Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Михайло Коцюбинський життєвий і творчий шлях

Тема 2.2. М.Коцюбинський – майстер психологічної новели

План

1. Життєвий і творчий шлях письменника.

2. Імпресіоністична манера письма М.Коцюбинського.

3. Психологічна новела „Intermezzo”: жанрові ознаки „поезії у прозі”;

4. Проблема пошуку душевної рівноваги творчою особистістю як передумови повноцінного життя.

5. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини.

 

Література

1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г. Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – С. 174-201.

2. Хропко П. Українська література: Підручник для 10 кл. – К.: Освіта, 1998 с. 230-258.

3.“Іntermezzo” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.— 1999.— № 2.

4.Кузнєцов Ю., Орлик П. Слідами феї Моргани: Вивчення творчості Коцюбинського в школі.— К., 1990.

 

Михайла Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчiстю пiдтверджуе надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтло простота думки й справдi немов пронизують читача життедайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала людинi ставати людиною.

Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вiнницi в сiм'i дрiбного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, "добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву:". Саме завдяки ii старанням хлопець мав можливiсть долучитися до зразкiв високого мистецтва ще з юних лiт. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала "нахил до всього гарного та любов i розумiння природи".

Ази освiти Михайло осягав удома. З 1875 року навчався у Барськiй початковiй школi, а в наступнi п'ять рокiв - у Шаргородському духовному училищi. Як згадував один iз його ровесникiв, "Михайло Коцюбинський був тодi повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний i чисто вдягнений. Вчився вiн добре, був дуже уважний i старанний. Знав завжди лекцii краще за усiх, був зосереджений i серйозний не на своi лiта. Учитель нiколи не карав його - не бив лiнiйкою по руцi, не становив навколiшки, як це бувало з iншими. До товаришiв ставився гарно, до всiх однаково уважно, не розрiзняючи з-помiж них нi евреiв, нi руських, нi полякiв". Пiд час навчання у духовному училищi хлопець не обмежуеться вивченням лише обов'язковоi програми. З особливим захопленням вiн знайомиться з творчiстю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генрiха Гейне, Миколи Гоголя, Олександра Пушкiна. Готуеться до вступу в унiверситет. Але сувора проза дiйсностi по-своему вiдкоригувала тi мрii.

Сiм'ю спiткало лихо: ослiпла мати, а батько кинув родину напризволяще. Щоб не вмерла голодною смертю хвора мати, щоб вижили молодшi члени родини: Лiда, Хомця, Леонiд i Оля, юнак змушений пiти на свiй хлiб. Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителюе, дае приватнi уроки, займаеться репетиторством для дiтей iз заможних родин Вiнницi та навколишнiх сiл. Та заробiтки його були такi мiзернi, що в сiм'i тодi навiть чаем не могли почастувати гостей.

Наприкiнцi 1881 року Михайло Михайлович Коцюбинський залишае Вiнницю i виiжджае до Кам'янця-Подiльського.

Нахил до творчостi виявився у нього дуже рано - ще в десятилiтньому вiцi вiн складав вiршi, написав п'есу за мотивами пiснi "Бондарiвна", любив декламувати Шевченковi поезii. На його лiтературнi здiбностi звернув увагу вчитель росiйськоi мови в Шаргородськiй бурсi, кинувши тодi пророчi слова: "Панове, це майбутнiй письменник!" 1884 року з-пiд пера М. Коцюбинського виходить перший твiр - оповiдання "Андрiй Соловейко, або вченiе свiт, а невченiе тьма", яким автор поклав початок циклу зарисовок з народного життя, до якого увiйшли оповiдання "21-го грудня на введенiе" (1885), "Дядько та тiтка" (1886), опублiкованi пiсля смертi письменника. Однак першим твором, що з'явився 1890 року друком у журналi "Дзвiнок", був вiрш для дiтей "Наша хатка".

1891 року М. Коцюбинський склав iспит на народного вчителя i почав учителювати спершу в селi Михайлiвцi, потiм у селi Лопатинцях. Тут вiн знайомив селян iз забороненими книжками, написав оповiдання "Харитя", "Ялинка", повiсть "На вiру". Разом з тим молодий письменник записував народнi пiснi, зокрема пiснi й легенди про Кармалюка.

