Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед професією

В сучасному українському суспільстві соціальна робота – професія молода, перебуває в стадії становлення. Однак, незважаючи на її молодість, вже стало очевидним, що в суспільстві з високорозвиненою й ефективною, соціально спрямованою ринковою економікою (яким прагне стати українське суспільство) без соціальної роботи неможливе просування по шляху прогресу. Соціальні працівники, зайняті своєю професійною діяльністю, не тільки надають конкретну допомогу клієнтам, вирішуючи проблеми суспільства, але й утверджують у суспільстві свою професію як невід’ємну сферу життєдіяльності його, як роботу, необхідну для благополуччя і стабільності суспільства й держави.

Підвищення престижу соціальної роботи як професії залежить від того, яка думка про неї клієнтів і держави, установ, громадських організацій і окремих громадян і саме цією думкою визначається багато в чому майбутнє професії. Обов’язок соціального працівника перед своєю професією вимагає реалізації її гуманістичного потенціалу в суспільстві, утвердження соціальної роботи як необхідної суспільної інституції, що має високу престижність і значимість в очах суспільства.

Однак, реалізація потенціалу професії в суспільстві не буде ефективною без відповідного відношення до неї кожного з представників професійної групи. Відноситися до своєї праці як до головної справи свого життя, як до діяльності важливої соціальної цінності і значимості, як до засобу реалізації своїх здібностей, потреб і соціальних ідеалів, бути провідником цих ідеалів, сприяти утвердженню їх у суспільній свідомості – найважливіший принцип деонтології соціального працівника і його обов’язок перед професією.

Для кожного члена трудового колективу професійним обов’язком є завоювання високого авторитету не тільки перед колегами, але й перед клієнтами і їх близькими, поваги в представників різних державних і громадських організацій, суспільства в цілому.

Сьогодні словосполучення “соціальна робота” перестало бути неологізмом, однак рівень і якість знань суспільства про цю професію усе ще неприпустимо низькі. Тому обов’язком соціального працівника перед своєю професією є, в першу чергу, пропаганда знань про неї, реклама соціальних послуг, формування позитивної суспільної думки про цей рід діяльності. Однак, суспільна думка не стане позитивною, якщо соціальна робота не буде виконувати покладених на неї суспільством функцій. Створюючи будь–яку соціальну інституцію, суспільство пов’язує з її функціонуванням і розвитком певні сподівання, що потім виражаються у функціях, виконання яких покладається на дану інституцію.

У зв’язку з тим, що потребою представників кожної професійної групи є суспільне схвалення і визнання високого статусу професії, вся діяльність конкретного соціального працівника в стінах установи і поза її межами повинна бути підпорядкована вирішенню тих завдань, що висуваються перед соціальною роботою як специфічною суспільною інституцією, повинна бути спрямована на виконання вимог професійної етики і обов’язку, на забезпечення визнання суспільством професійних цінностей і цінності самої професії як найважливішої, необхідної соціальної інституції.

Престиж професії – це престиж її представників, оцінка суспільством їхньої діяльності і морального вигляду, їхньої соціальної значимості, причому в суспільній свідомості виробляється в більшості оцінка не потенціалу, а дійсного значення професійної діяльності.

Боротьба соціального працівника за підвищення престижу і статусу професії в суспільстві є його професійним обов’язком. У цьому зв’язку соціальний працівник зобов’язаний підтримувати моральну чистоту професії, піклуватися про власний моральний вигляд, не допускаючи ніяких проявів вузьковідомчих інтересів на шкоду інтересам справи, підміни цінностей професії цінностями групи фахівців, відступів від принципів і норм етики соціальної роботи.

Боротьба соціального працівника за підвищення престижу і статусу професії повинна ґрунтуватися на максимальному наближенні дійсного стану професійної діяльності до очікуваного і соціально необхідного, прагненні реалізувати весь її гуманістичний потенціал.

Визнання суспільством і окремими його представниками соціальної значимості і цінності соціальної роботи має не тільки моральне значення. Високий статус милосердя, втіленням якого є соціальна робота, може допомогти установам соціального захисту вирішити наболілі фінансові питання, викликавши приплив спонсорських засобів і тим самим, розширити можливості установ соціального захисту, що вплине на реалізацію потреб клієнтів. Приклад безкорисливого служіння соціальних працівників обов’язку також може зробити позитивний вплив на вирішення проблеми кадрів, їхньої кількості і якості.

Соціальна робота – одна з тих рідких професій, що покликані впливати на суспільну моральність через безпосередні контакти з населенням – своїми клієнтами і їх близькими в процесі роботи – і опосередковано – за допомогою пропаганди професійних цінностей і особистих прикладів фахівців. Будучи прикладом гуманного ставлення до людини, самовідданості, доброти й милосердя, чесності й справедливості, соціальний працівник стає провідником ідей гуманізму, утвердження їх у суспільстві як норми людської життєдіяльності; сприяючи тим самим утвердженню в суспільстві цінностей соціальної роботи, її ідеалів і виконуючи свій обов’язок перед професією.

2.3. Відповідальність соціального працівника перед колективом (колегами)

Трудовому колективу установи системи соціального захисту населення властиві такі ж моральні відносини, як і будь–якому іншому трудовому колективу, однак між соціальними працівниками існують і специфічні риси взаємин, обумовлені особливостями соціальної роботи як професії, її умовами й завданнями, особистісними характеристиками фахівців.

