Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Види електричних уражень.

План

1. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами.

2. Основні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення підприємства та планування його території.

3. Основні вимоги до водопостачання та каналізації.

1. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами.

Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд; неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.

Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств: І клас - 1000 м, II клас - 500 м, III клас - 300 м, IV клас - 100 м, V клас - 50 м.

До І, II та ІІІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.

До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.

До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу.

Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.

Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

2. Основні санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення

підприємства та планування його території.

Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та| раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд

Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розмішувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцю Можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.

Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за функціональним використанням) великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочу зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільше висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).

Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахування; спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванні споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.

3. Основні вимоги до водопостачання та каналізації.

Виробничі приміщення повинні бути обладнані системами виробничого, протипожежного та господарсько-питтєвого водопроводів, господарсько-побутовою та виробничою каналізацією. Виключення складають невеликі виробництва (з кількістю працюючих до 25 чоловік в зміну), що розміщені в районах без центральної системи водопроводу та каналізації.

При проектуванні систем водопостачання та каналізації необхідно впроваджувати найбільш прогресивну технологію і устаткування для підготовки та подачі води, відведення та очистки промислових стоків, забезпечувати найменшу забрудненість стічних вод, можливість утилізації та використання відходів виробництва.

Норма витрат води на пиття та побутові потреби для цехів зі значним надлишком тепла на одну людину в одну зміну повинна складати 45 л, а в інших цехах та відділеннях — 25 л.

В проходах між цехами, вестибюлях, приміщеннях для відпочинку необхідно передбачати фонтанчики чи установки з газованою водою. В гарячих цехах повинні бути передбачені місця площею 2—3 м2 для установок з охолодженою підсоленою газованою водою (5 г солі на 1 л води).

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до пристроїв питтєвого водопостачання не повинна перевищувати 75 м. Не допускається з'єднання мереж господарсько-питтєвого водогону з мережами спеціальних виробничих та протипожежних водопроводів, що подають непиттєву воду.

Всі стічні води спускаються в міську каналізаційну систему. Зливання в каналізаційну мережу відпрацьованих розчинів кислот, лугів, електролітів та інших хімічних речовин допускається лише після їх нейтралізації та очищення. Забороняється зливати в каналізаційну мережу толуол, ацетон, бензин, мінеральні мастила.

На дільницях шліфування, полірування та при застосуванні мокрих способів обробки пилових матеріалів стічні води повинні надходити до системи загальної каналізації через відстійники. На окремих дільницях каналізаційних мереж необхідно розташовувати пристрої для вловлювання нафтопродуктів.

Література:

1. Гандзюк М. Основи охорони праці : Підручник для студ. вуз. -К.: Каравела, 2004. -405 с.

2. Лапін В. Основи охорони праці : Навчальний посібник. М-во освіти і науки України, НБУ, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2004. -142 с.

3.Кучерявий В.П. Охорона праці. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.

Тема 8.1 «Основи виробничої безпеки. Загальні вимоги безпеки»

1. Безпечність виробничого устаткування та виробничих процесів.

2. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки.

3. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт.

Усунення безпосереднього контакту працюючих з небезпечними технологічними чинниками, удосконалення технологічних процесів з метою вилучення або зменшення параметрів шкідливих і небезпечних чинників, комплексна механізація, автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами, контроль технологічних параметрів, вилучення та знешкодження відходів, безпечне взаємне розташування обладнання, вибухопожежобезпечність, організація робочих місць з урахуванням вимог безпеки та ергономіки – дозволить підвищити рівень безпеки на робочих місцях і зменшити кількість нещасних випадків на виробництві.

1. Безпечність виробничого устаткування та виробничих процесів.

Основними складовими безпеки праці на виробництві є: безпечне виробниче обладнання; безпечні технологічні процеси; організація безпечного виконання робіт.

Безпека виробничого обладнання забезпечується:

· вибором принципів дії, джерел енергії, параметрів робочих процесів;

· мінімізацією енергії, що споживається чи накопичується;

· застосуванням вмонтованих в конструкцію засобів захисту та інформації про можливі небезпечні ситуації;

· застосуванням засобів автоматизації, дистанційного керування та контролю;

· дотриманням ергономічних вимог, обмеженням фізичних та нервово психологічних навантажень працівників.

Виробниче обладнання при роботі як самостійно, так і в складі технологічних комплексів повинно відповідати вимогам безпеки протягом всього періоду його експлуатації.

