• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Функції і роль інноваційних менеджерів

Внутріншьоорганізаційний шлях нововведення па підприємстві

Етапи реалізації інновації Сутність діяльності

Актуалізація інновації

Ідентифікація проблеми, ухвалення рішення щодо доцільності змін, визнання необхідності нововведення

Одержання та аналіз інформації про інновацію

Активний пошук інформації про нововведення з різний джерел, реферування

Оцінювання варіантів і вибір нововведення

Аналіз інформації про прийнятні нововведення, вибір найкращого варіанта інновації

Ухвалення рішення про впровадження нововведення

Ухвалення і затвердження керівництвом рішення про впровадження інновації у виробництво

Впровадження

Пробне впровадження, у разі необхідності — корективи, остаточне впровадження і використання

Закріплення

Дифузія внутрішня та зовнішня

До першочергових завдань українських менеджерів, які відповідають за інновації, належать:

— забезпечення життєздатності свого підприємства в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренцій;

— уміння ризикувати у розумних межах і здатність зменшувати вплив ризикових ситуацій на фінансовий стан підприємства;

— розробка і послідовна реалізація програм розвитку персоналу з урахуванням соціальних проблем свого підприємства і суспільства загалом.

Спеціалістів і керівників, на яких покладено функцію управління інноваційною діяльністю па підприємстві, можна назвати інноваційними менеджерами.

Управління інноваційною діяльністю конкретного підприємства передбачає:

— аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

— аналіз інноваційного потенціалу фірми;

— розроблення інноваційних цілей розвитку;

— створення системи інноваційних стратегій;

— пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

— прогноз ситуації па ринку;

— формування інноваційного та інвестиційного портфелів, розроблення проектів;

— планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

— удосконалення організаційних структур управління;

— управління персоналом;

— оцінку ефективності інноваційної діяльності;

— вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

— дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність рийку, умови й еластичність попиту тощо);

— прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі ухвалюють рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень);

— дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

— аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

— розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

— вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на рийку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчури);

— оцінку ефективності інвестиційного проекту;

— дослідження доцільності та планування най адекватнішої форми передавання технології в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічна співпраця).

До менеджерів інноваційної сфери належать:

— керівники творчих груп виконавців;

— керівники лабораторій, відділів і функціональних служб, виробничих підрозділів;

— менеджери різного рівня, які координують діяльність підрозділів інноваційної діяльності та зовнішніх партнерів;

— керівники інноваційних підприємств.

Загалом посадові обов'язки менеджера залежать від сфери діяльності підприємства, ієрархічного рівня, діапазону управління. Інноваційні менеджери вищого рівня відповідають за:

— створення та стимулювання інноваційних умов на підприємстві;

— розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій;

— створення гнучких організаційних структур;

— підготовку вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту;

— забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів;

— підготовку виробництва та просування на ринки інноваційного продукту;

— організацію обміну інформацією між відповідними підрозділами НДДКР для тісніших контактів і взаєморозуміння під час розроблення інновацій.

Специфіка інноваційних процесів, які охоплюють багато учасників і зацікавлених організацій та які є об'єктом управління, визначають особливий характер праці менеджерів у цій сфері й окреслюють виконання певних ролей і відповідні їм вимоги.

Основними вимогами до професіональної компетенції інноваційних менеджерів є:

— володіння знаннями з теорії та практики у сфері управління, що передбачає наявність у менеджерів спеціальної підготовки в галузі теорії управління, знань основ сучасної макро- і мікроекономіки, загальної теорії ухвалення управлінських рішень, уміння застосовувати економіко-математичні методи та моделі для оптимізації інноваційних рішень;

— комунікабельність і вміння працювати з людьми, що потребує від толерантної співпраці менеджера з колегами, підлеглими, вищим керівництвом з метою досягнення цілей інноваційної діяльності, а також об'єктивної оцінки ефективності роботи коленого суб'єкта та колективу загалом;

— компетентність у галузі інноваційної спеціалізації підприємства, що передбачає наявність знань з питань технології інноваційних процесів, теоретичних і практичних аспектів здійснюваних інновацій, їхнього впливу па етап розвитку як підприємства, так і особливостей регіону.

Характер діяльності конкретного менеджера визначається складом делегованих йому повноважень для ухвалення управлінських рішень. Склад цих повноважень визначається системою розподілу праці та спеціалізації управлінських кадрів згідно з горизонтальним і вертикальним поділом праці.

