• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Страхування кредитних та інших банківських ризиків

Різноманітність видів кредитних операцій обумовлює особливості і причини виникнення кредитного ризику, зумовленого зазвичай недобро­совісністю позичальника кредиту; погіршенням фінансового стану підприємства, що отримав комерційний чи банківський кредит; неспри­ятливою економічною кон'юнктурою; некомпетентністю керівництва фірми тощо.

З найдавніших часів кредитні операції проводилися в умовах ризику неповернення кредиту. В сфері кредитних відносин існують різні форми забезпечення кредитів: матеріальна та юридична. Ризик кредитної опе­рації матеріально проявляється в неповерненні, несплаті заборгованості, а юридично - у невиконанні зобов'язань. З одного боку, використання цих форм є трудомістким у кредитних операціях, а з іншого -- позичальник не завжди має достатню можливість матеріального або юридичного забезпечення кредиту. Тому особливою формою захисту виступає страхування.

Кредитне страхування - відносно новий вид страхування, який почав розвиватися з розвитком споживчого кредиту в країнах з ринковою економікою, де населення купує в розстрочку будинки, автомашини, товари тривалого користування.

Об'єктом страхування кредитного ризику виступають майнові інте­реси, пов'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальнику внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором позики) між позичальником і страхувальником (позикодавцем, кредитором).

Виділяють такі види страхування кредитів:

§ страхування делькредере (комерційні кредити, кредити під засоби виробництва і предмети споживання, експортні кредити);

§ страхування поручительства і гарантії;

§ страхування збитків, які виникають через надмірне довір'я (кредиту довіри).

Страховик, який займається кредитним страхуванням, працює у всіх галузях делькредере на основі однакових процедур:

· можливі страхові випадки попереджаються за допомогою поточного спостереження за кредитами;

· при настанні страхового випадку (втратах від неплатоспроможності позичальника) відшко­довується збиток;

· розмір збитку зменшують за рахунок участі страховика в одержанні частини сплаченого боргу при судовому процесі щодо банкрутства позичальника (регресивний позов).

Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настання страхового випадку, а як результат, — поява ризику неплатоспроможності позичальника.

Страховий випадком вважаються збитки страхувальника внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором (договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позичальником кредиту (позики) у встановлені кредитним договором терміни, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором терміни, невиконання інших обов'язків, передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності позичальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника, що можуть стати забезпеченням прав регресних вимог страховика при нас­танні страхового випадку. Він визначається з урахуванням креди­тоспроможності позичальника, цільового призначення кредиту та інших умов, передбачених кредитним договором.

Страхова сума вираховується з суми кредиту (позики) та відсотків за користування кредитом. Ці дані містяться у кредитному договорі, укладеним між страхувальником і позичальником.

Варто зазначити, що межа відповідальності страховика становить від 50 до 90 % суми непогашеного кредиту та відсотків, передбачених договором кредитування.

Загальна сума страхових виплат за страховими випадками не може перевищувати страхової суми за договором страхування.

Для визначення ступеня страхового ризику, кредитоспроможності та фінансової стійкості страхувальник при укладанні договору страхування повинен надати страховику такі документи:

· копію свідоцтва про реєстрацію страхувальника;

· копію статуту;

· балансовий звіт (форма 1), звіт про фінансові результати (форма 2); звіт про рух грошових коштів (форма 3) на останню звітну дату;

· копію кредитного договору;

· техніко-економічне обґрунтування заходів, що кредитуються;

· довідку про залишки коштів на поточному рахунку позичальника;

· договори, контракти, рахунки, накладні, що характеризують цільове використання кредиту, кредитних коштів;

· договори купівлі-продажу або інші документи, що є підставою для надання кредиту;

· контракт па постачання і реалізацію продукції;

· розрахунок погашення кредиту:

· документ, що засвідчує зобов’язання за заставою;

· акт аудиторської перевірки фінансового стану страхувальника.

