• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби

Штрафна (фінансова) санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних (фінансових) санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, на підставі рішення контролюючого органу;

Згідно з чинним законодавством органам державної податкової служби надано право: застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян штрафні та фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення податкового законодавства, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством, накладаються на платника податків у таких розмірах.

Штрафні санкції, визначені підпунктами 6.1.1 - 6.1.6 та 6.1.9 цього пункту, застосовуються незалежно від стану розрахунку платника податків з бюджетами, існування податкового боргу чи переплати платника податків за податками (зборами, обов'язковими платежами).

Факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом документальної перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

Керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій та громадяни під час перевірки, що проводиться органами державної податкової служби, зобов'язані давати письмові пояснення з усіх питань, що виникають, підписати акт про проведення перевірки і виконувати вимоги органів державної податкової служби щодо усунення виявлених порушень законодавства про податки та інші обов'язкові платежі до бюджетів і внески до державних цільових фондів.

У разі відмови керівника чи головного бухгалтера підприємства (установи, організації) або громадянина-платника від підписання акта перевірки службовими особами органу державної податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови. При цьому в акті необхідно зазначити про ознайомлення керівника і головного бухгалтера підприємства (установи, організації), громадянина із змістом акта перевірки, обов'язками, правами і відповідальністю платників податків, передбаченими статтями 9 - 11 Закону України "Про систему оподаткування", іншими законами України та порядком, визначеним Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 02.03.2001 N 82.

Акт перевірки підприємства (установи, організації), громадянина-платника і акт відмови керівника чи головного бухгалтера підприємства (установи, організації) або громадянина-платника від підписання акта перевірки не пізніше наступного дня після їх складання реєструється в спеціальній книзі і разом з поясненнями платника (якщо такі є) і матеріалами перевірки подаються для розгляду керівнику органу державної податкової служби. У разі недодержання зазначених вимог щодо складання акта перевірки, а також за відсутності висновку перевіряючих на обґрунтовані зауваження, надані керівником або головним бухгалтером підприємства (установи, організації), громадянином - платником податків під час здійснення перевірки керівник органу державної податкової служби зобов'язаний вжити заходів щодо усунення цих недоліків або призначити повторну перевірку.

Податкове повідомлення-рішення за наслідками розгляду матеріалів перевірки приймає керівник органу державної податкової служби або його заступник за формою та згідно з вимогами, установленими Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 N 253. При скасуванні прийнятих рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій стягнуті суми штрафних та фінансових санкцій підлягають поверненню з тих бюджетів та державних цільових фондів, до яких вони надійшли у строки та за порядком, визначеним законодавством.

Закон України "Про державну податкову службу в Україні" передбачає притягнення безпосередньо начальниками державних інспекцій та їх заступниками до адміністративної відповідальності керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій чи громадян, винних у порушенні законодавства про оподаткування або порушенні порядку зайняття підприємницькою діяльністю чи таких, що не виконують законних вимог державних податкових інспекцій.

Види правопорушень - порушень законодавства про оподаткування, а також види адміністративних стягнень та їх розміри чітко визначені і не можуть бути самочинно змінені керівниками та іншими службовими особами державних податкових інспекцій.

Адміністративна відповідальність за правопорушення - порушення законодавства про оподаткування та підприємницьку діяльність, передбачена ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності. Зокрема, кримінальну відповідальність за порушення законодавства про оподаткування передбачено статтями 80-1 і 148-2 Кримінального кодексу України.

При провадженні в справах про адміністративні правопорушення - порушення законодавства про оподаткування і підприємницьку діяльність, їх розгляді, винесенні постанов за цими справами, здійсненні контролю за виконанням постанов про накладання адміністративних стягнень, передбачених Законом України "Про державну податкову службу в Україні", начальники державних податкових інспекцій та їх заступники повинні керуватися згаданим Законом України про адміністративні правопорушення.

Факт здійснення адміністративного правопорушення - порушення законодавства про оподаткування чи підприємницьку діяльність встановлюється в процесі або за наслідками перевірки підприємства, установи, організації чи громадянина. Службові особи державних податкових інспекцій при встановленні на підприємствах, в установах, організаціях і у громадян фактів порушень, за які винні особи підлягають притягненню вказаними інспекціями до відповідальності, крім відображення цих фактів у актах перевірок, складають протокол про адміністративне правопорушення - порушення податкового законодавства (надалі протокол про адміністративне правопорушення). Протокол про адміністративне правопорушення слід складати у двох примірниках. Зміст протоколу повинен відповідати вимогам статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Протокол підписується службовою особою державної податкової інспекції, яка його склала, і особою, яка вчинила порушення податкового законодавства. При наявності свідків протокол може бути підписаний також ними.

