Тема 2. Нормативно-правова основа реалізації державної політики щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

План

1. Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей і попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

2. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

Список рекомендованої літератури:

1. Конституція України.

2. Конвенція ООН про права дитини.

3. Закон України “Про охорону дитинства” (зі змінами й доповненнями) від 26.04.2001 р., ¹ 2402-ІІІ.

4. Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р., ¹ 2342-IV.

5. Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995 р., ¹ 20/95-ВР.

6. Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р., ¹ 2623-IV.

7. Закон України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 р., ¹ 966-IV.

8. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р., ¹ 2558-ІІІ.

9. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., ¹ 803-ХІІ.

10. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р., ¹ 2811-ХІІ.

11. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 р., ¹ 1768-ІІІ.

12. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 р., ¹ 2789-ІІІ.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей” від 9 червня 1997 р., ¹ 565.

14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей” від 28 січня 2004 р., ¹ 87.

15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю”в і 26 квітня 2002 р., ¹ 565.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 р., ¹ 564).

17. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р., ¹ 866.

18. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р., ¹ 905.

19. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки” від 11 травня 2006 р., ¹ 623.

20. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 17 жовтня 2007 р., ¹ 1242.

21. Закон України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року” від 5 березня 2009 р., ¹ 1065- VI.

22. Нормативно-правове забезпечення діяльності закладів соціального захисту. – К. 2007. – 136 с.

23. Збірник нормативно-правових актів з питань діяльності спеціалізованих закладів і формувань у сфері соціальної підтримки сім’ї, дітей та молоді. – К., 2007. – 279 с.

1.Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей і попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

Державна політика у сфері захисту прав дітей та попередження дитячої бездоглядності й безпритульності регулюється численними нормативно-правовими актами, серед яких можна виділити наступні групи:

Законодавчі акти у сфері захисту прав дітей (Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Сімейний кодекс, Цивільний кодекс, Закон України “Про охорону дитинства”, Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” тощо).

Законодавчо-нормативні акти у сфері соціальної підтримки і соціального забезпечення сімей з дітьми (Закон України “Про соціальні послуги”, Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” тощо).

Нормативно-правові акти, що регламентують процедуру виявлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, та їх подальшого влаштування (Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. ¹ 866, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р. ¹ 905, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26 квітня 2002 року ¹ 565, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 року ¹ 564).

Нормативно-правові акти, що стосуються діяльності закладів соціального захисту й обслуговування дітей (Постанови Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей”, “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, “Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини”, “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги”, “Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту” тощо).

До закладів соціального захисту дітей належать притулки для дітей і центри соціально-психологічної реабілітації дітей, а до закладів соціального обслуговування – соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психологічної допомоги.

Важливою групою нормативно-правових документів є затверджені постановами Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” (від 24 вересня 2008 р. ¹ 866) та “Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” (від 08.10. 2008 р. ¹ 905), що містять чіткі процедури і механізми з питань виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків, їх улаштування, процедуру здійснення усиновлення тощо.

Так, прийнятий Порядок діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини, визначає механізми й порядок діяльності органів опіки та піклування з моменту виявлення дитини, яка залишилась без піклування батьків, до її влаштування та здійснення контролю за умовами її проживання і виховання.

Порядок чітко фіксує алгоритм дій осіб, яким стало відомо про факт залишення дітей без батьківського піклування. Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, може бути за направленням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини тимчасово влаштована в притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко), заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сім’ї громадян.

Безпритульні діти влаштовуються в притулок для дітей або центр соціально-психологічної реабілітації. Адміністрація закладів і служби у справах дітей за місцем виявлення дітей протягом двох місяців проводять роботу щодо встановлення особи дитини та її родинних зв’язків, розглядають питання про її повернення на виховання до батьків або осіб, які їх замінюють. Якщо повернення до батьків або осіб, які їх замінюють, є неможливим або недоцільним, служба у справах дітей за місцем походження дитини (місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування) готує документи для надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

У випадку, коли дитина була покинута в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров’я, її відмовилися забрати батьки чи інші родичі, дитина була підкинута або знайдена, складається акт за формою, затвердженою МОЗ і МВС. Підкинута або знайдена дитина, а також дитина, яка має ознаки насилля чи жорстокого поводження, доставляється медичним працівником у супроводі представника органів внутрішніх справ до закладу охорони здоров’я, де їй надається необхідна медична допомога. Тимчасове влаштування такої дитини відбувається після отримання медичної допомоги.

Порядком також чітко врегульована процедура надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування: визначений перелік документів, які є підставою для надання дитині відповідного статусу, а також процедура прийняття органом опіки та піклування рішення про надання дитині відповідного статусу.

Прийнятий Порядок регламентує процедуру і принципи визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. У разі, коли дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклування, вона згідно із законодавством має право бути влаштованою насамперед на усиновлення, опіку/піклування, у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу. Саме ці форми влаштування дитини є сімейними. До інтернатного закладу (будинок дитини, дитячий будинок, школа-інтернат тощо) дитина може бути влаштована тільки в разі, коли було вичерпано всі можливості щодо влаштування її в сім’ю. Дуже важливо враховувати, що відповідно до вимог українського законодавства таке влаштування не позбавляє службових осіб від пошуків сім’ї для дитини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Водопідготування	\|	Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.