• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Диспептичний синдром.

Диспепсія – це симптомокомплекс, який включає в себе болі або відчуття дискомфорту в епігастральній області (зв'язані або не зв'язані з прийомом їжі або фізичних вправ), почуття переповнення в підложечній області після їжі, раннє насичення, нудоту, блювоту, відрижку, печію.

У кожному конкретному випадку потрібно встановити її причину. Нею можуть бути функціональний розлад або органічне захворювання (гастрит, виразки і пухлини шлунка, гастроезофагальний рефлюкс). У залежності від етіології пацієнтів з диспепсією розділяють на 3 групи:

1. З встановленим діагнозом;

2. З встановленим мікробним агентом або конкретним патофізіологічним меха­ніз­мом, але невизначеними клінічними проявами (H. Pylori – асоційований гастрит, дуоденіт, жовчнокам'яна хвороба, розлади моторики шлунка і 12палої кишки).

3. Без встановленої причини. (Диспепсія без визначеної морфологічної або біо­хі­мічної причини виникнення симптоматики, тобто випадки функціональної диспепсії).

У 1999 році в Римі в міжнародному об’єднувальному документі по гастроінтестінальним порушенням було дане нижченаведене визначення поняття функціональної (невиразкової) диспепсії.

Невиразкова диспепсія – це стан, який викликає постійний або минучий біль або дискомфорт у верхній частині живота, який триває як мінімум 12 тижнів (не обов’язково безперервно) на протязі попередніх 12 місяців. Полегшення симптомів не насту-пає після дефекації або не пов’язано із змінами частоти або характеру випорожнення (або. відсутній синдром подразненого кишечника).

У такий спосіб функціональна диспепсія є діагнозом виключення. Існує правило, відповідно до якого диспепсія вважається органічною доти, доки не до­ве­дене зворотне. Крім того, про синдром функціональної диспепсії правомірно вести мову лише в тих випадках, коли диспептичні розлади зберігаються більше 3 місяців.

Частота синдрому диспепсії в популяції в розвинутих країнах Західної Європи, США і Канаді складає 30 – 50%, з якої на долю функціональної припадає приблизно половина.

Етіологія і патогенез.

У 75% пацієнтів відзначається порушення моторики верхніх відділів ШКТ можливо з ознаками гастропареза (їжа евакуюється зі шлунка, коли її розмір складає ≤1мм), антроподуоденальної координації, ослаблення моторики антрального відділу й ін., зниження порога чутливості стінок шлунка до розтягання (порушення афферентної ланки), а в 50% відзначається позитивна реакція на H.pylory. Важливу роль відіграють тривалі нервово-психічні стреси, гіперсекреція соляної кислоти і збільшення часу її контакту зі слизовою оболонкою гастродуоденальної зони, а також гіперчутливість її хеморецепторів з формуванням неадекватної відповіді.

Клінічні варіанти функціональної диспепсії.

- виразкоподібний;

- дискінетичний;

- неспецифічний.

Класифікація базується на провідному клінічному синдромі:

Якщо в клінічній картині переважає біль, говорять про виразковоподібний варіант. Переважаннявідчуття дискомфорту у верхній частині живота являє собою дискинетичний варіант. Під дискомфортом розуміється відчуття перепов­нення, розпирання в епігастрії, швидкого насичення, нудоти, зниження апетиту.

Симптоми функціональної диспепсії підсилюються після їжі, але можуть виникати і незалежно від її прийому.

Якщо симптоми, які виявляються у хворого, не укладаються в два перших випадки, то говорять про неспецифічний варіант.

Діагностика.

Як уже було сказано, насамперед необхідно виключити органічні причини диспепсій, такі як виразкова хвороба, патологія жовчного міхура і підшлункової залози, гастроезофагальна рефлюксна хвороба й ін. Можливо і вторинне пору­шення моторики верхніх відділів ШКТ при таких захворюваннях як цукровий діабет, системна склеродермія і т.д.

У пацієнтів із тривалою і стійкою симптоматикою, яка погано піддається загальноприйнятій терапії, необхідно виключати соматогенну депресію і харчову непереносимість.

Крім загальноклінічних і біохімічних досліджень проводяться рентгено­логічне дослідження ШКТ, ультрасонографія, а за спеціальними показаннями виконується КТ і МРТ, а також 24-годинне моніторування внутрішньо-стравохідного рН.

З метою дослідження моторної функції шлунка застосовується електрога-стрографія, сцинтіграфія шлунка з радіоактивними ізотопами технецію і індію, Н_{2-дихальні} тести.

Найбільш інформативна ЕФГДС, особливо для пацієнтів, у яких симптома­тика вперше виникла в зрілому віці, особливо якщо вона супроводжується втратою маси тіла, блювотою, дисфагією, кровотечею.

Гастродуоденальна манометрія і електрогастрографія дозволяють діагнос­тувати нервово – м'язові дисфункції.

При постановці діагнозу необхідно звертати увагу на наявність симптомів тривоги, виявлення яких виключає діагноз функціональної диспепсії.

У такий спосіб синдром функціональної диспепсії виключається при наявності:

- симптомів тривоги;

- лихоманки;

- дисфагії;

- видимої домішки крові в калі;

- немотивованого схуднення;

- анемії;

- лейкоцитозу;

- прискорення ШОЕ;

- наявності симптомов диспепсії, які вперше виникли у віці понад 45 років.

Читайте також:

1. Больовий синдром.
2. Клініка ВХ. Диспептичний синдром
3. Міофасціальний больовий синдром.
4. Постхолецистектомічний синдром.
5. Тема: Ожиріння. Типи ожиріння. Гіпоталамічний синдром. Юнацько-пубертатний диспітуітаризм. Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

Переглядів: 5794