• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція т. 5. Особливості комунікацій в міжорганізаційній взаємодії

ПЛАН

1. Загальна характеристика видів та рівнів взаємодії організацій: партнерство, співробітництво, діалог, опіка, компромісна взаємодія, конфронтація, протистояння.

2. Технології обміну інформацією між організаціями.

3. Методологія, стратегії, тактики провадження договірної діяльності на підприємстві.

4. Робота з інформацією. Поняття про конфіденційну інформацію. Технології захисту конфіденційної інформації.

1. Загальна характеристика видів та рівнів взаємодії організацій:

Серед факторів, які визначають характер усіх сфер соціального життя і його розвиток, важливе місце посідає соціальна взаємодія. Важко заперечу­вати думку, що рішення багатьох соціальних проблем можливе лише за умов взаємодії та спільних зусиль різних соціальних інститутів – орга­нів влади, громадських організації, сім’ї, окремих громадян. Однак у кожного учасника рішення таких проблем досить часто різні уявлення про природу соціальних або виробничих негараздів, особисту відповідальність за їх ви­никнення, різним є бачення можливих шляхів їх недопущення і усуне­ння, своєї участі у рішеннях. Різними є й можливості і ресурси участі у вирішенні проблем. Така неоднорідність з одного боку може заважати узгодженим діям, а з іншого – сприяє взаємному доповненню та систем­ному охопленню.

Перш за все слід визначитись з сутність феномену взаємодії, різних її форм взаємозв’язків між ними. Так, незважаючи на удавану простоту і очевидність терміна взаємодія, він досить новий і сьогодні не всіма сприймається однозначно.

Процес взаємодії як основу функціонування будь-якої системи мо­жна охарактеризувати з філософської та соціологічної точки зору. Це – колективна діяльність, що реалізує цілі й завдання соціуму, які вті­люються через зв’язки взаємної узгодженості і взаємозалежності, хара­ктеризуються певною цілісністю своїх рис і властивостей.

Залежно від характеру взаємодії прийнято розрізняти “суб’єкт-суб’єктні”, “суб’єкт-об’єктні” та “об’єкт-об’єктні” відносини. У цих випадках спільна діяльність має специфічні особливості в таких аспектах, як:

Ø вірогідність виникнення взаємодії;

Ø зацікавленість у взаємодії;

Ø обмін інформацією учасників взаємодії;

Ø приналежність ініціативності певній стороні чи обом сторонам;

Ø формальність-неформальність взаємовідносин;

Ø рівноправність сторін-учасників взаємодії;

Ø інтенсивність взаємодії;

Ø широта аспектів взаємодії;

Ø стійкість і стабільність взаємодії;

Ø модальність – позитивна, нейтральна, негативна оцінка процесу взаємодії;

Ø оцінки результатів процесу взаємодії.

Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. За звичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:

• спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);

• спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);

• спільно-взаємопов'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).

Також стверджується, що для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяль­ності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.

Можна назвати основні ознаки спільної діяльності:

• наявність загальних цілей для учасників взаємодії (спільна діяльність, як і інша форма кооперації, породжується необхідністю досягнення таких цілей, котрі недоступні окремій людині або досяжні частково; спільна діяльність є доцільною и тому разі, коли заздалегідь ставляться усвідомлювані цілі);

• учасники спільної діяльності, окрім індивідуальних мотивів, повинні мати спонуку працювати разом, тобто слід сформуй;і ти загальну мотивацію для досягнення мети;

• необхідне розділення єдиного процесу досягнення колективної мети на певні складові, тобто на окремі, але функціонально пов'язані сукупності дій, операцій та їх розподіл між учасниками взаємодії;

• об'єднання (або суміщення) індивідуальних діяльностей, яке розуміється як утворення цілісності спільної діяльності і як сприяння виникненню взаємозв'язків і взаємозалежностей між учасниками цієї діяльності;

• погоджене, координоване виконання розподілених і об'єдна­них індивідуальних діяльностей усіх учасників;

• необхідність в управлінні (включаючи самоуправління) — по­треба, внутрішньо притаманна спільній діяльності;

• наявність єдиного завершального результату, загального для учасників спільної діяльності;

• єдине просторово-часове функціонування учасників взаємодії.

Ефективна взаємодія передбачає відкритість до участі, взаємне інформування, критичний діалог, толерантність і плюралізм, готовність до подальшого взаємо‑ та саморозвитку.

Активність взаємодії зростає там, де зацікавлені сторони невдово­лені фактичним станом справ і рішеннями, що приймаються.

Розкриваючи проблему взаємодії слід відзначити, що за сутністю взаємодія це є погодження, координація, впорядкування й цілеспрямування індивіду­альних і групових зусиль та волі з метою виконання поставлених за­вдань усунення проблем, які турбують людей.

Ми згодні з судженням, що взаємодія учасників будь-якого процесу – це заснована на законах і нормативних актах, узгоджена за цілями, місцем і часом діяльність із застосуванням найбільш доцільного поєд­нання притаманних взаємодіючим суб’єктам сил, засобів і методів щодо вирішення поставлених завдань.

Слід зазначити, що у системі людського співіснування вирізня­ються різні форми взаємодії:

- партнерство,

- співробітництво,

- діалог,

- опіка,

- придушення,

- компромісна взаємодія,

- індиферентність,

- конфронтація,

- конфлікт (протистояння).

Як бачимо, своєю досконалістю, глибиною та позитивною насиче­ністю виокремлюється саме партнерство. В соціальному плані ми вихо­димо з думки, що партнерство є вищою формою людської взаємодії. Воно характеризується усвідомлюваною узгодженою конструктивною взаємодією у конкретній сфері між рівноправними суб’єктами.

Партнерство як вища форма взаємодії передбачає спільне визначе­ння цілей діяльності, спільне її планування, розподіл ресурсів на основі можливостей кожного. Це рівень толерантної поведінки, що може бути охарактеризований такими ознаками:

Ø довготривалою та ситуативною готовністю до взаємопідтримки та взаємодопомоги;

Ø контактністю – неперервний обмін інформацією;

Ø адекватністю взаємосприйняття та взаємооцінки;

Ø доброзичливістю (відсутність агресії, зокрема самоагресії);

Ø відсутністю тривожності;

Ø мобільністю дій;

Ø взаємоввічливістю;

Ø терпінням;

Ø довірою;

Ø соціальною активністю.

Однак слід відзначити, що на сьогодні, незважаючи на законодавчу базу, взаємодія всіх громадських інститутів у сфері праці не набула системності й має епізодичний характер.

Однією з основних причин недостатньої взаємодії є низький рівень готовності до такої взаємодії як управлінців, так і громадськості.

Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяль­ності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колектив­ний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких набли­жує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психо­логічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, що спонукує людей до досягнення спільної мети. Тут над­звичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспектив­них завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктив­не відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивіду­альними цілями, мотивами, діями й результатами.

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. OSI - Базова Еталонна модель взаємодії відкритих систем
3. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
4. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
7. Аграрне виробництво і його особливості
8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
9. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
10. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
11. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
12. Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.

Переглядів: 779