• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Особливості монополії

Поведінка фірми в умовах чистої монополії

Монополія та монопсонія тісно пов’язані між собою і виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку. Відповідно, характерні риси зазначених ринкових структур є протилежними до рис досконалої конкуренції [3]:

а) єдиний продавець на ринку (якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь);

б) виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників;

в) ринкова (монопольна) влада (ситуація «price maker») – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару;

г) заблокований вступ в галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар’єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних тощо. Основними серед них є [1-4]:

1) виключні права, отримані від уряду (ліцензії);

2) патенти й авторські права, що надають виключне право контролювати виробництво продукту;

3) власність на всі пропозиції якогось виробничого ресурсу;

4) бар’єри, створені економією від масштабу (у деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу);

5) застосування прийомів «нечесної конкуренції» (тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства тощо);

6) значні транспортні витрати, що сприяють формуванню ізольованих місцевих ринків.

Отже, доцільно розрізняти три види монополій [4]:

а) закриті монополії, що мають юридичний захист від конкурентів;

б) природні монополії, що захищені ефектом економії в масштабах виробництва (виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, наприклад, електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв’язку, водопостачання і т.п.);

в) відкриті монополії, що не мають якогось спеціального захисту від конкурентів.

Ринок, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників, називається чистою монополією. Однак у реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80 % продукції галузі, а решту забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні [3]. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну – її вказує крива попиту.

Рисунок 7.1 – Криві попиту на продукцію конкурентної фірми (а) та монополії (б) [3]

Спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках. На невеликих обсягах випуску попит еластичний , а на значних – нееластичний. Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності (рис. 7.2).

Рисунок 7.2 – Співвідношення сукупного, середнього та граничного виторгів монополії [2]

Отже, сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому він не може зростати нескінченно.

У тому випадку, коли всі одиниці товару продаються по однаковій ціні, середня виручка дорівнює ціні товару AR = P. Однак, на відміну від досконалої конкуренції, де гранична виручка також дорівнює ціні, в умовах монополії гранична виручка МR завжди менша за середню виручку AR, тобто завжди менше, ніж ціна товару [1].

Графічно крива граничного виторгу монополії спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту D = AR:

® , (7.1)

, (7.2)

. (7.3)

Отже, кут нахилу кривої МR в 2 рази більший, ніж кут нахилу кривої D = AR.

Ця властивість пояснюється двома ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Конкурентна фірма ефекту ціни не знає, тому що продає за однією і тією ж ціною, тоді як монополія, збільшуючи виробництво на одиницю, змушена знизити ціну не тільки на додаткову одиницю випуску, але й на всі попередні одиниці. Граничний виторг може стати навіть від’ємним, коли ефект ціни перевищує ефект обсягу, тобто коли ціна знижується настільки, що сукупний виторг зменшується навіть за умови, що фірма збільшує обсяги продажу [3].

7.1.2 Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періодах

У той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг, фірма-монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції.

Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску MR = МС, яке є необхідною умовою одержання максимального прибутку для всіх фірм всіх ринкових структур і справедливе як для моделі MRMC , так і для моделі TRTC [3].

Функція ТС відображає закони зростаючої і спадної віддачі, а функція TR монополіста – зміну еластичності попиту. Точки перетину кривих а і b є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим (рис. 7.3).

Рисунок 7.3 – Максимізація прибутку монополією [3]

Коли фірма виробляє невелику кількість продукції, прибуток має від’ємне значення через значну частку постійних витрат, після точки а він зростає, досягаючи максимуму на обсязі Q_m. На вищих рівнях виробництва сума прибутку зменшується, а після точки b фірма знов стає збитковою.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві TR і ТС мають однакові кути нахилу. Нахил кривої сукупного виторгу , визначає величину граничного виторгу MR , а нахил кривої сукупних витрат – величину граничних витрат МС .

Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих TR і ТС , монополія максимізує прибуток згідно з правилом MR = МС.

На рисунку 7.4 зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат (MRMC). Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам (MR = МС).

Змінюючи обсяги в той чи інший бік, фірма, зрештою, зрівноважує випуск, досягаючи оптимуму в точці, де криві MR і МС перетинаються. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На рисунку 7.4 монопольна ціна відповідає точці Е_т на кривій попиту. Точка, яка визначає таку комбінацію ціни та обсягу випуску, що забезпечує максимізацію прибутку, називається точкою Курно.