У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Відмова особи від підписання протоколу не є підставою для припинення розгляду справи. Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. При складанні протоколу порушникові роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що робиться відмітка у протоколі. Один примірник протоколу разом з актом перевірки і додатками до акта передається відповідно керівнику перевіреного підприємства, установи, організації або громадянину про що засвідчує запис на акті перевірки. Другий примірник протоколу не пізніше наступного дня після його складання реєструється в спеціальній книзі і разом з поясненням порушника (якщо такі наявні) і матеріалами перевірки подається для розгляду начальнику державної податкової інспекції чи його заступнику. Керівник державної податкової інспекції, якому передано протокол для розгляду, повинен на корінці протоколу вчинити підпис і проставити дату отримання протоколу.

Факти зайняття громадянами підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачено законодавством, а також факти продажу товарів громадянами без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії чи продажу ними товарів, не зазначених у деклараціях, можуть бути відображені безпосередньо в протоколах без складання акта.

Справа про адміністративне правопорушення - порушення податкового законодавства (надалі справа про адміністративне правопорушення) розглядається начальником державної податкової інспекції чи його заступником за місцем вчинення правопорушення (стаття 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Начальник державної податкової інспекції чи його заступник повинен розглянути справу про адміністративне правопорушення в п'ятнадцятиденний термін від дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (стаття 227 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне її повідомлення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення начальник державної податкової інспекції чи його заступник повинен з'ясувати такі питання (стаття 278 Кодексу України про адміністративні правопорушення):

1) чи належить розгляд даної справи до його компетенції;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи повідомлено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду справи (наявність письмової повістки);

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягає задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законних представників і адвоката.

Слід мати на увазі, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи, точне вирішення її відповідно до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також запобігання порушенням податкового законодавства, виховання громадян у дусі додержання законів.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема:

1) відсутності події та складу адміністративного правопорушення - порушення законодавства про оподаткування;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність, зокрема:

згідно зі статтею 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані, особи рядового начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами, тому керівник державної податкової інспекції за фактами порушень податкового законодавства вказаними особами права накладати на них адміністративні стягнення не має.

Також не може бути притягнута до адміністративної відповідальності керівником державної податкової інспекції інша особа, на яку поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, в яких прямо передбачено, що такі особи несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність. У таких випадках необхідно матеріали на вказаних осіб за виявленими фактами порушень податкового законодавства направляти керівникам відповідних органів для притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.

4) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;

5) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення термінів, передбачених статтею 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме:

адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці від дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці від дня його виявлення. До перших відносяться правопорушення, які носять разовий характер (наприклад, несвоєчасне подання декларацій, розрахунків, аудиторських висновків, платіжних доручень на внесення платежів до бюджетів і державних цільових фондів тощо), а до триваючих правопорушень податкового законодавства - правопорушення, які протягом певного періоду (відсутність бухгалтерського обліку об'єктів оподаткування, ведення його з порушенням встановленого порядку, інші правопорушення, пов'язані з обчисленням податків, платежів і внесків, встановити які можна лише під час документальної перевірки на підставі первинних бухгалтерських документів);

б) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (службової особи) про накладання адміністративного стягнення або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення за даним фактом кримінальної справи;

7) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Якщо при розгляді справи начальник державної податкової інспекції чи його заступник прийде до висновку, що в порушенні податкового законодавства чи в порушенні громадянами порядку зайняття підприємницькою діяльністю є ознаки злочину, тобто за ці порушення передбачена законодавством кримінальна відповідальність, то матеріали за такими порушеннями необхідно передати прокурору чи органу попереднього слідства або дізнання (стаття 253 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення, адміністративне стягнення може бути накладено начальником державної податкової інспекції чи його заступником не пізніш як через місяць від дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Справи про адміністративні правопорушення повинні розглядатися з додержанням також вимог статей 279 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник державної податкової інспекції, який розглядав справу, виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (службової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, прийняте по справі рішення.

По справі про адміністративне правопорушення чи порушення громадянами порядку зайняття підприємницькою діяльністю начальник державної податкової інспекції чи його заступник виносить постанову про накладання адміністративного стягнення (адміністративний штраф, конфіскація виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої). Накладати інші види адміністративних стягнень, передбачені статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівники державних податкових інспекцій не мають права.

При накладанні адміністративного штрафу, розмір якого диференційований в залежності від виду правопорушення, необхідно враховувати характер вчиненого порушення податкового законодавства, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, передбачені відповідно статтями 34 і 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При накладанні адміністративних стягнень щодо вчинення кількох правопорушень податкового законодавства слід керуватися вимогами статті 36 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Зокрема, якщо особа вчинила кілька видів порушень податкового законодавства, справи про які одночасно розглядаються керівником однієї і тієї ж державної податкової інспекції, адміністративне стягнення (штраф) накладається в межах найбільшого розміру штрафу за вчинене правопорушення.

