• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Джерела існування, побут та різновиди громадянських обов’язків

«позбавленців»

Решту часу, вільного від виконання пастирських обов’язків, клірики різного

рівня мусили використовувати для винайдення способів виконати свої грома-

дянські обов’язки перед державою, що не лише позбавила їх громадянських

прав, але руками колишніх парафіян цілеспрямовано відбирала у духовенства

помешкання, хатнє майно та продукти харчування. Мова піде про матеріальне

становище, умови побуту та оподаткування священнослужителів.

Матеріальне становище. Реєстраційні картки священнослужителів місти-

ли коротку, але вичерпну інформацію про матеріальний стан, джерела прибутків

та побутові умови життя родин духовенства. На відміну від матеріального

становища в 1920-і рр., вже на початок 1930-х обсяг їхніх статків значно

скоротився. Так, розмір платні, яку парафіяльне священство отримувало від гро-

мад (згідно даних пп. 11, 12 реєстраційної картки), коливався у межах 50–

250 руб. на місяць (іноді священики, не вказуючи певної суми, у відповідних

пунктах картки зазначали: «добровільні пожертви від парафіян»). Допоміжних

джерел прибутків (п. 13 реєстраційної картки) духовенство__________, як правило, не мало.

Умови побуту. Невдале вдосконалення умов пастирського служіння право-

славного духовенства ще за часів імперії істотно сприяло тому, що на початку

1920-х рр. відповідно до ст. 32 IV розділу інструкції НКЮ про застосування

законоположень про відокремлення церкви від держави, крім майна церков,

релігійних громад і віросповідних відомств, землі, угідь і т.п. володінь, націо-

налізованими та відчуженими було оголошено і будинки69. В тому числі й ті, в

яких мешкали родини кліриків. На середину 1920-х рр. радянська влада, через

неспроможність належним чином організувати експлуатацію націоналізованого

житла, вдалась до денаціоналізації певних його категорій. Але на будинки, що

були конфісковані у православної церкви та житло, що його замешкували на

різних умовах родини духовенства, денаціоналізація не поширювалася. Тому до

початку «великого перелому» останні мусили орендували своє колишнє житло

та сплачувати комірне як особи вільних професій70. В кінці 1920-х рр. «робіт-

ничо-селянська» держава в царині сплати комірного прирівняла духівництво до

«осіб нетрудових категорій».

Зростання витрат на оренду житла одразу негативно відбилося на умовах

життя кліру. Представники вищих органів управління православних конфесій

зробили спроби виправити ситуацію. Так, президія ВПЦР УАПЦ 6 липня 1929 р.

звернулася до наркома внутрішніх справ В.Балицького з проханням унормувати

правовий стан церкви, посилаючись на тяжке становище, в якому опинилось

духівництво УАПЦ на місцях завдяки квартирному законові, що прирівняв

духівництво «по оплаті квартири до елементу нетрудового, а не до вільних

професій, як це було раніше. […] Президія розуміє, — йшлося в заяві, — що на

все це впливає або загальний напрямок законодавства щодо служителів культу

(квартирне положення), або відсутність певних відомостей щодо стану духів-

ництва…»71.

Цей документ звів нанівець усі зусилля, яких доклали релігійні громади в

1920-і рр. у протистоянні з місцевими активістами, комнезамами та сільрадами,

щоб, користуючись циркулярним розпорядженням НКЗС від 20 листопада

1922 р. ( згідно з документом, «церковні будинки, споруджені коштом сільських

громад і на надільних селянських землях, не переходили до категорії державних

земель та майна й залишилися в користуванні сільського об’єднання, яке мало

право ними керувати на підставі ухвали сходу»77), запобігти адміністративним

виселенням і зберегти за родинами духовенства їхні помешкання, а разом із

ними — місця служіння для кліру та діючі храми для громад. Як уже зазна-

чалося вище, в кінці 1929 р. — на початку 1930 р. влада руками місцевих

партійно-радянських активістів та осередків Спілки войовничих безвірників

розгорнула кампанію зі зняття церковних дзвонів «для потреб індустріалізації».