Матеріали конструкції виробничого обладнання не повинні бути фактором можливої небезпечної та шкідливої дії на організм працюючих, які виникають в процесі роботи обладнання навантаження в окремих його елементах не повинні досягати небезпечних значень. При неможливості реалізації останньої вимоги в конструкції обладнання необхідно передбачати засоби захисту, огородження і т. ін.

Небезпечні зони виробничого обладнання (рухомі вузли, елементи з високою температурою тощо) як потенційні джерела небезпеки травматизму повинні бути огороджені відповідно до ГОСТ 12.2.062-81, а також теплоізольовані або розміщені в місцях, що виключають контакт з ними персоналу.

Зажимні, вантажно-захоплювальні та вантажно-підіймальні пристрої, тощо повинні виключати можливість виникнення небезпеки при раптовому відключенні електроенергії, а також самовільну зміну стану цих пристроїв при відновленні енергоживлення.

В разі потреби, виробниче обладнання повинно бути пожежовибухобезпечним та не накопичувати зарядів статичної електрики в небезпечних для працюючих кількостях.

Виробниче обладнання, робота якого супроводжується виділенням шкідливих речовин чи організмів або пожежо- та вибухонебезпечних речовин, повинно включати у себе вмонтовані пристрої для локалізації цих виділень. За відсутності таких пристроїв, в конструкції обладнання мають бути передбачені місця для підключення автономних пристроїв локалізації виділень. За необхідності згадані пристрої мають бути виконані з урахуванням чинних вимог щодо стану повітря робочої зони та захисту довкілля.

Якщо виробниче обладнання е джерелом шуму, ультра та інфразвуку, вібрації, виробничих випромінювань (електромагнітних, лазерних тощо), то воно повинно бути виконано таким чином, щоб дія на працюючих перерахованих шкідливих виробничих факторів не перевищувала меж, встановлених відповідними чинними нормативами.

Виробниче обладнання повинно бути забезпечене місцевим освітленням, виконаним відповідно до вимог чинних нормативів з урахуванням конкретних виробничих умов, якщо його відсутність може спричинювати перенапруження органів зору або інші небезпеки, пов'язані з експлуатацією цього обладнання.

Система управління виробничим обладнанням має забезпечувати надійне i безпечне його функціонування на всіх режимах роботи i при можливих зовнішніх впливах, передбачених ТЗ. На робочих місцях повинні бути написи, схеми та інші засоби інформації щодо послідовності керуючих дій. Конструкція і розміщення засобів попередження про небезпечні ситуації повинні забезпечувати безпомилкове, достовірне і швидке сприйняття інформації.

Центральний пульт управління технологічним комплексом обладнується сигналізацією, мнемосхемою або іншими засобами відображення інформації про порушення нормального режиму функціонування кожної одиниці виробничого обладнання, засобами аварійної зупинки всього комплексу або окремих його одиниць—якщо це не призведе до подальшого розвитку аварійної ситуації.

Засоби захисту, що входять в конструкцій виробничого обладнання, повинні: забезпечувати можливість контролю ix функціонування; виконувати своє призначення безперервно в процесі роботи обладнання; діяти до нової нормалізації відповідного небезпечного чи шкідливого фактора, що спричинив спрацювання захисту; зберігати функціонування при виході iз ладу інших засобів захисту. За необхідності включення засоб1в захисту до початку роботи виробничого обладнання, схемою управління повинні передбачатися відповідні блокування тощо.

Основними вимогами безпеки до технологічних процесів є: усунення безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, що е вірогідними чинниками небезпек; заміна технологічних процесів та операцій, що пов'язані з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначені фактори відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю; комплексна механізація та автоматизація виробництва, застосування дистанційного керування технологічними процесами i операціями за наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів; герметизація обладнання; застосування засобів колективного захисту працюючих; раціональна організація праці та відпочинку з метою профілактики монотонності й гіподинамії, а також обмеження важкості праці; своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях (системи отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів необхідно виконувати за принципом пристроїв автоматичної дії з виводом на системи попереджувальної сигналізації); впровадження систем контролю та керування технологічним процесом, що забезпечують захист працюючих та аварійне відключення виробничого обладнання; своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами небезпечних та шкідливих виробничих факторів, забезпечення пожежної й вибухової безпеки.