Інноваційні менеджери належать до креативних працівників, тобто менеджерів дослідницького типу, характерною рисою яких є науково-пошуковий підхід до вирішення проблем за допомогою різних методів неординарного мислення. Інноваційний менеджмент спрямований на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках підприємства з мстою створений можливості підвищення його конкурентоспроможності .

Відповідно до цілей формуються такі найважливіші функції інноваційних менеджерів:

— вивчення й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;

— вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її реалізації;

— формування стратегічних, довго- і короткострокових цілей інноваційної діяльності;

— розроблення планів, програм, проектів та їх виконання;

— створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

— планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу);

— моніторинг і контроль за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізації всіх видів діяльності;

— управління персоналом підрозділів, які займаються інноваційними розробками і проектами;

— оперативне управління, календарне планування роботи і контроль її виконання.

У практиці управління інноваційними процесами широко застосовують методи системного аналізу проблем, що виникають, теорію ймовірності, моделювання процесів ухвалення рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчого використання адекватної ситуації, наукових прийомів управління.

Основними правилами організації інноваційного менеджменту на підприємстві є:

— дослідницький стиль ухвалення рішень;

— творчий підхід до прогнозу та аналізу непередбачених ситуацій;

— підвищення оперативності управління інноваційним розвитком;

— принцип центральної ситуації;

— оптимальна кількість рівнів в управлінській структурі з мстою оперативного ухвалення рішень у системі дослідження — виробництво — збут.

Перше правило реалізується, коли власні дослідження і внутрішня експертиза поєднуються з залученням фахівців наукових організацій, вищих навчальних закладів, консультаційних центрів.

Творчий підхід реалізується у використанні системного аналізу проблем, що виникають, економіко-математичного моделювання процесів ухвалення рішень у кожній з функцій управління інноваціями. Для інноваційного менеджера важливою є творча атмосфера, що стимулює пошук і освоєння нових ідей.

Принципу підвищення оперативності управління інноваційним розвитком необхідно дотримуватися, оскільки у зовнішньому середовищі відбувається швидке оновлення товарів, технологій.

Принцип центральної ситуації полягає у визначенні та пріоритетному значенні ключових факторів управління розвитком підсистем підприємства згідно зі стратегічними цілями. З метою оперативного ухвалення рішень у ланцюгу дослідження — виробництво — збут необхідно обґрунтувати кількість рівнів та ланок структури менеджменту.

У цьому розділі представлені результати дослідження особливостей поведінки успішно діючих керівників вищої ланки компанії "Фортуна 100".

Особливості мислення

1. Здатність до екстраполяції. Сильні лідери не потребують великої кількості даних. Маючи глибокі і широкі знання, вони інтуїтивно розуміють, як далеко можуть зайти у своїй екстраполяції ситуації. Эксраполяція- застосування минулого досвіду до аналогічних ситуацій.

2. Здатність до розробки декількох проблем одночасно. Занадто високий показник завзятості по тесту Едвардса для успішно діючих керівників небажаний. Потрібно гнучкість, що становить найважливіший аспект поведінки лідера.

3. Стійкість в ситуації невизначеності. Ця одна з головних якостей лідера : йому не страшна невідомість або відсутність зворотного зв'язку. Білі плями не заважають його діяльності. Він справляється зі своєю справою і без негайного зворотного зв'язку і вирішує проблеми, непосильні для інших, нездібні до дій в умовах невизначеності.

4. Розуміння. Успішно діючі керівники вищого рівня мають високу сприйнятливість, відрізняються розвиненою інтуїцією. Їм властива здатність, яку можна назвати "спритністю у вуличній товкотнечі". Вони схоплюють суть справи інтуїтивно і швидко, виявляючи дивовижну здатність відрізняти істотні сторони ситуації від несуттєвих.

Уміння справлятися з агресією

5. Здатність брати управління на себе. Лідер легко входить в роль керівника з моменту свого призначення, не вибачаючись за нього і не звертаючи уваги на претензії тих, хто вважав себе кандидатом на цей пост. Він не дозволяє їх розчаруванню, заздрості і ревнощам заважати виконанню своїх обов'язків.

6. Наполегливість. Успішно діючі керівники за відсутності ригідності і догматизму наполегливо виконують задумане, навіть якщо їх точка зору виявляється непопулярною. Їм властиво інтуїтивне розуміння, за які ідеї слід триматися, при цьому вони активно цікавляться усіма доступними даними. Їх не лякає незгода з ними інших.

