Стильова своєрідність

Найголовніше в стилі Михайла Коцюбинського — це його особливий самобутній характер імпресіонізму. Вишуканий імпресіонізм письменника виявляється в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самою зображення.

Особливостi жанру твору М. Коцюбинського "Intermezzo"

Новела М. Коцюбинського "Intermezzo" - один iз кращих творiв письменника.
1. Життєва основа новели, (М. Коцюбинський тяжко працював на службi, але його робота не давала нi статкiв, нi морального задоволення. Вiн скаржився на поганий стан здоров'я i влiтку 1908 року поïхав на Полтавщину у село Кононiвку, де на самотi вiдновив фiзичне i духовне здоров'я. Його хворе серце було переповнене людськими стражданнями, а тут, серед чарiвноï природи, воно потроху стало заспокоюватись.)

2. Роль митця i призначення мистецтва в суспiльствi - тема "Intermezzo". (Передовi митцi украïнськоï лiтератури рiшуче вiдкидали гасло "мистецтво для мистецтва" i ставили свiй талант на службу народу.

Новела "Intermezzo" стала наслiдком роздумiв М. Коцюбинського про призначення лiтератури, про моральне обличчя митця.)

3. Лiричнi образи новели. (Система лiричних образiв новели складна. Усi 11 ïï частин зв'язанi мiж собою образом митця - його спогадами про минуле, роздумами про дiйснiсть i своє життєве призначення, його сприйнятя природи.

Ниви, сонце, три бiлих вiвчарки, зозуля, жайворонки, степ, вiтер лiкують його змучену чужим горем душу настiльки, що вiн уже може сприйняти людське горе, бiльше не жахається залiзноï руки мiста.)

III. Твiр "Intermezzo" - психологiчна новела. (Лiричний герой новели виборюючи, захищаючи власне "я", опиняється на межi психiчного розладу, але умiє знайти в собi сили покинути все, що тримало його у мiстi, цьому людському мурашнику. Вiн ïде до села, i природа лiкує його душевнi рани. Михайла Коцюбинського пiсля виходу новели у свiт друзi стали називати Сонцепоклонником, адже сонце посiдає у цьому творi центральне мiсце, воно супроводжує лiричного героя i кличе його до нового життя.)

Лекція №

Тема 2.2 Поетичне відтворення народних звичаїв та обрядів гуцулів у повісті “Тіні забутих предків”

План

1. Язичницьке світовідчуття наших предків у повісті.

2. Проблематика твору.

3. Кохання як найвищий вияв духовної краси, невідповідність між високим призначенням людини й умовами її будення.

Література

1. Українська література: підруч. для 10 кл. загальноосв. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень)/ Г. Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. – К.: Освіта, 2010. – С.189-201.

2. Хропко П. Українська література: Підручник для 10 кл. – К.: Освіта, 1998 с. 230-258.

3. Пахаренко В. “Над берегами вічної ріки” // Дивослово.— 1994.— № 7.

4. Поетика прози Михайла Коцюбинського.— К., 1989.

У «Тінях забутих предків» М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам «Мойсей», «Украдене щастя» І. Франка, а також «В неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Бояриня» й «Лісова пісня» Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.

Приїхавши на відпочинок у село Криворівню, Коцюбинський був захоплений красою величавої природи Карпат, а також «первісним» життям гуцулів. Він довго шукав єдино точну назву для свого нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»… І, зрештою, вибрав назву, у якій частка таємничості й навіть містики чи не найбільша.

Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. І він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. Вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.

Головні герої повісті — незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванкай Марічкизароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка — і є приземлено-груба Палагна.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника «Цвіт яблуні», «На камені», «Хвала життю».

Життєхваленням завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.

Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником — важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках Коцюбинського є така фраза: «Хочу набутися». Митець записав Гі під час третього відвідання Криворівні, маючи намір продовжити «Тіні забутих предків». Проте смерть не дала йому можливості здійснити це бажання, але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник вклав їі в уста Палагни, дружини Івана.

Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя — найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З’явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.

Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:

• несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;

• принципу переважання враження над вираженням.

Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. «Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи»-, «синє дихання гір»; «зелена кров гір» — ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.

Філософський зміст

Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.

Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.

Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.

Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.

Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне коханняє самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).

Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.

Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»).

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.

Лекція №

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Михайло Коцюбинський життєвий і творчий шлях	\|	Походження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.