П'ять рокiв М. Коцюбинський працював у фiлоксернiй комiсii, що мала вести боротьбу з виноградними шкiдниками в Бессарабii та в Криму. Ближче знайомство з життям i побутом селян цих краiв дало йому багатий матерiал для написання ряду творiв, зокрема вiдомого оповiдання "Для загального добра" (1895). Восени 1897 року вiн виiхав до Житомира, де кiлька мiсяцiв працював редактором вiддiлу хронiки в газетi "Волинь".

З 1898 року письменник рiшуче перегортае сторiнку свого життя, одружуеться з Вiрою Дейшi i оселяеться в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi.

З 1900 по 1911 рiк працюе в статистичному бюро губернського земства. Цей перiод життя i творчостi М.Коцюбинського особливий. Навколо нього гуртуеться чернiгiвська iнтелiгенцiя, заохочена й наснажена прикладом дiевого життя Михайла Михайловича.

Коцюбинський по своiй сутi був людиною творчою. Це вiдчувалося у всьому. Всi люди, без винятку, що стикалися з ним, "з першого погляду" попадали пiд чари його зовнiшностi, людських якостей.

Iз записiв iсторика-мемуариста Глiба Лазаревського про першу зустрiч з Михайлом Коцюбинським: " Високий. Стрункий, але трохи згорблений у плечах. Лиса чи поголена голова... Блiде, нiби припудрене, обличчя з правильними рисами, карi очi, погляд яких то був неначе сумний, як у хвороi людини, то запалювався самовпевненими, навiть трохи презирливими вогниками.

Темнi вуса пiдкрученi догори, за тодiшньою модою. Пiд нижньою губою плямка борiдки-еспаньйолки. В усiй постатi було щось своерiдне, особливе, одночасно приемне, було щось од людини, яка знае собi цiну i якiй не можна наступити на ногу."

Коцюбинський тримався з усiма рiвно, доброзичливо, але трохи вiддалено. Можливо тому, що весь час був у полонi своiх думок i переважно жив життям своiх персонажiв. Якось вiн зiзнався, що в роботi для нього найважливiше - обдумування.

У родинi розумiли унiкальнiсть людини, з якою вони жили. У домi все було пристосовано для того, аби батьковi було легше i приемнiше працювати.

Дуже цiкавою i характерною була конструкцiя самого будинку: зовнi вiн виглядав набагато меншим, анiж усерединi. Зручне розташування кiмнат, при якому опочивальня та вiтальня-кабiнет письменника при необхiдностi могли бути iзольованi вiд iнших примiщень. I всi в домi, навiть дiти, дбали про те, щоб не заважати татовi, коли той працював.

Готовий твiр вiн, перш за все, показував своiй дружинi, Вiрi Устимiвнi, яка була справжнiм другом, помiчником i порадником як у життевих питаннях, так i в лiтературних.

Незважаючи на завантаженiсть у статбюро та iнтенсивну лiтературну роботу, Коцюбинський разом з дружиною займалися громадською дiяльнiстю. Михайло Михайлович брав участь у роботi архiвноi комiсii, лiтературно-музично-драматичного гуртка, керував "Просвiтою". Подружжя Коцюбинських створило свiй лiтературно-художнiй салон з неповторним, притаманним тiльки iм мiкроклiматом. I на це незабаром вiдгукнулися митцi. "Лiтературнi суботи" Коцюбинських почали вiдвiдувати початкуючi поети, прозаiки, художники. Для Павла Тичини, Еллана Блакитного, А. Казки, О Саенка Коцюбинський був хрещеним батьком у великiй лiтературi.

З 1899 року у Львовi починае виходити зiбрання його творiв, що було завершено сьомим томом у 1913 роцi. У 1905 роцi М.Коцюбинський подорожуе краiнами Центральноi та Захiдноi Европи, вiдвiдуе Австрiю, Нiмеччину, Iталiю, Швейцарiю. Пiсля повернення вiн багато працюе. Оповiдання, новели, повiсть "Fata morgana" е своерiдним осмисленням шляхiв подальшого розвитку украiнського суспiльства.

Багато часу займало у Коцюбинського листування. У числi його респондентiв були М. Вороний, А. Кримський, I. Франко, Л. Украiнка, О. Кобилянська, В. Винниченко. Багато авторiв листiв було iз-за кордону. Лiтературно-меморiальним музеем-заповiдником Михайла Коцюбинського за iнiцiативи його директора - онука письменника - Юлiя Коцюбинського видано чотири томи листiв до М. М. Коцюбинського, на якi Михайлу Михайловичу треба було дати вiдповiдi (це, безперечно, лише частина архiву, що зберiгаеться в музеi).

