Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Іван Карпенко-Карий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький –драматурги.

Іван Франко

Олена Пчілка

Панас Мирний

Іван Нечуй- Левицький

Анатолій Свидницький

Олекса Стороженко

Леонід Глібов

Пантелеймон Куліш

Марко Вовчок романтизм +

Юрій Федькович реалізм

ІІІ.

Борис Грінченко

Іван Манжура, Павло Грабовський, Яків Щоголев –поети.

 

Сторінка з «Кобзаря» Тараса Шевченка

Архітектура.З другої половини ХVІІІ ст. у європейський архітектурі пануєкласицизм(лат. Classicus – взірцевий). За основу було взято форми античної архітектури як еталона.. Також популярним є російський ампір(від французького empіr – імперія) - стиль початку ХІХ ст., що завершує еволюцію класицизму. В Україні обидва стилі здобувають національні ознаки.

Провідний напрям – містобудівництво. Забудовуються старі міста, з’являються нові: Катеринослав (зараз Дніпропетровськ), 1784 р.; Маріуполь – 1779 р., Миколаїв - 1784 р., Херсон -1778 р., Одеса – 1795 р. Популярними стають площі, сквери, парки. Найвідоміші паркові споруди: “Софіївка” в Умані (Ф. Потоцький), “Олександрія” у м.Біла Церква.

Відоміархітектори: Меленський (ротонда на Аскольдовій могилі); Беретті (головний корпус Київського університету), Боффо (Потьомкінські сходи в Одесі.

Будуються головний корпус університету в Києві – 30-40 роки, театри у Києві, Одесі, Полтаві, Львові.

З другої половини ХІХ ст. стильова єдність втрачається, виникає еклектика (еклектизм) – довільне, механічне поєднання різних архітектурних стилів. Панує приблизно до 80-х років ХІХ ст. Зразки забудов останнього типу: Володимирський собор у Києві (1852-96 рр.), архітектори І.Штром, О.Беретті, А.Прахов; будується оперний театр (1897-1901 рр.), будинок Купецького зібрання (1882 р.) – філармонія, Український драматичний театр (тепер ім. Франка) – 1898 рр. у Києві.

У Львові – будинок Галицького сейму ( сучасний університет імені Франка) – архітектор Ю. Гохбергер.

Скульптуратакож несе відбиток класицизму. Виділяють такі періоди розвитку скульптури:

§ типовий центральноєвропейський класицизм (80-ті рр. ХVІІІ ст. – 20-ті рр. ХІХ ст.);

§ романтизм (до 60-х рр. ХІХ ст.);

§ академізм паралельно з реалістичною пластикою;

§ модернізм (початок ХХ ст.).

Відомий скульптор - І.Мартос - спорудив пам’ятник Мініну і Пожарському в Москві, Ришельє – в Одесі, Потьомкіну – у Херсоні.

З другої половини ХІХ ст. скульптура змінюється. Зразки: пам’ятник Володимиру Великому (Святому) – Клодт і Демут-Малиновський; Богдану Хмельницькому – М.Микешин; І.Котляревському у Полтаві – Л.Позен; з горельєфами на теми “Енеїди”, “Наталки Полтавки”, “Москаля-чарівника”; пам’ятник М.Гоголю – там же. Позен створив також низку композицій станкового характеру, присвячених життю українського села й українській історії (“Запорожець у розвідці”, “Скіф”, “Кобзар” тощо).

Живопис.У першій половині ХІХ ст. на хвилі романтизму поширюється інтерес до України, до національної самобутності. Відтак українська тематика розробляється і російськими, й українськими художниками.

Українці: А. Мокрицький, І.Сошенко, Г. Васько, Т.Шевченко;

росіяни: В. Тропінін (одним із перших звертається до змалювання простого трудівника), К. Павлов, М. Сажин.

Значну роль у розвитку живопису цього періоду відігравала творчість Т.Шевченка.

З другої половини ХІХ ст. в Україні виникають спеціальні навчальні заклади, які готували художників: 1865 р. – малювальна школа в Одесі (з 1889 р. – Одеське художнє училище); 1875 р. – малювальна школа у Києві.

Основні теми: пейзажі (суто українські), жанрово – побутові сцени; портрети простих людей, героїчні історичні події.

Художники: К.Трутовський, Л.Жемчужников, І.Соколов, М.Пимоненко, І. Айвазовський (мариніст, але писав і пейзажі українських степів: “Чумацька валка”, “Комиші на Дніпрі”); Ю. Брант – на Західній Україні.

У 1870 р. створюється Товариство пересувних художніх виставок, одним із засновників якого був К. Трутовський, що написав значну кількість полотен української тематики (“Дівчата біля криниці”, “Шевченко над Дніпром”, “Майська ніч”, “Сорочинській ярмарок” тощо). “Передвижники”: Микола Ге, що писав картини релігійно-філософської тематики (“Христос перед Пілатом”, “Таємна вечеря”), О.Литовченко (присвячені російській історії “Стрілецький бунт”, “Іван Грізний показує свої скарби англійському послу”); Микола Ярошенко (“В’язень”, “Крізь життя”); Ілля Рєпін (“Запорожці пишуть листа турецькому султану”, “Мотря Кочубеївна”, “Козацькі тили”).