Та навіть, якщо після кількамісячних поневірянь по інстанціях священикам і

повертали конфісковане житлове приміщення, то решта майна безслідно щезала.

Так, в листопаді 1931 р. за невиконане священиком селища Орельки (Лозівський

район, Харківщина) М. Павловичем завдане сільрадою тверде завдання здати

30 пудів меду (панотець мав 11 вуликів) остання описала майно його сім’ї. На

третій день по тому все майно конфіскували за повної відсутності господарів:

сам священик знаходився в Харкові, діти були в школі, господиня, замкнувши

хату, пішла до знайомих. В цей час представники сільради з криком «благо-

слови» зламали замок, увійшли до помешкання і, коли повернулася господиня,

речі вже винесли. А церковні речі — хрест, Євангеліє, облачення, дароносиці та

хрестильну скриньку блюзнірськи розкидали по підлозі. Коли повернувся свя-

щеник, голова артілі тов. Журавель та голова кооперації тов. Стадниченко

запропонували йому негайно залишити квартиру. Священик звернувся до голови

Лозівського РВК зі скаргою, той пообіцяв повернути все, тільки б не здіймати

галас. Відтоді вже минуло три місяці неодноразового ходіння до сільради й

виснажливого очікування в холоді й голоді. Священикові повернули «хату, дві

крихітні подушки, шафу, скриню, 4 стільці, примус і праску, а важливіше для

існування майно — 5–6 пудів борошна, капусту, картоплю, 10 фунтів сала, 1 пуд

меду, дрова на 95 руб., бджоли, ліжко, подушки, ковдру, швейну машину,

годинник, кушетку, посуд та ін. речі, необхідні в домашньому побуті, — не

повернули»85.

Обов’язки перед державою. Ледь не найважливішою проблемою повсяк-

денного життя для православного священства, як і для решти громадян, була

сплата загальнодержавних та місцевих податків. Обрахування та стягнення

загальнодержавних податкових платежів належало до компетенції Народного

комісаріату фінансів УСРР. Основним обов’язком перед державою з боку свя-

щеннослужителів, котрі на початок 1930-х рр. вже не мали приватної власності,

нерухомості чи цінних паперів і не володіли землею, теоретично була сплата

податку на прибуток. Розмір ставки вираховувався у відсотках від обсягу вина-

городи, яку клірики отримували, виконуючи пастирські обов’язки. Якщо в

1920-х рр. працівники місцевих відділень НКФ УСРР не завжди добросовісно і

адекватно до фінансової спроможності священства розраховували обсяг по-

датку, то з початком суцільної колективізації і розкуркулення довільні нараху-

вання ставки податку стали повсюдними і перетворили скрутне матеріальне

становище духовенства на нестерпне. Під впливом масового опору форсованій

колективізації компартійно-радянське керівництво мусило піти на поступки бун-

тівному селянству і в питаннях оподаткування релігійних громад та служників

культу. На основі обіжника НКФ СРСР від 9 лютого 1931 р. Наркомфін УСРР

видав 2 березня 1931 р. власний обіжник «Про порядок оподаткування моли-

товних будинків та служників культу».