Для виплати страхового відшкодування страхувальник повинен подати страховику такі документи:

а) письмову заяву па виплату страхового відшкодування:

б) офіційні документи, що підтверджують неповернення кредиту (позики)
і/або відсотків з кредиту;

в) оригінал договору страхування (страхового свідоцтва);

г) акт несплати позичальником кредиту та/або відсотків з нього;

г) нотаріально завірену копію або оригінал кредитного договору (договору
позики);

д) акти аудиторських перевірок фінансового стану позичальника після
факту несплати кредиту та/або відсотків з нього;

є) довідку про залишки коштів па поточному рахунку позичальника;

є) копію рішення суду щодо цього страхового випадку;

ж) інші документи, зазначені у договорі страхування.

Існують випадки, коли кредитний договір пролонгований страху­вальником. Тоді укладається додаткова угода до діючого договору страхування. Тільки після цього настає відповідальність страховика на термін пролонгації. При цьому страховий платіж вираховується так само, як при укладанні діючого договору.

Страхування депозитів та інших банківських ризиків

Банківські операції із залучення на вклади грошових коштів, що належать різним власникам, для відповідального зберігання на визначених умовах, називаються депозитами. Така діяльність пов'язана з ризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит, вкладникам. Тому постає гостра потреба створити за допомогою страхування ефективну систему захисту інтересів вкладників від наслідків ризику неплатоспроможності їхніх банків.

Система депозитного страхування забезпечує захист вкладів у випадку банкрутства комерційного банку. Основний ефект системи страхування депозитів полягає в попередженні відтоку депозитів з банку.

Страхування депозитів покликане вирішити два основних завдання. По-перше, забезпечити гарантії повернення вкладів вкладникам. По-друге, сформувати на цій основі реальний механізм попередження кризи банківської ліквідності і масового вилучення коштів із депозитних рахунків у випадку несприятливої кон'юнктури і банкрутства банків.

Введення такого страхування сприяє підвищенню інвестиційної активності населення країни шляхом переведення готівкових заощад­жень, у тому числі у валюті, в банківські вклади. Його головна мета -

пом'якшення важких соціальних наслідків втрат дрібних і середніх вкладників, що можуть виникнути внаслідок банкрутства банків. У багатьох випадках ця система охоплює не тільки фізичних осіб, дрібний та середній бізнес, а й самі банки та інших фінансових посередників. Отже, основна функція страхування депозитів - регулювання втрат фінансового капіталу шляхом перерозподілу збитків між кредитними інститутами та страховиками.

Необхідність впровадження системи страхування банківських депозитів встановлюється такими чинниками:

· загальним спадом довіри до банків;

· потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

· потребою стабілізації фінансових ресурсів банків - усунення причин щодо передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

· обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди володіє достатньою інформацією про фінансову ситуацію банку, якому довіряє свої заощадження.

Механізми відшкодування збитків дуже різноманітні. Часто з цією метою формується фонд з внесків банків. Згодом ці кошти розпо­діляються між вкладниками, які постраждали від банкрутства банку, в межах визначеної норми.

У більшості країн з розвинутою економікою створені та ефективно функціонують системи депозитного страхування (СДС), що забез­печують захист вкладів на випадок банкрутства банків.

Системи депозитного страхування можуть функціонувати на базі державної, приватної, а також змішаної форм власності . Статутний капітал системи, заснованої на змішаній формі власності, формується за рахунок внесків держави та комерційних структур. За повнотою охоплення об'єктів страхування СДС може бути повною або частковою. Повна система характеризується тим, що з її допомогою забезпечується захист усіх депозитів, що перебувають на банківських рахунках.

Страхування депозитних вкладів за формами проведення поділяється на обов'язкове і добровільне.

У системі депозитного страхування ставки платежів також можуть бути різними: фіксованими та диференційованими, залежно від показників, які характеризують фінансовий стан банку, тобто ліквідності активів, обсягу статутного капіталу, співвідношення між власними та залученими коштами та ін.

Уперше СДС було створено в СШ А під час так званої Великої депресії у 1934 році. У той період усі банки, що входили до Федеральної резервної системи (ФРС), яка виконує функції Центрального банку, зобов'язані були вступити до Федеральної корпорації страхування депозитів (ФКСД). Решта комерційних та позичково-ощадних банків могли за своїм бажанням звернутися до ФКСД із проханням про вступ. Поряд із ФКСД у США діють відповідні корпорації страхування депозитів клієнтів банків у штатах, що фінансуються урядами штатів. Банки, які перебувають у підпорядкуванні органів управління штатів, страхуються цими корпораціями.