Конфіскація виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини відповідно до статті 25 Кодексу України про адміністративні правопорушення застосовується в даному випадку як додаткове адміністративне стягнення. Тому, враховуючи вимоги статті 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо особа вчинила кілька порушень податкового законодавства, в тому числі і правопорушення, за які передбачено такий вид адміністративного стягнення як конфіскація предметів, справи про які одночасно розглядаються керівником державної податкової інспекції, то до основного стягнення - штрафу в максимальному розмірі, в цьому разі може бути приєднано додаткове стягнення - конфіскація виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини.

Слід мати на увазі, що згідно зі статтею 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, службовими особами та громадянами.

У державній податковій інспекції формуються окремі справи на кожне адміністративне правопорушення, в яких накопичуються такі документи і матеріали:

1) протокол про адміністративне правопорушення;

2) пояснення чи письмове зауваження (якщо вони були надані порушником) і висновки службової особи державної податкової інспекції за ними;

3) інші документи, надані порушником, які можуть свідчити про характер вчиненого правопорушення, відомості про особу та її майновий стан, а також про обставини, що пом'якшують відповідальність порушника чи виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення;

4) копія листа про сповіщення особи про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

5) постанова про накладання адміністративного стягнення чи закриття справи;

6) копія опису та оцінки виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини (якщо виносилась постанова про конфіскацію);

7) скарга порушника або протест про накладання адміністративного стягнення (якщо скарга подавалась чи протест виносився) і матеріали по їх розгляду;

8) матеріали переписки щодо виконання або примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення;

9) копія документа, стверджуючого про сплату адміністративного штрафу або про примусове виконання постанови, а у випадках, коли виносилася постанова про конфіскацію, - документи, стверджуючі про надходження коштів, виручених від реалізації конфіскованої продукції, знарядь виробництва і сировини, а також документи, стверджуючі витрати, пов'язані з конфіскацією і реалізацією конфіскованих предметів;

10) особовий рахунок обліку нарахування і надходження суми штрафу чи коштів, виручених від реалізації конфіскованих предметів.

Постанови по справах про адміністративні правопорушення реєструються в книзі, яка повинна бути пронумерована, прошнурована і скріплена гербовою печаткою державної податкової інспекції, в цій же книзі реєструються також протоколи про адміністративне правопорушення, а також вчиняється відмітка про сплату штрафу, а у відповідних випадках про надходження коштів, виручених від реалізації конфіскованих предметів, вказуються дата сплати (надходження) і номер платіжного документа конфіскованих предметів з особових рахунків).

2.6. Недержавний фінансовий контроль

Суб’єкти, що здійснюють недержавний фінансовий контроль та законодавча база їх діяльності: контроль аудиторів та підрозділів приватних підприємств.

Повноваження НБУ та інших банків щодо здійснення контролю за фінансовими зобов’язаннями банківських клієнтів.

Недержавний фінансовий контроль спрямований на захист інтересів самих господарюючих суб’єктів, які заці­кавлені в достовірності і якісності обліку та звітності їх фінансово-господарської діяльності. Від ефективності проведення недержавного фінансового контролю залежить діяльність самих власників капіталу, що в кінець кінцем відповідає і інтересам держави.

Підвидами недержавного фінансового контролю є аудиторський і внутрішній контроль приватних підприємств, комерційних організацій.

На сьогодні в Україні існує два напрями аудиту:

1) аудит за міжнародними стандартами (здійснюють міжнародні аудиторські фірми). Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб’єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором.

2) аудит за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (здійснюють аудитори, які мають сертифікат і ліцензію).

Основні відмінності між аудитом та державним контролем відображені в таблиці:

Інститут незалежного аудиту набув активного розвитку в Україні, що є закономірним і безумовно позитивним процесом. На сьогоднішній день пропозиція щодо надання аудиторських послуг перевищує попит, а тому досить часто клієнти обирають аудитора на тендерній основі.

Правовою основою проведення аудиту є Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.93. Аудиторська палата своїм рішенням затвердила вимоги до Національних нормативів аудиту (Стандарти аудиту), метою яких є регулювання порядку надання аудиторських послуг.

Аудит – це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам (ст. 4 ЗУ “Про аудиторську діяльність”).