Основними напрямами забезпечення безпеки праці має бути комплексна механізація й автоматизація виробництва, це є передумовою але корінного покращання умов праці, зростання продуктивності праці та якості продукції, сприяє ліквідації відмінності між розумовою й фізичною працею. Але при автоматизації необхідно враховувати психічні та фізіологічні фактори, тобто узгоджувати функції автоматичних пристроїв з діяльністю людини-оператора. Зокрема, необхідно враховувати антропометричні дані останнього та його можливості до сприйняття інформації.

2. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки.

В промисловості широко використовуються стиснені повітря і гази. Стиснене повітря одержують за допомогою компресорних установок. Гази зберігають у стисненому чи зрідженому стані в газових балонах під великим тиском.

Ємкості, що працюють під великим тиском, і компресорні установки в процесі експлуатації становлять для працівників небезпеку у зв'язку з можливістю вибухів і руйнувань, а також від струменів, що витікають з них, під тиском. Це відбувається через порушення правил безпеки праці, експлуатації, несправності контрольно-вимірювальних приладів, низьку якість матеріалів, з яких виготовлені ємкості.

Потужність вибухів посудин, наповнених стиснутим газом, достатня, щоб частково зруйнувати стіни будинків.

Робота із посудинами, що працюють під тиском, визначається "Правилами будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском". Вони поширюються на посудини, що працюють під тиском вище 68 кПа, на цистерни і бочки для перевезення зріджених газів, тиск парів яких при температурі до 50 °С перевищує 68 кПа, на балони, призначені для перевезення і збереження стиснутих, зріджених і розчинених газів під тиском вище 68 кПа.

Правила не поширюються на посудини і балони місткістю нижче 0,025 м³ і на ті, у яких добуток місткості (у метрах кубічних) на робочий тиск (у паскалях) становить не більш 200, а також на частини машин, що не представляють собою самостійних посудин -циліндри двигунів, повітряні ковпаки насосів, амортизаційні стійки шасі, гідроакумулятори та інші.

Ємкості та їхні елементи, що працюють під тиском, повинні виготовлятися на підприємствах, що мають на це дозвіл органів Держнагляду. Посудина повинна поставлятися заводом-виготовлювачем замовнику з паспортом та інструкцією з монтажу і безпечної експлуатації.

Посудини компресорні, на які поширюються Правила, повинні бути до їх пуску зареєстровані в Держнагляді. Порядок реєстрації посудин, що працюють під тиском, установлюється тими ж Правилами.

Посудини, які реєструються і не реєструються в органах Держнагляду, повинні враховуватися власниками в книзі обліку й огляду посудин, що зберігається в осіб, що здійснюють нагляд за посудинами на підприємстві.

Інспектор Держнагляду видає дозвіл на пуск у роботу посудин, після їхньої реєстрації і технічного огляду. Дозвіл на пуск у роботу посудин, які не підлягають реєстрації в органах Держнагляду, видається особою, призначеною наказом по підприємству, для здійснення нагляду за ними і на підставі результатів технічного огляду. Цей дозвіл записується в паспорт і книгу обліку й огляду посудини.

При експлуатації власник посудини повинен здійснити:

Ø внутрішній огляд і гідравлічне випробування знову встановлюваних посудин, не підлягаючих реєстрації в органах нагляду, перед пуском їх у роботу;

Ø внутрішній огляд усіх посудин (зареєстрованих і не зареєстрованих в органах нагляду) не рідше, ніж через два роки;

Ø посудини, що працюють із середовищем, що викликає корозію металу, повинні підлягати внутрішньому огляду не рідше, ніж через 12 місяців. При огляді виявляються тріщини, розриви, корозія, раковини, дефекти зварювання та інші.

Компресорні установки стисненого повітря становлять небезпеку вибуху і руйнування при перегріві стінок циліндрів через високу температуру стисненого повітря; підвищення тиску у повітропроводах чи повітряних акумуляторах; утворення в стисненому повітрі вибухонебезпечних сумішей через попадання в нього мастил, палив.

На компресорній установці до роботи допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли навчання з відповідної програми і мають посвідчення на право її обслуговування. Для безпечної роботи компресорної установки необхідно кожної зміни контролювати витрати масла, перевіряти справність запобіжних клапанів, манометрів, термометрів. При раптовому припиненні подачі води для охолодження, з появою запаху гару чи диму, при збільшенні вібрації компресора його слід негайно зупинити до усунення неполадок.

Експлуатація балонів зі стиснутим чи зрідженим газом тоді безпечна, коли вони забезпечуються застосуванням заходів безпеки. Кожний балон газу, в якому він зберігається, а також написи на ньому і різьблення на штуцерах фарбуються у певні кольори.