Сьогодні США має найрозвинутішу систему страхування депозитів. Вартість федеральної програми страхування депозитів у США досить висока і неухильно зростає. Щорічні внески банків спочатку становили 0, а сьогодні вони зросли до 0,15% від суми депозитів.

Швейцарська банківська асоціація надає клієнтам своїх банків, які є учасниками асоціації, гарантії щодо повернення вкладів з розрахункових та ощадних рахунків у розмірі до 30 тис. швейцарських франків. Ці кошти сплачуються негайно, з початком процедури банкрутства банку.

В Німеччині існує Фонд захисту депозитів під егідою Федеральної асоціації німецьких банків. Участь у Фонді добровільна. Банки-учасники повинні регулярно проходити аудиторські перевірки, дотримуватися вимог щодо капіталу, прибутків та кваліфікації менеджерів. Щорічні відрахування у фонд дорівнюють 0,03% загальної суми зобов'язань банку щодо небанківського сектора.

У Канаді діє Гарантійний фонд Канадської корпорації страхування

депозитів, який формується зі щорічних внесків учасників у розмірі 0,1% від суми застрахованих депозитів. Максимальний рівень відшкодування становить 60 тис. канадських доларів (близько 50 тис. дол. США).

Ще в 1994 р. ЄС прийняв Директиву 94/19 ЄС відносно програм страхування депозитів. Цим документом визначено основні положення про гарантії з депозитів. Члени ЄС, а також ті, хто бажає вступити в співтовариство повинні передбачити в своєму законодавстві норми, що регулюють страхування депозитів.

У Західній Європі також вивчаються питання розвитку банків, їхніх взаємовідносин із клієнтами. У 1935 р. в Бельгії було засновано Інститут переобліку та гарантій. Його акціонерами є всі функціонуючі банки. У Великобританії в 1979 р. було створено Раду захисту депозитів Банку Англії, у 1981 р. - Асоціацію страхування депозитів у Люксембурзі, у 1994 році - Банківський страховий фонд у Польщі.

Страхування депозитів є особливо актуальним для України, де частішають випадки неплатоспроможності банків, а також припинення їх діяльності. Так, у 1994 р. було ліквідовано 13 банків, у 1995 р. неплатоспроможними стали ще 20 банків. У1996 р. 47 банків мали значні фінансові проблеми, на початок 1997 р. ще 60 банків стали майже неплатоспроможними.

На початок 1998 року 23 банки проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 були визнані банкрутами. За результатами 1999 року 52 банки віднесено до категорії проблемних. На 1 -ше січня 2004 року в стадії ліквідації перебували 20 банків.

В Україні спроба введення страхування депозитів була зроблена на початку 1996 р., коли всі комерційні банки отримали рішення Національного банку України про формування Міжбанківського фонду обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. Формування страхового фонду передбачало такі зобов'язання банків:

· усі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб;

· банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1 % від суми статутного фонду банку на 1 лютого 1996р.;

· після першого внеску банки повинні перераховувати щоквартально 0,5% від залишків вкладів фізичних осіб.

Водночас порядок формування і використання фонду страхування вкладів фізичних осіб мав ряд недоліків, тому запровадити у життя це рішення так і не вдалося. Натомість постановою від 4 квітня 1997 р. було передбачено створення комерційними банками резервів коштів за вкладами фізичних осіб через придбання державних цінних паперів з їх наступною передачею на зберігання в НБУ.

Указом Президента України "Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкладників комерційних банків України" від 10.09.98 р. № 996 було затверджено Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування і використання його коштів. Відповідно до згаданого Указу Кабінет Міністрів України та Національний банк України спільною постановою затвердили Положення "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб" від 21.01.99 р. №70. Пізніше було прийнято Положення "Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів вкладникам банків у разі їх ліквідації", затверджене постановою Правління НБУ від 11.01.2001 р. № 8, а також Закон України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб".

Створення діючої системи депозитного страхування в Україні має за мету пом'якшити соціально-економічні наслідки банкрутства окремих елементів банківської системи та забезпечити при цьому захист інтересів вкладників. Крім цього, на основі розподілу ризику можна буде досягти розмежування сфер компетенції та відповідальності суб'єктів цієї ж системи. Для цього прогнозується істотне збільшення розміру вкладень, що підлягають компенсації, встановлення вимог щодо членства у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб та жорстких вимог до діяльності суб'єктів СДС.

