Звернення стягнення на майно боржника

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами (на праві спільної сумісної або спільної часткової власності), стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом (Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження") не може бути накладено стягнення.

Зокрема, в процедурі примусового виконання рішення на сьогодні не може бути звернене стягнення на таке майно:

• майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), протягом життя відчужувача;

• жилий будинок з господарськими будівлями або окремі його частини - у осіб, основним заняттям яких є сільське господарство, якщо боржник та його сім'я постійно в ньому проживають, крім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку;

• носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні: одяг - на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки і одна тепла хустка (або шаль); взуття в кількості однієї пари шкіряної, однієї пари гумової і пари валянок на кожну особу;

• білизна у кількості двох змін на кожну особу; постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу;

• необхідний кухонний посуд;

• один холодильник на сім'ю;

• меблі - по одному ліжку та стільцю (або табуретці) на кожну особу, один стіл, одна шафа і одна скриня на сім'ю;

• всі дитячі речі;

• продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - на три місяці, а для осіб, які займаються сільським господарством, — до нового врожаю.

• паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрівання приміщення на протязі шести місяців.

«одна корова, а за відсутності корови - одна телиця, якщо немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - у осіб, які займаються сільським господарством.

• корм для худоби, який не підлягає вилученню, - в кількості, потрібній до вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів;

• насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняного), та незнятий урожай - у осіб, які займаються сільським господарством;

• сільськогосподарський інвентар - у осіб, які займаються сільським господарством;

• знаряддя особистої кустарної та ремісничої праці, а також потрібні для особистих професійних занять боржника інструменти, приладдя і книги, за винятком випадків, коли суд позбавив права займатися такою діяльністю;

• пайові внески до кооперативних організацій (крім дачно-будівельних кооперативів) та колгоспів.

Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги боржника щодо першочерговості звернення стягнення на майно боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача й не ускладнюють виконання рішення. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається не за всіма виконавчими документами, а лише за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

Слід звернути особливу увагу на те, що ці правила звернення стягнення на заставлене майно стосуються виключно предметів застави, правовий статус яких регулюється Законом України „Про заставу", а не предметів податкової застави, яка взагалі не є заставою у цивільно-правовому розумінні.

У разі якщо коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено лише у разі обов'язкової наявності таких факторів:

• виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

• якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в загальному порядку, встановленому Законом. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного документального підтвердження права на заставлене майно (наприклад, оригіналом договору застави, засвідченого нотаріусом).

Згідно із статтею 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державному виконавцю договір застави, кредитний договір або інший договір, який підтверджує основне зобов'язання, документи, які підтверджують виконання боржником зобов'язань перед заставодержателем (платіжне доручення, квитанція тощо про сплату відповідних сум), розрахунки, які підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи на підтвердження таких вимог.

Однак, не зважаючи на те, що право державного виконавця звернути стягнення на майно, що перебуває у заставі, закріплене Законом України „Про виконавче провадження", в наукових колах неодноразово висловлювалася думка, що ці норми порушують права заставодержателя. Зокрема, забезпечуючи виконання зобов'язання заставою, заставодержатель розраховує, окрім виконання самого зобов'язання, на досягнення і деяких інших результатів - отримання відсотків за користування кредитом тощо. А державний виконавець, звертаючи стягнення на заставлене майно, по-перше, втручається у внутрішню господарську дільність осіб, які не є не тільки стороною, але й не є учасниками виконавчого провадження та, по-друге, фактично завчасно виконуючи умови договору застави, порушує права заставодержателя на отримання у майбутньому певних видів прибутку.

Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному Законом. Спори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Державний виконавець, крім того, має право на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, яке:

• знаходиться в інших осіб (на праві користування, оренди тощо);

• належне боржникові від інших осіб (дебіторська заборгованість за поставлену продукцію, надані послуги тощо).

Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові.

Одержавши від цих осіб відомості про наявність майна боржника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його і реалізує у встановленому Законом порядку. Якщо особа, у якої знаходиться майно боржника (на праві оренди, користування), перешкоджає державному виконавцеві у його вилученні, таке майно вилучається державним виконавцем у примусовому порядку.

Готівкові кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб (у якості дебіторської заборгованості), вилучаються державним виконавцем у цих осіб у присутності понятих - лише на підставі відповідної ухвали суду. На належні боржнику від інших осіб кошти (у якості дебіторської заборгованості), що знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах, стягнення звертається державним виконавцем також на підставі відповідної ухвали суду у встановленому Законом порядку.

Разом з тим теоретично існує також інший спосіб звернення стягнення на дебіторську заборгованість як на один з різновидів майна боржника, передбачений статтею 66 ГК України. На жаль, на теперішній час цей спосіб практично не використовується державними

виконавцями, не зважаючи на те, що органи ДВС на підставі чинного законодавства України вправі здійснювати реалізацію не лише реального майна боржників, а і реалізацію боргів осіб, які заборгували самому боржникові.

На дебіторську заборгованість підприємства-боржника арешт накладається з урахуванням загальних правил, передбачених Законом України „Про виконавче провадження". Оскільки дебіторська заборгованість (право вимоги, що належить боржникові за невиконаними зобов'язаннями третіх осіб) за своїми властивостями є майном, що не задіяна у виробничому процесі, державний виконавець, здійснюючи звернення стягнення на це майно, не порушить норми Закону України „Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Арешт дебіторської заборгованості має супроводжуватися вилученням документації (або завірених копій), що її підтверждує -накладні, акти звірення заборгованості, договори тощо. Стосовно боржника при цьому слід встановлювати обмеження щодо зміни або припинення правовідносин, що склалися у зв'язку з наявністю дебіторської заборгованості. Про накладення арешту на дебіторську заборгованість доцільно повідомляти й самого дебітора як особу, що безпосередньо повинна виконати зобов'язання на користь боржника.

Одним з найскладніших моментів у процедурі реалізації дебіторської заборгованості є оцінка вартості цього майна. У будь-якому випадку таку оцінку слід доручати відповідному експерту-оцінювачу (аудитору), оскільки ринкова вартість дебіторської заборгованості залежить від численних факторів, оцінити які дуже непросто -реальність своєчасного повернення заборгованості, фінансово-економічний стан підприємства дебітора, ділова репутація контрагентів дебітора тощо. Саме з цих причин, ринкова вартість дебіторської заборгованості завжди буде істотно нижча за її номінальну вартість, відзначену у самостійному балансі підприємства боржника.

Чинне законодавство України не передбачає будь-яких особливостей процедури реалізації дебіторської заборгованості, тому для цих виконавчих дій слід застосовувати загальні правила примусової реалізації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Звернення стягнення на грошові кошти боржника	\|	Підстави і порядок арешту майна

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.