Окремі балони зі стиснутими газами зберігаються поза приміщеннями в спеціально обладнаних металевих шафах, де відсутня можливість їхнього нагрівання прямими сонячними променями, опалювальними і нагрівальними приладами. Коли балони зберігаються, їх закріплюють для уникнення їх падіння чи зіткнення.

Балони транспортують тільки за допомогою спеціальних носилок. Перекочувати балони забороняється,тому що це неминуче призводить до поштовхів, ударів корпуса балона і вентиля, що, у свою чергу, може викликати руйнування корпуса балона чи довільне витікання стиснутого газу через ушкоджений вентиль.

У приміщенні витратний балон закріплюється спеціальними хомутами. Кожен балон має запобіжний ковпак вентиля. Перш ніж підключати газову лінію до вентиля, необхідно переконатися (зовнішнім оглядом) у його справності. Герметичність газової лінії, редуктора і вентиля перевіряють мильним розчином. Вентиль не повинен пропускати газ, коли він закритий, різьблення повинне бути чистим, без задирок і ум'ятин. Якщо вентиль пропускає газ, балон із приміщення негайно виносять і за допомогою спеціального ключа для вентиля закривають його. Ударяти металевими предметами (молотками, зубилами) по воротку вентиля категорично забороняється.Якщо вентиль продовжує пропускати газ, балон ремонтують тільки в спеціальній майстерні. Використання такого балона недопустимо.

У газову лінію стиснуті гази з балонів подаються винятково через редуктор з манометром, що контролює низький тиск. Вентиль газового балона слід відкривати плавно, без ривків, дотримуючись запобіжних заходів. Обличчя, очі, відкриті частини тіла не слід тримати в площині, що проходить перпендикулярно до місця з'єднання накидної гайки редуктора з вентилем балона, тому що струмінь газу через нещільність з'єднання, високий тиск може спричинити травму обличчя й очей. Вимикати подачу газу в лінію слід після закриття вентиля балона. У противному разі між редуктором і запірним пристроєм вентиля балона буде зберігатися газ високого тиску, що при відкручуванні гайки редуктора (при від'єднанні балона) може уразити очі й обличчя працівника.

В одному складському приміщенні зберігати балони з киснем і пальними газами забороняється.

Наповнені балони з насадженими на них башмаками повинні зберігатися у вертикальному положенні, а балони, що без башмаків - в горизонтальному положенні на дерев'яних рамах чи стелажах.

В процесі навантаження, розвантаження, транспортування і зберігання балонів слід застосовувати заходи, що запобігають падінню, ушкодженню і зіткненню балонів.

При роботі з кисневою технікою працівник повинен мати чистий одяг, знежирювати руки і користуватися чистим знежиреним інструментом. У разі роботи з рідким і газоподібним киснем варто уникати насичення ним одягу й волосся, тому що це може викликати їхнє раптове запалення при наближенні до вогню (приблизно через 20 хвилин після закінчення роботи з киснем небезпека запалення зникає).

3. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт.

Основним заходом для покращання та полегшення умов праці при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт, а також для забезпечення безпеки працюючих є широке впровадження механізації при транспортуванні вантажів.

Вантажно-розвантажувальні роботи виконують під керівництвом досвідченого працівника, який повинен пройти навчання i перевірку знань чинних нормативно-правових актів з охорони праці в межах своїх функціональних обов'язків i мати відповідне посвідчення.

Керівник робіт готує розвантажувальну площадку, встановлює порядок і способи навантажування, вивантажування і переміщення вантажів, розподіляє робітників відповідно до їх кваліфікації та досвіду інструктує робітників з питань технології виконання робіт та дотримання вимог безпеки й безпечних прийомів праці на цих роботах, забезпечує місце робіт справними пристроями, механізмами та кранами.

Роботи вантажно-розвантажувальні повинні бути обов'язково механізовані, якщо маса вантажу більше 50 кг або якщо його необхідно піднімати на висоту більше 3 м. Перенесення вантажів повинно здійснюватися із використанням транспортних засобів. У виняткових випадках допускається перенесення вантажів на ношах горизонтальним шляхом на відстані не більше 50 м. Перенесення вантажу на ношах сходами і драбинами забороняється.