Рисунок 7.4 – Максимізація прибутку монополією [3]

Рішення про доцільність виробництва фірма може прийняти лише після оцінки прибутковості виробництва:

. (7.4)

Таким чином, можемо сформулювати умови прибутковості та збитковості фірми-монополіста:

1) умова прибутковості: Ρ > АТС;

2) умова беззбитковості: Ρ = АТС (відмітимо, що у випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою, ніж min АТС, оскільки крива попиту має спадаючий вигляд);

3) умова мінімізації збитків шляхом виробництва: ATC>P>AVC;

4) умова мінімізації збитків шляхом тимчасового припинення виробництва: Ρ < AVC; Ρ = AVC – точка закриття.

Рисунок 7.5 – Мінімізація збитків і випадок закриття монополії [3]

Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко. Звичайним є одержання монопольно високого прибутку [3].

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію [3].

Рисунок 7.6 – Довгострокова рівновага фірми-монополіста [3]

Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничого виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду, тобто

MR = SMC=LMC. (7.5)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати, тобто:

P_m > LMC = min LAC (7.6)

Якщо попит нееластичний, перевищення ціною граничних витрат буде значним, а якщо ж попит еластичний – буде значно меншим [3].

Якщо крива пропозиції конкурентної фірми має позитивний нахил (підвищення ціни сигналізує, що з’явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва), то у монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає [3]. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропозиції. Тому вважають, що монополія не має кривої пропозиції.

7.1.3 Монопольна влада. Цінова дискримінація

Монопольна влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем.

Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає рівень монопольної влади, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція – мінімальним.

Коефіцієнт концентрації показує процент продажу продукції фірми або декількох фірм від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм формула має вигляд:

, (7.7)

де І_НН – індекс Герфіндаля-Гіршмана;

S_i – питома вага продукції і-ї фірми в галузевому обсязі.

З підвищенням концентрації ринку індекс збільшується. Максимальної величини він досягає для монополії – 10000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Перевищення монопольної ціни над граничними витратами обернено пропорційне до еластичності попиту на продукцію монополії. Цей показник «відносної націнки» американський економіст А.Лєрнер у 1934 р. запропонував використовувати для вимірювання монопольної влади, тому він називається індексом Лернера (L):

, (7.8)

де Р_m – ціна, встановлена монополістом;

E_D – еластичність попиту на продукцію.

Оскільки монополія вибирає еластичний відрізок кривої попиту, то значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею. Чим більшим є значення L , тим вищий ступінь монопольної влади. Оскільки еластичність попиту – величина від’ємна, то значення індексу будуть додатними [3].

У зв’язку із складністю розрахунку МС, на практиці даний показник замінюється середніми витратами (АТС), у результаті чого формула (7.8) набуває вигляду (7.9) [5]:

, (7.9)

Таким чином, індекс Лернера розглядає високі прибутки як ознаку монопольної влади. Однак, на практиці дана теза є лише частково справедливою (наприклад, високорентабельними можуть бути високоризикові фінансові операції).

Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток.

В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Монополісти з метою збільшення свого прибутку використовують цінову дискримінацію – принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. При цьому відмінності в цінах не відображують відмінності у витратах, необхідних для постачання товару або обслуговування споживачів. Тому не будь-яка різниця в цінах є дискримінаційною, а єдина ціна не завжди свідчить про відсутність цінової дискримінації. Так, наприклад, ціни постачання, що повністю враховують відмінності у транспортних витратах серед споживачів, розташованих на різних відстанях від постачальника, не є дискримінаційними. Навпаки, коли постачання здійснюється самим постачальником, єдина ціна для всіх різновіддалених споживачів може розглядатися як дискримінаційна.

Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання двох умов [1]:

а) існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів;

б) благо не можна перепродавати.

Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця максимальну ціну (резервну ціну), яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу (рис. 7.7).

Рисунок 7.7 – Ціноутворення за умов чистої монополії (а) та абсолютної цінової дискримінації [3]

Запровадження цінової дискримінації, таким чином, пом’якшує недоліки монопольної влади. Ринковий обсяг пропонування розширюється до ефективного рівня конкурентного ринку, що веде до зростання загального добробуту суспільства, оскільки відсутні безповоротні втрати. Проте добробут зростає за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди [3].

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовності споживача платити зі збільшенням обсягу покупок (рис. 7.8).

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
6. Аграрне виробництво і його особливості
7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
8. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
9. Анатомо-фізіолгічні особливості
10. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.
11. Анатомо-фізіологічні особливості молодших школярів
12. Антисептики ароматичного ряду (фенол чистий, іхтіол, дьоготь, мазь Вількінсона, лінімент за Вишневським). Особливості протимікробної дії та застосування.

Переглядів: 5101