В епiстолярному жанрi Коцюбинський досяг не менше, нiж у прозi. Його листи, особливо до дружини i друзiв, гiднi бути прирахованими до улюбленого ним жанру новели. Новелiстика ж Коцюбинського iндивiдуальна i нi з чим не порiвняна.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Останнi роки життя великого письменника позначенi рiзким погiршенням здоров'я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рiк М.Коцюбинський тричi вiдвiдуе Iталiю, куди виiздив на лiкування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на вiллi якого, на островi Капрi, вiн жив. Улiтку 1910 року, повертаючись з-за кордону, М.Коцюбинський заiхав у карпатське село Криворiвню. Враження, якi охопили вiд знайомства з побутом, людьми, мовою, традицiями цiеi землi, заворожили його. Своi враження вiн увiчнив чудовим твором "Тiнi забутих предкiв" (1911 р.). Це були останнi свiтлi й щасливi митi життя, яке невпинно знесилювалося пiдступною недугою. Йому не допомагае лiкування в унiверситетськiй клiнiцi Киева, i 25 квiтня 1913 року полум'яне серце неповторного майстра слова битися перестало. Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдинiй горi в Чернiговi, де вiн так любив вiдпочивати, милуючись красою Придесення.

Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Михайло Коцюбинський — великий письменник-гуманіст, виразник народних дум і прагнень. Він посідає одне з чільних місць в історії української літератури. Його повісті, оповідання та новели яскраво відтворюють не тільки глибинні соціальні зрушення в суспільстві кінця XIX - початку XX ст., а й активні пошуки, якими характеризувався літературний процес на межі двох століть, він приніс в українську літературу елементи декадентства, символізму, неоромантизму, — усього того, що за аналогією з німецькою та польською літературою дістало назву модернізму.

Народився Михайло Коцюбинський 1864 р. — у той лиховісний час, коли офіційною мовою на українській землі була мова російська. Цією ж мовою говорили в родині майбутнього автора славетних творів. Але «занедужавши, — як писав пізніше сам автор, — на дев'ятому році на запалення в легенях, я в гарячці почав говорити по-українському. Чим немало здивував батьків» Уже пізніше, після цього випадку, десятирічний хлопець, розбуджений цікавістю до українського слова, почав складати українські пісні, беручи за взірець народні. А коли на тринадцятому році випадково Коцюбинський дістав кілька примірників журналу «Основа», оповідання Марка Вовчка, а згодом — Шевченкового «Кобзаря», то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його на свідомий український шлях.

Звичайно, Михайло Коцюбинський дійшов до вершини свого хисту не одразу, а вибоїстою та круглою стежкою довгих, невтомних шукань, що привели до вершин аж у зрілий період його творчості. Найбільший, а тому найглибший слід у розвитку письменницької свідомості Михайла Коцюбинського, з якої вже виросло й розцвіло все те, що дав письменник, навчаючись художньої майстерності, без сумніву, залишив Тарас Шевченко. Як молодий письменник Коцюбинський наполегливо вивчав, не раз перечитував і Панаса Мирного. Отже, у процесі творчого пошуку письменник розвивався не без впливу з боку інших письменників.

Коцюбинський вважається найвидатнішим стилістом української прози. Він почав як реаліст і народник під впливом Панаса Мирного й Івана Нечуя-Левицького, пізніше, на початку XX ст., відійшов від цього напрямку й, хоча симпа­тизував народницьким поглядам, однак схилявся до імпресіоністичної манери. Тут не було метаморфози чи суперечності — адже імпресіонізм, цей останній великий стиль XIX ст., був об'єктивним мистецтвом, побудованим на точному відображенні відчуття, враження, спостереження. Як психолог Коцюбинський найчастіше писав про людську та мистецьку роздвоєність, амбівалентність, свідомо чи підсвідомо відбиваючи свою письменницьку й людську драму.

Засвоївши традиції та досвід своїх славних попередників, Коцюбинський орієнтувався й на зразки світового письменства, був чутливий до тих нових віянь, що панували тоді в європейській літературі. З одного боку, був новатором щодо стилю та психологізму, з іншого — надмірного новаторства остерігався. У пристрасних дискусіях про нове та старе, модернізм і традицію, які захопили буквально всіх його сучасників, Коцюбинський участі не брав. Він був справді природженим художником, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку». — писав сам автор. Усе його чесне, працьовите життя та його творчість підтверджують: він був і залишився назавжди великим Сонцепоклонником і великою Людиною. Таким людяним, добрим, лагідним постає Михайло Коцюбинський перед нами зі спогадів його сучасників.