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі: аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Аудит може проводитися з власної ініціативи господарюючих суб’єктів, а також у випадках передбачених чинним законодавством. За своїм бажанням господарюючі суб’єкти можуть запросити аудиторів для проведення перевірки бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо їх фінансово-господарської діяльності з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. В той же час законодавством передбачені випадки, коли аудит є обов’язковим.

Відповідно до статті 10 Закон України “Про аудиторську діяльність” проведення аудиту є обов’язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов’язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Аудитори мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб’єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

Статтею 23 та 24 Закон України “Про аудиторську діяльність” відповідно передбачено обов’язки аудиторів та спеціальні вимоги.

Аудиторський висновок – це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Виконання аудитором (аудиторською фірмою) договору визначається актом прийому-здачі аудиторського висновку або іншого офіційного документа.

Господарюючі суб’єкти, для яких законодавством встановлено обов’язкове проведення аудиту, зобов’язані до 1 грудня поточного року повідомити відповідним податковим інспекціям про укладання договору на аудиторську перевірку.

Вони повинні подати аудиторський висновок та інші документи публічної бухгалтерської звітності до відповідної податкової інспекції України протягом дев’яти місяців року, що настає за звітним, в термін не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки.

Згідно зі статтею 163¹ КпАП – відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України, – тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Іншим видом недержавного контролю виступає внутрішній контроль приватних підприємств, який здій­снюється на конкретних підприємствах їх керівниками та функціо­нальними структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим або планово-фінансовим відділом, відділами планування та нормування заробітної плати тощо). Головне призна­чення даного контролю – безперервний нагляд за ефек­тивністю фінансово-економічної і виробничої діяльності, вияв­лення внутрігосподарських резервів, забезпечення збереження грошо­вих і матеріальних ресурсів, усунення причин і умов, що породжують безгос­подарність, марнотратство.

Основною ланкою в системі такого контролю є бух­галтер підприємства, або бухгалтерська служба чи особа на яку покладено ведення бухгалтерського обліку, які організують контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх госпо­дарських операцій, що здійснюються ними, забезпечують дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгал­терського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності, беруть участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів під­приємства; забезпечують перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підроз­ділах підприємства. Свою контрольну діяльність бухгалтери здій­снюють згідно із Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Національний банк України діє на основі законів України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000, “Про Національний банк України” від 20.05.99.

Банківське регулювання – одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Банківський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

Національний банк України здійснює контроль:

1. Встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

2. Визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

3. Здійснює банківське регулювання та нагляд;

4. Здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

5. Встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків;

6. Веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

7. Наглядає за діяльністю комерційних банків при наданні ліцензій та проведенні комплексних і тематичних перевірок;

8. Забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи.

Контроль за фінансовими зобов’язаннями банківських клієнтів здійснюється:

1) при відкритті та веденні поточних рахунків, шляхом інформування органів державної податкової служби про відкриття та закриття рахунків (пункт 12 статті 11 Закону України “Про державну податкову служби України”);

2) при наданні кредитів;

3) при дотриманні ліміту готівки в касі (штрафи за невстановлення ліміту, перевищення ліміту; за неоприбуткування коштів);

4) контролюють виконання фінансових зобов’язань банківськими клієнтами щодо своєчасного і повного перерахування податків та інших платежів;

5) виконують рішення відповідних органів про безспірне списання коштів з рахунків клієнтів, в тому числі за рішенням суду;

6) за декларуванням валютних цінностей і майна резидентів, які перебувають за межами України (підлягають обов’язковому декларуванню в Національному банку України – пункт 1 статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93 № 15-93);

Національний банк розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушенням банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (стаття 166⁵ КпАП), порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної особи (стаття 166⁶ КпАП).

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.

Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Банки зобов’язані розробляти, впроваджувати та постійно поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

На підставі Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001, створено Державний комітет фінансового моніторингу України, який діє на підставі Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України, затвердженого указом Президента України від 24.12.2004.

Держфінмоніторинг створено як підрозділ фінансової розвідки – державний орган нового типу, призначений для протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму.

Банки та їх філії є суб’єктами первинного фінансового моніторингу, що виявляють сумнівні операції. По операціях, що є об’єктом внутрішнього моніторингу, інформація надається Держфінмоніторингу лише у разі наявності мотивованої підозри. Основними групами ознак внутрішнього моніторингу є: заплутаний або незвичний характер фінансової операції, що не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи; виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов’язкового фінансового моніторингу.

Читайте також:

1. The peace – порядок
2. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
3. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
4. А.1. Порядок Magnoliales - магнолієцвіті
5. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
6. Аварійно-рятувальні служби
7. Автомобільні ваги із застосуванням цифрових датчиків
8. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
9. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
10. Адміністративно-правове регулювання проходження державної служби
11. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.
12. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.

Переглядів: 3879