Наприкінці століття значне місце в розвитку українського живопису посідає українська національна школа пейзажного живопису: К.Костанді (“Рання весна”, “Миргород”), В. Орловський (“Село”, “Хати в літній день”, “Косовиця”), та інші.

Монументальний живопис: розпис Володимирського собору у Києві (Васнєцов, М. Лимоненко); реставрація фресок Кирилівської церкви (М.Врубель), розпис будинку Земства у Полтаві (В. Кричевський, С.Васильківський), розписи палацу митрополита у Чернівцях ( Й. Бокшай).

Музика.З 20-х років ХІХ ст. поширюється романтизм. Народна українська музика не розвивається, натомість із Росії приходять романси, казармені пісні тощо.

З’являються перші українські симфонії (наприклад, “Українська симфонія” невідомого автора).

У 1809 р. в Одесі відкрито російську оперу, тут виступали як диригенти Петро Чайковський, М. Римський-Корсаков, співала С. Крушельницька. З 1926 р. – український оперний театр.

З другої половини ХІХ ст. розвивається опера. Перша українська опера – “Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського (1863 р.); Петро Ніщинський створює музичну картину до п’єси Т.Шевченка “Назар Стодоля” тощо.

Микола Лисенко – засновник великих музичних форм, основоположник інструментальних жанрів в українській музиці. Написав значну кількість фортепіанних творів, дві рапсодії, ноктюрни, полонези, композиції на тексти М.Старицького, С.Руданського, О.Олеся, Лесі Українки, М.Вороного, І.Франка; Т.Шевченка.

Наприкінці століття посилюється інтерес до вокальної музики, хорової, що спирається на народну музику: К.Стеценко, Я.Лопатинський, Я.Степовий, О.Нижанківський.

М.Вербицький створює майбутній гімн України на слова П.Чубинського (1862 р.).

Театр. З початку століття театр ще аматорський (любительський), потім напівпрофесійний: 1812 р.– Харківський театр, один із директорів – Г.Квітка-Основ’яненко; 1818 р. – Полтавський театр (один із директорів – І.Котляревський, з 1819 до 1821 рр.).

Кріпацькі театри в Україні не поширені.

Відомі актори: М.Щепкін (кріпак), виступав у Полтаві, Харкові, Києві, Москві; К.Соленик.

З другої половини ХІХ ст. з’являється професійний театр. У цих трупах грали трьома мовами: російською, українською, польською.

З’являється театр корифеїв: Г.Ашкаренко за порадою М.Кропивницького і М.Старицького у 1881 р. написав “прошеніє” до міністра внутрішніх справ з проханням дозволити грати українською мовою. У 1882 р. у м. Єлисаветграді виникає трупа під керівництвом М.Кропивницького: М.Старицький, М.Заньковецька, Г.Затиркевич, П.Саксаганський, М.Садовський, М.Садовська-Барілотті, І.Карпенко-Карий та інші. Згодом трупа розпалась: відділився М.Старицький.

У 1883 р. трупі заборонено гастролювати в Київській губернії 10 років, але вона мала успіх в Росії.

 

Українська культура кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

 

На зламі століть у культурному і в політичному житті країни відбуваються зміни. У суспільстві відчувається наростання кризи (революційні настрої), пошуки нових шляхів розвитку. Так само пошуки нових шляхів – й у культурі. Українська культура органічно вписується у світовий процес, Україна стає відомою у світі. Хоча національне гноблення перешкоджає вільному розвитку культури.

У громадському житті: Українсько-руська радикальна партія (І.Франко, М. Павлик, С. Данилович), згодом вона розкололася, утворилася партія соціал-демократів. Розвивається робітничо-пролетарський рух. Вперше було обґрунтовано позицію політичної самостійності України у книзі Ю.Бачинського “Україна irredenta” (1895 р.). Створено й Українську народну партію (1902 рік, організатор М.Міхновський), яка розробляла ідеї самостійності України.

Виходять такі періодичні видання: “Хлібороб” (1891-1895 рр.), “Громадський голос” (1895-1917 рр.), “Житє і слово” (1894-1897 рр.), “Земля і воля” (1907-1912 рр.), “Літературно-науковий вісник” тощо.

Релігійне життя.На західноукраїнських землях переважала греко-католицька віра, вона в цей період виступає тою силою, що намагається зберегти українські традиції та рідну мову. Відомим діячем цієї церкви був митрополит Андрій Шептицький, який обстоював право національної самобутності української нації в цілому і церкви зокрема.

На землях Центральної та Східної України провідною релігією було православ`я (причому ще з 1686 року українську православну церкву було підпорядковано Московському патріархату. Згодом було утворено Українську автокефальну православну церкву (20-ті роки ХХ століття).

Освіта і наука. Збільшується кількість навчальних закладів, хоча на Правобережній Україні початкова освіта була необов’язковою, відтак сільське населення в основному було неграмотним, а серед міського грамотною була приблизно половина.