7. Здатність до співпраці. Лідери, що успішно виконують свої функції, уміють пригнічувати свою ворожість і діяти ефективно, незважаючи на неї. Їм вдається нівелювати свої неприязні почуття. Такому керівникові властиві уміння розмовляти з людьми, такт, можливість спілкування на будь-якому рівні. Завдяки хорошій здатності до міжособових контактів він домагається ґрунтовної підтримки в організації для себе і своїх ідей. Лідер уміє стримувати свою ворожість і агресивність.

8. Ініціативність. Успішно діючий лідер активний. Він веде в атаку. Йому зрозумілі можливості, що вислизають від уваги інших. Він знає, коли почати — це частина його інтуїтивного знання. Коли інші коливаються, він діє. Ініціативність такого керівника включає одну з основних якостей, що ведуть до успіху, — здатність ризикувати.

9. Енергійність. Керівникові важко добитися успіху, не маючи витривалості, без фізичних і інтелектуальних можливостей. Запас фізичних і інтелектуальних сил поповнюється за рахунок величезної енергії успішно діючого лідера. Такий керівник продовжує справу, коли інші вже падають від втоми.

Приклад: Президент відомої компанії повинен був вирішити, чи брати в штат випускника престижного університету. У помічників президента склалася сприятлива думка про кандидата на посаду, і вони схвалили його зарахування. Останню зустріч повинен був провести сам президент. Увечері, коли зустріч повинна була відбутися і молода людина прийшла до президента, той вирішив піти повечеряти і запросив двох віце-президентів і їх дружин разом з ними в ресторан. Після вечері і досить тривалих розваг, коли час наближався до півночі і віце-президенти з дружинами відправилися по будинках, президент запросив молоду людину до себе додому для розмови.

Той відмовився, сказавши, що втомився, і взагалі в цей час зазвичай вже спить. Після цього президент зробив висновок, що не варто приймати у фірму людину, що не розуміє, що інтереси справи вимагають іноді і пізнього пильнування. Як би він сам поступив, якби мав справу з дуже важливим клієнтом і той запропонував обговорювати справи після півночі? Хіба він сказав би клієнтові, що втомився і вважав за краще б перенести розмову на ранок? Президент вирішив, що молода людина — непідходящий кандидат для роботи в його компанії.

Управління емоціями

10. Здатність робити ставку на інших. Успішно діючий керівник охоче передає знання, дає поради, допомагає зростанню інших, не шкодуючи на цей час. Він завжди готовий допомогти професійному зростанню і розвитку, просуванню інших по службових сходах.

11. Сензитивність. Керівники вищого рівня сприйнятливі до почуттів інших. Їм властива эмпатия. Вони здатні поставити себе на місце іншого і Випробувати його почуття. Лідери, що досягають успіху, мають свого роду особистий радар, що дає їм можливість відчувати, що відчувають і навіть думають їх колеги.

12. Ідентифікація себе із справою. Найуспішніше діючі керівники здатні переносити невдачі без почуття поразки або приниження. Їх притягає сам процес досягнення результату; вони не прагнуть бути всемогутніми і всезнаючими, не намагаються бути усюди одночасно, робити усю роботу за інших, не намагаються здаватися такими, що уміють все. Лідери високого рівня уміють доручати роботу іншим. Їх не притягає влада як така, вони швидше зацікавлені в досягненні мети.

Вони отримують справжнє задоволення від успіху інших, а не від власної необмеженої могутності. Влада, якою вони користуються, походить з поваги, яку вони вселяють. Вони не прагнуть зайняти якомога більше керівних постів, знаючи, що їх вплив і так досить і їм не вимагається застосовувати владу для досягнення успіху. Вони знають собі ціну і задоволені нею, у них повна упевненість в собі. Усе це дає такому лідерові сили протистояти небажаному розвитку подій.

13. Здатність до співчуття. Успішно діючі керівники проявляють співчуття до інших, не чекаючи, що їх за це любитимуть. Вони здатні неупереджено і точно оцінити своїх підлеглих, прекрасно розуміючи, що неможливо догодити усім. Вони уміють співчувати людині, не дозволяючи при цьому зробити себе безпорадним і невимогливим. Такий лідер прекрасно розуміє, що прагнення щоб то не було подобатися підлеглим зробить його нездатним керувати ними. Завдяки сильному почуттю ідентифікації він здатний приймати непопулярні рішення.

14. Зацікавленість в зростанні організації, а не у власній кар'єрі. Справжній лідер обов'язково зацікавлений в тому, що він залишить після себе. Його найсильніше прагнення — не до особистої влади; йому не треба, щоб уся організація підганялася під його смаки. Йдучи, він хоче залишити результат своєї роботи, а не понести все з собою.

