• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Види особистих немайнових прав і обов’язків подружжя

Поняття та види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя

Тема 3. Права та обов’язки подружжя.

1.Поняття та види особистих немайнових прав та обов’язків подружжя.

2. Майнові права і обов’язки подружжя..

3. Поділ майна подружжя

4.Шлюбний договір: поняття, зміст, порядок укладення.

С.Р. 1. Правила розпорядження спільним майном подружжя

2. Права та обов’язки подружжя по утриманню.

Документи: заява про реєстрацію шлюбу; шлюбний договір.

Ст. 49-103 СКУ, ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ст.1-16

Особисті немайнові правовідносини подружжя — це врегу­льовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

Особисті немайнові права подружжя мають певні особливості.

По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а в зв'язку із взяттям шлюбу, зареєстрованого у встановленому порядку. Таким чином, вони діють лише в сімей­них відносинах.

По-друге, особисті немайнові права подружжя не є абсолютними, бо вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим з подружжя. Тому особистим правам одного із по­дружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешко­джати їх здійсненню, не порушувати їх.

По-третє, особисті немай­нові права подружжя є визначальними в сімейних правовідноси­нах. Саме з них як похідні виникають усі інші права подружжя.

По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому.

По-п'яте, немайнові особисті права подружжя можуть припинятися з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розір­вання шлюбу, оскільки їх припинення відбувається разом із при­пиненням шлюбу.

1) право на материнство (ст. 49 СК).

Право на материнство є одним з найважливішим особистих немайнових прав матері. Материнство - це забезпечена законом можливість жінки здійснювати репродуктивну функцію - на­роджувати дітей, утримувати та виховувати їх.

СК передбачено відповідальність за позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції). Позбавлення можливості народити дитину може виражатися у таких формах:

- неправомірна заборона народжувати дитину під загрозою вільнення із служби чи місця роботи;

- протиправна поведінка щодо жінки, що мала наслідком позбавлення її можливості народити дитину.

Закріплення права на материнство СК дозволяє жінці користуватися усіма способами захисту свого права. При цьому законодавець допускає ще й специфічні наслідки, якщо жінці чиняться перешкоди в можливості народження дитини. Так, відповідно до ч. 2 ст. 49 СК, небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Право на материнство включає в себе певні обов’язки подружжя. Так вагітній дружині мають бути створені в сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини (ч. 4 ст. 49 СК). Дружині-матері мають бути створені умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов’язків (ч. 5 ст. 49 СК).

2) право на батьківство (ст. 50 СК).

Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від певного чоловіка, юридично посвідчений записом у державних органах РАЦС про народження. Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України право на батьківство охороняється законом.

Згідно ч. 2 ст. 50 СК відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Коли репродуктивна функція чоловіка припиняється не з його воли, він має право вимагати відшкодування завданої йому моральної шкоди (ч. 3 ст. 50 СК). Підставами такої вимоги є обставини, що пов’язані з виконанням ними конституційних, службових, трудових обов”язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього.

3) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (ст. 51 СК).

Дане право є продовження конституційного положення, за яким кожній людини гарантується право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України).

Індивідуальність особи — сукупність психічних властивостей, характерних рис, досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів.

Право на індивідуальність полягає у можливості особи:

1) володіти певною індивідуальністю, тобто бути визнаним носієм цього особистого немайнового блага;

2) використовувати свою індивідуальність, тобто обирати будь-яку з можливих форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства;

3) створювати та зміцнювати свою індивідуальність, тобто можливість самостійно визначати її обсяг та зміст. Це здійснюється шляхом зміни як природних (пластичні операції, нарощування волосяного покрову тощо), так і набутих (зміна іміджу, відмова від паління чи інших шкідливих звичок тощо) особливостей особи;

4) вимагати захисту у випадку будь-якого порушення права на індивідуальність (М.Стефанчук).

4) право дружини та чоловіка на фізич­ний та духовний розвиток (ст. 52 СК).

Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток випливає із загальних положень про право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України), рівністю прав жінки і чоловіка (ст. 24 Конституції України), право на працю та відпочинок ( ст. ст. 43, 45 Конституції України), свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. ст. 53, 54 Конституції України).

Відповідно до ст. 52 СК, дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

5) право чоловіка та дружини на зміну прізвища (ст.ст 35, 53 СК)

При реєстрації шлюбу кожен з майбутнього подружжя має право:

1) залишити своє дошлюбне прізвище, тобто нареченим надається право надалі іменуватися своїми дошлюб­ними прізвищами;

2) дружина взяти прізвище чоловіка. За взаємною згодою наречені мо­жуть обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя. При цьому присвоєння якого-небудь іншого прізвища не дозволяється;

3) чоловік взяти прізвище дружини;

4) до прізвища чоловіка дружна може приєднати своє дошлюбне прізвище та йменувати подвійним прізвищем;

5) чоловік може взяти прізвище дружити та до нього приєднати своє дошлюбне.

Таким чином, при реєстрації шлюбу один із наречених має право прийняти об'єднане прізви­ще, а другий — залишити своє дошлюбне прізвище.

Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозу­міння, то працівник державного органу РАЦС залишає подруж­жю їх дошлюбні прізвища.

Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визна­чається, з якого прізвища воно буде починатися. Приєднувати до подвійного прізвища ще одне прізвище не дозволяється, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої нале­жать наречена та (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого (ст. 35 СК).

Право на зміну прізвища згідно зі ст. 53 СК може реалізувати подружжя тільки за взаємною згодою, зміна прізвища одним із подружжя без згоди іншого неможлива. У разі зміни прізвища державний орган РАЦС видає нове Свідоцтво про шлюб. Одер­жане при реєстрації шлюбу або в результаті зміни за взаємною згодою подружжя прізвище подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище.

6. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї (ст. 54).

Для нормального існування будь-якої сім’ї повинно мати місце належне задоволення її основних потреб: матеріальних, моральних, культурних, виховних, естетичних тощо. Зрозуміло, що обов’язки по забезпеченню сім’ї матеріальними і духовними благами повинні бути відповідним чином розподілені у сім’ї. При цьому варто зазначити, що обов’язки у сім’ї можуть бути розподілені повністю, частково та взагалі не розподілені і виконуватися ситуаційно в залежності від можливостей.

7) Право дружини та чоловіка свободу та особисту недоторканність (ст. 56 СК). Виходячи із змісту ст. 56 СК під правом на особисту свободу закон розуміє:

- право на вільний вибір кожним із подружжя місця свого проживання;

- право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин;

- право на припинення шлюбних відносин.

Кожен із по­дружжя однаково вільний у вирішенні питань, що стосуються його особисто.

Аналогічні за змістом і їх обов'язки немайнового характеру.Вони полягають у тому, що кожен з подружжя зобов'язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материн­ство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття ос­віти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо. Те ж саме можна сказати і про спільне вирішення подружжям пи­тань життя сім'ї, де праву одного відповідає обов'язок іншого з подружжя.

Читайте також:

1. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
2. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
3. Визначення національних органів, на які покладається про ведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у цій сфері.
4. Виконання рішень у немайнових спорах
5. Джерела існування, побут та різновиди громадянських обов’язків
6. Джерела особистих доходів.
7. Загальні підстави виникнення прав і обов’язків батьків і дітей.
8. Зайнятість – це ді-сть громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
9. Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що , як правило, приносить дохід у грошовій формі.
10. Законодавство покладає на подружжя взаємні обов'язки.
11. Засоби конституційного закріплення основних прав, свобод та обов’язків

Переглядів: 6991