У вищих навчальних закладах постає питання україномовної освіти (особливо після революції 1905 року). Наслідком стала поява деяких україномовних курсів у Харківському та Одеському університетах.

На Західній Україні справа була дещо кращою. Зокрема, збільшилася кількість українських шкіл, у Львівському та Чернівецькому університетах – кількість україномовних кафедр.

Розвиваються різні науки: математик Д. Граве став засновником Київської алгебраїчної школи (працював у Харківському та Київському університетах); відомі медики – хірург М. Трінклер, офтальмолог Л. Гіршман тощо.

У 1991 році у Львові було створено дитячо-молодіжну організацію “Пласт” (основні засади: патріотизм та морально-християнський дух).

Відома подія цього часу – створення першого в Росії аероклубу (Одеса, 1908 р.), а в 1913 П.М. Нестеров першим демонструє “Мертву петлю” над Києвом.

У мистецтві цього періоду домінує модернізм, який найповніше виявився у літературі. Вперше в історії української літератури гасло модернізму проголосив М. Вороний у 1901 р.

Прихильники модернізму в літературі виступали проти перетворення художніх творів на політичні декларації, проти тенденцій реалізму й народництва, висували ідеї “чистого мистецтва”. Зокрема, Вороний закликає до служіння красі (“Мій друже, я красу люблю...”).

Модерна література звертається до душі людини, її настроїв, почуттів і переживань.

Письменники, яких можна назвати модерністами: Леся Українка, О.Кобилянська, В. Винниченко (неоромантики), М.Коцюбинський (імпресіоніст), “Молода муза” символістського спрямування (1906-1909 рр. Львів): П.Карманський, В.Пачовський, Б.Лепкий, О.Луцький, С.Твердохліб, С.Чернецький, М.Яцків; “Українська хата” (журнал): М.Сріблянський (Шаповал), М.Євшан, Г.Чупринка, М.Філянський (1909-1914 рр. Київ).

Архітектура і скульптура.В архітектурі також домінує модернізм (модерн): асиметричне планування, ламані лінії, використання залізних конструкцій, у ранньому модерні – надмірність декору - будинок Владислава Городецького у Києві – “Будинок з химерами” (1902-1903 рр.). У стилі модерн збудовано перший в Україні критий ринок – Бессарабський (1910 р., арх. Г.Гай), міська залізнична станція у Києві (1912-14 рр., арх. О.Вербицький).

Були спроби поєднати принципи модерну й народної архітектури: будинок Полтавського земства (сучасний краєзнавчий музей) - арх. В.Кричевський.

У скульптурі розвивається як модернізм, так і неокласицизм. Скульптори: М. Паращук, який створив пам’ятник А. Міцкевичу у Львові (разом з Антоном Попелем), скульптурні портрети В. Стефаника, І. Франка, М. Лисенка; Ф. Балавенський – погруддя Т. Шевченка (1899 р.), І. Кавалерідзе – пам’ятник княгині Ользі у Києві (1911 р.), персонажами якого є Ольга, Кирило й Мефодій та Андрій Первозданний (у 20-ті роки пам`ятник розібрали); О.Архипенко (пізніше емігрував) – започатковує кубізм (робота “Людська постать”) – чіткі форми, “геометризація”, аскетичність кольорів, зручний матеріал тощо.

Живопис.Модерний живопис звертається до національного мистецтва.

Художники: І. Їжакевич, розробляє історичну та побутову тематику. О. Мурашко – неоромантик (“Похорон кошового”) та імпресіоніст; В. Кричевський, Іван Труш: О. Богомазов – кубофутурист, К. Малевич – супрематист.

У 1905 р. організована перша Всеукраїнська мистецька виставка.

Музикарозвивається в основному в реалістичному напрямі. У 1903 р. у Львові відкрито перший музичний інститут і у 1904 р. – музично-драматичну школу у Києві (очолив її М. Лисенко) – консерваторія з 1913 року.

Композитори: В. Барвінський (неоромантизм, імпресіонізм), С.Людкевич, К. Стеценко, М. Леонтович.

Відома співачка – С. Крушельницька.

Театр– продовжує працювати трупа М. Кропивницького, перший стаціонарний театр існує з 1907 р. (Микола Садовський).

Драматурги: Леся Українка, О.Олесь, В.Винниченко; теоретики театру: Леся Українка, М. Вороний тощо.


 


Читайте також:

  1. Васнецов Віктор Михайлович
  2. Гаршин Всеволод Михайлович
  3. Гетьман Михайло Дорошенко
  4. Князь Михайло Олелькович Князь Михайло Глинський Литовський замок у Луцьку
  5. Михайло Грушевський Сергій Єфремов
  6. Михайло Грушевський Сергій Єфремов
  7. Михайло Коцюбинський життєвий і творчий шлях
  8. Михайло П. Драгоманов
  9. Михайло Сергійович Грушевський
  10. Продовжували ідеї братства громадівці - Михайло Драгоманов і Сергій Подолинський.




Переглядів: 1023

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Левко Боровиковський | І. Доба відновлення української державності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.023 сек.