Соціальна робота є справою не тільки одного конкретного соціального працівника, але й всього колективу установи соціального захисту, що працює в тісному співробітництві з представниками громадськості, окремими громадянами і т.п. Саме існування установи соціального захисту неможливо без наявності в ній єдиного, згуртованого колективу, що робить весь спектр соціальних послуг у відповідності зі своїм профілем. Тому професійним обов’язком кожного соціального працівника є підтримка стабільності і згуртованості колективу, у якому він працює, створення в ньому атмосфери колективізму, товариства і взаємної підтримки, оскільки зусилля колективу як єдиного цілого приносять результати незмірно більш високі, ніж зусилля одинаків.

Колектив соціальних працівників складається з людей різного віку і статі, людей з різним освітнім рівнем і життєвим досвідом, різними інтересами, поглядами і переконаннями, характерами і моральними ідеалами. Однак є і щось загальне, що об’єднує цих різних людей, – це, в першу чергу, завдання, які вони перед собою ставлять і досягнення яких домагаються спільно.

Іншим за значимістю фактором, що об’єднує соціальних працівників у колектив, є єдність моральних принципів, професійний етичний кодекс. Усі суперечності, що можуть виникнути і виникають у процесі повсякденної практичної діяльності, повинні вирішуватися в інтересах досягнення загальної мети і на основі єдиних моральних принципів і системи цінностей.

Професійним обов’язком соціального працівника стосовно колег, колективу, у якому він працює, є підпорядкування своїх дій і поведінки єдиній для всього колективу меті, сприяння колегам у досягненні цієї мети, забезпечення погодженості дій усіх членів колективу. Турбота про єдність і цілісність колективу, як вирішального суб’єкта соціальної роботи, пов’язана з організацією цілеспрямованої, злагодженої дії всіх його членів, що беруть участь у вирішенні загальних проблем, які стоять перед колективом.

Колектив установи соціального захисту є для соціального працівника його найближчим оточенням, середовищем, у якому розвиваються його творчі професійні можливості й особистісні якості. У колективі він одержує раду, допомогу і підтримку, захист особистого достоїнства. Однак, ці функції стосовно свого члена колектив може виконати лише тоді, коли в ньому панує професійна мораль і всі його члени дотримуються визначених зобов’язань один перед іншим.

Важливими умовами діяльності фахівця є прояви поваги до досвіду колективу і повсякденна турбота про збереження його авторитету. Співробітництво з колегами в інтересах справи, розуміння ролі всього колективу в успіху кожного його члена, зацікавленість в успіхах колег, сприяння підвищенню їхньої професійної майстерності й авторитету, службовому росту й особистісному рівню, а, разом з тим, і підвищенню авторитету і працездатності колективу є для соціального працівника найважливішими деонтологічними принципами.

Кожен соціальний працівник несе відповідальність за ефективність діяльності всього колективу. Така відповідальність покладає на соціального працівника певні зобов’язання. Він повинен погоджувати свої дії з діями колег, обмінюватися з ними досвідом, навчатися в них майстерності і навчати менш досвідчених, ставитися з повагою до кращих традицій колективу, вишукувати нові, більш ефективні форми і методи роботи.

У стосунках з колегами основними моральними нормами соціальних працівників є відкритість, чесність, доброзичливість, взаємна підтримка й виручка, висока вимогливість до колег і ще більш висока – до себе самого.

Соціальний працівник зобов’язаний бути тактовним і ввічливим з колегами, ні в якому разі не повинен прагнути піднести свій власний престиж за рахунок приниження інших фахівців чи за рахунок створення видимості кипучої діяльності, не повинен займатися прожектерством на шкоду конкретній роботі. Підтримувати колег, допомагати їм у роботі, підкреслювати її значимість і важливість – обов’язок соціального працівника перед товаришами по службі.

Єдність і спільність професійних етичних норм не означають однаковості поглядів фахівців, ідентичності підходів до вирішення визначених завдань. Соціальний працівник повинен бути зацікавлений у вільному вираженні колегами їхніх думок, у відкритій, чесній, доброзичливій критиці, тому що недоліки, помилки й прорахунки в роботі можна перебороти тільки таким шляхом.

При відсутності критики й відкритого обміну думками, невдоволення колег роботою фахівця зберігається повною мірою, накопичується, у результаті чого відносини перестають мати доброзичливий, щирий, товариський характер, виникає недовіра до професійних і особистісних якостей фахівця. Слабкий розвиток критики в колективі приводить до того, що вона сприймається емоційно, як безумовно негативне явище, внаслідок чого критиковані реагують болісно на зауваження на свою адресу навіть тоді, коли розуміють їхню об’єктивність і правильність.

Критично повинна оцінюватися й діяльність керівника. Керівник, який схильний вважати, що відкрита критика підриває його авторитет, не зможе домогтися високих результатів роботи. Яким би досвідченим він не був, недоліки все–таки бувають, а його підлеглі, безумовно, їх бачать, і, побоюючись відкрито критикувати керівника, обговорюють промахи в нього за його відсутності. Це заважає керівнику вчасно усувати помилки і, отже, знижує якість роботи не тільки його самого, але й керованого ним колективу.

Виконання професійного обов’язку неможливо без критичного ставлення до відступів від професійної моралі.

Професійним обов’язком соціального працівника стосовно колег є й надання ним всебічної допомоги, – і не тільки тому, що даний конкретний соціальний працівник неминуче виявиться в ситуації, коли йому самому буде потрібно допомога, досвід і підтримка колег. Справа в тому, що взаємодопомога членів колективу, передача своєї майстерності колегам підвищує професійний рівень усього колективу і тим самим підвищує ефективність роботи, а, отже, значимість і авторитет, самоповагу і взаємну повагу соціальних працівників, створює творчу, товариську атмосферу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Відповідальність і обов’язок соціального працівника перед суспільством і державою	\|	Відповідальність соціального працівника перед клієнтом і його близькими

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.