• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання.

Управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов’язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

Згідно зі ст. 177 СК України батьки зобов’язані відшкодувати дитині завдану матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків.

Укладення договорів стосовно майна неповнолітніх дітей визначається цивільним, а не сімейним законом. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч. З ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми особами правочинів щодо їх майна. Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені цивільним законом для піклувальників (ст. 71 ЦК України). Крім того, в ч. З ст. 32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Право батьків по управлінню майном дитини полягає у можливості здійснення батьками комплексу юридичних та фактичних дій, спрямованих на реалізацію майнових прав дитини по володінню, користуванню та розпорядженню належним їй майном та здійснюваних виключно в інтересах дитини.

Управління майном включає два основних види дій батьків:

• вчинення правочинів щодо майна дитини, в тому числі правочинів щодо розпорядження майном;
• вчинення дій щодо догляду за майном дитини (ремонтування, зберігання, догляд тощо).

В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об’єктом яких виступає майно малолітніх.

Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

• правочини, які батьки мають право вчиняти вільно (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють погреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо);
• правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов’язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини;
• правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини: здійснювати дарування від імені дитини; зобов’язуватися від її імені порукою.

Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом 1 місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

• мати (батько) дитини, яка (який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
• судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
• до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
• особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
• між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
• між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
• вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та (або) порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

Закон визначає особливості використання доходу від майна залежно від віку дитини, яка є його власником. Так, дохід від майна, що належить на праві власності:

• малолітній дитині, використовується батьками дитини;
• неповнолітній дитині, використовується дитиною.

Використання батьками доходу, одержаного від майна малолітньої дитини, є одним із різновидів дій батьків щодо управління майном дитини (ст. 177 СК України). При цьому батьки мають право спрямовувати одержані кошти на:

• утримання дитини, яка є власником майна;
• утримання інших дітей;
• невідкладні потреби сім’ї.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Звернення до органу опіки та піклування не є обов’язковою стадією розгляду спору батьків. Кожен з них має право одразу звернутися до суду за вирішенням спору.

Згідно з СК України при вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

Сімейним кодексом України визначено обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття , ст..180 СК України передбачає наступні способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо після виконання аліментних зобов'язань згідно з частиною четвертою цієї статті один з батьків не виїхав на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, порядок стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми встановлюється законодавством.

Якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття.

Якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми.

Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога, яка не може бути меншою ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.

Читайте також:

1. БАР’ЄРИ В РОБОТІ З БАТЬКАМИ
2. Будівельні роботи. Поняття. Підготовчі роботи. Поняття, особливості виконання.
3. Взаємні обов’язки матері, батька та дитини утримувати одне одного
4. ВЗАЄМОДІЯ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З БАТЬКАМИ ШКОЛЯРІВ
5. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення
6. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед професією
7. Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед суспільством і державою
8. Етичні категорії добро і зло, обов’язок, щастя, совість, гідність, честь
9. Завдання і місце в системі наук про дитину.
10. Колективний договір, його укладення і виконання.
11. Можливі групи крові батька, при відомій групі крові дитини та матері
12. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання.

Переглядів: 1245