Коцюбинський написав небагато. Серед оповідань та повістей, як правило, виділяють «Fata morgana» та «Тіні забутих предків». Під кінець життя він став широко відомим, і його твори видавалися російською, чеською, польською, ні­мецькою, шведською та іншими мовами. Життя письменника в основному про­минуло в провінційних містах і містечках України, а також у Молдавії та Криму, де він був на урядовій службі. З 1898 року Коцюбинський оселився в Чернігові. Тут він працював чиновником у статистичному бюро губернського земства. Активним суспільним, культурним або науковим життям місто не відзначалося, єдиною перевагою була відносна близькість до Києва. У 1906—1908 pp. письменник очолював чернігівську «Просвіту», багато уваги приділяв діяльності літературній молоді, влаштовував традиційні «понеділки» та «суботи», на яких обговорювалися нові твори, був одним із упорядників літературних збірників альманахів: «Хвиля за хвилею», «Дубове листя», «З потоку життя». . Коцюбинський постійно стежив за розвитком сучасної української літератури та багато читав із зарубіжної Він говорив, що є в нього «любимі» письменни­ки Гамсун, Шніцлер, Лі, Ахо, Стрінберг, Метерлінк. У різний час на нього також справляють враження Достоєвський, Золя. Ібсен. Роздуми над шляхами розвитку української літератури Коцюбинський підсумовує у відозві 1903 р. до українських письменників, де закликає розширювати тематичні обрії рідного письменства, не обмежуватися лише селянською тематикою, порушувати історичні, філософські, психологічні проблеми, сюжети будувати по-новому — оригінальніше, орієнтуючись на досвід європейської літератури.

Як реаліст Михайло Коцюбинський звертав у своїх творах увагу на змалювання зовнішніх подробиць, бачених в житті. Натомість як натуралістичний імпресіоніст, а пізніше як психологічний імпресіоніст, він змальовував найтонші й найглибші порухи людської душі. Цей стиль психологічного імпресіонізму (або, як сказав С. Черкасенко, «чистої води імпресіонізму») такий самобутній, що його можна вважати виробленим самим письменником.

У 1900-ті роки Коцюбинський пише три твори, що відкривають новий етап у його творчості: новелу «Лялечка», акварель «На камені» й етюд «Цвіт яблуні» У цих творах подано глибший психологічний аналіз, ніж у попередніх, вони показують, що Коцюбинський вийшов на цілком нову стежку — стежку імпресіонізму. На початку XX ст відбувається якісний злам у творчості Михайла Коцюбинського Він створює жанр психологічної новели, виробляє імпресіоністичну манеру письма.

У них відчутна рука вже зрілого майстра, який творить новий жанр — жанр психологічної новели Сюжет у психологічній новелі відходить на другий план. Портретні описи майже відсутні, змінюється функція обставин, усе підпорядковується одній меті — тонкому проникненню в психологічний світ людини, нюанси душевних поривів і глибокі переживання, які й становлять справжню драматургічну колізію новели. Письменник водночас виробляє нові художні принципи зображення героя: він переходить від знаковості сюжету до знаковості мікрообразу — його смислотворчої сутності. Усезнаючий автор зникає, замість нього всевладно панує слово та почуття персонажа, його суб'єктивне бачення себе та навколишнього світу.

Стає дуже яскравою й індивідуальна особливість майстра слова: відбувається привнесення живопису до літератури, підпорядкування його ідейно-художній концепції твору, вироблення імпресіоністичних прийомів письма. Під впливом психологічної літератури та внаслідок спостережень у письменника складається уявлення про внутрішній світ людини як безперервний процес, який має свої періоди, спади та підйоми, що, власне, і становлять справжній сюжет багатьох його творів — у Коцюбинського формується художньо-психологічна композиція героя, яку він називає «кільця психологічного процесу».

Кожний персонаж у Коцюбинського має свою окрему мову, він індивідуальний до найтонших дрібниць. Описаний індивід зазнає переживань при дуже напружених нервах, коли вони реагують на зовнішні показники. Для Коцюбинського це були дуже важливі думки, і він враховував їх у своїх імпресіоністичних творах.

