Зайнятість – це ді-сть громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Мін.праці, МДА та органів МС. Держа.служба зайнятості скл. з де-вного центру зайнятості Мін.праці, центру зайнятості АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, а також центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів процесійної орієнтації населення, інспекції по контролю за додержанням зак-ва про зайнятість населення. До складу де-вної служби зайнятості також входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Послуги, що надаються службою є безкоштовною. Діяльність їх фінансується за рахунок фонду державного загальнообов’язкового фонду соц. страхування на випадок безробіття. У складі служби ств. інспекція, яка здійснює контроль за дотриманням роботодавцями зак-ва про зайнятість. Служба аналізує та прогнозує попит та пропозицію на робочу силу і інформує де-вні органи та населення про стан ринку праці, надає власникам п.,у.,о. консультації, веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються за працевлаштуванням, здійснює у порядку, встановленим зак-вом збір та опрацювання адм.даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення, надає допомогу громадянам та роботодавцям, організують професійну підготовку та перепідготовку громадян у сфері служби зайнятості, надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які вважають змінити роботу або професію, реєструє безробітність і подає її в межах своєї компетенції допомогу, у тому числі грошову.

ТЕМА: ДУ в сфері освіти.

1. Загальна характеристика ДУ в сфері освіти.

2. Органи, які здійснюють ДУ в сфері освіти.

3. Засоби державного впливу в сфері освіти.

НПА: КУ, ЗУ „Про освіту”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про загальну середню освіту”, ЗУ „Про позашкільну освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про вищу освіту”.

1. Розпорядження КМУ від 12 липня 2006 року №396-Е схвалено концепцію державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рік. В зазначеному документі фіксовано поточний стан галузі освіти та визначено основні напрямки та способи реформування освіти. Концепцією передбачено, що виконання програм має здійснюватися за такими основними напрямками:

1) досягнення європейського рівня якості та забезпечення доступності освіти;

2) визначення духовних орієнтирів в освіті;

3) розвиток демократизму;

4) підвищення соц.статусу педагогів;

5) підвищення ефективності використання фінансових та матеріально-технічних ресурсів, які залучаються для забезпечення розвитку галузей.

Основними способами розв’язання проблем в галузі освіти є:

1) здійснення профільного навчання учнів старшої школи;

2) розроблення та впровадження державних стандартів нового покоління, національної системи кваліфікації, інформатизації та компутеризації навчально-виховного процесу;

3) створення умов для здобуття якісної освіти у сільській місцевості;

4) забезпечення варіативності здобуття якісної освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей громадян;

5) передача відомчих навч.закладів до сфери управління Міністерства освіти і науки;

6) удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів, поєднання громадського і де-вного контролю в провадження нової етики управлінської діяльності, яка грунтується на принципах взаємоповаги і позитивної мотивації.

Основні принципи держ.політики в сфері освіти:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які надаються державою;

- рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту та всебічного розвитку;

- гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

- органічний зв’язок із світовою та національної історією, культурою та традиціями;

- незалежність освіти від політичних партій, громадських та релігійних організацій;

- науковий, світський характер освіти;

- інтеграція з наукою та виробництвом, взаємозв’язок із освітою інших країн;

- єдність і наступність системи освіти;

- гнучкість і прогностичність системи освіти;

- безперервність та різноманітність освіти;

- поєднання ДУ та громадського самоврядування в освіті.

2. До держ. органів відносяться: Міністерство освіти і науки, міністерства та інші центральні органи вик.влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Вища атестаційна комісія України, Міністерство освіти АРК, місцеві органи державної вик.влади, органи МС та підпорядковані їм органи управління освітою.

Головним, центральним органом вик.влади в сфері освіти є Міністерство освіти та науки України. Повноваження закріплені в ЗУ „Про освіту”, деталізовані в Положенні, що затв.Постановою КМУ від 19 грудня 2006 року №1757. Згідно з Положенням основними завданнями є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації держ.політики в сфері освіти;

2) створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освіти;

3) забезпечення розвитку освітнього потенціалу України;

4) визначення песпектив і пріоритетних напрямків розвитку в сфері освіти;

5) забезпечення інтеграції вітчизняної освіти у світову систему із збереженням та захистом національних інтересів.

Міністерство освіти і науки має такі повноваження:

- розробляє де-вні стандарти в сфері освіти, здійснює контроль за їх додержанням;

- присвоює в установленому порядку вчені звання доцента і професора, наукового та наукових педагогічних працівників;

- в установленому порядку проводить ліцензування, атестацію та акредитацію вищих і професійно-технічних навч.закладів, незалежно від форм власності та підпорядкування і веде реєстр навчальних закладів.

3. Основні засоби де-вного впливу в галузі освіти.

В сфері вищої освіти ліцензуванню підлягає: підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами, спеціальностями; військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу; перепідготовка за спеціальностями; розширення профілю (підвищення кваліфікації) та спеціалізація; підготовка іноземців, що прибули в країну для навчання до вступу до вищих навч.закладів; підготовка та перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземців, які прибули на навчання; підготовка до вступу у ВНЗ.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процесуальний етап – це сукупність послідовних процесуальних дій, сполучених єдиною проміжною метою на певному відтінку конкретного адміністративного провадження.	\|	Заліковий модуль І. Інституціональна система національної економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.