Вантажі масою 2 т і більше слід переміщати тільки за допомогою механічних пристроїв - лебідок, тралів, домкратів і вантажопідіймальних машин. Для вантажно-розвантажувальних робіт використовують крани, навантажувачі і засоби малої механізації. При технічному обслуговуванні обладнання медичних та хімічних підприємств застосовують різні вантажопідіймальні машини й механізми. Від їхньої правильної експлуатації залежить безпека праці інженерно-технічного персоналу.

Усі типи підйомних кранів реєструютьв органах Держнагляду, за винятком кранів з ручним приводом.

Знімним вантажно-захватним пристроям і вантажопідіймальним машинам, що не підлягають реєстрації в органах Держнагляду, присвоюються номери, під якими їх записують у журнал обліку вантажопідіймальних машин і знімних вантажно-захватних пристроїв підприємства.

Вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні пристрої одержують дозвіл на роботу в органах Держнагляду, що реєструють їх в спеціальному журналі.

Вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні пристрої повинні бути перереєстровані після ремонту, реконструкції, перестановки на нове місце, передачі новому власнику.

В процесі роботи вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні пристрої повинні періодично проходити технічний огляд: частковий - не рідше одного разу в 12 місяців; повний - одного разу в три роки.

Частковий технічний оглядвизначає, чи відповідає правилам Держнагляду вантажопідіймальна машина, а саме, чи у справному вона стані, що забезпечує її безпечну експлуатацію і чи відповідає правилам Держнагляду її обслуговування.

Технічний огляд повнийвантажопідіймальної машини включає огляд статичного й динамічного випробування. Для перевірки міцності вантажопідіймальної машини в цілому і міцності окремих її вузлів і елементів статичні випробування вантажопідіймальної машини проводять під навантаженням на 25 % більшим від її встановленої номінальної вантажопідйомності. У стрілових кранів, крім того, перевіряють їхню вантажну стійкість.

При динамічних випробуваннях вантажопідіймальної машини перевіряють роботу її механізмів і спрацьовування гальмових пристроїв під навантаженням у 1,1 рази більше від номінального. Випробування передбачає повторний підйом і опускання вантажу. Результати технічного огляду записують у паспорт вантажопідіймальної машини чи, якщо це необов'язково, в журнал обліку вантажопідіймальних машин із зазначенням дати наступного огляду.

Стропи, ланцюги, траверси, кліщі - знімні вантажно-захватні пристрої підлягають технічному огляду на заводі-виготовлювачі, а після їх ремонту - на заводі, на якому вони ремонтувалися. Випробування цих пристроїв проводять під навантаженням у 1,25 рази більшим від їхньої номінальної вантажопідйомності. При експлуатації вантажно-захватні пристрої необхідно, крім того, періодично оглядати: траверси - через кожні шість місяців; кліщі й інші захвати - через один місяць; стропи - через кожні 10 днів.

При підійманні і переміщенні вантажів роботодавець повинен контролювати виконання вимог безпеки:

Ø видалити людей із зони провадження робіт з підіймання і переміщення вантажу, з-під піднятих вантажів і зони можливого падіння стріли підіймального крана;

Ø не допускати перебування людей на поворотній частині вантажопідіймального крана, щоб уникнути затиснення між поворотною і нерухомою його частинами;

Ø перед оглядом, ремонтом і регулюванням механізмів електроустаткування крана його електроживлення повинно бути відключено;

Ø опускати переміщуваний вантаж лише на спеціально відведене для цього місце, де виключена можливість його падіння чи перекидання;

Ø не допускати опускання вантажу на автомашини чи підіймання його, якщо в кузові знаходяться люди;

Ø при швидкості вітру більше 12 м/с роботи з підіймання і переміщення вантажу повинні бути припинені;

Ø наприкінці робочого дня чи в перервах на відпочинок вантаж повинен бути опущений на землю;

Ø живильний пристрій вантажопідіймальної машини після закінчення роботи повинен бути вимкнений і замкнений.

Нові вантажопідіймальні машини і знімні вантажно-захватні пристрої повинні проходити після дозволу на експлуатацію повний технічний огляд. Повний позачерговий огляд здійснюють після ремонту несучих конструкцій вантажопідіймальної машини.

Навантажування та розвантажування важких та громіздких вантажів здійснюється спеціально призначеними досвідченими робітниками під керівництвом відповідальної особи (майстра, бригадира). У темний час доби навантажування та розвантажування матеріалів допускаються тільки при освітленості місця робіт у горизонтальній площині на рівні землі не менше 20 лк.