Принципово новою стає й система поетики: письменник наче переломлює все те, що він зображує, крізь призму внутрішніх переживань персонажів. Коцюбинський змальовує не стільки вчинки, поведінку героя, навколишній світ, скільки його враження про самого себе та цей світ. Як ніхто в європейській літературі до й після нього, Коцюбинський умів підпорядковувати колір твору розкриттю внутрішнього світу героя або тим ідейно-художнім завданням, які він перед собою ставив. Акварель «На камені» — новаторський твір у жанровому плані. У ньому нескладна фабула, автор зосереджений на внутрішніх переживаннях героїв, що й становлять сюжетну колізію. Композиція акварелі надзвичайно оригінальна: даючи нібито малюнок з життя, автор жодного епізоду не виносить на перший план, а примушує читача головні епізоди переживати в собі, у своїй уяві. У цьому виявляється перша риса імпресіонізму: замість детальних реалістичних описів давати тільки окремі натяки, «плями», що вже показують шлях читачевій уяві. Друга ж риса імпресіонізму — висувати на перший план психічні переживання героїв, а не фабулу творів. Письменник робить спробу вийти за межі традиційного оповідання та створити новий жанр — психологічну новелу, розвинути свою індивідуальну стильову манеру. Жанрова характеристика цього твору—акварель—відкриває задум автора: наблизити словопис до живопису; згадана новела наче спеціально присвя­чена цьому мистецькому експерименту. Акварель — одна з найбільш колористич­них у прозі того часу, і не тільки українській. У цьому творі письменник ставить перед собою важливе завдання: надати кольору смислової функції. Тут слово ви­ступає тільки інструментом творення мікрообразу, який і передає переживання героїв або служить реалізації задуму автора. Не дивно, що новелу «На камені» автор назвав аквареллю: у ній справді переважають зорові образи, картини моря й гір виринають перед очима читачів, наприклад змалювання бурі на морі.

У стилі Михайла Коцюбинського імпресіонізм часом поєднується з елемен­тами символізму («З глибини», «Intermezzo», «Невідомий», «На острові»), іноді з елементами неоромантизму («Тіні забутих предків», «На острові», «На камені»), іноді — натуралізму («Лист», «Fata morgana»). Але стильовою домінантою, що відбиває специфічне світобачення й творчі прийоми письменника, без сумніву, є імпресіонізм, рідкісний навіть для європейської літератури за своїм викінченим естетизмом і глибиною психологічного аналізу. Коцюбинський започаткував на грунті модерністичних літературних тенденцій (поезії в прозі, сповідальна проза) цілком оригінальний стиль. За своїми головними ознаками — часово-просторовою концепцією, концепцією кольору, концепцією людини, її психодуховності, кутом зору оповідача — цей стиль співвідноситься з європейським психологічним імпресіонізмом типу Гамсуна, Шніцлера, братів Гонкурів, російським імпресіонізмом Буніна, Чехова, Купріна. Імпресіонізм Коцюбинського передусім є кроком у поглибленні художнього психологізму в українській літературі XX ст.

Вершин імпресіоністичного письма Коцюбинський досягає в «Intermezzo» Написана вона ніби в монологічній манері, проте це не внутрішній монолог, це ряд юрових картин, створених словом, що передають враження героя від навколишнього та водночас його внутрішні переживання. У цій же новелі помітні елементи символізму (назви «дійових осіб» виступають символами психодуховних процесів героя). Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних переживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак у прозі. На перший погляд, новела «Intermezzo» становить майже суцільний пейзаж — опис природи вії багатоманітних виявах. Насправді ж образи квітів, рос лин, птахів, тварин — це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя. У цьому творі Коцюбинський визначає «дійових осіб» Тут дійові особи — засіб художньої умовності Він застосовується письменником для того, щоб дати читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають «дійові особи» — «ниви у червні», «сонце», «зозуля», «жайворонки», та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути й сцена. Сцена – це душа ліричного героя з її болями та радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов'язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання вимальовуються ширші проблеми — соціального та психологічного характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» й «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт образів створює ту багатозначність символів, які дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто та природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, і сприйняття героєм природи злито в єдиний нерозривний потік його переживань та усвідомлення себе у світі та суспільстві.


Читайте також:

  1. Васнецов Віктор Михайлович
  2. Гаршин Всеволод Михайлович
  3. Гетьман Михайло Дорошенко
  4. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ІГОРЯ РИМАРУКА
  5. Життєвий культурний стиль
  6. Життєвий та творчий шлях
  7. Життєвий цикл нової техніки
  8. Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності
  9. Життєвий цикл організації
  10. Життєвий цикл організації
  11. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПЗ ІС.
  12. Життєвий цикл послуг




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Біографія | Стильова своєрідність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.