Панотець писав: «Мої річні прибутки за останнє десятиріччя не

перевищували 650 руб., а в певні роки були набагато менші. Коливання за-

гальних річних прибутків залежало від прибутковості натурою, оскільки утри-

мання від громади я маю вже більше 6 років 360 руб. на рік, що кожного року й

вказувалося в декларації, поданій до фінінспектора. Але чомусь фінінспектор

суму моїх прибутків завжди змінював і збільшував її довільно. Так, наприклад:

на 1928/29 зазначено — 900 руб., на 1929/30 г. — 1180 руб.; на 1930/31 г. —

2800 руб. Парафія в мене невелика, членів обох статей всього трохи більше

600 осіб; прибутковість з кожним роком порівняно зменшується; господарства в

мене немає ніякого; сторонніх джерел утримання також немає. Стосовно мого

незавидного життя і мого господарства років 5 тому назад був поінформований

окружний фінінспектор на прізвище, здається, Сахаров. Під час [його] проїзду

через Преображенку, в розмові з членами громади; останні, між іншим, згадали,

що з їхнього священика стягують великі податки, незважаючи на мале утри-

мання. Тоді фінінспектор побажав перевірити сказане — оглянув мою квартиру,

познайомився з моїм життям, платнею, що я отримую та сплатою податків — на

підставі чого можна було зробити висновки про суму податків. Наслідком цих

відвідин було те, що фінінспектор сказав членам громади: «Нехай подасть ваш

священик заяву», що я і виконав, і був податок мені зменшений та зарахований у

наступний платіж. На початку січня ц.р. я особисто заявив про надмірний

податок з проханням зменшити його, як такий, що не відповідає моєму утри-

манню, зазначеному в декларації. Фінінспектор пообіцяв перевірити підстави

для такого нарахування податку. Раптом отримую повідомлення від 16.01

[1931 р. — Авт.], у якому мої прибутки ще збільшені — до 2800 руб.

Аналогічною є реакція з боку інспектора у справах культів секретаріату

президії ВУЦВК на решту скарг на практику поширення позик. Супровідні

листи на місця в період завершення колективізації мають типові бланки і одна-

ковий серійний номер — 1922/2. До прикладу: 1922/2 НКФ 22.03.1931. До

Лиманського РВК 2.08.1931 р.: «Надсилаючи при цьому дві заяви служника

культу с. Попівки Самослєдова Антона про обложіння його в 5 000 руб., за по-

зику «П’ятирічка в чотири роки», секретаріат Президії ВУЦВК вдруге просить

Вас дати розпорядження Попівській сільраді про негайне припинення незакон-

ного розпорядження держпозики. Про виконання цього повідомте секретаріат

Президії ВУЦВК»126. 1922/2 Хорлинському РВК 7.09.1932 р.: скарга служника

культу Акимо-Анненської церкви с. Преображенське на дії місцевих органів

влади. Секретаріат Президії ВУЦВК просить: питання щодо придбання держ-

позики служника культу врегулювати в райвиконкомі127. 1922/2 Харківському

ОВК: 7.08.1932 р. заява служкульту Преображенської церкви с. Іванівки І. Ло-

бурди128; 2.09.1932 р. скарги на дії місцевих органів влади служителів культу

Пісочинської церкви П. Ковальського та с. Полевого Покрівської церкви М. Ко-

карева129; 5.09.1932 р. скарга служкульту Зіньківського р-ну на дії місцевих

органів влади, негайно надати розпорядження сільрадам про припинення безза-

конних дій130 тощо.

Військовий податок. Затверджений 18 вересня 1925 р. ЦВК та РНК СРСР

закон «Про обов’язкову військову службу» містив спеціальний ХVШ розділ

«Про громадян, що відмовляються від військової служби за релігійними пере-

конаннями». Після прийняття поправки РНК РСФРР 26 жовтня 1926 р. про до-

повнення Закону про військову службу віруючі, що звільнялись від неї раніше,

могли бути використані на громадських роботах.

Проблема збереження/порушення священством вірності пастирсь-

Читайте також:

1. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
2. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
3. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
4. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
5. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
6. Аналіз співвідношення активів із джерелами їх фінансування
7. Аналіз технічного рівня підприємств побутового обслуговування.
8. Антропогенне забруднення природного середовища. Джерела забруднень
9. Антропологічні джерела
10. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
11. Безперебійні джерела живлення
12. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.

Переглядів: 912