Особливе місце в системі банківського страхування в закордонній практиці займає страхування кредиту довіри.

Дане страхування вважається першорядним у комплексній системі страхового обслуговування банків, відомій як Bankers Blanket Bonds (ВВВ). Загальними умовами цього страхування передбачено захист активів банку, яким загрожують ризики злочинів. Цей поліс, крім інших ризиків, захищає банк від втрат, завданих внаслідок недобросовісного або зловмисного вчинку працівника банку. Так, зокрема, найновішим, а водночас і найпопулярнішим варіантом такого страхування є поліс NМА 2626, який називається Worldwide Bankers Polisy . Він забезпечує покриття втрат, які можуть виникнути у таких випадках:

§ недобросовісності працівника;

§ перевезення коштів;

§ втрати коштів за місцем зберігання;

§ фальшування чеків;

§ фальшування цінних паперів;

§ фальшування грошей:

§ втрати обладнання офісів банків.

Отже, щоб отримати страхове відшкодування, застрахованому банку в першу чергу необхідно вказати на особу працівника або групу осіб, винних у завданій шкоді. Після цього треба вказати обсяг завданого збитку або неналежне отриманого працівником прибутку та довести існування причинно-наслідкового зв'язку між наслідком (збитками) та причиною (зловмисними діями працівника).

Особливим різновидом страхування кредиту довіри стало страхування від комп'ютерних зловживань. Воно захищає власників комп'ютерних систем від збитків, котрі завдаються їм в процесі застосування електронної обробки інформації шляхом зовнішнього вторгнення в комп'ютерну мережу з метою навмисного пошкодження носіїв інформації, зміни програм, внесення фіктивних рахунків із наступним зняттям та перерахуванням із них коштів з метою подальшого їх прив­ласнення. Від негативних наслідків таких випадків захищає стандартний поліс, який максимально враховує особливості визначення збитків, завданих через комп'ютерне обслуговування (зокрема, складність при встановленні місця виникнення збитку). Цей поліс містить одинадцять положень, які забезпечують досить широкий обсяг страхового захисту. У зв'язку із розвитком надання фінансових послуг за посередництвом Інтернету, є небезпека щодо подальшого зростання злочинів при використанні комп'ютерної техніки.

У закордонній практиці відсутність у банку полісу комплексного страховою захисту може розглядатися як суттєва перепона при вирішенні питання про надання йому деяких видів іноземних кредитів.

До цієї ж системи банківського страхування можна також віднести страхування емітентів пластикових карток, яким постійно загрожує ризик їх фальшування.

Цей вид страхування може знайти застосування і на сучасному фондовому ринку, де об'єктом страхування виступає інфраструктура фондового ринку, якій загрожують так звані інфраструктурні ризики, які можуть бути застраховані, а саме:

· помилки та некоректні дії персоналу;

· нелояльність персоналу депозитарій, реєстратора, зберігання, торговця цінними паперами, біржі та учасників організаційно сформованого позабіржового ринку;

· електронно-комп'ютерні зловживання;

· втрата цінних паперів;

· здійснення перерахування коштів на підставі фальшивих доручень.

Величина страхової відповідальності щодо страхування кредиту довіри встановлюється на підставі взаємної домовленості між страховиком і

страхувальником. У портфелях страховиків, які займаються страху­ванням депозитів та кредитів, ці договори посідають одне із провідних місць.

Читайте також:

1. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
2. Аверсивную терапію використовують, як правило, при лікуванні алкоголізму, нікотиновій залежності і деяких інших захворювань.
3. Алгоритм розрахунку ризиків за загрозою відмова в обслуговуванні
4. Амортизація інших необоротних матеріальних активів
5. Аналіз внутрішніх ризиків
6. Аналіз динаміки та структури банківських доходів
7. Аналіз ефективності кредитних операцій
8. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
9. Аналіз зовнішніх ризиків
10. Аналіз проектних ризиків.
11. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
12. Аналіз та оцінка ризиків

Переглядів: 909