3 метою забезпечення безпеки та зручності у роботі, площадки для вантажно-розвантажувальних робіт мають бути спланованими та обгородженими з метою обмеження доступу сторонніх осіб. Площадки, які розраховані на строк служби більше року, повинні мати тверде покриття.

Література:

1. Агєєв Є.Я. Основи охорони праці: Навчально-методичний посібник для самостійної роботи по вивченню дисципліни – Львів: «Новий світ 2000», 2010 -404 с.

2. Гандзюк М. Основи охорони праці : Підручник для студ. вуз. -К.: Каравела, 2004. -405 с.

3. Лапін В. Основи охорони праці : Навчальний посібник. М-во освіти і науки України, НБУ, ЛБІ. -Львів: ЛБІ НБУ, 2004. -142 с.

4.Кучерявий В.П. Охорона праці. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.

5. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2002. – 320 с.

Питання для самоконтролю

1. Які існують вантажопідіймальні машини та знімні вантажно-захватні пристрої?

2. При якому вантажі слід використовувати механічні пристрої?

3. Які пристрої й механізми підлягають реєстрації у Держнаглядохоронпраці?

4. Хто займається технічним оглядом знімних вантажно-захватних пристроїв?

5. Які вимоги безпеки під час підіймання і переміщення вантажів повинен виконувати роботодавець?

6. Як і де зберігаються балони зі стиснутими газами?

7. В якій площині слід тримати відкриті частини тіла, коли відкривається вентиль балона?

8. Чого не слід робити при роботі з балоном, в кому зберігається кисень?

9. Що являє собою запобіжна апаратура посудин, що працюють під тиском?

10 Назвіть загальні вимоги безпеки, які забезпечують безпеку виробничих процесів.

11. Раціональні технологічні режими, що зумовлюють безпечність виробництва.

12. Які запобіжні захисні засоби та сигналізатори про небезпеку Ви знаєте?

13. Які Ви знаєте засоби колективного захисту?

14. Назвіть основні вимоги до виробничого устаткування.

Тема 8.2 «Електробезпека»

1. Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини.

3. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.

4. Надання першої допомоги потерпілому при ураженні електричним струмом.

Основні теоретичні положення

Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.

Аналіз нещасних випадків в промисловості, котрі супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються малочисельним колом висококваліфікованого персоналу.

Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття “електротравматизм”. Електротравматизм — це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму — та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.

Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.

Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані з його життєвими функціями.

Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:

— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодження організму;

— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.

Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:

— місцеві електротравми — 20%;

— електричні удари — 25%;

— змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари) — 55%.

За характером середовища розрізняють наступні виробничі приміщення:

— нормальні — сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких та запилених приміщень та приміщень з хімічно активним середовищем;

— сухі — відносна вологість повітря не вище 60%;

— вологі — відносна вологість повітря 60—75%;

— сирі — відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%;

— особливо сирі — відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою;

—- жаркі — температура повітря протягом тривалого часу перевищує +30°С;

— запилені — наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом;

— з хімічно активним середовищем — в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.

Основними причинами електротравматизму є:

— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння, груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;

— порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки безпеки електроустановок;

— неправильна організація праці;

— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;

— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;

— несправність ізоляції, через що металеві не струмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;

— обрив заземлювального провідника;

— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;

— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;

— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;

— низька якість з'єднань та ремонту;

— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу (“крокова напруга”);

— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при не вимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;

— живлення декількох споживачів від загального пускового пристрою з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;

— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;

— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування;

— невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;

— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує нормативних значень; використання електроустановок кустарного виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки (зокрема, розподільними та пусковими пристроями, електропечами);

— некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;

— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП;

— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань, тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.

Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:

— дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу електрообладнання;

— дотик до не струмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;

— помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;

— відсутність надійних захисних пристроїв.

Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим [самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.

Послідовність надання першої допомоги:

— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі загрожують здоров'ю та життю потерпілих, оцінити стан потерпілого;

— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого і послідовність заходів щодо його рятування;

— виконати необхідні заходи з рятування потерпілих в послідовності терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне дихання, провести зовнішній масаж серця);

— підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;

— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

Література:

9. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. – Львів: Афіша, 2002. – 320 с.

10. Кузнецов Ю.М. Охрана труда на АТП. – М.: Транспорт, 1990.- 288 с.

11. Кучерявий В.П. Охорона праці. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – 368 с.

Тема 9 «Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах»

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Шляхи попередження	\|	Тема 5.4. Организация питания на транспорте

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.