічних фірм поза кластерами [154].

Потужний Бостонський кластер США, крім біотехнологічних, має компанії, які випускають програмні продукти та інші високотехнологічні компанії. А ризиковані проекти фінансуються венчурними фондами.

Проте М. Портер застерігає, що, за певних умов, участь у кластері може і сповільнювати процеси нововведень, особливо, якщо в кластері застосовується один підхід до конкуренції. Підприємства кластера можуть не підтримувати впровадження радикальних інновацій, які змінюють стару рутинну поведінку. Але, незважаючи на деякі негативні чинники, кластери відіграють важливу роль у конкурентній боротьбі, що веде до підвищення конкурентних переваг для різних суб’єктів кластера. Тому й носіями високої конкурентоспроможності зрештою, внаслідок кілька компаній, що передають по технологічному ланцюжку товари з високою споживчою цінністю.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТРУКТУРА СВІТОВОГО ВВП (2001 Р.) ТА ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ РЕАЛЬНОГО ВВП У 1971—2015 РР.	\|	Фактори, які модифікують механізм конкуренції в умовах глобалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.