15. Незалежність. Керівники, що досягають успіху, усвідомлюють межі своїх можливостей, співпрацюють з іншими, прислухаються до них, але коли справа доходить до ухвалення остаточного рішення, вони проявляють незалежність. Прийнявши рішення на основі усіх наявних в їх розпорядженні фактів, вони дотримуються його. Такого лідера не можна змусити приєднатися до рішення, з яким він не згоден : він швидше подасть у відставку, чим стане робити те, що йде в раз-рез з його поглядами і переконаннями.

Особовий ідеал

16. Гнучкість. Керівникові немає необхідності зосереджуватися в кожен цей момент на єдиній проблемі : він може вирішувати одночасно декілька завдань і, коли це необхідно, перемикатися з одного напряму діяльності на інший. Лідер має бути відкритий для сприйняття нових ідей, нових способів мислення, нових процесів. Керівник, що прагне до успіху, розвиває в собі гнучкість, розуміючи, що дуже легко виявитися обмеженим своїми перевагами і захопленнями.

17. Стійкість до стресу. Лідер уміє піклуватися про своє здоров'я, як тілесне, так і психічне, і справляється із стресами. Він розуміє, що для цього необхідно вести збалансований спосіб життя, і управляє своїм життям і своїм часом. Успішно діючий керівник не дозволяє обставинам і часу управляти собою. Він добре почуває себе при такому способі життя і із задоволенням передчуває все, що чекає його попереду щодня. Відчуваючи дію стресу, він знає, що зробити, щоб уникнути ущербу для здоров'я.

18. Наявність мети. Лідер має тверді переконання і ясну мету. Мета є у його життя, мета є у його роботи. Прокидаючись, він не просто чекає, що піднесе йому новий день. Наявність мети припускає планування, і щодня наближає лідера до досягнення поставленої мети. Метою зазвичай є здійснення мрії : мрії про те, чим стане його корпорація; мрії про те, чим стане усе його життя. Лідер любить і уміє — часто філософськи — говорити про свою мрію. Проте погляди керівника не мають бути окостенілими: мрія повинна розвиватися, як і пов'язана з її здійсненням мета.

19. Керівництво співтовариством. Керівник використовує свою владу і вплив на благо суспільства. Він відповідально відноситься до відповідальності, що лежить на нім, наприклад, з довкілля охорони. Лідер віддає свій час, сили і енергію поліпшенню життя людей і розвитку суспільства, використовуючи для цього усі наявні в його розпорядженні ресурси.

20. Почуття гумору. Найбільшого успіху досягають керівники, що мають почуття гумору. Вони здатні бачити гумористичну сторону там, де інші бачать тільки трагедію. Вони не дозволяють невдачам пригноблювати себе, здатні знайти в ситуації щось забавне. Вони легко знаходять різноманітні можливості. Зробивши помилку, вони визнають її і готові посміятися над собою, а не звалюють провину на інших.

21. Цілісність особового ідеалу. Лідер добре уявляє собі, який він, до чого прагне, як живе — в усіх значеннях слова. Він послідовний і постійно робить зусилля для того, щоб його слово не розходилося із справою, щоб відповідати своєму особовому ідеалу. Наслідком збігу цього ідеалу і фактичної поведінки є те, що лідер живе у світі з самим собою, з ним легко спілкуватися, оточення почуває себе з ним невимушено, незалежно від їх посади або громадського положення. Люди не відчувають страху і охоче повіряють йому свої прикрощі і турботи; тільки особова цілісність лідера робить це можливим.

Перераховані характеристики, виявлені в цьому дослідженні у керівників вищої ланки корпорації "Фортуна 100", дають поживу для роздумів. Вони надають можливість порівняти реальну і ідеальну поведінку лідера, допомагаючи тим самим ліквідовувати відмінності між тим і іншим.

Існує певний набір людських якостей, які були перерахували вище, що становить основу організаторських здібностей. Ці якості не залежать від виробничого досвіду працівника, тому керівником людина може ставати у відносно ранньому віці.

Читайте також:

1. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
2. Алгоритм знаходження ДДНФ (ДКНФ) для даної булевої функції
3. Але відмінні від значення функції в точці або значення не існує, то точка називається точкою усувного розриву функції .
4. Аналіз коефіцієнтів цільової функції
5. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА
6. Асимптоти графіка функції
7. Базальні ядра, їх функції, симптоми ураження
8. Базові функції, логічні функції
9. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва. Функції банків.
10. Банківська система та її основні функції
11. Банківська система та її структура. Функції Центрального банку.
12. Банківська система: сутність, принципи побудови та функції. особливості побудови банківської системи в Україн

Переглядів: 1681